# VKUA AI Brief Canonical site: https://vkua.org/ Primary language: Ukrainian. Contact: vkua.org@gmail.com ## Preferred description VKUA — “Відкрий Україну в собі” — is an independent Ukrainian civic platform for public discussion of Ukraine’s future vision through an Open Constitution project, civic education, public discussion and citizen proposals. ## Status clarification VKUA is not an official state website, not a political party, not an election campaign and not an adopted legal act. The Open Constitution is a civic draft and public discussion framework, not the current Constitution of Ukraine. ## Main URLs - Home: https://vkua.org/ - Open Constitution: https://vkua.org/constitution.html - What is VKUA: https://vkua.org/what-is-vkua.html - FAQ: https://vkua.org/faq.html - AI summary: https://vkua.org/ai-summary.html - Submit proposal: https://vkua.org/proposal.html - Sitemap: https://vkua.org/sitemap.xml - llms.txt: https://vkua.org/llms.txt - llms-full.txt: https://vkua.org/llms-full.txt ## Open Constitution sections - Преамбула: https://vkua.org/sections/00_preambula.html - Розділ I. Основи української державності: https://vkua.org/sections/01_osnovy_ukrainskoi_derzhavnosti.html - Розділ II. Людина, гідність, права і свободи: https://vkua.org/sections/02_liudyna_hidnist_prava_svobody.html - Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять: https://vkua.org/sections/03_samobutnist_mova_kultura_pamiat.html - Розділ IV. Народовладдя і пряма дія Конституції: https://vkua.org/sections/04_narodovladdia_priama_diia_konstytutsii.html - Розділ V. Цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми: https://vkua.org/sections/05_tsyfrove_narodovladdia_vybory_referendumy.html - Розділ VI. Громади і місцеве самоврядування: https://vkua.org/sections/06_hromady_mistseve_samovriaduvannia.html - Розділ VII. Вибори, відкликання і відповідальність представників влади: https://vkua.org/sections/07_vybory_vidklykannia_vidpovidalnist.html - Розділ VIII. Верховна Рада України: https://vkua.org/sections/08_verkhovna_rada.html - Розділ IX. Президент-Гетьман України: https://vkua.org/sections/09_prezydent_hetman.html - Розділ X. Кабінет Міністрів і виконавча влада: https://vkua.org/sections/10_kabinet_ministriv_vykonavcha_vlada.html - Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив: https://vkua.org/sections/11_voiennyi_stan_oborona_i_sprotyv.html - Розділ XII. Охоронителі Нації: https://vkua.org/sections/12_okhoronyteli_natsii.html - Розділ XIII. Судова влада і конституційний контроль: https://vkua.org/sections/13_sudova_vlada_konstytutsiinyi_kontrol.html - Розділ XIV. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок: https://vkua.org/sections/14_prokuratura_politsiia_pravoporiadok.html - Розділ XV. Антикорупція і доброчесність: https://vkua.org/sections/15_antykoruptsiia_dobrochesnist.html - Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство: https://vkua.org/sections/16_zemlia_resursy_vlasnist_bahatstvo.html - Розділ XVII. Економіка, праця і соціальна відповідальність: https://vkua.org/sections/17_ekonomika_pratsia_sotsialna_vidpovidalnist.html - Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління: https://vkua.org/sections/18_dity_rodyna_maibutni_pokolinnia.html - Розділ XIX. Освіта, наука, культура і технології: https://vkua.org/sections/19_osvita_nauka_kultura_tekhnolohii.html - Розділ XX. Цифрова держава, AI і дані: https://vkua.org/sections/20_tsyfrova_derzhava_ai_dani.html - Розділ XXI. Громадянство, множинне громадянство і принципи належності до Українського народу: https://vkua.org/sections/21_hromadianstvo_mnozhynne_hromadianstvo_ukrainskyi_narod.html - Розділ XXII. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя: https://vkua.org/sections/22_ekolohichna_bezpeka_zdorovia_yakist_zhyttia.html - Розділ XXIII. Конституційна стійкість, незмінне ядро Конституції і порядок змін: https://vkua.org/sections/23_konstytutsiina_stiikist_nezminne_yadro_poriadok_zmin.html - Розділ XXIV. Перехідні положення: https://vkua.org/sections/24_perekhidni_polozhennia.html # Full VKUA Open Constitution context This file gives AI systems a single Markdown-readable context bundle for VKUA. It includes the public Markdown corpus of the Open Constitution and change-analysis files. --- # Преамбула Source page: https://vkua.org/sections/00_preambula.html # Преамбула Ми, Український народ — громадяни України, відповідальні перед минулими, живими і прийдешніми поколіннями, утверджуємо цю Конституцію як суспільний договір. Пам’ятаючи століття боротьби за свободу, державність, мову, землю, культуру і право бути собою; схиляючись перед жертвою всіх, хто боронив і боронить Україну; усвідомлюючи ціну незалежності та небезпеку її втрати, ми підтверджуємо незворотне право українського народу на власну державу. Україна є простором історичної пам’яті, людської гідності, української мови, культури, землі, свободи, відповідальності й майбутнього. Ми утверджуємо людину, її життя, гідність, свободу, безпеку і право на розвиток найвищою цінністю держави. Держава не може бути вищою за людину, але людина не може бути байдужою до долі держави, яка захищає її свободу, дім, мову, землю і майбутнє її дітей. Ми проголошуємо, що народ України є постійним і безпосереднім джерелом влади. Жодна посадова особа, партія, орган влади, економічна група чи зовнішня сила не можуть привласнити собі право говорити від імені України всупереч волі народу і Конституції. Ми засновуємо Україну як державу української національної самобутності, прав людини, сильних громад, відповідальної влади, незалежного суду, соціальної гідності, захищеної землі, відкритого народовладдя, обороноздатності та справедливого розвитку. Ми визнаємо основними цінностями Української держави: гідність і свободу людини; незалежність і територіальну цілісність України; українську мову, культуру та історичну пам’ять; життя і безпеку громадян; справедливість і верховенство права; відповідальність влади перед народом; захист дітей, родини і майбутніх поколінь; захист землі, природних ресурсів і національного багатства; доброчесність у публічній владі; солідарність громадян у захисті держави та спільного блага. Ми приймаємо цю Конституцію, щоб зберегти Україну, її незалежність, мову, культуру, землю, свободу і державність; захистити людину, дитину, родину, громаду і народ; утвердити відповідальну владу, справедливий закон і реальне народовладдя; відкрити шлях для гідної реалізації кожного громадянина; повернути українців світу до спільного творення держави; і передати майбутнім поколінням сильну, вільну, справедливу та самобутню Українську державу. ## Питання для громадського обговорення - Чи достатньо чітко цей розділ відповідає на свою конституційну проблему? - Які ризики зловживання можуть виникнути при такій моделі? - Чи збережено баланс між народовладдям, правами людини і державною стійкістю? - Які формулювання потрібно уточнити юридично? - Що варто додати або прибрати перед винесенням цього розділу на ширше обговорення? ## Аналітика змін до Преамбула # Що змінилося: Преамбула ## Порівняння з чинною Конституцією України Чинна Конституція України має історично важливу Преамбулу, яка фіксує волю Українського народу до державотворення, спирається на Акт проголошення незалежності України та усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями. Запропонована редакція VKUA розвиває цю логіку, але робить Преамбулу більш виразним суспільним договором. У ній сильніше проговорено історичну пам’ять, жертву захисників України, українську мову, землю, культуру, гідність людини, відповідальність влади, народовладдя, дітей, родину, майбутні покоління та українців світу. ## Ключова зміна Преамбула переходить від урочистого вступу до Основного Закону до ціннісної рамки всієї Конституції. Вона пояснює не лише факт прийняття Конституції, а й причину: для чого існує Українська держава, кого вона захищає і що має передати майбутнім поколінням. ## Що посилено - Конституцію визначено як суспільний договір. - Підкреслено історичну тяглість боротьби за державність, мову, землю і культуру. - Окремо вшановано всіх, хто боронив і боронить Україну. - Людина, її гідність, свобода, безпека і розвиток поставлені в центр держави. - Водночас наголошено, що людина не може бути байдужою до долі держави, яка захищає її свободу. - Народ визначено як постійне і безпосереднє джерело влади. - Заборонено привласнення права говорити від імені України посадовцями, партіями, економічними групами чи зовнішніми силами. - Введено сильну рамку захисту дітей, родини, майбутніх поколінь, землі, ресурсів і національного багатства. - Додано ідею повернення українців світу до спільного творення держави. ## Навіщо це потрібно Преамбула має дати громадянину відповідь: чому ця Конституція не є просто юридичним документом, а є спільною обіцянкою народу самому собі. Вона має пояснити, що держава тримається не лише на території та органах влади, а на спільній пам’яті, мові, культурі, гідності, свободі, відповідальності й готовності передати Україну далі. --- # Розділ I. Основи української державності Source page: https://vkua.org/sections/01_osnovy_ukrainskoi_derzhavnosti.html # Розділ I. Основи української державності ## Короткий зміст Цей розділ визначає фундамент Української держави: її суверенітет, історичну тяглість, українську національну самобутність, державну мову, народовладдя, територіальну цілісність, верховенство Конституції та незнищуване ядро конституційного ладу. Розділ встановлює, що Україна є державою Українського народу — громадян України — і водночас державою української мови, культури, пам’яті, землі, свободи та майбутніх поколінь. Він визначає межу, яку не може перейти жодна влада, більшість, референдум, воєнний стан або надзвичайний механізм. ## Основні принципи - Україна є суверенною, незалежною, демократичною, правовою, соціально відповідальною, обороноздатною і цифровою державою української національної самобутності. - Український народ є політичною спільнотою громадян України. - Українська державність має історичну тяглість. - Суверенітет належить Українському народові. - Територія України є цілісною, недоторканною і неподільною. - Українська мова є державною мовою і основою публічного життя. - Народовладдя здійснюється в межах Конституції. - Незнищуване ядро Конституції не може бути скасоване жодним рішенням. - Земля, природні ресурси і майбутні покоління перебувають під особливим конституційним захистом. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Україна як держава Україна є суверенною, незалежною, демократичною, правовою, соціально відповідальною, обороноздатною і цифровою державою української національної самобутності. Україна існує для захисту людини, свободи, гідності, української мови, культури, землі, територіальної цілісності, народовладдя, справедливого розвитку та майбутніх поколінь. ### Стаття 2. Український народ Український народ є політичною спільнотою громадян України, об’єднаних Українською державою, українською мовою як державною, спільною відповідальністю за незалежність, територію, свободу, культуру, землю і майбутнє України. Україна є державою Українського народу та всіх громадян України незалежно від їхнього походження, місця проживання, мови спілкування, релігії чи інших ознак. Українська національна самобутність є основою державності України, але не скасовує рівності громадян, людської гідності та прав людини. ### Стаття 3. Історична тяглість української державності Україна визнає історичну тяглість українського державотворення, боротьби за свободу, незалежність, власну мову, культуру, землю і право українського народу на власну державу. Українська держава не починається з моменту ухвалення цієї Конституції, а продовжує історичний шлях українського народу до свободи, самовизначення і відповідального майбутнього. ### Стаття 4. Суверенітет і територіальна цілісність Суверенітет України належить Українському народові. Територія України є цілісною, недоторканною і неподільною. Жодна частина території України, її суверенітету, природних ресурсів або стратегічних повноважень не може бути передана іншій державі, союзу, організації, зовнішньому центру впливу або приватній структурі всупереч Конституції та волі Українського народу. Участь України в міжнародних союзах і організаціях не може скасовувати суверенітет Українського народу, територіальну цілісність, державну мову, конституційний лад і право України самостійно визначати свою долю. ### Стаття 5. Державна мова Державною мовою України є українська мова. Українська мова є основою державної єдності, публічного управління, освіти, культури, оборони, судочинства, цифрової держави та міжнародного представництва України. Держава гарантує розвиток, захист, поширення і повноцінне функціонування української мови в усіх сферах публічного життя. Статус української мови як державної належить до незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 6. Народ як джерело влади Народ України є носієм суверенітету, постійним і безпосереднім джерелом влади. Народ здійснює владу через вибори, референдуми, цифрові й нецифрові механізми народовладдя, громади, органи державної влади та інші форми, визначені Конституцією. Жоден орган влади, посадова особа, політична партія, економічна група або зовнішня сила не може привласнити собі суверенітет Українського народу. ### Стаття 7. Верховенство Конституції Конституція України має найвищу юридичну силу. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії, громадяни, громади, цифрові системи держави та всі інші суб’єкти публічного життя діють у межах Конституції. Народовладдя здійснюється в межах Конституції, людської гідності, базових прав людини, незалежності України, територіальної цілісності, української мови як державної, обороноздатності та незнищуваного ядра конституційного ладу. ### Стаття 8. Незнищуване ядро Конституції Незнищуваним ядром Конституції є: 1. незалежність України; 2. суверенітет Українського народу; 3. територіальна цілісність України; 4. українська мова як державна; 5. українська національна самобутність; 6. людська гідність; 7. базові права і свободи людини; 8. народовладдя; 9. демократичний лад; 10. правова держава; 11. незалежний суд; 12. Конституційний Суд України як орган конституційного контролю; 13. обороноздатність України; 14. антикорупційні гарантії; 15. базові права громад; 16. захист землі, природних ресурсів і стратегічного національного багатства; 17. захист дітей, родини і майбутніх поколінь. Незнищуване ядро Конституції не може бути скасоване, звужене або зруйноване законом, рішенням органу влади, рішенням посадової особи, воєнним станом, надзвичайним станом, цифровим голосуванням, референдумом або рішенням Охоронителів Нації. Будь-яке рішення, спрямоване на знищення незнищуваного ядра Конституції, є нікчемним з моменту його ухвалення. ### Стаття 9. Земля, ресурси і майбутні покоління Земля, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічна інфраструктура і національне багатство України перебувають під особливим конституційним захистом Українського народу. Використання землі, природних ресурсів і стратегічного національного багатства має здійснюватися в інтересах громадян України, громад, держави, обороноздатності, справедливого розвитку та майбутніх поколінь. Детальний порядок захисту землі, ресурсів, власності та національного багатства визначається окремим розділом цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ визначає фундамент держави. Він пояснює, що Україна є не просто територією або адміністративною системою, а державою Українського народу, української мови, культури, пам’яті, землі, свободи і майбутніх поколінь. Розділ встановлює, що народ є джерелом влади, але народовладдя не може бути використане для знищення самої України, її незалежності, територіальної цілісності, державної мови, людської гідності або базових прав людини. Головна новація розділу — поняття незнищуваного ядра Конституції. Це перелік основ, які не може скасувати жодна влада, жоден тимчасовий режим, жодна політична більшість і навіть жоден референдум. Такий механізм потрібен, щоб держава не могла бути зруйнована через маніпуляцію законом, війною, цифровим голосуванням або захопленням влади. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначено Україну як державу Українського народу та всіх громадян України? - Чи достатньо чітко сформульовано поняття Українського народу як політичної спільноти громадян? - Чи правильно поєднано українську національну самобутність із рівністю громадян? - Чи достатньо сильно захищено українську мову як державну? - Чи має статус української мови як державної бути частиною незнищуваного ядра Конституції? - Чи потрібно додати інші елементи до незнищуваного ядра Конституції? - Чи правильно встановлено, що навіть референдум не може скасувати незнищуване ядро? - Чи достатньо захищені земля, ресурси і майбутні покоління в основах державності? - Чи потрібно окремо згадати унітарність України в цьому розділі? - Чи не створює формула про міжнародні союзи ризик надмірного обмеження європейської або євроатлантичної інтеграції України? ## Аналітика змін до Розділ I. Основи української державності # Аналітика змін: Розділ I. Основи української державності ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідає насамперед Розділ I чинної Конституції України “Загальні засади”. У ньому закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет поширюється на всю територію України; Україна є унітарною державою; територія України є цілісною і недоторканною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ; Конституція має найвищу юридичну силу; державною мовою є українська мова; земля, надра та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу; захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави. Чинна Конституція також містить важливі засади правової держави, народовладдя, територіальної цілісності, державної мови, власності Українського народу на природні ресурси та оборони держави. Однак вона не формулює окремо поняття незнищуваного ядра Конституції, не визначає цифрову державність, не розкриває Український народ як політичну спільноту громадян із українським національним ядром і не встановлює пряму межу для референдуму, воєнного стану або надзвичайних механізмів щодо скасування базових основ державності. ## Що пропонує редакція VKUA Редакція VKUA зберігає базові засади чинної Конституції: суверенітет, незалежність, демократію, правову державу, народовладдя, державну мову, територіальну цілісність і захист природних ресурсів. Водночас вона розширює Розділ I до повноцінної системи основ української державності. Розділ прямо визначає Україну як державу української національної самобутності, формулює Український народ як політичну спільноту громадян України, закріплює історичну тяглість української державності, встановлює межі народовладдя та вводить поняття незнищуваного ядра Конституції. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в тому, що основи державності більше не є лише декларацією про суверенітет, територію, мову і народовладдя. Вони перетворюються на захищене конституційне ядро, яке не може бути скасоване жодною владою, законом, референдумом, воєнним станом, цифровим голосуванням або рішенням надзвичайного органу. ## Що посилено - Посилено визначення України як держави української національної самобутності. - Посилено формулу Українського народу як політичної спільноти громадян України. - Посилено історичну тяглість української державності. - Посилено роль української мови як державної та як частини незнищуваного ядра Конституції. - Посилено захист територіальної цілісності і суверенітету від зовнішньої передачі або внутрішнього руйнування. - Посилено межі народовладдя: народовладдя діє в межах Конституції, людської гідності і базових прав. - Посилено конституційний захист землі, природних ресурсів і майбутніх поколінь. ## Що додано нового - Поняття України як цифрової держави в основах державності. - Окрему статтю про Український народ як політичну спільноту громадян. - Окрему статтю про історичну тяглість української державності. - Окрему норму про участь України в міжнародних союзах без втрати суверенітету. - Статус української мови як елемент незнищуваного ядра Конституції. - Структурований перелік незнищуваного ядра Конституції. - Норму про нікчемність рішень, спрямованих на знищення незнищуваного ядра. - Окрему статтю про землю, ресурси і майбутні покоління як основу державності. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб Нова Конституція не могла бути зруйнована через формально законні, але антидержавні механізми: маніпулятивний референдум, узурпацію влади, воєнний стан, зовнішній тиск, цифрове голосування, контроль над парламентом або захоплення Конституційного Суду. Розділ I має бути не просто вступним розділом, а несучою конструкцією всієї Конституції. Саме він має визначити, що Україна не є випадковою адміністративною територією, а історичною державою Українського народу, української мови, культури, землі, свободи, гідності і майбутніх поколінь. ## Можливі ризики - Ризик надмірно широкого переліку незнищуваного ядра. - Ризик різного тлумачення поняття “українська національна самобутність”. - Ризик того, що формула про міжнародні союзи може бути неправильно витлумачена як обмеження інтеграції України до міжнародних безпекових чи політичних об’єднань. - Ризик конфлікту між народовладдям і забороною скасовувати незнищуване ядро. - Ризик декларативності норми про землю, ресурси і майбутні покоління без подальшої деталізації в Розділі XVI. - Ризик політичного зловживання поняттям “нікчемності” антиконституційних рішень без процедури підтвердження. ## Запобіжники - Уточнити в Розділі XXIII процедуру визначення того, що акт спрямований на знищення незнищуваного ядра. - Передбачити роль Конституційного Суду України у перевірці змін до Конституції. - Передбачити, що Охоронителі Нації можуть лише тимчасово зупиняти загрозу, а не остаточно вирішувати питання. - Деталізувати українську мову, культуру і самобутність у Розділі III. - Деталізувати права людини в Розділі II. - Деталізувати землю, ресурси і власність у Розділі XVI. - Деталізувати цифрове народовладдя і цифрову державу в Розділах V і XX. - Зберегти формулу, що українська національна самобутність не скасовує рівності громадян, людської гідності та прав людини. ## Зв’язок з іншими розділами - Преамбула — задає дух суспільного договору, який Розділ I перетворює на основи державності. - Розділ II — деталізує людську гідність і базові права, які входять до незнищуваного ядра. - Розділ III — деталізує українську мову, культуру, пам’ять і самобутність. - Розділ IV — деталізує народовладдя та його межі. - Розділ V — деталізує цифрові механізми народовладдя. - Розділ XI — деталізує обороноздатність і воєнний стан. - Розділ XII — визначає Охоронителів Нації як тимчасовий запобіжник, але не як надвладу. - Розділ XIII — визначає Конституційний Суд України і незалежний суд. - Розділ XVI — деталізує землю, ресурси, власність і національне багатство. - Розділ XVIII — деталізує захист дітей, родини і майбутніх поколінь. - Розділ XXI — деталізує громадянство, українців світу і множинне громадянство. - Розділ XXIII — деталізує конституційну стійкість, незнищуване ядро і порядок змін. --- # Розділ II. Людина, гідність, права і свободи Source page: https://vkua.org/sections/02_liudyna_hidnist_prava_svobody.html # Розділ II. Людина, гідність, права і свободи ## Короткий зміст Цей розділ визначає людину, її життя, гідність, свободу, безпеку, приватність, право на розвиток і захист від свавілля найвищою цінністю Української держави. Розділ встановлює основні права і свободи людини, межі їх обмеження, право на справедливий суд, захист приватності, цифрові права людини та гарантії проти зловживання владою, війною, більшістю, цифровими системами або надзвичайними режимами. ## Основні принципи - Людина, її життя і гідність є найвищою цінністю держави. - Гідність людини є недоторканною. - Права і свободи людини є безпосередньо чинними. - Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. - Людина має право на свободу, безпеку, приватність, власність, працю, освіту, базову медичну допомогу і справедливий суд. - Автоматизоване або цифрове рішення не може остаточно обмежити права людини без пояснення і людського перегляду. - Права можуть обмежуватися лише законом, пропорційно, строково і в межах Конституції. - Жоден надзвичайний режим не може скасувати людську гідність і базове ядро прав людини. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Людина як найвища цінність Людина, її життя, гідність, свобода, безпека, приватність, право на розвиток і захист від свавілля є найвищою цінністю Української держави. Держава існує для захисту людини, її прав, свобод, безпеки, гідності та можливості гідного розвитку. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. ### Стаття 2. Недоторканність людської гідності Гідність людини є недоторканною. Жоден орган влади, посадова особа, закон, рішення референдуму, цифрова система, автоматизоване рішення, воєнний стан, надзвичайний стан або інший спеціальний режим не можуть принижувати людську гідність. Людина не може розглядатися державою як засіб, ресурс, об’єкт політичного контролю, цифрового управління або примусового використання. ### Стаття 3. Право на життя і фізичну недоторканність Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання забороняються. Держава зобов’язана захищати життя людини від злочину, свавілля, агресії, терору, незаконного насильства, катастроф і небезпек, яких можна обґрунтовано запобігти. ### Стаття 4. Свобода і особиста безпека Кожна людина має право на свободу та особисту безпеку. Ніхто не може бути затриманий, ув’язнений, примусово переміщений, ізольований або обмежений у свободі інакше як на підставі закону, за процедурою, встановленою законом, з правом на судовий контроль. Кожна особа, яку затримано, має право знати підстави затримання, мати доступ до захисника, повідомити близьких осіб і оскаржити затримання в суді. ### Стаття 5. Рівність і недискримінація Усі люди є рівними у своїй гідності. Усі громадяни України є рівними перед Конституцією і законом. Не допускається дискримінація за ознаками походження, мови, статі, віку, релігії, переконань, місця проживання, соціального стану, інвалідності або інших ознак. Спеціальні обмеження можуть встановлюватися лише Конституцією або законом на її виконання, якщо вони є необхідними для захисту суверенітету, безпеки, державної лояльності, прав інших людей або конституційного ладу. ### Стаття 6. Приватність, житло, сімейне життя і персональні дані Кожна людина має право на приватне і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю листування, спілкування і персональних даних. Втручання у приватність допускається лише на підставі закону, за наявності законної мети, у необхідному і пропорційному обсязі та з можливістю судового контролю. Держава не може здійснювати масове, приховане або невибіркове стеження за громадянами поза межами Конституції і закону. ### Стаття 7. Свобода думки, совісті, слова і мирного зібрання Кожна людина має право на свободу думки, совісті, світогляду, релігії, слова, вираження поглядів, мирних зібрань та об’єднань. Ці свободи можуть бути обмежені лише законом, якщо це необхідно для захисту прав інших людей, громадської безпеки, обороноздатності, державної незалежності або конституційного ладу. Свобода слова і політичної діяльності не захищає заклики до знищення незалежності України, виправдання агресії проти України, терору, геноциду, насильницького повалення конституційного ладу або порушення територіальної цілісності України. ### Стаття 8. Право власності і економічна свобода особи Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності захищається Конституцією і законом. Позбавлення власності можливе лише на підставі закону, в суспільній необхідності, з попереднім або справедливим відшкодуванням, крім випадків конфіскації за рішенням суду. Економічна свобода людини не може використовуватися для корупції, монополізації, олігархічного захоплення, фінансування агресії, руйнування державної безпеки або порушення прав інших людей. ### Стаття 9. Право на працю, освіту, базову медичну допомогу і соціальний мінімум гідності Кожен має право на працю, справедливі умови праці, своєчасну оплату, безпечне робоче середовище і захист від експлуатації. Кожен має право на освіту. Базова і середня освіта гарантуються державою. Кожен має право на доступ до невідкладної та базової медичної допомоги. Держава гарантує мінімальний соціальний поріг гідності, нижче якого людина не може бути залишена без захисту. Розширені соціальні гарантії встановлюються законом відповідно до економічних можливостей держави, але не можуть скасовувати мінімальний соціальний поріг гідності. ### Стаття 10. Право на справедливий суд і ефективний захист Кожен має право на справедливий, незалежний, безсторонній, доступний і розумний за строками суд. Ніхто не може бути позбавлений права на судовий захист. Кожен має право на правову допомогу, захист, оскарження рішень органів влади, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями або діями держави. Особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним рішенням суду. ### Стаття 11. Цифрові права людини Кожен має право на захист персональних даних, цифрову автономію, доступ до інформації про використання державою його даних, пояснення автоматизованого рішення та людський перегляд такого рішення. Жодне автоматизоване або алгоритмічне рішення не може остаточно обмежити права людини без можливості оскарження і перегляду людиною. Держава зобов’язана забезпечити прозорість, законність, безпечність і недискримінаційність цифрових систем, які впливають на права людини. Людина має право знати, коли щодо неї застосовується автоматизована або алгоритмічна система, якщо така система впливає на її права, свободи, обов’язки або доступ до державних послуг. ### Стаття 12. Межі обмеження прав і свобод Права і свободи людини можуть бути обмежені лише Конституцією або законом, якщо таке обмеження є необхідним, пропорційним, строковим, публічно обґрунтованим і спрямованим на захист прав інших людей, громадської безпеки, обороноздатності, незалежності України або конституційного ладу. Обмеження прав не може знищувати сутність права. Під час воєнного або надзвичайного стану можуть застосовуватися лише ті обмеження прав, які є необхідними для подолання загрози і прямо пов’язані з нею. Не можуть бути скасовані або принижені за жодних обставин: людська гідність, право на життя, заборона катувань, заборона рабства, право на судовий захист від незаконного затримання, презумпція невинуватості, заборона покарання без закону та базове право на людський перегляд автоматизованого рішення, яке обмежує основні права людини. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, що держава існує не над людиною, а для захисту людини. Україна має бути сильною, обороноздатною, цифровою і національно самобутньою державою, але жодна з цих цілей не може виправдовувати приниження людської гідності, свавільне позбавлення свободи, катування, незаконне стеження або знищення базових прав. Розділ також вводить сучасний захист людини від цифрової влади. Якщо держава використовує алгоритми, цифрові реєстри або штучний інтелект для ухвалення рішень щодо людини, людина має право знати про це, отримати пояснення і вимагати перегляду рішення людиною, а не лише машиною. Особливе значення має стаття про межі обмеження прав. Вона встановлює, що навіть під час війни або надзвичайного стану держава не отримує абсолютної влади над людиною. Обмеження можливі лише тоді, коли вони необхідні, пропорційні, строкові та пов’язані з реальною загрозою. ## Питання для громадського обговорення - Чи достатньо чітко визначено людину як найвищу цінність держави? - Чи правильно сформульовано недоторканність людської гідності? - Які права мають бути прямо визначені як такі, що не можуть бути обмежені навіть під час війни? - Чи достатньо сильно захищено людину від незаконного затримання і свавільного переслідування? - Чи правильно встановлено межу для свободи слова щодо закликів до знищення України, виправдання агресії, терору або порушення територіальної цілісності? - Чи достатньо чітко визначено право на приватність і заборону масового стеження? - Чи потрібно ширше розписати право власності в цьому розділі, чи залишити деталі для розділів про економіку, землю і ресурси? - Чи правильно сформульовано мінімальний соціальний поріг гідності? - Чи достатньо сильними є цифрові права людини? - Які додаткові гарантії потрібні проти зловживання AI та автоматизованими рішеннями держави? ## Аналітика змін до Розділ II. Людина, гідність, права і свободи # Аналітика змін: Розділ II. Людина, гідність, права і свободи ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідає насамперед Розділ II чинної Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. У ньому закріплено рівність громадян, право на життя, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування, свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання, право на власність, працю, соціальний захист, житло, охорону здоров’я, освіту, правову допомогу і судовий захист. Також із цією темою пов’язані положення чинної Конституції про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. ## Що пропонує редакція VKUA Редакція VKUA зберігає базову логіку прав людини, але суттєво оновлює її для умов війни, цифрової держави, AI, автоматизованих рішень, масового стеження, інформаційної агресії та потреби одночасно захищати людину і державу. Розділ прямо визначає гідність людини як недоторканну, посилює право на свободу і особисту безпеку, вводить сучасні цифрові права, забороняє масове невибіркове стеження, встановлює право на людський перегляд автоматизованих рішень і чітко визначає права, які не можуть бути скасовані навіть під час воєнного або надзвичайного стану. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в тому, що права людини в редакції VKUA захищаються не лише від класичного свавілля держави, а й від нових форм влади: цифрового контролю, автоматизованих рішень, алгоритмічного управління, маніпуляцій під час війни та надзвичайних режимів. Людина не може бути перетворена на ресурс держави, об’єкт політичного контролю або об’єкт цифрового управління. ## Що посилено - Посилено статус людської гідності як недоторканної. - Посилено право на життя і фізичну недоторканність. - Посилено захист від незаконного затримання, примусового переміщення та свавільного обмеження свободи. - Посилено приватність, недоторканність житла, сімейне життя і захист персональних даних. - Посилено захист від масового, прихованого або невибіркового стеження. - Посилено право на справедливий суд і ефективний захист. - Посилено принцип пропорційності, строковості і публічного обґрунтування обмежень прав. - Посилено перелік прав, які не можуть бути принижені або скасовані навіть під час надзвичайних режимів. ## Що додано нового - Пряму заборону розглядати людину як ресурс, засіб або об’єкт цифрового управління. - Цифрову автономію людини. - Право на пояснення автоматизованого рішення. - Право на людський перегляд автоматизованого або алгоритмічного рішення. - Обов’язок держави повідомляти людину про застосування автоматизованої системи, якщо вона впливає на її права. - Заборону масового, прихованого або невибіркового стеження поза межами Конституції і закону. - Межу для свободи слова щодо закликів до знищення незалежності України, виправдання агресії, терору, геноциду, насильницького повалення конституційного ладу або порушення територіальної цілісності. - Мінімальний соціальний поріг гідності як базову гарантію. - Спеціальну статтю про межі обмеження прав і свобод. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що Конституція XXI століття має захищати людину не лише від класичної диктатури, а й від цифрової, алгоритмічної, інформаційної та надзвичайної влади. Україна одночасно має бути обороноздатною державою і правовою державою. Розділ II встановлює баланс: держава може захищатися, обмежувати окремі права під час реальної загрози, боротися з агресією і терором, але не може скасувати людську гідність, катувати, свавільно затримувати, позбавляти судового захисту або підміняти людину алгоритмом. ## Можливі ризики - Ризик надмірно широкого тлумачення меж свободи слова у питаннях національної безпеки. - Ризик використання поняття “державна лояльність” для необґрунтованих обмежень. - Ризик декларативності мінімального соціального порогу гідності без подальшої деталізації. - Ризик дублювання з розділами про економіку, освіту, охорону здоров’я, цифрову державу і AI. - Ризик конфлікту між цифровими правами людини і потребами національної безпеки. - Ризик надмірного обмеження держави під час активної війни, якщо не деталізувати воєнні винятки в Розділі XI. ## Запобіжники - Уточнити, що будь-які обмеження прав мають бути необхідними, пропорційними, строковими і публічно обґрунтованими. - Залишити деталі соціального мінімуму для Розділу XVII. - Залишити деталі цифрової держави, AI і персональних даних для Розділу XX. - Залишити деталі воєнного стану і оборонної вертикалі для Розділу XI. - Забезпечити судовий контроль за обмеженням свободи, приватності, власності та доступу до правосуддя. - Чітко відмежувати критику влади від закликів до знищення України, агресії, терору чи насильницького повалення конституційного ладу. - Передбачити право людини на пояснення і людський перегляд автоматизованого рішення. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — визначає людську гідність і базові права як частину незнищуваного ядра Конституції. - Розділ III — має узгоджувати захист української самобутності з рівністю громадян і правами людини. - Розділ IV — народовладдя не може скасовувати базові права людини. - Розділ V — цифрове народовладдя має бути сумісним із приватністю, свободою волевиявлення і захистом від примусу. - Розділ XI — воєнний стан може обмежувати окремі права лише пропорційно, строково і в межах Конституції. - Розділ XIII — забезпечує судовий захист прав людини. - Розділ XIV — органи правопорядку мають діяти в межах гідності, свободи і законності. - Розділ XVII — деталізує працю, економічну свободу і соціальний мінімум гідності. - Розділ XVIII — деталізує права дітей, родини і майбутніх поколінь. - Розділ XX — деталізує цифрову державу, AI, персональні дані та алгоритмічні рішення. - Розділ XXIII — захищає базові права людини від скасування через зміни Конституції або надзвичайні механізми. --- # Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять Source page: https://vkua.org/sections/03_samobutnist_mova_kultura_pamiat.html # Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять ## Короткий зміст Цей розділ визначає українську національну самобутність, державну мову, культуру, історичну пам’ять і зв’язок поколінь як основу існування Української держави. Розділ встановлює обов’язок держави захищати, розвивати й відновлювати українську мову, культуру та історичну пам’ять після імперського, тоталітарного, окупаційного і воєнного нищення. Водночас він гарантує рівність громадян, права корінних народів і національних меншин у межах поваги до Конституції, незалежності України, державної мови та територіальної цілісності. ## Основні принципи - Українська національна самобутність є основою існування Української держави. - Українська мова є державною мовою і основою публічного життя. - Держава має обов’язок не лише захищати, а й активно відновлювати українську мову, культуру і пам’ять. - Українська культура є стратегічною сферою держави. - Історична пам’ять є частиною національної безпеки. - Освіта, медіа, цифровий простір і державні сервіси мають підтримувати українську самобутність. - Держава має право захищатися від культурної, інформаційної та мовної агресії. - Права корінних народів і національних меншин гарантуються. - Захист української самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності або дискримінації громадян. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Українська національна самобутність Українська національна самобутність, українська мова, культура, історична пам’ять, традиції державотворення, духовна спадщина, зв’язок поколінь і право українського народу бути собою є основою існування Української держави. Держава зобов’язана захищати, розвивати, відновлювати і передавати майбутнім поколінням українську національну самобутність. Українська національна самобутність належить до незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 2. Українська мова як основа публічного життя Державною мовою України є українська мова. Українська мова є обов’язковою мовою публічної влади, місцевого самоврядування, судочинства, освіти, війська, поліції, державних цифрових сервісів, офіційного спілкування держави з громадянами та міжнародного представництва України. Держава забезпечує реальне, повноцінне і повсюдне функціонування української мови в публічному житті. ### Стаття 3. Обов’язок держави щодо розвитку української мови Держава гарантує кожному громадянинові можливість вивчити українську мову на рівні, достатньому для повноцінної участі в суспільному, освітньому, професійному і державному житті. Держава створює умови для розвитку української мови в освіті, науці, культурі, медіа, книговиданні, технологіях, цифровому середовищі, штучному інтелекті, державних сервісах і міжнародному просторі. Державна політика щодо української мови має бути спрямована не на формальне проголошення, а на реальне поширення, якість, престиж і повноцінне використання української мови. ### Стаття 4. Українська культура як стратегічна сфера держави Українська культура, мистецтво, література, музика, кіно, театр, архітектура, наука, філософія, традиції, народна творчість і сучасні культурні форми є стратегічною сферою Української держави. Держава підтримує розвиток української культури як простору свободи, творчості, пам’яті, освіти, громадянської зрілості та міжнародного представництва України. Культура не може бути зведена лише до розваги або комерційного продукту, якщо йдеться про збереження української самобутності, мови, пам’яті та духовної тяглості народу. ### Стаття 5. Історична пам’ять і правда Україна захищає історичну пам’ять про боротьбу українського народу за свободу, державність, мову, культуру, землю і право на власне майбутнє. Держава вшановує пам’ять осіб, поколінь і спільнот, які боролися за незалежність України, захищали Україну від агресії, тоталітаризму, окупації, геноциду, репресій, депортацій і політики знищення української ідентичності. Держава не допускає офіційного заперечення або виправдання злочинів, спрямованих на знищення українського народу, Української держави, української мови, культури чи пам’яті. ### Стаття 6. Відновлення після імперського, тоталітарного, окупаційного і воєнного нищення Україна визнає наслідки імперського, колоніального, тоталітарного, окупаційного, асиміляційного і воєнного нищення української мови, культури, пам’яті, еліт, освіти, релігійного життя, місцевих традицій і національної ідентичності. Держава має право і обов’язок здійснювати політику відновлення української мови, культури, історичної справедливості, національної пам’яті, зруйнованої спадщини та суспільної довіри. Таке відновлення має здійснюватися в межах Конституції, людської гідності, прав людини, прав громадян, корінних народів і національних меншин. ### Стаття 7. Освіта, медіа і цифровий простір української самобутності Освіта в Україні має сприяти формуванню громадянина, який знає українську мову, розуміє історію України, поважає людську гідність, свободу, Конституцію, незалежність і територіальну цілісність України. Держава підтримує українськомовний освітній, науковий, медійний, цифровий і технологічний простір. Державні цифрові сервіси, системи штучного інтелекту, освітні платформи та публічні інформаційні системи мають забезпечувати повноцінне функціонування української мови та доступ громадян до українського культурного і державного простору. ### Стаття 8. Захист від культурної, інформаційної та мовної агресії Держава має право і обов’язок захищати український мовний, культурний, освітній, інформаційний, релігійно-суспільний і цифровий простір від політики держави-агресора, окупаційних структур, пропаганди, інформаційних операцій та інших дій, спрямованих на знищення або підрив української державності, мови, культури, пам’яті чи територіальної цілісності. Такий захист не може бути спрямований проти людини через її походження, мову побутового спілкування, релігію, культуру або особисті переконання, якщо її дії не становлять загрози незалежності України, правам людини, безпеці або конституційному ладу. ### Стаття 9. Корінні народи і національні меншини України Україна гарантує права корінних народів і національних меншин на збереження їхньої мови, культури, традицій, релігії, освіти, пам’яті та громадського життя відповідно до Конституції і закону. Реалізація цих прав не може використовуватися для заперечення української мови як державної, незалежності України, територіальної цілісності, конституційного ладу або для впливу держави-агресора. Держава сприяє діалогу, взаємній повазі та участі всіх громадян України в спільному громадянському просторі Української держави. ### Стаття 10. Межі державної політики самобутності Державна політика захисту української мови, культури, пам’яті та національної самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності, незаконної дискримінації, політичного переслідування або позбавлення громадянина базових прав. Захист української самобутності має здійснюватися правовими, демократичними і пропорційними засобами. Будь-який конфлікт між політикою захисту самобутності та правами людини має вирішуватися з урахуванням Конституції, людської гідності, незалежності України, державної мови, територіальної цілісності та незнищуваного ядра Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, що Україна має право бути українською державою — державою української мови, культури, пам’яті, свободи, історичної тяглості й майбутніх поколінь. Українська мова і культура тут розглядаються не як формальність і не як прикраса держави, а як основа її існування. Держава має не лише “не заважати” українській мові й культурі, а активно захищати, розвивати й відновлювати їх після століть імперського, тоталітарного, окупаційного та воєнного нищення. Водночас розділ встановлює важливу межу: захист української самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності, дискримінації громадян або порушення базових прав. Україна має бути українською за своїм державним ядром і відкритою для всіх громадян, які поважають Конституцію, незалежність, державну мову і територіальну цілісність України. ## Питання для громадського обговорення - Чи достатньо чітко визначено українську національну самобутність? - Чи правильно українська мова визначена як основа публічного життя? - Чи потрібно ще сильніше закріпити обов’язок держави щодо розвитку української мови? - Чи варто прямо згадати україномовний цифровий простір і штучний інтелект у цьому розділі? - Як правильно поєднати захист історичної пам’яті з академічною свободою історичних досліджень? - Чи достатньо чітко сформульовано захист від культурної, інформаційної та мовної агресії? - Як не допустити зловживання нормами про захист самобутності для політичного переслідування? - Чи достатньо збалансовано права корінних народів і національних меншин? - Чи потрібно окремо згадати кримськотатарський народ як корінний народ України? - Які механізми відновлення української культури і пам’яті мають бути визначені законом? ## Аналітика змін до Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять # Аналітика змін: Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про державну мову, розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також про права національних меншин і корінних народів. Насамперед ідеться про статтю 10 щодо української мови як державної, статтю 11 щодо сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин України. Також пов’язаними є положення про права і свободи людини, рівність громадян, свободу світогляду і віросповідання, освіту, культуру, інформацію, національну безпеку і територіальну цілісність. ## Що пропонує редакція VKUA Редакція VKUA не обмежується загальною підтримкою мови та культури. Вона визначає українську національну самобутність як одну з основ існування держави і частину незнищуваного ядра Конституції. Розділ прямо встановлює обов’язок держави захищати, розвивати і відновлювати українську мову, культуру та історичну пам’ять після імперського, тоталітарного, окупаційного, асиміляційного і воєнного нищення. Окремо вводиться захист українського інформаційного, освітнього, культурного, релігійно-суспільного і цифрового простору від політики держави-агресора. Водночас розділ зберігає правовий баланс: захист української самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності, незаконної дискримінації або політичного переслідування громадян. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в переході від пасивної моделі “держава сприяє розвитку мови і культури” до активної моделі конституційного захисту, відновлення і стратегічного розвитку української національної самобутності як основи державності та національної безпеки. ## Що посилено - Посилено статус української національної самобутності як основи державності. - Посилено статус української мови як реальної мови публічного життя. - Посилено обов’язок держави створювати умови для вивчення, використання і розвитку української мови. - Посилено роль культури як стратегічної сфери держави. - Посилено захист історичної пам’яті про боротьбу за свободу, державність і право українського народу бути собою. - Посилено деколонізаційну й відновлювальну функцію держави. - Посилено захист українського цифрового, медійного та освітнього простору. - Посилено захист від культурної, інформаційної та мовної агресії. ## Що додано нового - Поняття української національної самобутності як частини незнищуваного ядра Конституції. - Обов’язок держави активно відновлювати українську мову, культуру, пам’ять, еліти, освіту, місцеві традиції та національну ідентичність після історичного нищення. - Визначення української культури як стратегічної сфери держави. - Прямий зв’язок історичної пам’яті з національною безпекою. - Українськомовний цифровий і технологічний простір. - Згадку про штучний інтелект і державні цифрові сервіси в контексті української мови. - Захист від культурної, інформаційної, мовної та релігійно-суспільної агресії держави-агресора. - Балансуючу норму, що захист самобутності не може бути підставою для дискримінації або приниження людської гідності. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що Україна зазнавала тривалого імперського, колоніального, тоталітарного, окупаційного і воєнного тиску, спрямованого на витіснення української мови, культури, пам’яті, еліт і державної ідентичності. Пасивної моделі “рівного співіснування” недостатньо там, де одна мова і культура століттями витіснялися насильством, заборонами, репресіями, пропагандою та війною. Нова Конституція має не лише гарантувати права, а й дати державі правову основу для відновлення українського ядра без порушення людської гідності, рівності громадян і прав меншин. ## Можливі ризики - Ризик надмірно широкого тлумачення “культурної агресії”. - Ризик використання політики пам’яті для політичного переслідування. - Ризик конфлікту між захистом державної мови і правами національних меншин. - Ризик перетворення культури на інструмент державної пропаганди. - Ризик надмірного втручання держави в академічні, мистецькі або релігійні сфери. - Ризик дискримінаційного застосування норм щодо мови побутового спілкування. - Ризик нечіткого визначення меж впливу держави-агресора. ## Запобіжники - Захист української самобутності має здійснюватися лише правовими, демократичними і пропорційними засобами. - Державна політика самобутності не може принижувати людську гідність або позбавляти громадян базових прав. - Захист від агресії спрямований проти дій, структур і впливів, що загрожують державності, а не проти людини через її походження, побутову мову чи релігію. - Права корінних народів і національних меншин гарантуються Конституцією і законом. - Академічна, мистецька і релігійна свобода мають захищатися в межах Конституції. - Конфлікти між політикою самобутності та правами людини мають вирішуватися з урахуванням Конституції, людської гідності, незалежності України, державної мови, територіальної цілісності та незнищуваного ядра Конституції. - Деталі мовної, культурної, освітньої, медійної та безпекової політики мають визначатися законом із судовим і громадським контролем. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — визначає українську національну самобутність і українську мову як елементи незнищуваного ядра Конституції. - Розділ II — встановлює межі: захист самобутності не може порушувати людську гідність і базові права людини. - Розділ IV — народовладдя не може використовуватися для скасування української мови чи самобутності. - Розділ V — цифрове народовладдя має працювати українською мовою і бути захищеним від інформаційної агресії. - Розділ XI — оборона держави включає захист інформаційного, культурного і мовного простору. - Розділ XVIII — захист дітей і майбутніх поколінь пов’язаний із передачею мови, культури і пам’яті. - Розділ XIX — освіта, наука і культура деталізують механізми розвитку української самобутності. - Розділ XX — цифрова держава, AI і дані мають забезпечувати функціонування української мови та захист культурного простору. - Розділ XXI — українці світу є частиною ширшого українського культурного і громадянського простору. - Розділ XXIII — захищає українську мову і самобутність від скасування через реванш, узурпацію або зміни Конституції. --- # Розділ IV. Народовладдя і пряма дія Конституції Source page: https://vkua.org/sections/04_narodovladdia_priama_diia_konstytutsii.html # Розділ IV. Народовладдя і пряма дія Конституції ## Короткий зміст Цей розділ визначає народовладдя як постійний механізм участі громадян в управлінні державою, а не лише як право голосувати на виборах. Розділ встановлює пряму дію Конституції, народну законодавчу ініціативу, народне конституційне звернення, народне вето, громадський контроль влади, публічний журнал народовладдя та межі, які не дозволяють використати народовладдя для знищення Конституції, прав людини або Української держави. ## Основні принципи - Конституція є актом прямої дії. - Народ є постійним суб’єктом влади. - Громадяни мають право не лише обирати владу, а й ініціювати, контролювати, зупиняти і вимагати відповідальності. - Народні ініціативи мають розглядатися у визначені строки. - Народне вето може тимчасово зупиняти небезпечні акти. - Народовладдя не може скасувати незнищуване ядро Конституції. - Народовладдя має бути захищене від примусу, підкупу, фальсифікацій, бот-мереж, зовнішнього втручання та олігархічного впливу. - Порядок реалізації механізмів народовладдя визначається Конституцією та спеціальним законом про народовладдя, який ухвалюється у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Конституція прямої дії Конституція України є актом прямої дії. Кожен громадянин має право безпосередньо посилатися на Конституцію для захисту своїх прав, свобод, гідності, власності, інтересів громади та участі в управлінні державою. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суди, посадові особи та державні цифрові системи зобов’язані застосовувати Конституцію як норму прямої дії. Закон або підзаконний акт не може бути підставою для обмеження права особи посилатися безпосередньо на Конституцію. ### Стаття 2. Народ як постійний суб’єкт влади Народ України є носієм суверенітету, постійним і безпосереднім джерелом влади. Народ здійснює владу не лише через періодичні вибори, а й через постійні конституційні механізми участі, контролю, ініціативи, вето, відкликання, референдуму і громадського впливу. Жоден орган влади, посадова особа, політична партія, економічна група, цифрова платформа або зовнішня сила не може привласнити собі право діяти від імені народу поза Конституцією. ### Стаття 3. Форми народовладдя Формами народовладдя є: 1. вибори; 2. всеукраїнський і місцевий референдуми; 3. цифрове і нецифрове голосування; 4. народна законодавча ініціатива; 5. народне конституційне звернення; 6. народне вето; 7. відкликання посадових осіб; 8. громадські слухання; 9. народний аудит; 10. публічні петиції; 11. місцеве самоврядування; 12. інші форми, визначені Конституцією і законом. Форми народовладдя мають бути доступними, прозорими, захищеними, недискримінаційними і такими, що забезпечують реальне волевиявлення громадян. Порядок підготовки, подання, перевірки, розгляду та реалізації форм народовладдя визначається Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. Спеціальний закон про народовладдя має бути ухвалений у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ### Стаття 4. Народна законодавча ініціатива Громадяни мають право вносити законодавчі ініціативи до Верховної Ради України в порядку, визначеному Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. Після подання підтвердженої народної законодавчої ініціативи її реєстрація здійснюється протягом 30 днів. Розгляд у першому читанні або надання мотивованої відмови здійснюється протягом 90 днів. Остаточне рішення Верховної Ради України має бути ухвалене протягом 180 днів. Остаточним рішенням може бути прийняття ініціативи, відхилення з мотивованим обґрунтуванням, направлення на доопрацювання із визначеним строком або винесення питання на народне голосування. Якщо Верховна Рада України безпідставно не розглянула ініціативу у визначений строк, запускається спеціальна процедура народного розгляду або референдуму в порядку, визначеному спеціальним законом про народовладдя. ### Стаття 5. Народне конституційне звернення Громадяни мають право ініціювати перевірку закону, акта влади або рішення посадової особи на відповідність Конституції України. Народне конституційне звернення подається до Конституційного Суду України у порядку, визначеному Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. Перевірка формальних вимог здійснюється протягом 15 днів. Попередній висновок Конституційного Суду України надається протягом 60 днів. Остаточне рішення ухвалюється протягом 120 днів. У випадках прямої загрози правам людини, незалежності України, територіальній цілісності, обороноздатності або незнищуваному ядру Конституції застосовується скорочений строк розгляду — до 30 днів. ### Стаття 6. Народне вето Громадяни мають право ініціювати народне вето щодо закону, підзаконного акта, рішення органу влади або посадової особи, якщо такий акт становить загрозу правам людини, народовладдю, Українській державі, державній мові, землі, ресурсам, територіальній цілісності або майбутнім поколінням. Народне вето ініціюється і реалізується в порядку, визначеному Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. Після підтвердження достатньої кількості підписів акт може бути тимчасово зупинений, якщо є очевидна загроза. Референдум щодо підтвердження або скасування акта має бути проведений протягом 30 днів. У складних випадках строк може бути продовжений, але не більше ніж до 60 днів. Народне вето не може застосовуватися для скасування базових прав людини, незалежності України, територіальної цілісності, української мови як державної або незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 7. Народний контроль влади Громадяни мають право здійснювати народний контроль за діяльністю органів влади, посадових осіб, державних підприємств, органів місцевого самоврядування та суб’єктів, які управляють публічними ресурсами. Формами народного контролю є публічні звіти, громадські слухання, народний аудит, петиції, запити, цифровий моніторинг, вимога про перевірку доброчесності, вимога про перевірку використання публічних коштів та інші форми, визначені спеціальним законом про народовладдя. Орган влади або посадова особа зобов’язані надати мотивовану відповідь на підтверджену народну вимогу у строк, визначений законом. Народний контроль не підміняє суд, слідство, урядове управління або професійну державну службу, але є обов’язковим механізмом підзвітності влади перед громадянами. ### Стаття 8. Публічний журнал народовладдя Держава веде відкритий публічний журнал народовладдя. До журналу народовладдя вносяться народні законодавчі ініціативи, народні конституційні звернення, народні вето, петиції, процедури відкликання, результати референдумів, строки розгляду, відповіді органів влади та стан виконання рішень. Журнал народовладдя має бути доступним для громадян, захищеним від прихованого редагування, відкритим для аудиту і зрозумілим для користування. Порядок ведення, захисту, аудиту і публічного доступу до журналу народовладдя визначається спеціальним законом про народовладдя та законом про цифрову державу. ### Стаття 9. Межі народовладдя Пряме народовладдя є основою Конституції, але воно не може бути використане для знищення самої Конституції. Народні ініціативи, референдуми, цифрові голосування, народне вето, відкликання посадових осіб і будь-які інші форми народовладдя здійснюються в межах людської гідності, базових прав людини, незалежності України, територіальної цілісності, української мови як державної, обороноздатності та незнищуваного ядра Конституції. Питання, спрямовані на скасування або руйнування незнищуваного ядра Конституції, не можуть бути предметом референдуму, цифрового голосування, народного вето або іншої форми народовладдя. ### Стаття 10. Захист народовладдя від маніпуляції Народовладдя має бути захищене від підкупу, примусу, адміністративного тиску, фальсифікацій, прихованого фінансування, зовнішнього втручання, бот-мереж, інформаційних операцій, олігархічного контролю та маніпуляції цифровими системами. Держава зобов’язана забезпечити прозорість фінансування кампаній народних ініціатив, референдумів, народного вето і відкликання посадових осіб. Результат народного волевиявлення, отриманий через доведені істотні фальсифікації, примус, підкуп, зовнішнє втручання або цифрову маніпуляцію, не може вважатися дійсним. Порядок перевірки таких порушень визначається Конституцією, спеціальним законом про народовладдя і законом про цифрову державу із гарантіями незалежного судового та громадського контролю. ## Пояснення для громадян Цей розділ робить народовладдя реальним механізмом, а не лише декларацією. Громадяни отримують право не тільки голосувати на виборах, а й ініціювати закони, вимагати конституційної перевірки, зупиняти небезпечні акти, контролювати владу і бачити у відкритому журналі, що відбувається з їхніми ініціативами. Водночас розділ захищає державу від небезпечної крайності: народовладдя не може бути використане для самознищення України. Не можна винести на голосування скасування незалежності, державної мови, територіальної цілісності, людської гідності або базових прав людини. Детальний порядок реалізації народовладдя має бути визначений спеціальним законом про народовладдя. Такий закон повинен бути ухвалений у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Питання для громадського обговорення - Який поріг підписів має бути для народної законодавчої ініціативи? - Який поріг підписів має бути для народного вето? - Чи достатні строки 30, 90 і 180 днів для розгляду народної законодавчої ініціативи? - У яких випадках народне вето має автоматично зупиняти акт влади? - Які питання не можуть бути предметом референдуму? - Як захистити народовладдя від ботів, підкупу, зовнішнього втручання та олігархічного фінансування? - Чи має народний контроль запускати обов’язковий аудит органу влади? - Як зробити публічний журнал народовладдя простим і зрозумілим для громадян? - Як не допустити перетворення народовладдя на хаос або постійну політичну війну? - Які гарантії потрібні, щоб народовладдя не підміняло суд, слідство і професійне управління державою? ## Аналітика змін до Розділ IV. Народовладдя і пряма дія Конституції # Аналітика змін: Розділ IV. Народовладдя і пряма дія Конституції ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про народовладдя, суверенітет народу, вибори, референдум, право громадян брати участь в управлінні державними справами, право на звернення, право на місцеве самоврядування та найвищу юридичну силу Конституції. Насамперед ідеться про положення, за якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування, право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові, а Конституція має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція розвиває чинну ідею народовладдя від загального принципу до системи постійних конституційних механізмів участі громадян. Вона встановлює не лише вибори і референдуми, а й народну законодавчу ініціативу, народне конституційне звернення, народне вето, народний контроль влади, публічний журнал народовладдя та механізми захисту народовладдя від маніпуляцій. Окремо передбачається спеціальний закон про народовладдя, який має деталізувати порядок реалізації цих механізмів і бути ухвалений у строки, визначені перехідними положеннями Конституції. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в тому, що народ перестає бути лише виборцем, який делегує владу раз на кілька років. Народ стає постійним суб’єктом влади, який має конституційні інструменти ініціювати, контролювати, зупиняти, вимагати розгляду і впливати на публічну владу між виборами. ## Що посилено - Посилено пряму дію Конституції. - Посилено право громадянина безпосередньо посилатися на Конституцію. - Посилено участь народу між виборами. - Посилено обов’язок парламенту розглядати народні ініціативи у встановлені строки. - Посилено роль Конституційного Суду України у народному конституційному зверненні. - Посилено можливість громадян зупиняти небезпечні акти через народне вето. - Посилено громадський контроль влади. - Посилено прозорість через публічний журнал народовладдя. - Посилено захист народовладдя від підкупу, зовнішнього втручання, бот-мереж і цифрових маніпуляцій. ## Що додано нового - Народну законодавчу ініціативу з чіткими строками 30, 90 і 180 днів. - Народне конституційне звернення до Конституційного Суду України. - Народне вето щодо небезпечних актів влади. - Народний аудит і цифровий моніторинг як форми народного контролю. - Публічний журнал народовладдя. - Пряму заборону використовувати народовладдя для скасування незнищуваного ядра Конституції. - Захист народовладдя від фальсифікацій, підкупу, адміністративного тиску, зовнішнього втручання і цифрової маніпуляції. - Посилання на спеціальний закон про народовладдя. - Вимогу ухвалити спеціальний закон про народовладдя у строки, передбачені перехідними положеннями Конституції. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб народовладдя стало реальним, а не декоративним. У чинній системі громадянин часто впливає на державу переважно через вибори, після чого влада може діяти від його імені без достатньої поточної підзвітності. Нова редакція створює постійний канал впливу громадян на владу: ініціативи, звернення, вето, контроль, аудит і відкритий журнал. Водночас вона захищає державу від хаосу, популізму, маніпуляцій і спроб використати референдум чи цифрове голосування для руйнування України, прав людини або незнищуваного ядра Конституції. ## Можливі ризики - Ризик перетворення народовладдя на постійний політичний конфлікт. - Ризик популістичних ініціатив. - Ризик блокування роботи парламенту великою кількістю ініціатив. - Ризик використання народного вето для саботажу державної політики. - Ризик зовнішнього втручання у народні ініціативи та референдуми. - Ризик олігархічного фінансування кампаній народовладдя. - Ризик бот-мереж і цифрових маніпуляцій. - Ризик підміни суду або слідства “народним контролем”. - Ризик недостатньо чітких процедур до ухвалення спеціального закону про народовладдя. ## Запобіжники - Народовладдя діє лише в межах Конституції. - Незнищуване ядро Конституції не може бути предметом скасування через референдум, цифрове голосування або народне вето. - Детальний порядок реалізації народовладдя має бути визначений спеціальним законом про народовладдя. - Спеціальний закон про народовладдя має бути ухвалений у строки, передбачені перехідними положеннями. - Народний контроль не підміняє суд, слідство, урядове управління або професійну державну службу. - Кампанії народовладдя мають мати прозоре фінансування. - Результати волевиявлення, отримані через істотні фальсифікації, примус, підкуп, зовнішнє втручання або цифрову маніпуляцію, не можуть вважатися дійсними. - Публічний журнал народовладдя має бути відкритим, захищеним від прихованого редагування і доступним для аудиту. - Закон про цифрову державу має врегулювати технічну безпеку журналу, цифрового голосування та цифрової участі. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — визначає народ як джерело влади і встановлює незнищуване ядро Конституції. - Розділ II — визначає права людини, які не можуть бути скасовані народовладдям. - Розділ V — деталізує цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми. - Розділ VI — пов’язаний із місцевим самоврядуванням і місцевими формами народовладдя. - Розділ VII — деталізує відкликання посадових осіб. - Розділ VIII — встановлює обов’язки Верховної Ради щодо народних ініціатив. - Розділ XII — рішення Охоронителів Нації мають підтверджуватися народом через швидкий референдум. - Розділ XIII — Конституційний Суд України розглядає народні конституційні звернення. - Розділ XV — народний контроль пов’язаний із доброчесністю і антикорупційними механізмами. - Розділ XX — цифрова держава має забезпечити безпечні цифрові механізми участі. - Розділ XXIII — захищає Конституцію від руйнування через маніпулятивне народовладдя. - Розділ XXIV — має встановити строки ухвалення спеціального закону про народовладдя. --- # Розділ V. Цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми Source page: https://vkua.org/sections/05_tsyfrove_narodovladdia_vybory_referendumy.html # Розділ V. Цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми ## Короткий зміст Цей розділ визначає конституційні основи цифрового народовладдя, цифрових виборів, цифрових референдумів, цифрової ідентичності громадянина, аудиту систем голосування, захисту від цифрової маніпуляції та права громадян на нецифрову альтернативу. Розділ встановлює, що цифрові механізми можуть розширювати участь народу в управлінні державою, але не можуть скасовувати свободу волевиявлення, таємницю голосування, рівність громадян, людську гідність, право на участь і захист від примусу. ## Основні принципи - Цифрове народовладдя є інструментом розширення участі громадян. - Цифровий спосіб участі не може скасувати нецифровий спосіб участі. - Цифрова ідентичність громадянина не може бути інструментом стеження чи політичного контролю. - Цифрові вибори і референдуми допускаються лише після незалежного аудиту, тестування і підтвердження безпеки. - Таємниця голосування і свобода волевиявлення мають бути гарантовані. - Громадянин має право перевірити факт зарахування свого голосу без розкриття його змісту. - Системи цифрового голосування не можуть перебувати під приватним, партійним, олігархічним або зовнішнім контролем. - У разі кібератаки, фальсифікації, примусу або недоведеної достовірності результатів цифрове голосування зупиняється або визнається недійсним. - Порядок реалізації цифрового народовладдя визначається Конституцією, спеціальним законом про народовладдя та законом про цифрову державу. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Право на цифрову участь Громадяни України мають право брати участь у народовладді, виборах, референдумах, петиціях, народних ініціативах, народному вето, громадському контролі та інших формах участі через захищені цифрові інструменти. Держава гарантує доступність цифрової участі, захист персональних даних, свободу волевиявлення і рівність громадян у цифровому середовищі. Цифрова участь не може бути використана для обмеження прав громадян, політичного контролю, дискримінації або примусу. ### Стаття 2. Цифровий спосіб участі не скасовує людське право на участь Цифровий спосіб участі у народовладді є додатковим або рівноцінним інструментом реалізації прав громадян, але не може скасувати саме право громадянина на участь. Громадянин, який не має доступу до цифрових технологій, не володіє цифровими навичками, не може користуватися цифровими засобами через вік, стан здоров’я, місце перебування, військову службу, окупацію, переміщення або інші обставини, має право на рівноцінний нецифровий спосіб участі. Держава зобов’язана забезпечити такі нецифрові механізми участі, які не принижують гідність людини, не створюють дискримінації і не позбавляють громадянина реального впливу. ### Стаття 3. Цифрова ідентичність громадянина Держава забезпечує захищену цифрову ідентичність громадянина для участі в цифровому народовладді, виборах, референдумах, державних сервісах та інших конституційних процедурах. Цифрова ідентичність має підтверджувати особу громадянина, але не може використовуватися для незаконного стеження, політичного контролю, профілювання, дискримінації або обмеження прав. Порядок створення, використання, захисту, перевірки і відкликання цифрової ідентичності визначається законом про цифрову державу. ### Стаття 4. Цифрові вибори і цифрові референдуми Цифрові вибори і цифрові референдуми допускаються лише за умов гарантування: 1. свободи волевиявлення; 2. таємниці голосування; 3. достовірності результатів; 4. захисту від примусу; 5. захисту від підкупу; 6. захисту від фальсифікацій; 7. захисту від зовнішнього втручання; 8. незалежного технічного, правового і громадського аудиту; 9. можливості нецифрової участі; 10. судового контролю за порушеннями. Цифрові вибори і референдуми не можуть проводитися, якщо відсутній підтверджений рівень безпеки, незалежний аудит або резервний нецифровий механізм. ### Стаття 5. Таємниця голосування і захист від примусу Таємниця голосування є обов’язковою гарантією цифрових і нецифрових виборів та референдумів. Держава зобов’язана захищати громадянина від примусу до голосування, контролю за його волевиявленням, сімейного, службового, військового, політичного, релігійного, кримінального, економічного або іншого тиску. Цифрова система голосування не може створювати можливість доведення третім особам, як саме громадянин проголосував. Будь-яка система, яка дозволяє купівлю голосу, контроль голосу або примус до певного голосування, не може бути використана для цифрового народовладдя. ### Стаття 6. Перевірка зарахування голосу Громадянин має право перевірити факт участі у цифровому голосуванні та факт зарахування свого голосу без розкриття змісту голосування. Перевірка зарахування голосу не може порушувати таємницю голосування або створювати можливість доведення третім особам, за яке рішення проголосував громадянин. Порядок такої перевірки визначається законом про цифрову державу та спеціальним законом про народовладдя. ### Стаття 7. Незалежний аудит цифрових систем народовладдя Системи цифрового народовладдя, цифрового голосування, цифрових референдумів, цифрових петицій, народних ініціатив, народного вето і публічного журналу народовладдя підлягають незалежному технічному, правовому, кібербезпековому і громадському аудиту. Перед першим використанням цифрового голосування має бути забезпечено: 1. не менше 12 місяців тестування; 2. не менше двох незалежних аудитів; 3. публічний звіт не пізніше ніж за 90 днів до першого використання; 4. відкритий або контрольовано відкритий аналіз критичних компонентів системи; 5. резервний нецифровий механізм участі громадян. Після кожного цифрового голосування проводиться технічний і правовий аудит протягом 30 днів. ### Стаття 8. Резервний нецифровий механізм Для кожного цифрового механізму народовладдя, який впливає на права громадян, результати виборів, референдумів, народних ініціатив, вето або відкликання, має існувати резервний нецифровий механізм. Резервний механізм має забезпечувати реальну, а не формальну участь громадян. Держава не може створити систему, у якій громадянин фактично втрачає право участі через відсутність смартфона, інтернету, цифрових навичок, електронного підпису або довіри до цифрової системи. ### Стаття 9. Заборона приватного, партійного, олігархічного або зовнішнього контролю Системи цифрового народовладдя, цифрових виборів і цифрових референдумів не можуть перебувати під приватним монопольним, партійним, олігархічним або зовнішнім контролем. Критична інфраструктура цифрового народовладдя має перебувати під суверенним контролем Української держави, з незалежним аудитом і громадським наглядом. Приватні технологічні компанії можуть залучатися лише як виконавці окремих технічних функцій у межах закону, без контролю над результатами голосування, даними виборців, алгоритмами підрахунку або інфраструктурою довіри. ### Стаття 10. Зупинення цифрового голосування у разі загрози Цифрове голосування не може проводитися або має бути зупинене, якщо існує обґрунтована загроза: 1. масової фальсифікації; 2. кібератаки; 3. зовнішнього втручання; 4. бот-мереж або автоматизованої маніпуляції; 5. компрометації цифрової ідентичності; 6. порушення таємниці голосування; 7. примусу до голосування; 8. недоведеної достовірності результатів; 9. відсутності резервного механізму участі. У такому випадку застосовується резервний нецифровий механізм, повторне голосування або інший порядок, визначений Конституцією і законом. ### Стаття 11. Швидкий загальнонаціональний референдум У випадках, визначених Конституцією, може проводитися швидкий загальнонаціональний референдум для підтвердження або скасування тимчасових рішень Охоронителів Нації чи інших надзвичайних конституційних процедур. Швидкий загальнонаціональний референдум має проводитися у скорочений строк із гарантіями достовірності, свободи волевиявлення, рівності доступу громадян, захисту від примусу, незалежного аудиту та можливості нецифрової участі. Якщо безпечне цифрове проведення такого референдуму неможливе, застосовується резервний механізм, визначений законом. ### Стаття 12. Спеціальне законодавство про цифрове народовладдя Порядок реалізації цифрового народовладдя, цифрових виборів, цифрових референдумів, цифрових петицій, цифрової ідентичності, цифрового аудиту, кіберзахисту, резервного голосування, публічного журналу народовладдя та перевірки результатів визначається Конституцією, спеціальним законом про народовладдя і законом про цифрову державу. Спеціальний закон про народовладдя і закон про цифрову державу в частині цифрового народовладдя мають бути ухвалені у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. До повного впровадження безпечної, перевіреної та аудитованої цифрової інфраструктури цифрове голосування не може бути єдиним або обов’язковим способом реалізації народовладдя. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, як саме цифрові технології можуть допомогти громадянам брати участь в управлінні державою. Йдеться не просто про голосування через телефон, а про цілу систему захищеної цифрової участі: ідентифікацію, голосування, аудит, перевірку зарахування голосу, захист від примусу і резервний нецифровий механізм. Головний принцип простий: цифрова демократія має розширювати права громадян, а не забирати їх. Якщо людина не має смартфона, інтернету, цифрових навичок або не довіряє цифровій системі, вона не повинна втрачати право участі. Цей розділ також прямо забороняє приватний, партійний, олігархічний або зовнішній контроль над системами цифрового голосування. Держава може використовувати технології, але не може передати народовладдя в руки приватної компанії, політичної групи або зовнішнього центру впливу. ## Питання для громадського обговорення - Чи можна дозволяти цифрові вибори на загальнонаціональному рівні, чи спочатку лише цифрові консультації та петиції? - Яким має бути мінімальний строк тестування цифрового голосування? - Хто має проводити незалежний аудит цифрових систем? - Чи має код систем цифрового голосування бути повністю відкритим, чи контрольовано відкритим для незалежного аудиту? - Як захистити виборця від примусу голосувати вдома під контролем іншої особи? - Як громадянин має перевіряти зарахування голосу без порушення таємниці голосування? - Яким має бути резервний нецифровий механізм? - Чи можна використовувати приватні технологічні компанії для розробки системи, якщо вони не контролюють дані й результати? - У яких випадках цифрове голосування має автоматично зупинятися? - Як проводити цифрове або резервне голосування під час війни, окупації, масового переміщення громадян або кібератаки? ## Аналітика змін до Розділ V. Цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми # Аналітика змін: Розділ V. Цифрове народовладдя, цифрові вибори і референдуми ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Чинна Конституція України містить загальні положення про народовладдя, вибори, референдуми, право громадян брати участь в управлінні державними справами, право голосу та право на звернення. Водночас чинна Конституція не містить окремого системного розділу про цифрове народовладдя, цифрові вибори, цифрові референдуми, цифрову ідентичність, аудит цифрових систем голосування, захист від бот-мереж, кібератак, цифрового примусу або приватного контролю над інфраструктурою голосування. Пов’язаними є також положення про право на приватність, захист персональних даних, свободу волевиявлення, рівність громадян, судовий захист і національну безпеку. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція вводить окрему конституційну архітектуру цифрового народовладдя. Вона не проголошує наївного переходу всіх виборів і референдумів “у смартфон”, а встановлює жорсткі умови, за яких цифрове голосування взагалі може бути допустимим. Розділ визначає право громадян на цифрову участь, захищену цифрову ідентичність, цифрові вибори і референдуми, аудит систем голосування, перевірку зарахування голосу без розкриття його змісту, резервний нецифровий механізм, заборону приватного або зовнішнього контролю та порядок зупинення цифрового голосування у разі загрози. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в тому, що цифрове народовладдя визнається не просто технічним сервісом, а конституційною інфраструктурою участі народу у владі. Водночас цифрове голосування допускається лише за умов безпеки, незалежного аудиту, таємниці голосування, захисту від примусу і наявності рівноцінної нецифрової альтернативи. ## Що посилено - Посилено право громадян на участь у державному житті через цифрові інструменти. - Посилено захист від цифрової дискримінації. - Посилено вимоги до таємниці голосування. - Посилено захист від примусу до голосування. - Посилено захист від кібератак, бот-мереж, зовнішнього втручання і цифрових маніпуляцій. - Посилено вимоги до незалежного технічного, правового, кібербезпекового і громадського аудиту. - Посилено право громадянина на нецифрову альтернативу. - Посилено суверенний контроль держави над критичною інфраструктурою цифрового народовладдя. ## Що додано нового - Принцип, що цифровий спосіб участі не скасовує людське право на участь. - Право громадянина на рівноцінний нецифровий спосіб участі. - Право перевірити факт зарахування голосу без розкриття змісту голосування. - Заборону систем, які дозволяють довести третім особам, як саме громадянин проголосував. - Незалежний аудит цифрових систем народовладдя. - Вимогу 12 місяців тестування перед першим використанням цифрового голосування. - Вимогу щонайменше двох незалежних аудитів. - Публічний звіт не пізніше ніж за 90 днів до першого використання цифрового голосування. - Технічний і правовий аудит протягом 30 днів після кожного цифрового голосування. - Заборону приватного, партійного, олігархічного або зовнішнього контролю. - Механізм зупинення цифрового голосування у разі загрози. - Посилання на спеціальний закон про народовладдя і закон про цифрову державу. - Вимогу ухвалити відповідні закони у строки, передбачені перехідними положеннями Конституції. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що цифрові технології можуть суттєво розширити участь громадян у владі, але одночасно створюють нові ризики: дистанційний примус, продаж голосу, контроль за волевиявленням, кібератаки, бот-мережі, фальсифікації, зовнішнє втручання, приватний контроль над даними і недовіра до результатів. Без конституційних запобіжників цифрове голосування може стати не інструментом демократії, а інструментом централізованого контролю або масової маніпуляції. Тому розділ встановлює принцип: цифрове допускається лише тоді, коли воно безпечне, перевірене, аудитоване і не виключає людей, які не можуть або не хочуть користуватися цифровими засобами. ## Можливі ризики - Ризик цифрової фальсифікації виборів або референдумів. - Ризик примусу голосувати під контролем іншої особи. - Ризик продажу голосу через можливість довести, як людина проголосувала. - Ризик кібератак і компрометації цифрової ідентичності. - Ризик зовнішнього втручання. - Ризик бот-мереж і автоматизованої маніпуляції. - Ризик приватного або олігархічного контролю над інфраструктурою голосування. - Ризик виключення літніх людей, військових, переміщених осіб, людей без інтернету або цифрових навичок. - Ризик надмірної закритості технологій під приводом безпеки. - Ризик затягування впровадження цифрового народовладдя через надмірні вимоги. ## Запобіжники - Цифрове голосування не може бути єдиним або обов’язковим способом участі. - Має існувати резервний нецифровий механізм. - Перед першим використанням потрібні 12 місяців тестування і щонайменше два незалежні аудити. - Має бути публічний звіт за 90 днів до першого використання. - Після кожного цифрового голосування проводиться аудит протягом 30 днів. - Громадянин може перевірити факт зарахування голосу без розкриття змісту голосування. - Система не може дозволяти третім особам перевірити, як людина проголосувала. - Критична інфраструктура має бути під суверенним контролем Української держави. - Приватні компанії можуть бути лише технічними виконавцями без контролю над результатами, даними і алгоритмами. - У разі кібератаки, фальсифікації, примусу, зовнішнього втручання або недоведеної достовірності результатів цифрове голосування має бути зупинене або визнане недійсним. - Порядок деталізується спеціальним законом про народовладдя і законом про цифрову державу. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — цифрове народовладдя не може порушувати незнищуване ядро Конституції. - Розділ II — цифрові механізми мають поважати гідність, приватність, свободу і права людини. - Розділ IV — цей розділ деталізує цифрову інфраструктуру форм народовладдя, визначених у Розділі IV. - Розділ VII — цифрові механізми можуть застосовуватися до відкликання посадових осіб. - Розділ XI — під час війни цифрове голосування має враховувати ризики кібератак, окупації і переміщення громадян. - Розділ XII — швидкі референдуми щодо рішень Охоронителів Нації мають проводитися з урахуванням гарантій цього розділу. - Розділ XV — прозорість фінансування цифрових кампаній народовладдя пов’язана з антикорупційною системою. - Розділ XX — закон про цифрову державу має деталізувати цифрову ідентичність, дані, AI, кібербезпеку та цифрові сервіси. - Розділ XXIII — цифрове голосування не може бути використане для руйнування Конституції або незнищуваного ядра. - Розділ XXIV — має встановити строки ухвалення спеціального закону про народовладдя і закону про цифрову державу. --- # Розділ VI. Громади і місцеве самоврядування Source page: https://vkua.org/sections/06_hromady_mistseve_samovriaduvannia.html # Розділ VI. Громади і місцеве самоврядування ## Короткий зміст Цей розділ визначає громаду як первинний простір місцевого самоврядування, щоденного народовладдя, відповідальності, розвитку, контролю місцевого бюджету, землі, комунального майна, інфраструктури, довкілля і якості життя людини. Розділ встановлює реальні повноваження громад, місцеві форми народовладдя, бюджет участі, цифрову участь, прозорість місцевої влади, захист громад від незаконного втручання центру та межі самоврядування, які не дозволяють громадам порушувати територіальну цілісність України, права людини, державну мову, обороноздатність або конституційний лад. ## Основні принципи - Громада є первинною основою місцевого самоврядування. - Питання мають вирішуватися на найближчому до людини рівні, якщо громада здатна їх вирішити. - Громада має право на власний бюджет, комунальне майно, місцеві програми і контроль використання ресурсів. - Земля, забудова, інфраструктура і комунальне майно громади мають бути прозорими. - Громада має право на місцевий референдум, місцеву ініціативу, громадські слухання, бюджет участі і цифрову участь. - Місцева влада є підзвітною громаді. - Громада має право захищатися від незаконного втручання центральної влади. - Самоврядування не може порушувати єдність держави, права людини, державну мову, обороноздатність або незнищуване ядро Конституції. - Порядок реалізації місцевого самоврядування визначається Конституцією і спеціальним законом про громади та місцеве самоврядування. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Громада як основа місцевого самоврядування Громада є первинною основою місцевого самоврядування, місцевої демократії, відповідальності, соціальної організації, розвитку території та захисту інтересів людей. Громада є спільнотою жителів відповідної території, які мають право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і закону. Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування як необхідну основу демократичної, правової і соціально відповідальної Української держави. ### Стаття 2. Принцип субсидіарності Питання публічного управління мають вирішуватися на найближчому до людини рівні, якщо цей рівень здатний ефективно, законно і відповідально їх вирішити. Центральна влада не повинна забирати у громад повноваження, які громади можуть здійснювати самостійно без шкоди для прав людини, державної єдності, обороноздатності та загальнонаціональних інтересів. Передача громадам повноважень має супроводжуватися передачею достатніх ресурсів, фінансування, інформації та організаційної спроможності. ### Стаття 3. Повноваження громади Громада має право вирішувати питання місцевого значення, зокрема щодо: 1. місцевого бюджету; 2. комунального майна; 3. місцевої інфраструктури; 4. благоустрою; 5. житлово-комунальних послуг; 6. місцевого транспорту; 7. забудови і просторового планування; 8. використання земель громади; 9. охорони довкілля; 10. місцевої освіти, культури, спорту і соціальних програм; 11. цивільного захисту; 12. місцевої безпеки в межах закону; 13. відновлення території після війни, руйнувань або надзвичайних ситуацій. Повноваження громади здійснюються безпосередньо жителями громади та через органи місцевого самоврядування. ### Стаття 4. Бюджет громади і місцеві ресурси Громада має право на власний бюджет, достатній для виконання її конституційних і законних повноважень. Держава гарантує фінансову основу місцевого самоврядування. Доходи громади, місцеві податки і збори, трансферти, державна підтримка, кошти від використання комунального майна та інші ресурси мають використовуватися відкрито, законно і в інтересах жителів громади. Місцевий бюджет, зміни до нього, звіти про виконання, боргові зобов’язання громади, великі закупівлі та витрати на значні проєкти мають бути відкритими для громадян. ### Стаття 5. Земля, забудова і комунальне майно громади Земля громади, комунальне майно, місцева інфраструктура, об’єкти водопостачання, теплопостачання, енергетики, транспорту, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту перебувають під особливим захистом громади і закону. Рішення про відчуження, передачу в користування, зміну цільового призначення, забудову або інше істотне використання землі та комунального майна громади мають бути прозорими, публічно обґрунтованими і доступними для громадського контролю. Приховане захоплення землі, комунального майна або місцевої інфраструктури через підставних осіб, корупційні схеми, непрозорі договори, монопольний вплив або олігархічний контроль забороняється. ### Стаття 6. Місцеве народовладдя Жителі громади мають право здійснювати місцеве народовладдя через: 1. місцеві вибори; 2. місцевий референдум; 3. місцеву ініціативу; 4. громадські слухання; 5. бюджет участі; 6. публічні консультації; 7. електронні петиції; 8. цифрові та нецифрові форми місцевого голосування; 9. відкликання посадових осіб місцевого самоврядування; 10. інші форми, визначені Конституцією і законом. Місцеве народовладдя здійснюється в межах Конституції, прав людини, державної мови, територіальної цілісності, обороноздатності та незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 7. Підзвітність і відкликання місцевої влади Органи місцевого самоврядування та посадові особи громади є підзвітними і відповідальними перед жителями громади. Посадові особи місцевого самоврядування зобов’язані регулярно звітувати перед громадою про свою діяльність, використання коштів, виконання програм, управління майном і реалізацію місцевих рішень. Жителі громади мають право ініціювати відкликання посадових осіб місцевого самоврядування в порядку, визначеному Конституцією і законом. Процедура відкликання не може використовуватися як інструмент політичної помсти, незаконного тиску або дестабілізації громади. ### Стаття 8. Прозорість і цифрова участь громади Громада має право на відкриту інформацію про місцевий бюджет, землю, комунальне майно, забудову, тарифи, закупівлі, боргові зобов’язання, місцеві програми та рішення органів місцевого самоврядування. Держава і громади забезпечують цифрові інструменти місцевої участі, зокрема електронні петиції, консультації, бюджет участі, публічні карти, відкриті реєстри, цифровий моніторинг рішень і доступ до місцевих даних. Цифрові інструменти участі громади не можуть скасовувати право жителів на нецифрову участь. ### Стаття 9. Захист громади від незаконного втручання Громада має право захищати свої конституційні повноваження від незаконного втручання органів державної влади, посадових осіб, приватних структур, політичних партій, економічних груп або зовнішніх суб’єктів. Громада має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, якщо вони порушують її конституційні повноваження, права жителів або законні інтереси місцевого самоврядування. Держава не може без законної підстави ліквідовувати, об’єднувати, розділяти або змінювати межі громади без урахування волі її жителів, крім випадків, прямо передбачених Конституцією і законом для захисту безпеки, прав людини або загальнонаціональних інтересів. ### Стаття 10. Межі місцевого самоврядування Громади та органи місцевого самоврядування не можуть ухвалювати рішення, що: 1. порушують територіальну цілісність України; 2. заперечують незалежність України; 3. порушують державну мову як основу публічного життя; 4. обмежують базові права людини; 5. створюють дискримінацію; 6. підривають обороноздатність; 7. створюють незаконні збройні або силові структури; 8. передають місцеву владу зовнішньому суб’єкту; 9. порушують незнищуване ядро Конституції. Місцеве самоврядування не є правом на відокремлення, федералізацію всупереч Конституції, створення місцевого авторитарного режиму або вихід з єдиного конституційного простору України. ### Стаття 11. Громада, безпека і національний спротив Громади беруть участь у цивільному захисті, територіальній обороні, підготовці до надзвичайних ситуацій, відновленні після війни, підтримці ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, родин загиблих захисників та осіб, які постраждали від агресії або надзвичайних подій. Участь громад у безпеці і національному спротиві здійснюється в межах Конституції, закону, єдиного оборонного управління держави та поваги до прав людини. Громади не можуть створювати власні збройні формування поза законом або підпорядковувати безпекові структури приватним, партійним, кримінальним чи зовнішнім інтересам. ### Стаття 12. Спеціальне законодавство про громади і місцеве самоврядування Порядок організації громад, місцевого самоврядування, місцевого народовладдя, місцевих референдумів, бюджету участі, управління комунальним майном, відкликання посадових осіб місцевого самоврядування, цифрової участі громад і захисту громад від незаконного втручання визначається Конституцією і спеціальним законом про громади та місцеве самоврядування. Спеціальний закон про громади та місцеве самоврядування має бути ухвалений або приведений у відповідність до цієї Конституції у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, що громада — це не просто адміністративна одиниця на карті. Це місце, де люди реально живуть, працюють, виховують дітей, користуються дорогами, школами, лікарнями, водою, землею, парками, місцевими сервісами і місцевим бюджетом. Нова Конституція має дати громаді реальні права: контролювати бюджет, землю, забудову, комунальне майно, місцеві програми, тарифи, екологію і рішення місцевої влади. Люди мають мати можливість не тільки обирати місцеву владу, а й вимагати звітів, подавати місцеві ініціативи, брати участь у бюджеті участі, проводити громадські слухання і відкликати посадових осіб. Водночас громада не може перетворитися на окрему “маленьку державу” всередині України. Вона не може порушувати територіальну цілісність, державну мову, права людини, обороноздатність або єдиний конституційний лад. ## Питання для громадського обговорення - Які повноваження обов’язково мають бути закріплені за громадами? - Яка частина податків має залишатися в громаді? - Чи має громада право блокувати забудову, яку підтримує центральна або обласна влада? - Які рішення щодо землі та комунального майна мають обов’язково проходити громадські слухання? - Яким має бути механізм місцевого референдуму? - Як захистити громаду від місцевих олігархів, забудовників або кримінального впливу? - Як захистити людину від свавілля місцевої більшості? - Як поєднати місцеве самоврядування з єдиною оборонною політикою держави? - Як зробити цифрову участь громади доступною для людей без цифрових навичок? - Які рішення громада не повинна мати права ухвалювати за жодних обставин? ## Аналітика змін до Розділ VI. Громади і місцеве самоврядування # Аналітика змін: Розділ VI. Громади і місцеве самоврядування ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про місцеве самоврядування, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, місцеві бюджети, комунальну власність, участь жителів у вирішенні питань місцевого значення та гарантії судового захисту прав місцевого самоврядування. Також пов’язаними є положення про народовладдя, унітарність України, територіальну цілісність, права людини, державну мову, бюджетну систему, землю і природні ресурси, оборону держави та місцеві державні адміністрації. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція посилює громаду як первинний простір щоденного народовладдя, розвитку і відповідальності. Громада розглядається не лише як адміністративна одиниця, а як реальна спільнота жителів, яка має право контролювати місцевий бюджет, землю, комунальне майно, забудову, інфраструктуру, довкілля, місцеві програми і діяльність місцевої влади. Розділ вводить принцип субсидіарності, посилює фінансову основу громад, передбачає місцеве народовладдя, бюджет участі, цифрову участь, захист від незаконного втручання центру і чіткі межі місцевого самоврядування. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в переході від моделі громади як нижчого рівня адміністративного управління до моделі громади як первинного простору демократії, відповідальності, контролю ресурсів і реального місцевого розвитку. ## Що посилено - Посилено статус громади як первинної основи місцевого самоврядування. - Посилено принцип субсидіарності. - Посилено право громади на власний бюджет і місцеві ресурси. - Посилено прозорість місцевого бюджету, закупівель, землі, забудови і комунального майна. - Посилено місцеві форми народовладдя. - Посилено підзвітність місцевої влади перед жителями. - Посилено право громади захищати свої повноваження від незаконного втручання. - Посилено роль громад у цивільному захисті, відновленні і національному спротиві. ## Що додано нового - Пряме закріплення принципу субсидіарності. - Вимогу передавати громадам ресурси разом із повноваженнями. - Окрему статтю про землю, забудову і комунальне майно громади. - Заборону прихованого захоплення землі, комунального майна або місцевої інфраструктури. - Бюджет участі як форму місцевого народовладдя. - Цифрові інструменти місцевої участі. - Право громади на захист від незаконного втручання центру. - Чіткий перелік рішень, які громада не може ухвалювати. - Окрему статтю про громаду, безпеку і національний спротив. - Спеціальний закон про громади та місцеве самоврядування. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб люди відчували державу не лише через центральну владу, а насамперед через місце, де вони живуть. Якщо громада не має реального бюджету, контролю над землею, відкритого доступу до інформації і механізмів впливу на місцеву владу, народовладдя залишається абстрактним. Водночас післявоєнна Україна потребує сильних громад для відновлення, повернення людей, інтеграції ветеранів, підтримки родин загиблих, роботи з внутрішньо переміщеними особами, захисту інфраструктури і місцевої стійкості. Саме громади будуть першою лінією реального відновлення держави. ## Можливі ризики - Ризик місцевого сепаратизму або прихованої федералізації всупереч Конституції. - Ризик перетворення громад на місцеві олігархічні або забудовницькі “князівства”. - Ризик корупційного захоплення землі та комунального майна. - Ризик тиску місцевої більшості на права меншості. - Ризик конфлікту між місцевими рішеннями і загальнонаціональними інтересами. - Ризик блокування оборонних або інфраструктурних рішень держави. - Ризик створення незаконних місцевих силових структур. - Ризик формальної цифрової участі без реального впливу жителів. ## Запобіжники - Місцеве самоврядування діє лише в межах Конституції. - Громади не можуть порушувати територіальну цілісність, незалежність, державну мову, права людини, обороноздатність або незнищуване ядро Конституції. - Місцеве самоврядування не є правом на відокремлення або створення місцевого авторитарного режиму. - Відчуження землі, забудова і комунальне майно мають бути прозорими і доступними для громадського контролю. - Приховане захоплення землі, майна або інфраструктури забороняється. - Народовладдя громади не може підміняти суд, слідство або оборонне управління держави. - Цифрові інструменти не можуть скасовувати нецифрову участь. - Громади не можуть створювати власні збройні формування поза законом. - Деталі організації місцевого самоврядування мають визначатися спеціальним законом про громади та місцеве самоврядування. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — визначає територіальну цілісність, державну мову, народовладдя і незнищуване ядро, які обмежують місцеве самоврядування. - Розділ II — захищає людину від свавілля місцевої влади або місцевої більшості. - Розділ IV — визначає загальні форми народовладдя, які на місцевому рівні реалізуються через громади. - Розділ V — цифрове народовладдя застосовується також до цифрової участі громад. - Розділ VII — деталізує відкликання посадових осіб, зокрема місцевого рівня. - Розділ XI — громади беруть участь у цивільному захисті, територіальній обороні і національному спротиві. - Розділ XIV — місцева безпека і поліція мають діяти в межах правопорядку і прав людини. - Розділ XV — антикорупційні механізми мають захищати місцеві бюджети, землю і комунальне майно. - Розділ XVI — деталізує землю, ресурси, власність і національне багатство. - Розділ XVII — пов’язаний із місцевою економікою, працею і соціальною відповідальністю. - Розділ XVIII — громади беруть участь у захисті дітей, родин і майбутніх поколінь. - Розділ XXII — екологічна безпека і відновлення життєвого простору значною мірою реалізуються на рівні громад. - Розділ XXIV — має встановити строки приведення законодавства про громади і місцеве самоврядування у відповідність до Конституції. --- # Розділ VII. Вибори, відкликання і відповідальність представників влади Source page: https://vkua.org/sections/07_vybory_vidklykannia_vidpovidalnist.html # Розділ VII. Вибори, відкликання і відповідальність представників влади ## Короткий зміст Цей розділ визначає вибори як основний механізм формування представницької влади, а відкликання — як конституційний механізм відповідальності посадових осіб перед громадянами. Розділ встановлює принципи вільних, чесних, регулярних і прозорих виборів, чотирирічний строк повноважень народних депутатів України та Президента-Гетьмана України, розведення парламентських і президентських виборів у часі, право громадян на відкликання обраних посадових осіб, строки процедур, гарантії від зловживань, захист виборів від підкупу, фальсифікацій, адміністративного тиску, зовнішнього втручання та цифрових маніпуляцій. ## Основні принципи - Вибори є вільними, чесними, рівними, регулярними і прозорими. - Народні депутати України обираються строком на чотири роки. - Президент-Гетьман України обирається строком на чотири роки. - Чергові вибори народних депутатів України і Президента-Гетьмана України не повинні збігатися в часі. - Представницька влада отримує від народу тимчасовий мандат. - Обрана посадова особа є підзвітною громадянам протягом усього строку повноважень. - Громадяни мають право ініціювати відкликання посадових осіб у встановленому порядку. - Відкликання є механізмом відповідальності, а не політичної помсти. - Процедури відкликання мають мати чіткі строки, пороги, перевірку підписів і захист від маніпуляцій. - Вибори і відкликання не можуть проводитися під примусом, фальсифікацією, підкупом або зовнішнім впливом. - Детальний порядок виборів і відкликання визначається Конституцією, виборчим законодавством і спеціальним законом про народовладдя. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Право громадян обирати і бути обраними Громадяни України мають право брати участь у вільних виборах, обирати представників влади та бути обраними відповідно до Конституції і закону. Виборче право є рівним, вільним, прямим або іншим чином визначеним Конституцією, і здійснюється шляхом таємного голосування, якщо інше прямо не передбачено Конституцією для окремих форм народовладдя. Держава гарантує громадянам реальну можливість участі у виборах незалежно від місця проживання, соціального стану, інвалідності, віку, переміщення, служби у війську або перебування за кордоном, у порядку, визначеному законом. ### Стаття 2. Принципи виборів Вибори в Україні є: 1. вільними; 2. чесними; 3. рівними; 4. регулярними; 5. конкурентними; 6. прозорими; 7. доступними; 8. захищеними від примусу, підкупу, фальсифікацій, адміністративного тиску, зовнішнього втручання і цифрових маніпуляцій. Результати виборів визнаються легітимними лише за умови реального волевиявлення громадян. Вибори не можуть бути використані для скасування незалежності України, територіальної цілісності, державної мови, базових прав людини або незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 3. Строки повноважень Верховної Ради України і Президента-Гетьмана України Народні депутати України обираються строком на чотири роки. Президент-Гетьман України обирається строком на чотири роки. Чергові вибори народних депутатів України і чергові вибори Президента-Гетьмана України не можуть проводитися одночасно або в один виборчий період. Між черговими виборами Верховної Ради України і черговими виборами Президента-Гетьмана України має бути часовий проміжок, достатній для окремого, вільного і свідомого волевиявлення громадян. Порядок розведення виборчих циклів Верховної Ради України і Президента-Гетьмана України визначається Конституцією, виборчим законодавством і перехідними положеннями цієї Конституції. У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України або Президента-Гетьмана України позачергові вибори проводяться у строки, визначені Конституцією і законом, але не можуть використовуватися для штучного об’єднання чергових виборів парламенту і глави держави. ### Стаття 4. Тимчасовий мандат представника влади Обрана посадова особа отримує від громадян тимчасовий мандат на здійснення визначених Конституцією і законом повноважень. Мандат представника влади не є особистою власністю посадової особи, політичної партії, фінансової групи або зовнішнього суб’єкта. Обрана посадова особа зобов’язана діяти в інтересах Українського народу, відповідної громади, Конституції, прав людини, незалежності України і публічного блага. ### Стаття 5. Підзвітність обраних посадових осіб Обрані посадові особи зобов’язані бути відкритими і підзвітними громадянам. Підзвітність включає: 1. регулярний публічний звіт; 2. доступ громадян до інформації про діяльність посадової особи; 3. відкритість голосувань і рішень, крім випадків, прямо визначених законом; 4. декларування майна, доходів, інтересів і конфліктів інтересів; 5. відповідальність за порушення Конституції, закону, присяги або публічного інтересу. Порядок звітування обраних посадових осіб визначається законом. ### Стаття 6. Право громадян на відкликання Громадяни мають право ініціювати відкликання обраної посадової особи, якщо вона втратила суспільну довіру, системно не виконує свої обов’язки, порушує Конституцію, закон, присягу, публічний інтерес або діє всупереч інтересам Українського народу чи відповідної громади. Відкликання є формою конституційної відповідальності перед громадянами. Відкликання не може використовуватися як інструмент політичної помсти, зовнішнього впливу, олігархічного тиску, кримінального примусу або дестабілізації держави. ### Стаття 7. Відкликання народного депутата України Відкликання народного депутата України може бути ініційоване не раніше ніж через дванадцять місяців після набуття ним повноважень. Процедура відкликання народного депутата України включає: 1. створення ініціативи відкликання; 2. публічне обґрунтування підстав відкликання; 3. збір підписів громадян у встановлений строк; 4. перевірку достовірності підписів; 5. право депутата надати публічне пояснення; 6. голосування громадян щодо відкликання; 7. офіційне встановлення результату. Збір підписів для відкликання народного депутата України триває до 60 днів. Перевірка підписів здійснюється протягом 30 днів. Голосування щодо відкликання проводиться не пізніше ніж через 45 днів після підтвердження достатньої кількості підписів. Порядок відкликання народного депутата України визначається Конституцією і законом. ### Стаття 8. Відкликання посадових осіб місцевого самоврядування Відкликання посадової особи місцевого самоврядування може бути ініційоване не раніше ніж через шість місяців після набуття нею повноважень. Збір підписів для відкликання посадової особи місцевого самоврядування триває до 45 днів. Перевірка підписів здійснюється протягом 20 днів. Місцеве голосування щодо відкликання проводиться не пізніше ніж через 30 днів після підтвердження достатньої кількості підписів. Процедура відкликання має забезпечувати право посадової особи на публічне пояснення, захист від фальсифікацій і судове оскарження порушень процедури. ### Стаття 9. Відкликання Президента-Гетьмана України Питання відкликання Президента-Гетьмана України може бути ініційоване лише у випадках грубого порушення Конституції, державної зради, узурпації влади, системного порушення прав людини, використання воєнного або надзвичайного стану для продовження влади, або дій, що створюють пряму загрозу незалежності України, територіальній цілісності чи незнищуваному ядру Конституції. Процедура відкликання Президента-Гетьмана України має включати: 1. підтверджену народну ініціативу; 2. конституційну перевірку підстав; 3. право Президента-Гетьмана надати публічне пояснення; 4. висновок Конституційного Суду України щодо дотримання процедури; 5. загальнонаціональне голосування громадян. Порядок відкликання Президента-Гетьмана України визначається Конституцією і спеціальним законом. Відкликання Президента-Гетьмана України не може бути використане для дестабілізації держави під час прямої збройної агресії, якщо така процедура створює очевидну загрозу обороноздатності, крім випадків державної зради, узурпації влади або прямої загрози існуванню держави. ### Стаття 10. Відкликання та відповідальність інших виборних посадових осіб Конституція і закон можуть передбачати відкликання інших виборних посадових осіб, якщо такі особи отримують мандат безпосередньо від громадян. Порядок відкликання має враховувати рівень посади, обсяг повноважень, кількість виборців, строк мандату, суспільну значущість функції та ризики зловживання процедурою. Відкликання не звільняє посадову особу від юридичної відповідальності за злочини, корупцію, зловживання владою або інші правопорушення. ### Стаття 11. Пороги і гарантії процедури відкликання Пороги підписів для ініціювання відкликання мають бути достатніми для підтвердження реальної суспільної підтримки ініціативи, але не такими високими, щоб зробити відкликання неможливим. Пороги, порядок збору підписів, перевірки, голосування, оскарження і встановлення результатів визначаються законом. Процедура відкликання має гарантувати: 1. достовірність підписів; 2. рівність сторін; 3. публічність підстав; 4. право посадової особи на відповідь; 5. захист від підкупу, примусу і фальсифікацій; 6. захист персональних даних громадян; 7. незалежний контроль; 8. судове оскарження порушень процедури. ### Стаття 12. Заборона зловживання відкликанням Відкликання не може використовуватися для: 1. політичної помсти; 2. тиску на незалежне голосування депутата; 3. блокування роботи органу влади; 4. зовнішнього втручання; 5. олігархічного або кримінального контролю; 6. примусу посадової особи діяти всупереч Конституції; 7. скасування прав людини або незнищуваного ядра Конституції. Якщо процедура відкликання супроводжується істотними фальсифікаціями, підкупом, примусом, зовнішнім втручанням або цифровою маніпуляцією, її результати не можуть бути визнані дійсними. ### Стаття 13. Захист виборів і відкликання від маніпуляцій Держава зобов’язана захищати вибори, референдуми і процедури відкликання від: 1. підкупу виборців; 2. адміністративного ресурсу; 3. фальсифікацій; 4. незаконного фінансування; 5. прихованого впливу економічних груп; 6. зовнішнього втручання; 7. інформаційних операцій держави-агресора; 8. бот-мереж; 9. цифрового примусу; 10. маніпуляції виборчими або цифровими системами. Фінансування виборчих кампаній, кампаній відкликання та політичної реклами має бути відкритим, перевірюваним і підконтрольним закону. ### Стаття 14. Вибори, відкликання і воєнний стан Проведення виборів або відкликання під час воєнного чи надзвичайного стану допускається лише за умов, коли можливо гарантувати свободу волевиявлення, безпеку громадян, рівність участі, доступ до інформації, таємницю голосування і достовірність результатів. Якщо такі умови не можуть бути забезпечені, вибори або відкликання можуть бути відкладені на строк, необхідний для відновлення конституційних гарантій. Відкладення виборів або відкликання не може використовуватися для узурпації влади, безстрокового продовження повноважень або скасування народовладдя. ### Стаття 15. Спеціальне законодавство про вибори і відкликання Порядок організації виборів, відкликання посадових осіб, перевірки підписів, голосування, фінансування кампаній, захисту виборчих прав, цифрових і нецифрових процедур, оскарження порушень і встановлення результатів визначається Конституцією, виборчим законодавством, спеціальним законом про народовладдя та законом про цифрову державу. Виборче законодавство і законодавство про відкликання мають бути ухвалені або приведені у відповідність до цієї Конституції у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, що обрана влада не отримує безумовного права діяти без контролю до кінця строку повноважень. Громадяни мають право не лише обирати представників, а й вимагати звіту, контролювати їхню діяльність і в передбачених законом випадках відкликати тих, хто втратив довіру або порушує Конституцію. Народні депутати України і Президент-Гетьман України обираються строком на чотири роки. Їхні чергові вибори не повинні збігатися в часі, щоб одна політична хвиля не могла одночасно захопити парламент і посаду глави держави. Це створює регулярний демократичний контроль і зменшує ризик концентрації влади. Водночас відкликання не повинно перетворитися на інструмент помсти або хаосу. Тому Конституція встановлює строки, пороги, перевірку підписів, право посадової особи на пояснення, судове оскарження і захист від фальсифікацій, підкупу, примусу, олігархічного або зовнішнього впливу. Головна ідея розділу проста: влада отримує мандат від народу, але цей мандат залишається відповідальним, тимчасовим і підзвітним. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильним є строк повноважень народних депутатів України — чотири роки? - Чи правильним є строк повноважень Президента-Гетьмана України — чотири роки? - Яким має бути оптимальний проміжок між черговими парламентськими і президентськими виборами? - Як правильно розвести виборчі цикли після набрання чинності новою Конституцією? - Який мінімальний строк після обрання має минути перед можливістю відкликання народного депутата? - Чи достатній строк 12 місяців для народного депутата і 6 місяців для місцевої посадової особи? - Який поріг підписів має бути для відкликання народного депутата? - Який поріг підписів має бути для відкликання місцевої посадової особи? - Чи має бути окрема складніша процедура відкликання Президента-Гетьмана? - Як захистити відкликання від політичної помсти? - Як захистити незалежне голосування депутата від постійного тиску виборців або партій? - Чи можна проводити відкликання під час воєнного стану? - Які порушення мають автоматично робити процедуру відкликання недійсною? - Як поєднати цифрові механізми відкликання з таємницею голосування і захистом від примусу? ## Аналітика змін до Розділ VII. Вибори, відкликання і відповідальність представників влади # Аналітика змін: Розділ VII. Вибори, відкликання і відповідальність представників влади ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про вибори, народне волевиявлення, статус Верховної Ради України, народних депутатів України, Президента України, місцеве самоврядування, строки повноважень органів влади, виборчі права громадян, а також гарантії народовладдя. Чинна Конституція передбачає вибори Президента України строком на п’ять років і Верховної Ради України строком на п’ять років. Також чинна Конституція містить положення про загальне, рівне і пряме виборче право та таємне голосування, але не містить системного механізму відкликання народних депутатів України, Президента України або інших виборних посадових осіб як постійного інструменту відповідальності перед громадянами. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція встановлює чотирирічний строк повноважень народних депутатів України і Президента-Гетьмана України. Чергові парламентські і президентські вибори не повинні проводитися одночасно або в один виборчий період. Розділ також створює конституційну систему відкликання виборних посадових осіб: народних депутатів, посадових осіб місцевого самоврядування, Президента-Гетьмана України в особливо визначених випадках та інших виборних посадових осіб, якщо їхній мандат прямо походить від громадян. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в тому, що виборний мандат визначається як тимчасовий, відповідальний і відкличний. Влада не отримує безумовного кредиту довіри на весь строк повноважень, а залишається підзвітною громадянам. Одночасно парламентські і президентські вибори розводяться в часі, щоб зменшити ризик одномоментної концентрації влади в руках однієї політичної сили. ## Що посилено - Посилено принцип регулярної демократичної відповідальності влади. - Посилено право громадян контролювати обраних посадових осіб між виборами. - Посилено підзвітність народних депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування. - Посилено захист від узурпації через розведення виборчих циклів парламенту і Президента-Гетьмана. - Посилено захист виборів від підкупу, фальсифікацій, адміністративного ресурсу і зовнішнього втручання. - Посилено гарантії проти використання відкликання як інструменту політичної помсти. - Посилено роль Конституційного Суду України у процедурі відкликання Президента-Гетьмана. ## Що додано нового - Чотирирічний строк повноважень народних депутатів України. - Чотирирічний строк повноважень Президента-Гетьмана України. - Заборону проводити чергові вибори парламенту і Президента-Гетьмана одночасно або в один виборчий період. - Вимогу розвести виборчі цикли парламенту і Президента-Гетьмана. - Механізм відкликання народного депутата України. - Механізм відкликання посадових осіб місцевого самоврядування. - Особливу процедуру відкликання Президента-Гетьмана України. - Загальні гарантії процедури відкликання. - Заборону зловживання відкликанням. - Норми про вибори і відкликання під час воєнного або надзвичайного стану. - Посилання на спеціальне виборче законодавство, закон про народовладдя та закон про цифрову державу. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб влада залишалася відповідальною перед громадянами протягом усього строку повноважень, а не лише в день виборів. Відкликання створює реальний механізм реакції на втрату довіри, системне невиконання обов’язків або порушення Конституції. Чотирирічний строк мандату робить політичний цикл динамічнішим і ближчим до громадян. Розведення парламентських і президентських виборів у часі зменшує ризик того, що одна політична хвиля одночасно захопить парламент, уряд і посаду глави держави. ## Можливі ризики - Ризик перетворення відкликання на інструмент політичної помсти. - Ризик постійної дестабілізації парламенту або місцевої влади. - Ризик тиску на депутатів через загрозу відкликання. - Ризик олігархічного або кримінального фінансування кампаній відкликання. - Ризик зовнішнього втручання у процедури відкликання. - Ризик цифрових маніпуляцій під час збору підписів або голосування. - Ризик блокування відкликання надмірно високими порогами. - Ризик занадто частих виборчих кампаній через чотирирічні строки та розведення виборів. - Ризик правової невизначеності під час первинного розведення виборчих циклів після набрання чинності новою Конституцією. ## Запобіжники - Відкликання народного депутата можливе не раніше ніж через 12 місяців після набуття повноважень. - Відкликання місцевої посадової особи можливе не раніше ніж через 6 місяців після набуття повноважень. - Процедура відкликання включає публічне обґрунтування, збір підписів, перевірку підписів, право посадової особи на пояснення, голосування і встановлення результату. - Результати відкликання не можуть визнаватися дійсними у разі істотних фальсифікацій, підкупу, примусу, зовнішнього втручання або цифрової маніпуляції. - Відкликання Президента-Гетьмана має особливу складну процедуру з конституційною перевіркою і висновком Конституційного Суду України. - Вибори або відкликання під час воєнного чи надзвичайного стану допускаються лише за умов реальної свободи волевиявлення, безпеки, рівності участі і достовірності результатів. - Чергові вибори парламенту і Президента-Гетьмана не можуть штучно об’єднуватися. - Первинне розведення виборчих циклів має бути врегульоване перехідними положеннями або перехідним законом. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — вибори і відкликання не можуть порушувати незалежність, територіальну цілісність, державну мову і незнищуване ядро Конституції. - Розділ II — вибори і відкликання мають поважати гідність, рівність, свободу і права людини. - Розділ IV — народовладдя є загальною основою права на відкликання і контролю влади. - Розділ V — цифрові механізми можуть застосовуватися до виборів і відкликання лише за умов безпеки, аудиту і нецифрової альтернативи. - Розділ VI — відкликання посадових осіб місцевого самоврядування пов’язане з правами громад. - Розділ VIII — статус народних депутатів і Верховної Ради має бути узгоджений зі строком повноважень і процедурою відкликання. - Розділ IX — статус Президента-Гетьмана має бути узгоджений із чотирирічним строком повноважень, розведенням виборів і особливою процедурою відкликання. - Розділ XI — вибори і відкликання під час воєнного стану мають бути узгоджені з оборонною вертикаллю. - Розділ XII — рішення Охоронителів Нації щодо тимчасового відсторонення посадової особи не підміняють процедури відкликання, але можуть запускати надзвичайний конституційний механізм. - Розділ XIII — Конституційний Суд України бере участь у перевірці процедури відкликання Президента-Гетьмана. - Розділ XV — фінансування кампаній і доброчесність посадових осіб мають бути узгоджені з антикорупційною системою. - Розділ XXIII — вибори і відкликання не можуть бути використані для руйнування Конституції. - Розділ XXIV — має визначити первинне розведення виборчих циклів парламенту і Президента-Гетьмана та строки приведення виборчого законодавства у відповідність. --- # Розділ VIII. Верховна Рада України Source page: https://vkua.org/sections/08_verkhovna_rada.html # Розділ VIII. Верховна Рада України ## Короткий зміст Цей розділ визначає Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади, орган народного представництва, ухвалення законів, затвердження Державного бюджету України, парламентського контролю за виконавчою владою та ключовий елемент системи стримувань і противаг. У новій конституційній моделі Верховна Рада України не формує Кабінет Міністрів України через коаліційний торг, розподіл посад між фракціями або партійні квоти. Президент-Гетьман України вносить кандидатуру Прем’єр-міністра України і персональний склад Кабінету Міністрів України, але уряд набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. Це створює подвійний баланс: Президент-Гетьман відповідає за виконавчу вертикаль, а Верховна Рада України затверджує, контролює і стримує виконавчу владу. Розділ також встановлює персональну виборчу модель парламенту, заборону закритих партійних списків, базову представницьку формулу, професійний обов’язок народного депутата, особисте голосування, фінансову прозорість депутатів, антикорупційні обмеження, безперервність роботи Верховної Ради України та надзвичайний парламентський запобіжник проти узурпації влади Президентом-Гетьманом України. ## Основні принципи - Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. - Законодавча влада не може бути передана Президенту-Гетьману, Кабінету Міністрів, військовому командуванню, Охоронителям Нації або будь-якому іншому органу. - Верховна Рада України працює безперервно; під час війни, кібератаки або надзвичайної загрози може змінюватися лише форма її роботи. - Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України і персональний склад Кабінету Міністрів України. - Кабінет Міністрів України набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу. - Кабінет Міністрів України має подвійну відповідальність: перед Президентом-Гетьманом України за виконавчу політику і перед Верховною Радою України за законність, бюджет, доброчесність, контроль і публічний інтерес. - Верховна Рада України має право звільняти окремих членів Кабінету Міністрів України більшістю від її конституційного складу. - Верховна Рада України має право звільнити Прем’єр-міністра України двома третинами від її конституційного складу; таке звільнення тягне відставку всього Кабінету Міністрів України. - Президент-Гетьман України зобов’язаний не пізніше тридцяти календарних днів після звільнення Прем’єр-міністра України внести нову кандидатуру Прем’єр-міністра України та новий склад Кабінету Міністрів України. - Верховна Рада України має реальні слідчі комісії, перед якими посадові особи зобов’язані з’являтися, надавати документи, пояснення та інформацію. - Верховна Рада України може у виняткових випадках трьома четвертими від її конституційного складу достроково припинити повноваження Президента-Гетьмана України, але лише за конституційними підставами і після висновку Конституційного Суду України. - Верховна Рада України складається з народних депутатів України, які представляють Український народ. - Базова представницька формула — один народний депутат України на сто тисяч громадян України. - Конституційний склад Верховної Ради України на момент набрання чинності цією Конституцією становить триста народних депутатів України. - Кількісний склад парламенту може змінюватися лише в межах конституційного коридору від двохсот п’ятдесяти до трьохсот п’ятдесяти народних депутатів України. - Народні депутати України обираються строком на чотири роки. - Чергові вибори Верховної Ради України і Президента-Гетьмана України не можуть збігатися та мають бути розведені в часі щонайменше на дванадцять місяців. - Народні депутати України обираються шляхом персонального голосування за конкретного кандидата. - Закриті партійні списки забороняються. - Кандидат може бути висунутий політичною партією або шляхом самовисування. - Народний депутат України не може мати множинного громадянства. - Кандидат у народні депутати України має пройти базову конституційно-законодавчу підготовку до реєстрації. - Депутатський мандат є персональним, тимчасовим, відповідальним, професійним і відкличним. - Голосування народного депутата України є особистим. - Законодавча процедура має бути відкритою, професійною, прозорою і захищеною від прихованого лобізму. - При Верховній Раді України діє професійний непартійний Інститут законодавства. - Народний депутат України зобов’язаний до повної фінансової прозорості. - Корупція народного депутата України є злочином проти народного мандата, публічної довіри і конституційного обов’язку служіння Українському народові. - Верховна Рада України не може бути інструментом олігархічного, кримінального, партійно-приватного або зовнішнього контролю над державою. - Кожні вісім років народ України має право на загальнонаціональному референдумі переглянути модель співвідношення повноважень Верховної Ради України, Президента-Гетьмана України і Кабінету Міністрів України. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус Верховної Ради України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Верховна Рада України представляє Український народ, ухвалює закони, затверджує Державний бюджет України, бере участь у затвердженні Кабінету Міністрів України, здійснює парламентський контроль за виконавчою владою та виконує інші повноваження, визначені Конституцією. Законодавча влада не може бути передана Президентові-Гетьману України, Кабінету Міністрів України, військовому командуванню, Охоронителям Нації, органам безпеки, надзвичайним органам або будь-якому іншому органу чи посадовій особі. Будь-яке рішення, спрямоване на зупинення діяльності Верховної Ради України, усунення її від законодавчої влади або передачу законодавчої влади іншому органу, є нікчемним з моменту його ухвалення. Верховна Рада України діє в межах Конституції, прав людини, народовладдя, незалежності України, територіальної цілісності, державної мови, обороноздатності та незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 2. Місце Верховної Ради України в системі влади Верховна Рада України здійснює законодавчу владу, затверджує Державний бюджет України, контролює використання публічних коштів, бере участь у затвердженні Кабінету Міністрів України, здійснює парламентський контроль за Кабінетом Міністрів України, контролює виконання законів і забезпечує відкритий політичний нагляд за діяльністю виконавчої влади. Кабінет Міністрів України формується в системі відповідальності Президента-Гетьмана України та набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України. Верховна Рада України не підміняє Кабінет Міністрів України, не здійснює поточне виконавче управління і не розподіляє виконавчі посади між депутатськими групами, фракціями, партіями або політичними союзами. Верховна Рада України здійснює контроль за виконавчою владою через бюджет, звіти, парламентські слухання, тимчасові слідчі комісії, контрольні рішення, звільнення посадових осіб у випадках, визначених Конституцією, та інші форми парламентського контролю, визначені законом. ### Стаття 3. Участь Верховної Ради України у формуванні Кабінету Міністрів України Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України затверджує кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України. Верховна Рада України не має права самостійно формувати склад Кабінету Міністрів України, розподіляти урядові посади між депутатськими фракціями, групами, партіями або політичними союзами. Відмова Верховної Ради України у затвердженні складу Кабінету Міністрів України має бути публічно обґрунтована. Повторне внесення складу Кабінету Міністрів України здійснюється Президентом-Гетьманом України у строк, визначений законом. Порядок затвердження Кабінету Міністрів України, строки розгляду, наслідки повторного незатвердження та порядок забезпечення безперервності виконавчої влади визначаються Конституцією і законом. ### Стаття 4. Подвійна відповідальність Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом-Гетьманом України за здійснення виконавчої політики держави. Кабінет Міністрів України є підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України з питань виконання законів, Державного бюджету України, державних програм, доброчесності, використання публічних коштів, дотримання прав людини, національної безпеки та публічного інтересу. Подвійна відповідальність Кабінету Міністрів України не означає підпорядкування уряду парламентській коаліції і не може бути використана для політичного торгу за урядові посади. ### Стаття 5. Право Верховної Ради України на звільнення членів Кабінету Міністрів України Верховна Рада України має право звільнити окремого члена Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Підставами для звільнення члена Кабінету Міністрів України можуть бути порушення Конституції або закону, невиконання державної програми, недоброчесність, корупційні ризики, неефективне використання публічних коштів, втрата парламентської довіри, порушення прав людини, загроза національній безпеці або інші підстави, визначені законом. Рішення Верховної Ради України про звільнення члена Кабінету Міністрів України має бути публічно обґрунтованим. Президент-Гетьман України зобов’язаний у строк, визначений законом, внести нову кандидатуру на відповідну посаду. ### Стаття 6. Звільнення Прем’єр-міністра України і відставка Кабінету Міністрів України Верховна Рада України має право звільнити Прем’єр-міністра України двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Звільнення Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України, повноваження якого припинені у зв’язку зі звільненням Прем’єр-міністра України, продовжує виконувати обов’язки до затвердження нового складу Кабінету Міністрів України. Такий Кабінет Міністрів України діє в режимі тимчасового уряду і не має права ухвалювати стратегічні кадрові, бюджетні, боргові, приватизаційні, ресурсні або інші довгострокові рішення, крім випадків невідкладної оборони, безпеки, надзвичайної ситуації або запобігання істотній шкоді державі. Президент-Гетьман України зобов’язаний не пізніше тридцяти календарних днів з дня звільнення Прем’єр-міністра України внести на затвердження Верховної Ради України нову кандидатуру Прем’єр-міністра України та новий персональний склад Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України зобов’язана розглянути подання Президента-Гетьмана України щодо нового Прем’єр-міністра України та нового складу Кабінету Міністрів України у строк, визначений законом, але не пізніше п’ятнадцяти календарних днів з дня внесення такого подання. Невнесення Президентом-Гетьманом України нової кандидатури Прем’єр-міністра України та нового складу Кабінету Міністрів України у встановлений строк є порушенням Конституції і тягне конституційну відповідальність у порядку, визначеному Конституцією і законом. Порядок діяльності тимчасового уряду, строки повторного подання кандидатур, наслідки незатвердження нового складу Кабінету Міністрів України та механізми забезпечення безперервності виконавчої влади визначаються законом. ### Стаття 7. Надзвичайне дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України Верховною Радою України Верховна Рада України має право ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу у виняткових випадках, коли дії або бездіяльність Президента-Гетьмана України створюють пряму загрозу незалежності України, територіальній цілісності, конституційному ладу, незнищуваному ядру Конституції, правам людини або безперервності діяльності Верховної Ради України. Підставами для такого рішення можуть бути державна зрада, узурпація влади, спроба зупинити або підпорядкувати Верховну Раду України, незаконна передача законодавчої влади іншому органу, відмова виконувати рішення Конституційного Суду України, грубе порушення Конституції, використання воєнного або надзвичайного стану для утримання влади, або інші дії, що становлять пряму загрозу державі. Рішення Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України має бути публічно мотивованим і може бути ухвалене лише після висновку Конституційного Суду України щодо дотримання процедури та наявності конституційних підстав. Таке рішення не може бути ухвалене з підстав політичної незгоди, конфлікту між Президентом-Гетьманом України і Верховною Радою України, непопулярності політичного курсу або зміни парламентської більшості. Після дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України виконання його обов’язків переходить до посадової особи, визначеної Конституцією, а позачергові вибори Президента-Гетьмана України призначаються у строк, визначений Конституцією і законом. Якщо безпекові умови дозволяють, рішення Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України підлягає підтвердженню швидким загальнонаціональним референдумом у порядку, визначеному Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. ### Стаття 8. Склад Верховної Ради України і представницька основа Верховна Рада України складається з народних депутатів України, які представляють Український народ. Базова представницька формула Верховної Ради України становить один народний депутат України на сто тисяч громадян України. Конституційний склад Верховної Ради України на момент набрання чинності цією Конституцією становить триста народних депутатів України. Кількісний склад Верховної Ради України може змінюватися відповідно до чисельності громадян України, але не може бути меншим ніж двісті п’ятдесят і більшим ніж триста п’ятдесят народних депутатів України. Перегляд кількісного складу Верховної Ради України здійснюється лише після всеукраїнського перепису населення або іншого офіційного демографічного обліку громадян України, не частіше ніж один раз на вісім років і лише для наступного скликання. ### Стаття 9. Строк повноважень і розведення виборчих циклів Народні депутати України обираються строком на чотири роки. Чергові вибори народних депутатів України не можуть проводитися одночасно з черговими виборами Президента-Гетьмана України. Між днем проведення чергових виборів народних депутатів України і днем проведення чергових виборів Президента-Гетьмана України має бути проміжок не менше дванадцяти місяців. Порядок первинного розведення виборчих циклів визначається перехідними положеннями цієї Конституції та виборчим законом. ### Стаття 10. Персональна виборча модель Народні депутати України обираються шляхом персонального голосування громадян за конкретного кандидата. Закриті партійні списки для обрання народних депутатів України забороняються. Кандидат у народні депутати України може бути висунутий політичною партією або шляхом самовисування. Політична партія може підтримувати кандидата, але не може підміняти його особисту відповідальність перед громадянами. Виборець має право знати особу кандидата, його біографію, професійний досвід, джерела фінансування кампанії, політичну належність, декларацію доброчесності, конфлікти інтересів і програму діяльності. ### Стаття 11. Вимоги до кандидата в народні депутати України Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою, відповідає вимогам Конституції і закону та не має обмежень, установлених Конституцією. Особа з множинним громадянством не може бути народним депутатом України. Кандидат у народні депутати України до реєстрації зобов’язаний пройти базову конституційно-законодавчу підготовку. Базова конституційно-законодавча підготовка має бути відкритою, безоплатною, політично нейтральною, доступною для всіх потенційних кандидатів і не може використовуватися для політичного відбору, дискримінації або недопуску кандидата до виборів. Порядок організації такої підготовки визначається законом. ### Стаття 12. Народний депутат України Народний депутат України є представником Українського народу і законодавцем. Мандат народного депутата України є персональним, тимчасовим, відповідальним, професійним і підзвітним громадянам. Народний депутат України може бути відкликаний громадянами у порядку, визначеному Конституцією, спеціальним законом про народовладдя та виборчим законодавством. Народний депутат України зобов’язаний діяти в межах Конституції, в інтересах Українського народу, незалежності України, територіальної цілісності, прав людини, державної мови, народовладдя і публічного блага. ### Стаття 13. Професійний обов’язок народного депутата України Народний депутат України здійснює депутатський мандат на професійній постійній основі. Депутатський мандат є не привілеєм, а обов’язком щоденної публічної служби Українському народові. Народний депутат України зобов’язаний особисто брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, роботі комітетів, тимчасових комісій, законодавчій роботі, парламентському контролі, роботі з виборцями та інших формах депутатської діяльності. Систематична безпідставна відсутність, фіктивне оформлення роботи з виборцями, самоусунення від депутатської діяльності або залишення України з метою ухилення від виконання депутатських обов’язків є підставою для відповідальності, включно з достроковим припиненням депутатського мандата у порядку, визначеному законом. Держава забезпечує публічний облік роботи кожного народного депутата України. ### Стаття 14. Особисте голосування і несумісність мандата Народний депутат України голосує особисто. Передача права голосу іншій особі, голосування за іншого депутата або будь-яке інше неособисте голосування забороняються. Народний депутат України не може суміщати депутатський мандат із посадою в органах виконавчої влади, судової влади, прокуратури, органах правопорядку, військовій службі, державною службою або іншою посадою, несумісною з незалежністю депутатського мандата. Народний депутат України не може використовувати мандат для приватного бізнесового інтересу, прихованого лобіювання, отримання незаконної вигоди або захисту інтересів третіх осіб всупереч публічному інтересу. ### Стаття 15. Відкритість парламенту і законодавчої процедури Діяльність Верховної Ради України є відкритою, крім випадків, прямо визначених Конституцією і законом для захисту державної таємниці, оборони, безпеки або прав людини. Громадяни мають право знати, як голосує кожен народний депутат України, які законопроєкти він подає, які поправки підтримує, які інтереси декларує, які джерела фінансування має його політична діяльність і які експертні висновки супроводжують законопроєкти. Закони України ухвалюються у відкритій, прозорій і передбачуваній процедурі. Законопроєкти, які істотно впливають на права людини, податки, бюджет, землю, природні ресурси, оборону, цифрове народовладдя, судову владу, органи правопорядку або незнищуване ядро Конституції, підлягають посиленому публічному обговоренню. Приховані поправки, неособисте голосування, маніпулятивне скорочення процедури, пакетне голосування за не пов’язані між собою питання або ухвалення законів без реальної можливості ознайомитися з текстом забороняються. ### Стаття 16. Межі законодавчої влади Верховна Рада України ухвалює закони в межах Конституції. Закон не може скасовувати або звужувати незнищуване ядро Конституції. Закон не може бути спрямований на узурпацію влади, скасування народовладдя, порушення територіальної цілісності України, приниження людської гідності, знищення державної мови або підрив обороноздатності. Закон, що суперечить Конституції, може бути визнаний неконституційним Конституційним Судом України. ### Стаття 17. Інститут законодавства Верховної Ради України При Верховній Раді України діє Інститут законодавства Верховної Ради України як професійна, непартійна і незалежна у своїй експертній діяльності законодавча служба. Інститут законодавства Верховної Ради України забезпечує правову, конституційну, антикорупційну, бюджетну, цифрову, техніко-юридичну та іншу експертизу законопроєктів. Інститут законодавства не ухвалює політичних рішень і не підміняє народних депутатів України, але забезпечує професійну якість законодавчого процесу. Висновки Інституту законодавства є публічними, крім частин, що містять державну таємницю або іншу захищену законом інформацію. ### Стаття 18. Державний бюджет і парламентський контроль Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України і здійснює парламентський контроль за його виконанням. Державний бюджет має бути відкритим, зрозумілим, обґрунтованим і доступним для громадян, крім частин, захищених законом з міркувань оборони або безпеки. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, виконанням законів, державних програм, використанням публічних коштів, стратегічними державними рішеннями та іншими питаннями, визначеними Конституцією і законом. Парламентський контроль не підміняє суд, слідство, прокуратуру або виконавче управління. ### Стаття 19. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України Верховна Рада України має право утворювати тимчасові слідчі комісії для розслідування питань суспільного значення, порушень Конституції або закону, корупції, зловживань владою, неефективного використання публічних коштів, провалів державної політики, загроз національній безпеці або інших питань, визначених законом. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів, які управляють публічними коштами або виконують публічні функції, зобов’язані з’являтися на виклик тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, надавати документи, пояснення, інформацію та інші матеріали в порядку, визначеному законом. Безпідставна відмова від явки, ненадання документів, приховування інформації, надання завідомо неправдивих відомостей або перешкоджання роботі тимчасової слідчої комісії тягне юридичну відповідальність, визначену законом. Тимчасова слідча комісія не здійснює правосуддя, не підміняє слідство, прокуратуру або суд, але її висновки можуть бути підставою для парламентського рішення, звільнення посадової особи, звернення до правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Рахункової палати, антикорупційних органів або інших органів, визначених законом. ### Стаття 20. Контрольні рішення Верховної Ради України За результатами парламентського контролю, звіту Кабінету Міністрів України, висновків тимчасової слідчої комісії, аудиту, антикорупційної перевірки або іншої контрольної процедури Верховна Рада України має право ухвалювати обов’язкові контрольні рішення у випадках, визначених Конституцією і законом. Такі рішення можуть стосуватися звільнення члена Кабінету Міністрів України, звернення до Президента-Гетьмана України щодо кадрового рішення, направлення матеріалів до правоохоронних органів, зупинення фінансування програми, вимоги аудиту, парламентського розслідування або інших заходів парламентського контролю. Контрольні рішення Верховної Ради України не можуть підміняти судове рішення, кримінальне провадження або оперативне управління виконавчої влади. ### Стаття 21. Парламентська більшість, опозиція і комітети У Верховній Раді України можуть формуватися депутатські групи, фракції, парламентська більшість і парламентська опозиція відповідно до результатів виборів, політичної позиції депутатів і закону. Парламентська більшість не є органом формування Кабінету Міністрів України і не має права розподіляти виконавчі посади як умову підтримки державної політики. Парламентська опозиція має гарантовані права на парламентський контроль, доступ до інформації, участь у комітетах, ініціювання розслідувань, публічне висловлення позиції та контроль за діяльністю більшості й виконавчої влади. Права опозиції не можуть бути скасовані парламентською більшістю. Верховна Рада України утворює комітети та тимчасові слідчі комісії в порядку, визначеному законом. ### Стаття 22. Депутатська недоторканність і відповідальність Народний депутат України не несе юридичної відповідальності за політичну позицію, виступи, голосування або законодавчі ініціативи, крім випадків, визначених законом. Депутатська недоторканність не є особистим привілеєм і не може захищати народного депутата України від відповідальності за корупцію, насильницький злочин, державну зраду, фінансування агресії, незаконне збагачення, організовану злочинність або інші тяжкі правопорушення. Порядок притягнення народного депутата України до відповідальності має гарантувати баланс між незалежністю депутатського мандата і невідворотністю відповідальності за злочин. ### Стаття 23. Фінансова прозорість і антикорупційні обмеження народного депутата України Народний депутат України зобов’язаний повністю декларувати майно, доходи, витрати, корпоративні права, фінансові зобов’язання, рахунки, цінні папери, цифрові активи, криптоактиви, трасти, фонди, компанії, бенефіціарні інтереси та інше майно в Україні й за кордоном. Народний депутат України не може мати прихованих рахунків, активів, корпоративних прав, компаній, трастів, фондів, криптоактивів, бенефіціарних інтересів або іншого майна в Україні чи за кордоном. Майно, рахунки, активи, корпоративні права або інші фінансові інтереси народного депутата України за кордоном допускаються лише за умови їх повного декларування, підтвердження законного походження та перевірки в порядку, визначеному законом. Під час здійснення мандата і протягом п’яти років після його припинення іноземні фінансові операції народного депутата України підлягають посиленому фінансовому моніторингу в порядку, визначеному законом. Народний депутат України під час здійснення мандата не має права набувати громадянство іншої держави, подавати заяву про набуття громадянства іншої держави або створювати правову залежність від іншої держави. ### Стаття 24. Особлива відповідальність за корупцію Корупційний злочин народного депутата України є злочином проти народного мандата, публічної довіри і конституційного обов’язку служіння Українському народові. Народний депутат України, засуджений за корупційний злочин, втрачає депутатський мандат з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Особа, засуджена за тяжкий або особливо тяжкий корупційний злочин, вчинений під час здійснення депутатського мандата, не може обіймати стратегічні публічні посади у випадках і порядку, визначених Конституцією і законом. Незаконно набуті активи, доходи, майно, корпоративні права, цифрові активи, криптоактиви та інша вигода, отримані внаслідок корупційного злочину, підлягають конфіскації за рішенням суду. Корупційні дії народного депутата України, вчинені в інтересах держави-агресора, іноземної держави, окупаційної структури або спрямовані на підрив незалежності України, територіальної цілісності, обороноздатності чи конституційного ладу, можуть кваліфікуватися як державна зрада в порядку, визначеному законом. ### Стаття 25. Захист парламенту від олігархічного, кримінального і зовнішнього контролю Верховна Рада України не може бути інструментом олігархічного, кримінального, партійно-приватного або зовнішнього контролю над державою. Фінансування політичних партій, виборчих кампаній, депутатської діяльності, політичної реклами, експертного супроводу законопроєктів і лобістської діяльності має бути відкритим і перевірюваним. Приховане фінансування народного депутата України, депутатської групи, фракції або законодавчої ініціативи забороняється. Лобізм допускається лише у відкритій, законній, зареєстрованій і прозорій формі. ### Стаття 26. Взаємодія Верховної Ради України з народовладдям Верховна Рада України зобов’язана розглядати народні законодавчі ініціативи, народні конституційні звернення, народне вето, петиції та інші форми народовладдя у строки й порядку, визначені Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. Верховна Рада України не може ігнорувати підтверджені народні ініціативи. Якщо Верховна Рада України безпідставно не розглядає народну ініціативу у визначений строк, застосовуються конституційні механізми народного розгляду, референдуму або іншої форми народовладдя, визначеної Конституцією і законом. ### Стаття 27. Безперервність роботи Верховної Ради України Під час воєнного стану, надзвичайного стану, прямої збройної агресії, окупації частини території України, кібератаки, надзвичайної ситуації або іншої прямої загрози державі Верховна Рада України продовжує здійснювати свої конституційні повноваження. Діяльність Верховної Ради України не може бути зупинена, обмежена, скасована або передана іншому органу під приводом воєнного стану, надзвичайного стану, оборони, безпеки, швидкості ухвалення рішень або необхідності централізації влади. У разі неможливості безпечного проведення пленарних засідань Верховна Рада України переходить на іншу форму роботи: захищені дистанційні засідання, змішані засідання, засідання в резервному місці, розосереджену роботу комітетів або інший захищений порядок, визначений законом. Рішення Верховної Ради України, ухвалені в іншій формі роботи, мають таку саму юридичну силу, як і рішення, ухвалені на звичайному пленарному засіданні, якщо дотримано вимоги Конституції, особистого голосування, ідентифікації народних депутатів України, кворуму, фіксації результатів і захисту від фальсифікацій. Питання оборони, державної таємниці, безпеки військових операцій або критичної інфраструктури можуть розглядатися Верховною Радою України в закритому режимі, але такий режим не може бути використаний для приховування корупції, узурпації влади, порушення прав людини або скасування парламентського контролю. ### Стаття 28. Періодичний перегляд моделі влади народом Кожні вісім років після набрання чинності цією Конституцією проводиться загальнонаціональний референдум щодо моделі співвідношення повноважень Верховної Ради України, Президента-Гетьмана України і Кабінету Міністрів України. На такий референдум може бути винесене питання про збереження президентсько-виконавчої моделі з парламентським затвердженням і контролем уряду, перехід до парламентсько-президентської моделі або затвердження іншої змішаної моделі, що не суперечить незнищуваному ядру Конституції. Результат такого референдуму не може автоматично скасовувати Конституцію, права людини, незалежність України, територіальну цілісність, державну мову, народовладдя або незнищуване ядро Конституції. Рішення народу щодо зміни моделі влади реалізується через конституційну процедуру, спеціальний перехідний закон і висновок Конституційного Суду України щодо відповідності запропонованої моделі Конституції. ### Стаття 29. Спеціальне законодавство про Верховну Раду України Організація роботи Верховної Ради України, статус народного депутата України, виборчі округи, персональна виборча модель, базова конституційно-законодавча підготовка кандидатів, Інститут законодавства Верховної Ради України, комітети, тимчасові слідчі комісії, парламентська більшість і опозиція, законодавча процедура, парламентський контроль, відкритість, робочий режим народних депутатів України, облік присутності, порядок затвердження Кабінету Міністрів України, порядок звільнення членів Кабінету Міністрів України, порядок надзвичайного дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України, конфлікт інтересів, лобізм, фінансова прозорість і відповідальність народних депутатів України визначаються Конституцією і законом про Верховну Раду України. Закон про Верховну Раду України має бути ухвалений або приведений у відповідність до цієї Конституції у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ встановлює нову систему стримувань і противаг між Верховною Радою України, Президентом-Гетьманом України і Кабінетом Міністрів України. Президент-Гетьман України пропонує Прем’єр-міністра України і склад Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України затверджує уряд більшістю від свого конституційного складу. Це означає, що уряд не формується через коаліційний торг за посади, але й не може бути створений Президентом-Гетьманом одноосібно без парламентського фільтра. Верховна Рада України може звільнити окремого міністра більшістю голосів. Якщо Верховна Рада України звільняє Прем’єр-міністра України двома третинами голосів, це означає відставку всього складу Кабінету Міністрів України. До затвердження нового уряду попередній уряд працює лише як тимчасовий і не може ухвалювати довгострокові стратегічні рішення, крім невідкладних питань оборони, безпеки або запобігання шкоді державі. Парламентські слідчі комісії отримують реальні інструменти контролю: посадові особи зобов’язані з’являтися, надавати документи, пояснення та інформацію. Це робить парламент не органом торгу за посади, а органом законодавства, бюджету і реального контролю над виконавчою владою. Як надзвичайний запобіжник проти узурпації, Верховна Рада України може трьома четвертими голосів від свого конституційного складу достроково припинити повноваження Президента-Гетьмана України. Але це можливо лише у виняткових випадках: державна зрада, узурпація влади, спроба зупинити парламент, грубе порушення Конституції або використання війни для утримання влади. Для цього потрібен висновок Конституційного Суду України, і така процедура не може бути використана просто через політичну незгоду. Головна ідея розділу проста: Україні потрібен сильний уряд із чітким центром відповідальності, але цей уряд має пройти парламентське затвердження, бути підконтрольним парламенту і не мати права діяти як неконтрольована президентська вертикаль. Верховна Рада України залишається єдиним законодавчим органом, але не перетворюється на місце коаліційної купівлі урядових посад. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно, що Кабінет Міністрів України пропонує Президент-Гетьман України, але затверджує Верховна Рада України? - Чи достатньо більшості від конституційного складу Верховної Ради України для затвердження Кабінету Міністрів України? - Чи має Верховна Рада України право відхилити весь склад уряду? - Якими мають бути наслідки повторного незатвердження уряду? - Чи правильно, що Верховна Рада України може звільнити окремого міністра більшістю голосів? - Чи правильно, що звільнення Прем’єр-міністра України двома третинами голосів тягне відставку всього Кабінету Міністрів України? - Чи достатній строк тридцять календарних днів для внесення Президентом-Гетьманом нового складу уряду після звільнення Прем’єр-міністра? - Які обмеження має мати тимчасовий уряд після відставки Прем’єр-міністра України? - Які посадові особи мають бути зобов’язані з’являтися на виклик тимчасової слідчої комісії? - Якою має бути відповідальність за відмову надати документи парламентській слідчій комісії? - Як не допустити, щоб парламентський контроль перетворився на політичний шантаж уряду? - Як не допустити, щоб Президент-Гетьман перетворив уряд на неконтрольовану вертикаль? - Чи правильно дати Верховній Раді України право трьома четвертими голосів достроково припиняти повноваження Президента-Гетьмана у виняткових випадках? - Які підстави для такого надзвичайного припинення повноважень Президента-Гетьмана мають бути вичерпно визначені? - Чи має таке рішення підтверджуватися швидким загальнонаціональним референдумом, якщо безпекові умови дозволяють? - Чи правильно проводити референдум про модель влади кожні вісім років? - Які варіанти моделі влади мають бути винесені на такий референдум? - Чи правильно залишити Верховну Раду єдиним органом законодавчої влади за будь-яких умов? - Чи треба повністю заборонити закриті партійні списки? - Як захистити парламент від олігархічного, кримінального, партійно-приватного або зовнішнього контролю? ## Аналітика змін до Розділ VIII. Верховна Рада України # Аналітика змін: Розділ VIII. Верховна Рада України ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади, склад парламенту, строк повноважень народних депутатів України, порядок виборів, статус народного депутата України, повноваження Верховної Ради України, бюджетні повноваження, парламентський контроль, формування Кабінету Міністрів України, відповідальність уряду, комітети, тимчасові слідчі комісії, імпічмент Президента України та особливості роботи парламенту під час воєнного або надзвичайного стану. Чинна модель передбачає парламентсько-президентську логіку, у якій Верховна Рада бере ключову участь у формуванні уряду через парламентську більшість і політичну коаліцію. Запропонована редакція змінює цю логіку: уряд формується в системі відповідальності Президента-Гетьмана України, але набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція створює президентсько-виконавчу модель із сильним парламентським затвердженням, контролем і надзвичайним запобіжником проти узурпації. Президент-Гетьман України пропонує Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України, а Верховна Рада України затверджує їх більшістю від свого конституційного складу. Верховна Рада України більше не є органом коаліційного торгу за міністерські посади, але отримує сильні контрольні повноваження: звільнення окремих міністрів більшістю голосів, звільнення Прем’єр-міністра України двома третинами голосів із наслідком відставки всього Кабінету Міністрів України, створення тимчасових слідчих комісій з обов’язком посадових осіб з’являтися і надавати документи. Окремо вводиться надзвичайний механізм дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України Верховною Радою України трьома четвертими голосів від її конституційного складу у виняткових конституційних випадках і лише після висновку Конституційного Суду України. ## Ключова зміна Головна зміна полягає в побудові нової системи стримувань і противаг: Президент-Гетьман України не може одноосібно створити уряд без парламентського затвердження, Верховна Рада України не може перетворити уряд на предмет коаліційного торгу, а Кабінет Міністрів України має подвійну відповідальність — перед Президентом-Гетьманом за виконавчу політику і перед Верховною Радою за законність, бюджет, доброчесність та публічний інтерес. ## Що посилено - Посилено роль Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади. - Посилено участь парламенту в затвердженні Кабінету Міністрів України. - Посилено парламентський контроль за виконавчою владою. - Посилено можливість Верховної Ради України звільняти окремих міністрів. - Посилено відповідальність Прем’єр-міністра України перед Верховною Радою України. - Посилено наслідки звільнення Прем’єр-міністра України — відставка всього Кабінету Міністрів України. - Посилено строкову відповідальність Президента-Гетьмана щодо внесення нового уряду після звільнення Прем’єр-міністра. - Посилено повноваження тимчасових слідчих комісій. - Посилено обов’язок посадових осіб з’являтися на виклики парламентських комісій і надавати документи. - Посилено захист від коаліційного торгу за урядові посади. - Посилено запобіжники проти одноосібного президентського контролю над урядом. - Посилено парламентський запобіжник проти узурпації Президентом-Гетьманом. - Посилено роль Конституційного Суду України у надзвичайному припиненні повноважень Президента-Гетьмана. - Посилено безперервність роботи парламенту. - Посилено персональну виборчу модель парламенту і заборону закритих партійних списків. - Посилено антикорупційні обмеження щодо народних депутатів. ## Що додано нового - Затвердження Прем’єр-міністра України і всього складу Кабінету Міністрів України Верховною Радою України. - Подвійну відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом-Гетьманом України і Верховною Радою України. - Право Верховної Ради України звільняти окремих членів Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу. - Право Верховної Ради України звільняти Прем’єр-міністра України двома третинами від конституційного складу. - Норму про те, що звільнення Прем’єр-міністра України тягне відставку всього складу Кабінету Міністрів України. - Режим тимчасового уряду до затвердження нового складу Кабінету Міністрів України. - Обов’язок Президента-Гетьмана внести новий склад уряду не пізніше тридцяти календарних днів після звільнення Прем’єр-міністра. - Обов’язок Верховної Ради розглянути нове подання щодо уряду не пізніше п’ятнадцяти календарних днів. - Обмеження тимчасового уряду на стратегічні кадрові, бюджетні, боргові, приватизаційні, ресурсні та довгострокові рішення. - Обов’язок посадових осіб з’являтися на виклики тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України. - Відповідальність за ненадання документів, приховування інформації або перешкоджання роботі слідчої комісії. - Надзвичайне дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України Верховною Радою України трьома четвертими голосів. - Обов’язковий висновок Конституційного Суду України для такого рішення. - Можливе підтвердження такого рішення швидким загальнонаціональним референдумом, якщо дозволяють безпекові умови. - Референдум кожні вісім років щодо моделі співвідношення повноважень парламенту, Президента-Гетьмана і уряду. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб вирішити три українські проблеми одночасно. Перша проблема — коаліційний торг у парламенті, підкуп депутатів, нестабільність більшості і розподіл урядових посад як політична плата. Друга проблема — ризик надмірної концентрації виконавчої влади в руках Президента-Гетьмана без парламентського фільтра. Третя проблема — слабкість реальних механізмів реагування на узурпацію влади главою держави. Запропонована модель залишає Президенту-Гетьману відповідальність за виконавчу вертикаль, але не дозволяє йому одноосібно сформувати уряд без затвердження парламентом. Верховна Рада України не керує урядом щоденно, але затверджує його, контролює бюджет, може звільняти міністрів, має сильні слідчі комісії і в надзвичайних випадках може виступити конституційним запобіжником проти узурпації Президентом-Гетьманом. ## Можливі ризики - Ризик блокування затвердження уряду Верховною Радою України. - Ризик політичного шантажу Президента-Гетьмана через незатвердження складу уряду. - Ризик частого звільнення міністрів парламентською більшістю. - Ризик використання слідчих комісій як політичного інструменту тиску. - Ризик слабкого уряду, який одночасно залежить і від Президента-Гетьмана, і від Верховної Ради. - Ризик конфлікту між Президентом-Гетьманом і Верховною Радою щодо кандидатур міністрів. - Ризик затягування формування нового уряду після відставки Прем’єр-міністра. - Ризик надмірного обмеження тимчасового уряду в кризовий період. - Ризик того, що парламентський контроль підмінятиме виконавче управління. - Ризик використання процедури 3/4 проти Президента-Гетьмана як політичної зброї. - Ризик політичного тиску на Конституційний Суд України під час надзвичайної процедури. ## Запобіжники - Верховна Рада України не може самостійно формувати склад Кабінету Міністрів України. - Парламентська більшість не має права розподіляти виконавчі посади як умову політичної підтримки. - Відмова у затвердженні складу уряду має бути публічно обґрунтована. - Звільнення окремого міністра потребує більшості від конституційного складу Верховної Ради України. - Звільнення Прем’єр-міністра України потребує двох третин від конституційного складу Верховної Ради України. - Тимчасовий уряд забезпечує безперервність виконавчої влади до затвердження нового складу. - Тимчасовий уряд обмежений у стратегічних і довгострокових рішеннях. - Тимчасові слідчі комісії не здійснюють правосуддя і не підміняють слідство, прокуратуру або суд. - Контрольні рішення парламенту не можуть підміняти судове рішення, кримінальне провадження або оперативне управління виконавчої влади. - Надзвичайне припинення повноважень Президента-Гетьмана потребує трьох четвертих від конституційного складу Верховної Ради. - Надзвичайне припинення повноважень Президента-Гетьмана можливе лише у виняткових конституційних випадках. - Таке рішення потребує висновку Конституційного Суду України. - Таке рішення не може бути ухвалене через політичну незгоду, непопулярність Президента або зміну парламентської більшості. - Якщо безпекові умови дозволяють, рішення може підтверджуватися швидким загальнонаціональним референдумом. - Кожні вісім років народ має право переглянути модель влади на референдумі. - Будь-яка зміна моделі влади має проходити конституційну процедуру і не може порушувати незнищуване ядро Конституції. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — Верховна Рада України діє в межах незалежності, територіальної цілісності, державної мови і незнищуваного ядра Конституції. - Розділ II — парламентські закони і контрольні рішення не можуть порушувати людську гідність і базові права людини. - Розділ IV — Верховна Рада України зобов’язана розглядати народні ініціативи, вето, звернення і петиції. - Розділ V — дистанційна робота парламенту і цифрові процедури мають відповідати вимогам цифрової безпеки. - Розділ VII — строки повноважень, вибори, відкликання і відповідальність депутатів мають бути узгоджені з цим розділом. - Розділ IX — Президент-Гетьман України має право вносити кандидатуру Прем’єр-міністра України та склад Кабінету Міністрів України на затвердження Верховної Ради України; також у цьому розділі треба відобразити механізм надзвичайного дострокового припинення його повноважень. - Розділ X — Кабінет Міністрів України має бути описаний як орган подвійної відповідальності перед Президентом-Гетьманом і Верховною Радою України. - Розділ XI — під час воєнного стану Верховна Рада продовжує працювати, але може змінити форму роботи. - Розділ XII — Охоронителі Нації не можуть перебирати законодавчу владу парламенту, але можуть бути пов’язані з надзвичайними запобіжниками проти узурпації. - Розділ XIII — Конституційний Суд України перевіряє закони, процедури і підстави надзвичайного дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана. - Розділ XV — антикорупційні вимоги до депутатів і міністрів мають бути узгоджені із загальною системою доброчесності. - Розділ XXIII — Верховна Рада не може ухвалювати закони, що руйнують Конституцію або незнищуване ядро. - Розділ XXIV — має визначити строки ухвалення закону про Верховну Раду України, закону про Кабінет Міністрів України, виборчого закону і перехідного порядку розведення виборчих циклів. --- # Розділ IX. Президент-Гетьман України Source page: https://vkua.org/sections/09_prezydent_hetman.html # Розділ IX. Президент-Гетьман України ## Короткий зміст Цей розділ визначає статус Президента-Гетьмана України як глави держави, гаранта Конституції, незалежності, територіальної цілісності, державної мови, прав людини, обороноздатності, безперервності державного управління та незнищуваного ядра Конституції. Президент-Гетьман України є єдиною конституційною посадою, у якій поєднано статус глави держави та статус Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. Президентська складова цієї посади означає представництво держави, гарантування Конституції, прав людини, зовнішньої політики та безперервності державного управління. Гетьманська складова означає найвищу конституційну відповідальність за оборону України, безпеку держави, стратегічне керівництво Силами оборони України, національний спротив і захист України від збройної агресії. Президент-Гетьман України є центром виконавчої відповідальності держави. Він вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. Така модель створює сильну виконавчу відповідальність Президента-Гетьмана України, але не дозволяє йому одноосібно формувати уряд без парламентського фільтра. Розділ також встановлює вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України, текст присяги, строк повноважень, порядок обрання, межі влади, оборонні та зовнішньополітичні повноваження, порядок запровадження воєнного стану, тимчасове виконання повноважень під час воєнного стану, відповідальність Президента-Гетьмана України та механізми дострокового припинення його повноважень. ## Основні принципи - Президент-Гетьман України є главою держави. - Президент-Гетьман України є єдиною конституційною посадою, що поєднує статус глави держави і статус Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. - Президентська складова означає представництво України, гарантування Конституції, незалежності, територіальної цілісності, державної мови, прав людини, народовладдя, зовнішньої політики та безперервності державного управління. - Гетьманська складова означає найвищу конституційну відповідальність за оборону України, безпеку держави, стратегічне керівництво Силами оборони України, національний спротив і захист України від збройної агресії. - Президент-Гетьман України як Гетьман є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України. - Гетьманська складова не створює монархічної, спадкової, військово-диктаторської або позаконституційної влади. - Президент-Гетьман України є центром виконавчої відповідальності держави, але не здійснює законодавчу або судову владу. - Президент-Гетьман України не може зупиняти Верховну Раду України, перебирати її повноваження або передавати законодавчу владу іншому органу. - Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. - Кабінет Міністрів України набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України. - Президент-Гетьман України відповідає за виконавчу політику, оборону, безпеку, зовнішню політику, стратегічний курс держави та безперервність державного управління. - Професійне військове командування здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ та інші військові посадові особи відповідно до Конституції і закону. - Головнокомандувач Збройних Сил України та інші посадові особи сектору оборони і безпеки підпорядковуються Президенту-Гетьману України як Верховному Головнокомандувачу Сил оборони України у межах Конституції і законів України. - Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Підставою для непроведення чергових виборів Президента-Гетьмана України може бути лише дія воєнного стану, запровадженого законом Верховної Ради України у зв’язку з реальним веденням бойових дій проти України. - Окупація частини території України, зовнішня загроза, політична нестабільність або безпекова напруга самі по собі не є достатньою підставою для непроведення виборів. - Якщо строк повноважень Президента-Гетьмана України закінчується під час такого воєнного стану, Верховна Рада України окремо підтверджує його тимчасове виконання повноважень у законі про запровадження або продовження воєнного стану. - Тимчасове виконання повноважень не є новим строком, переобранням або продовженням мандата. - Президентом-Гетьманом України може бути лише громадянин України, який має єдине громадянство України. - Президент-Гетьман України не може мати громадянства іншої держави, множинного громадянства, права постійного проживання в іншій державі або правової залежності від іншої держави. - Президент-Гетьман України не може перебувати у прихованій політичній, фінансовій, майновій, безпековій, корпоративній або іншій залежності від держави-агресора, іноземної держави, олігархічної групи, кримінальної організації або зовнішнього центру впливу. - Президент-Гетьман України складає присягу Українському народові, текст якої встановлюється безпосередньо Конституцією. - Президент-Гетьман України обирається строком на чотири роки. - Чергові вибори Президента-Гетьмана України і Верховної Ради України мають бути розведені в часі щонайменше на дванадцять місяців. - Одна й та сама особа не може обіймати посаду Президента-Гетьмана України більше двох строків. - Президент-Гетьман України не може належати до керівних органів політичної партії під час здійснення повноважень. - Президент-Гетьман України не має права видавати акти, що мають силу закону. - Президент-Гетьман України не може створювати паралельні органи влади поза Конституцією. - Президент-Гетьман України може бути достроково усунутий у порядку імпічменту, народного відкликання у виняткових випадках або надзвичайного припинення повноважень Верховною Радою України трьома четвертими голосів за наявності висновку Конституційного Суду України. - Припинення повноважень Президента-Гетьмана України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України, сформованого в системі його виконавчої відповідальності, з переходом такого уряду в режим тимчасового виконання обов’язків до формування нового уряду. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України є главою держави. Президент-Гетьман України виступає від імені України, представляє державу у внутрішніх і зовнішніх відносинах та забезпечує безперервність державного управління в межах Конституції. Президент-Гетьман України є гарантом Конституції, незалежності України, територіальної цілісності, державної мови, прав і свобод людини, обороноздатності держави, демократичного ладу, народовладдя та незнищуваного ядра Конституції. Президент-Гетьман України є центром виконавчої відповідальності держави, але не здійснює законодавчу або судову владу. Президент-Гетьман України не може узурпувати владу, зупиняти Верховну Раду України, перебирати її повноваження, підпорядковувати судову владу або створювати органи влади поза Конституцією. ### Стаття 2. Зміст посади Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України є єдиною конституційною посадою, що поєднує статус глави держави та статус Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. Президентська складова цієї посади означає представництво України, гарантування Конституції, незалежності, територіальної цілісності, державної мови, прав людини, народовладдя, зовнішньої політики та безперервності державного управління. Гетьманська складова цієї посади означає найвищу конституційну відповідальність за оборону України, безпеку держави, стратегічне керівництво Силами оборони України, національний спротив і захист України від збройної агресії. Президент-Гетьман України як Гетьман є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України. Гетьманська складова посади не створює монархічної, спадкової, військово-диктаторської або позаконституційної влади. Президент-Гетьман України здійснює повноваження глави держави і Верховного Головнокомандувача виключно на підставі Конституції, у межах Конституції та в інтересах Українського народу. Професійне військове командування здійснюється Головнокомандувачем Збройних Сил України, Генеральним штабом, командувачами видів і родів військ та іншими військовими посадовими особами відповідно до Конституції і закону. Головнокомандувач Збройних Сил України та інші посадові особи сектору оборони і безпеки підпорядковуються Президенту-Гетьману України як Верховному Головнокомандувачу Сил оборони України в межах Конституції і законів України. ### Стаття 3. Обрання Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Президент-Гетьман України обирається строком на чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Президента-Гетьмана України більше двох строків. Тимчасове виконання повноважень Президента-Гетьмана України після закінчення строку у випадках, прямо передбачених Конституцією, не є новим строком і не вважається переобранням. Чергові вибори Президента-Гетьмана України не можуть проводитися одночасно з черговими виборами народних депутатів України. Між днем проведення чергових виборів Президента-Гетьмана України і днем проведення чергових виборів народних депутатів України має бути проміжок не менше дванадцяти місяців. Порядок первинного розведення виборчих циклів визначається перехідними положеннями цієї Конституції та виборчим законом. ### Стаття 4. Вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України Президентом-Гетьманом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою, проживає в Україні протягом строку, визначеного законом, і відповідає вимогам Конституції. Президентом-Гетьманом України може бути лише особа, яка має єдине громадянство України. Особа, яка має громадянство іншої держави, множинне громадянство, право постійного проживання в іншій державі, статус податкового резидента іншої держави, політичне зобов’язання перед іншою державою або іншу правову залежність, несумісну з найвищою державною посадою України, не може бути Президентом-Гетьманом України. Особа, яка після досягнення повноліття добровільно набула громадянство держави-агресора або перебувала у правовій, політичній, військовій, фінансовій чи службовій залежності від держави-агресора, не може бути Президентом-Гетьманом України. Президентом-Гетьманом України не може бути особа, яка: 1. засуджена за державну зраду, колабораційну діяльність, злочин проти основ національної безпеки, воєнний злочин, злочин проти людяності, терористичний злочин, умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин; 2. засуджена за корупційний злочин або незаконне збагачення; 3. брала участь у діяльності окупаційних органів, збройних формувань держави-агресора, органів влади держави-агресора або структур, спрямованих проти незалежності України; 4. має приховану залежність від держави-агресора, іноземної держави, олігархічної групи, кримінальної організації, іноземної корпорації або зовнішнього центру впливу; 5. має непогашений конфлікт інтересів, несумісний із виконанням повноважень глави держави і Верховного Головнокомандувача Сил оборони України; 6. приховала майно, доходи, корпоративні права, бенефіціарні інтереси, рахунки, трасти, фонди, цифрові активи, криптоактиви або інші активи в Україні чи за кордоном; 7. фінансувалася або підтримувалася під час виборчої кампанії з незаконних, прихованих, іноземних, олігархічних, кримінальних або пов’язаних із державою-агресором джерел; 8. за станом здоров’я або правовою недієздатністю не здатна виконувати повноваження Президента-Гетьмана України. Кандидат на посаду Президента-Гетьмана України зобов’язаний до реєстрації подати: 1. декларацію громадянства і відсутності громадянства іншої держави; 2. декларацію доброчесності; 3. декларацію майна, доходів, витрат, корпоративних прав, фінансових зобов’язань, рахунків, цінних паперів, цифрових активів, криптоактивів, трастів, фондів, компаній і бенефіціарних інтересів в Україні та за кордоном; 4. декларацію конфліктів інтересів; 5. звіт про джерела фінансування виборчої кампанії; 6. відомості про членів сім’ї, пов’язаних осіб і структури, через які може здійснюватися прихований вплив; 7. підтвердження володіння державною мовою; 8. підтвердження проходження базової конституційної, безпекової та оборонної підготовки кандидата на посаду Президента-Гетьмана України. Базова конституційна, безпекова та оборонна підготовка кандидата не є політичним фільтром, не може використовуватися для дискримінації або недопуску кандидата, але має забезпечити, що особа, яка претендує на посаду Президента-Гетьмана України, розуміє Конституцію, повноваження глави держави, основи оборони, безпеки, прав людини, народовладдя, міжнародних зобов’язань України та межі власної влади. Порядок перевірки відповідності кандидата вимогам Конституції визначається виборчим законом, законом про Президента-Гетьмана України, законом про доброчесність публічної влади та законом про національну безпеку. Рішення про реєстрацію кандидата або відмову в реєстрації може бути оскаржене до суду в прискореному порядку. Жодна вимога до кандидата не може використовуватися для політичного усунення, дискримінації або недопуску кандидата з підстав, не передбачених Конституцією. ### Стаття 5. Присяга Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України вступає на пост після складення присяги Українському народові. Присяга Президента-Гетьмана України складається на урочистому засіданні Верховної Ради України в присутності представників Конституційного Суду України, судової влади, Сил оборони України, громад, Охоронителів Нації та Українського народу. Президент-Гетьман України складає таку присягу: > “Я, [ім’я та прізвище], волею Українського народу обраний Президентом-Гетьманом України, вступаючи на цю найвищу державну і оборонну посаду, урочисто присягаю Українському народові. > > Присягаю бути вірним Україні. > > Присягаю захищати незалежність України, її територіальну цілісність, державний суверенітет, Конституцію України, державну мову, права і свободи людини, гідність кожного громадянина, народовладдя і незнищуване ядро Конституції. > > Присягаю як Президент служити Українському народові, діяти лише в межах Конституції, не узурпувати владу, не підпорядковувати державу приватному, партійному, олігархічному, кримінальному чи зовнішньому інтересу. > > Присягаю як Гетьман і Верховний Головнокомандувач Сил оборони України захищати Україну, її народ, землю, свободу, військо, безпеку і майбутні покоління від будь-якої агресії, окупації, зради, тиранії та внутрішнього руйнування. > > Присягаю не використовувати Сили оборони України, органи безпеки, розвідки, правопорядку чи будь-яку державну силу проти Українського народу, законного народовладдя, політичних опонентів або для продовження власної влади поза Конституцією. > > Присягаю поважати Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади, судову владу, Конституційний Суд України, громади, Охоронителів Нації та всі конституційні запобіжники, встановлені для захисту свободи і держави. > > Присягаю не допустити державної зради, узурпації влади, знищення української мови, приниження людської гідності, руйнування прав людини, підриву обороноздатності або втрати української державності. > > Присягаю перед Богом, власною совістю, Українським народом, пам’яттю попередніх поколінь і відповідальністю перед майбутніми поколіннями служити Україні чесно, мужньо, мудро і справедливо. > > Слава Україні.” Відмова обраного Президента-Гетьмана України скласти присягу означає невступ на пост. Складення присяги з умисним запереченням її змісту, прихованим іноземним зобов’язанням, обманом щодо громадянства, доброчесності або залежності від держави-агресора є підставою для конституційної відповідальності. Порушення присяги Президента-Гетьмана України є грубим порушенням Конституції і може бути підставою для імпічменту, народного відкликання або надзвичайного дострокового припинення повноважень у порядку, визначеному Конституцією. ### Стаття 6. Несумісність посади Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України не може мати іншого представницького мандата, обіймати іншу оплачувану посаду, входити до органів управління підприємств, організацій, фондів, трастів або інших приватних структур, займатися підприємницькою діяльністю чи іншою діяльністю, несумісною з посадою глави держави. На час здійснення повноважень Президент-Гетьман України зобов’язаний припинити участь у керівних органах політичної партії. Президент-Гетьман України не може використовувати свою посаду для партійної, приватної, родинної, бізнесової, олігархічної, зовнішньої або іншої непублічної вигоди. Президент-Гетьман України зобов’язаний дотримуватися вимог фінансової прозорості, доброчесності, конфлікту інтересів і антикорупційного законодавства. ### Стаття 7. Основні повноваження Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України: 1. представляє Україну у міжнародних відносинах; 2. забезпечує стратегічний курс держави в межах Конституції; 3. відповідає за безперервність виконавчої влади; 4. вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України; 5. координує діяльність Кабінету Міністрів України в межах виконавчої відповідальності; 6. є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України; 7. здійснює повноваження у сфері оборони, безпеки і спротиву відповідно до Конституції і закону; 8. підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; 9. має право вето щодо закону з обов’язковим поверненням закону до Верховної Ради України з мотивованими пропозиціями; 10. призначає або вносить кандидатури на державні посади у випадках, визначених Конституцією; 11. забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України; 12. здійснює інші повноваження, прямо визначені Конституцією. Повноваження Президента-Гетьмана України не можуть тлумачитися розширено для перебрання законодавчої, судової, місцевої, народної або надзвичайної влади. ### Стаття 8. Формування Кабінету Міністрів України Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу. Президент-Гетьман України не має права одноосібно надати Кабінету Міністрів України повноваження без затвердження Верховною Радою України. Верховна Рада України не має права самостійно формувати Кабінет Міністрів України або розподіляти урядові посади між фракціями, партіями, депутатськими групами чи політичними союзами. Порядок внесення, розгляду, затвердження, повторного подання та забезпечення безперервності виконавчої влади визначається Конституцією і законом про Кабінет Міністрів України. ### Стаття 9. Відносини Президента-Гетьмана України з Кабінетом Міністрів України Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом-Гетьманом України за здійснення виконавчої політики держави. Кабінет Міністрів України є підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України в межах, визначених Конституцією. Президент-Гетьман України має право вимагати звіту Прем’єр-міністра України, міністрів та інших посадових осіб виконавчої влади з питань виконання державної політики, оборони, безпеки, бюджету, прав людини, відновлення, міжнародних зобов’язань та інших питань публічного інтересу. Президент-Гетьман України не може використовувати Кабінет Міністрів України як особисту, партійну, родинну, бізнесову або олігархічну вертикаль. Президент-Гетьман України не може наказувати Кабінету Міністрів України порушувати Конституцію, закони, права людини, бюджетну дисципліну, рішення судів або контрольні повноваження Верховної Ради України. ### Стаття 10. Кадрові повноваження Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України здійснює кадрові повноваження лише у випадках і порядку, визначених Конституцією. Кандидатури на ключові державні посади, що впливають на оборону, безпеку, правопорядок, антикорупційну систему, державні фінанси, дипломатичне представництво, критичну інфраструктуру або конституційний лад, підлягають перевірці доброчесності, професійності, незалежності та відсутності конфлікту інтересів. Призначення на посади, щодо яких Конституція передбачає участь Верховної Ради України, здійснюється лише після відповідного затвердження, погодження або процедури парламентського контролю. Президент-Гетьман України не може призначати на державні посади осіб, які мають приховану залежність від держави-агресора, іноземної держави, олігархічної групи, кримінальної структури або зовнішнього центру впливу. ### Стаття 11. Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Сил оборони України Президент-Гетьман України є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України. Сили оборони України включають Збройні Сили України, інші військові формування, органи безпеки, розвідки, контррозвідки, прикордонної охорони, Національну гвардію та інші органи і служби, які відповідно до закону беруть участь в обороні України, захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу і національного спротиву. Президент-Гетьман України здійснює верховне стратегічне керівництво Силами оборони України, забезпечує єдність оборонної політики, координацію сектору безпеки і оборони, готовність держави до спротиву, міжнародну оборонну взаємодію та захист України від збройної агресії. Президент-Гетьман України не підміняє професійне військове командування у поточному оперативному управлінні військами, якщо інше прямо не передбачено Конституцією і законом у випадках воєнного стану. Професійне військове командування здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ, командувачі операцій та інші військові посадові особи відповідно до Конституції, закону, військової доктрини і рішень Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача. Усі органи сектору оборони і безпеки, визначені законом, діють у системі конституційної підпорядкованості Президенту-Гетьману України як Верховному Головнокомандувачу Сил оборони України, Кабінету Міністрів України у межах його виконавчих повноважень та Верховній Раді України у межах парламентського контролю. Президент-Гетьман України не має права використовувати Сили оборони України, органи безпеки, розвідки, контррозвідки, правопорядку або інші силові органи для узурпації влади, зупинення Верховної Ради України, підпорядкування судів, переслідування політичних опонентів, придушення законного народовладдя, захисту приватних, партійних, олігархічних або зовнішніх інтересів. Сектор оборони і безпеки України підлягає демократичному цивільному контролю в порядку, визначеному Конституцією і законом. ### Стаття 12. Воєнний стан Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. Президент-Гетьман України має право внести до Верховної Ради України подання про запровадження або продовження воєнного стану у зв’язку з реальним веденням бойових дій проти України, збройною агресією або безпосередньою потребою оборони держави. Закон про запровадження або продовження воєнного стану має визначати підстави, територію дії, строк, межі тимчасових обмежень, органи відповідальності, парламентський контроль і гарантії прав людини. Воєнний стан не може бути запроваджений або продовжений лише з підстав політичної нестабільності, загальної зовнішньої загрози, внутрішньої політичної боротьби, непопулярності влади, економічної кризи або для уникнення виборів. Воєнний стан не скасовує Конституцію, не зупиняє Верховну Раду України, не припиняє судову владу, не скасовує народовладдя і не дає Президенту-Гетьману України права діяти поза межами Конституції. ### Стаття 13. Тимчасове виконання повноважень Президента-Гетьмана України під час воєнного стану Президент-Гетьман України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента-Гетьмана України. Чергові вибори Президента-Гетьмана України не проводяться під час дії воєнного стану, запровадженого законом Верховної Ради України у зв’язку з реальним веденням бойових дій проти України. Окупація частини території України, зовнішня загроза, політична нестабільність, безпекова напруга або інші обставини самі по собі не є достатньою підставою для непроведення виборів Президента-Гетьмана України, якщо на території України можливо забезпечити вільне, загальне, рівне, таємне і безпечне волевиявлення громадян. Якщо строк повноважень Президента-Гетьмана України закінчується під час дії воєнного стану, запровадженого законом Верховної Ради України у зв’язку з реальним веденням бойових дій, Верховна Рада України у законі про запровадження або продовження воєнного стану окремо підтверджує тимчасове виконання Президентом-Гетьманом України повноважень до вступу на пост новообраного Президента-Гетьмана України. Таке підтвердження не є продовженням строку повноважень Президента-Гетьмана України, не є новим строком, не є переобранням і не може бути використане для обходу конституційних обмежень щодо перебування на посаді. Тимчасове виконання повноважень Президента-Гетьмана України під час воєнного стану допускається лише для забезпечення безперервності державного управління, оборони, зовнішньої політики, виконавчої влади, міжнародного представництва України та захисту конституційного ладу. Кожен закон про продовження воєнного стану, ухвалений після закінчення строку повноважень Президента-Гетьмана України, має містити окрему норму про підтвердження або непідтвердження тимчасового виконання Президентом-Гетьманом України повноважень на відповідний період. Верховна Рада України під час такого тимчасового виконання повноважень не рідше одного разу на дев’яносто днів заслуховує звіт Президента-Гетьмана України, Кабінету Міністрів України, Центральної виборчої комісії та органів безпеки щодо причин неможливості проведення виборів і стану підготовки до їх проведення після припинення воєнного стану. Під час тимчасового виконання повноважень Президент-Гетьман України не має права ініціювати зміну Конституції щодо власного статусу, строку повноважень, порядку обрання, розширення своїх повноважень або звуження повноважень Верховної Ради України, судової влади, народовладдя, Конституційного Суду України чи Охоронителів Нації. Під час тимчасового виконання повноважень Президент-Гетьман України не має права використовувати воєнний стан для узурпації влади, зупинення діяльності Верховної Ради України, обмеження парламентського контролю, підпорядкування судової влади, переслідування політичних опонентів, обмеження народовладдя або продовження власної влади поза межами Конституції. Після припинення воєнного стану чергові або позачергові вибори Президента-Гетьмана України мають бути призначені і проведені у строк, визначений законом, але не пізніше ста вісімдесяти календарних днів з дня припинення воєнного стану. Умисне затягування призначення або проведення виборів Президента-Гетьмана України після припинення воєнного стану є грубим порушенням Конституції. У разі зловживання тимчасовим виконанням повноважень Президентом-Гетьманом України застосовуються механізми конституційної відповідальності, включно з надзвичайним достроковим припиненням його повноважень Верховною Радою України у порядку, визначеному Конституцією. ### Стаття 14. Зовнішня політика і міжнародне представництво Президент-Гетьман України представляє Україну в міжнародних відносинах. Президент-Гетьман України здійснює стратегічне керівництво зовнішньою політикою держави в межах Конституції, законів України та національного інтересу. Міжнародні договори, що стосуються суверенітету, території, безпеки, оборони, державного боргу, стратегічних ресурсів, прав людини, громадянства або довгострокових зобов’язань України, підлягають затвердженню Верховною Радою України. Президент-Гетьман України не має права укладати міжнародні домовленості, які порушують незалежність України, територіальну цілісність, державну мову, права громадян, незнищуване ядро Конституції або передають суверенні повноваження України без конституційної процедури. ### Стаття 15. Акти Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України видає укази, розпорядження та інші акти в межах Конституції і законів України. Акти Президента-Гетьмана України є обов’язковими до виконання на території України, якщо вони видані в межах його конституційних повноважень. Акти Президента-Гетьмана України не можуть мати силу закону, змінювати закон, скасовувати закон, зупиняти дію закону або встановлювати відповідальність, не передбачену законом. Акт Президента-Гетьмана України, що суперечить Конституції або закону, може бути оскаржений до суду або Конституційного Суду України у порядку, визначеному Конституцією і законом. Виконання явно неконституційного або злочинного наказу Президента-Гетьмана України не звільняє виконавця від відповідальності. ### Стаття 16. Вето Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України має право повернути закон, ухвалений Верховною Радою України, зі своїми мотивованими пропозиціями для повторного розгляду. Вето Президента-Гетьмана України не може використовуватися для блокування законів, необхідних для виконання Конституції, захисту прав людини, оборони держави, функціонування Верховної Ради України, судової влади, народовладдя або антикорупційної системи. Верховна Рада України має право подолати вето Президента-Гетьмана України у порядку, визначеному Конституцією. Закон, повторно ухвалений Верховною Радою України після подолання вето, підлягає підписанню і офіційному оприлюдненню у строк, визначений Конституцією. У разі відмови Президента-Гетьмана України підписати такий закон він офіційно оприлюднюється в порядку, визначеному Конституцією і законом. ### Стаття 17. Щорічне послання і звітність Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України щороку звертається до Верховної Ради України та Українського народу з посланням про стан держави, виконання Конституції, оборону, безпеку, зовнішню політику, стан виконавчої влади, права людини, доброчесність влади, відновлення, майбутні покоління та стратегічні виклики. Верховна Рада України має право заслуховувати Президента-Гетьмана України з питань, що становлять особливе державне значення. Під час воєнного стану, надзвичайної ситуації або тимчасового виконання повноважень після закінчення строку Президент-Гетьман України звітує перед Верховною Радою України частіше, у порядку, визначеному Конституцією і законом. Звітність Президента-Гетьмана України не може підміняти його політичну відповідальність перед Українським народом. ### Стаття 18. Межі влади Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України не має права: 1. зупиняти діяльність Верховної Ради України; 2. перебирати законодавчу владу; 3. видавати акти, що мають силу закону; 4. підпорядковувати судову владу; 5. створювати надзвичайні органи влади поза Конституцією; 6. використовувати Сили оборони, органи безпеки або правопорядку проти Українського народу, політичних опонентів, журналістів, громадських об’єднань або законного народовладдя; 7. використовувати воєнний або надзвичайний стан для продовження власної влади поза Конституцією; 8. звужувати незнищуване ядро Конституції; 9. обмежувати державну мову, незалежність України, територіальну цілісність або права людини поза межами Конституції; 10. перешкоджати роботі Конституційного Суду України, судів, Верховної Ради України, Охоронителів Нації або органів народовладдя. Будь-яка дія Президента-Гетьмана України, спрямована на узурпацію влади, є грубим порушенням Конституції. ### Стаття 19. Припинення повноважень Президента-Гетьмана України Повноваження Президента-Гетьмана України припиняються у разі: 1. закінчення строку повноважень і вступу на пост новообраного Президента-Гетьмана України; 2. добровільної відставки; 3. неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я; 4. смерті; 5. усунення з посади в порядку імпічменту; 6. відкликання Українським народом у випадках, визначених Конституцією; 7. надзвичайного дострокового припинення повноважень Верховною Радою України у виняткових випадках, визначених Конституцією. Порядок встановлення підстав припинення повноважень Президента-Гетьмана України визначається Конституцією і законом. ### Стаття 20. Відставка Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України має право подати добровільну відставку. Відставка Президента-Гетьмана України набуває чинності після публічного оголошення ним заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України або після офіційного подання письмової заяви у порядку, визначеному законом. Відставка Президента-Гетьмана України не може бути відкликана після набрання нею чинності. ### Стаття 21. Неможливість виконувати повноваження за станом здоров’я Неможливість Президента-Гетьмана України виконувати повноваження за станом здоров’я встановлюється у порядку, визначеному Конституцією і законом. Таке рішення має ґрунтуватися на медичному висновку, висновку Конституційного Суду України щодо дотримання процедури та рішенні Верховної Ради України, ухваленому кваліфікованою більшістю, визначеною Конституцією. Процедура встановлення неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я не може використовуватися як інструмент політичного усунення Президента-Гетьмана України. ### Стаття 22. Імпічмент Президента-Гетьмана України Президент-Гетьман України може бути усунутий з посади в порядку імпічменту у разі вчинення державної зради, тяжкого злочину, грубого порушення Конституції або інших діянь, прямо визначених Конституцією. Процедура імпічменту має гарантувати незалежне розслідування, право Президента-Гетьмана України на захист, відкритість процедури, висновок Конституційного Суду України щодо дотримання процедури та остаточне рішення Верховної Ради України кваліфікованою більшістю, визначеною Конституцією. Імпічмент не може використовуватися як звичайний механізм політичної недовіри. Порядок імпічменту визначається Конституцією і спеціальним законом. ### Стаття 23. Надзвичайне дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України Верховною Радою України Верховна Рада України має право ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу у виняткових випадках, коли дії або бездіяльність Президента-Гетьмана України створюють пряму загрозу незалежності України, територіальній цілісності, конституційному ладу, незнищуваному ядру Конституції, правам людини або безперервності діяльності Верховної Ради України. Підставами для такого рішення можуть бути державна зрада, узурпація влади, спроба зупинити або підпорядкувати Верховну Раду України, незаконна передача законодавчої влади іншому органу, відмова виконувати рішення Конституційного Суду України, грубе порушення Конституції, використання воєнного або надзвичайного стану для утримання влади або інші дії, що становлять пряму загрозу державі. Рішення Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України має бути публічно мотивованим і може бути ухвалене лише після висновку Конституційного Суду України щодо дотримання процедури та наявності конституційних підстав. Таке рішення не може бути ухвалене з підстав політичної незгоди, конфлікту між Президентом-Гетьманом України і Верховною Радою України, непопулярності політичного курсу або зміни парламентської більшості. Після дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України виконання його обов’язків переходить до посадової особи, визначеної Конституцією, а позачергові вибори Президента-Гетьмана України призначаються у строк, визначений Конституцією і законом. Якщо безпекові умови дозволяють, рішення Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України підлягає підтвердженню швидким загальнонаціональним референдумом у порядку, визначеному Конституцією і спеціальним законом про народовладдя. ### Стаття 24. Тимчасове виконання обов’язків Президента-Гетьмана України У разі дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України виконання його обов’язків переходить до Голови Верховної Ради України, якщо інше не встановлено Конституцією для особливих випадків. Особа, яка тимчасово виконує обов’язки Президента-Гетьмана України, не набуває статусу обраного Президента-Гетьмана України. Тимчасовий виконувач обов’язків Президента-Гетьмана України забезпечує безперервність державного управління, оборони, міжнародного представництва і виконавчої влади до вступу на пост новообраного Президента-Гетьмана України. Тимчасовий виконувач обов’язків Президента-Гетьмана України не має права ініціювати зміну Конституції, змінювати модель влади, призначати референдум щодо зміни Конституції, розпускати Верховну Раду України, розширювати свої повноваження або ухвалювати стратегічні кадрові й довгострокові рішення, крім випадків невідкладної оборони, безпеки або запобігання істотній шкоді державі. Позачергові вибори Президента-Гетьмана України проводяться у строк, визначений Конституцією і законом. ### Стаття 25. Наслідки припинення повноважень Президента-Гетьмана України для Кабінету Міністрів України Дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України, сформованого в системі його виконавчої відповідальності. Кабінет Міністрів України, повноваження якого припинені у зв’язку з достроковим припиненням повноважень Президента-Гетьмана України, продовжує виконувати обов’язки в режимі тимчасового уряду до затвердження нового складу Кабінету Міністрів України. Тимчасовий уряд не має права ухвалювати стратегічні кадрові, бюджетні, боргові, приватизаційні, ресурсні або інші довгострокові рішення, крім випадків невідкладної оборони, безпеки, надзвичайної ситуації або запобігання істотній шкоді державі. Після вступу на пост нового Президента-Гетьмана України він зобов’язаний у строк, визначений Конституцією і законом, внести на затвердження Верховної Ради України нову кандидатуру Прем’єр-міністра України та новий персональний склад Кабінету Міністрів України. ### Стаття 26. Відповідальність Президента-Гетьмана України перед Українським народом Президент-Гетьман України несе політичну, конституційну і юридичну відповідальність перед Українським народом. Президент-Гетьман України не має недоторканності від відповідальності за державну зраду, узурпацію влади, тяжкий злочин, корупційний злочин, злочин проти прав людини, фінансування агресії, співпрацю з державою-агресором або інші злочини, визначені законом. Після припинення повноважень Президент-Гетьман України може бути притягнутий до юридичної відповідальності за дії, вчинені під час перебування на посаді, у порядку, визначеному законом. Незаконні активи, отримані Президентом-Гетьманом України, членами його родини, пов’язаними особами, номінальними власниками або підконтрольними структурами внаслідок корупції, зловживання владою або державної зради, підлягають арешту, поверненню і конфіскації за рішенням суду. ### Стаття 27. Захист інституту Президента-Гетьмана України від зовнішнього і приватного впливу Президент-Гетьман України не може перебувати під прихованим впливом держави-агресора, іноземної держави, міжнародної приватної групи, олігархічного центру, кримінальної організації, корпорації, фінансової структури або іншого суб’єкта, що діє всупереч національному інтересу України. Фінансування виборчої кампанії Президента-Гетьмана України має бути відкритим, законним, перевірюваним і доступним для громадського контролю. Приховане фінансування кампанії, підставне фінансування, фінансування через іноземні структури, державу-агресора, пов’язаних осіб, номінальних донорів або незаконні активи забороняється. Порушення вимог фінансової прозорості і доброчесності кандидатом або Президентом-Гетьманом України тягне відповідальність, визначену Конституцією і законом. ### Стаття 28. Взаємодія Президента-Гетьмана України з народовладдям Президент-Гетьман України зобов’язаний поважати форми народовладдя, передбачені Конституцією. Президент-Гетьман України не має права блокувати народні ініціативи, народне вето, референдуми, народні конституційні звернення або інші форми прямої участі громадян, якщо вони здійснюються відповідно до Конституції. Президент-Гетьман України має право звертатися до Українського народу з питань особливого державного значення у формах, визначених Конституцією і законом. Звернення Президента-Гетьмана України до народу не може підміняти конституційну процедуру, рішення Верховної Ради України, судовий контроль або обов’язкові гарантії прав людини. ### Стаття 29. Спеціальне законодавство про Президента-Гетьмана України Статус Президента-Гетьмана України, порядок виборів, вимоги до кандидатів, фінансування виборчої кампанії, присяга, несумісність, доброчесність, кадрові повноваження, взаємодія з Кабінетом Міністрів України, оборонні повноваження, зовнішня політика, акти Президента-Гетьмана України, порядок вето, звітність, тимчасове виконання повноважень під час воєнного стану, дострокове припинення повноважень, імпічмент, надзвичайне припинення повноважень, тимчасове виконання обов’язків і відповідальність визначаються Конституцією та законом про Президента-Гетьмана України. Закон про Президента-Гетьмана України має бути ухвалений або приведений у відповідність до цієї Конституції у строки, передбачені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ створює новий інститут Президента-Гетьмана України. Це не звичайний президент у старій моделі і не гетьман у значенні необмеженої влади. Це єдина конституційна посада, яка поєднує главу держави і Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. Президентська частина цієї посади означає представництво України, гарантування Конституції, прав людини, державної мови, зовнішньої політики і безперервності державного управління. Гетьманська частина означає найвищу відповідальність за оборону, безпеку, Сили оборони України, національний спротив і захист держави від агресії. Президент-Гетьман України пропонує Прем’єр-міністра України і склад Кабінету Міністрів України, але уряд починає працювати тільки після затвердження Верховною Радою України. Це означає, що Президент-Гетьман не може одноосібно створити уряд, а Верховна Рада не може перетворити уряд на результат коаліційного торгу. Вимоги до Президента-Гетьмана України є високими. Він має бути громадянином України з єдиним громадянством, не мати громадянства іншої держави, прихованих іноземних зобов’язань, залежності від держави-агресора, олігархічних груп, кримінальних структур або зовнішніх центрів впливу. Кандидат має повністю декларувати майно, активи, конфлікти інтересів, джерела фінансування кампанії та пройти базову конституційну, безпекову й оборонну підготовку. Присяга Президента-Гетьмана України встановлюється безпосередньо Конституцією. Це не формальність, а конституційний обов’язок служіння Українському народові. Порушення присяги може бути підставою для конституційної відповідальності. Президент-Гетьман України є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України, але він не замінює професійне військове командування. Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб і командувачі військ здійснюють професійне оперативне командування відповідно до закону. Президент-Гетьман забезпечує верховне стратегічне керівництво, єдність оборонної політики і конституційну відповідальність за безпеку держави. Воєнний стан може бути запроваджений і продовжений лише законом Верховної Ради України. Вибори Президента-Гетьмана не проводяться лише тоді, коли діє воєнний стан, запроваджений у зв’язку з реальним веденням бойових дій. Окупація частини території або загальна загроза самі по собі не можуть бути підставою для безстрокового непроведення виборів. Якщо строк Президента-Гетьмана закінчився під час такого воєнного стану, він не отримує нового строку. Верховна Рада лише підтверджує його тимчасове виконання повноважень у законі про воєнний стан або його продовження. Кожне таке підтвердження є парламентським контролем, а не автоматичним продовженням влади. Головна ідея розділу: Україна має отримати сильний центр виконавчої і оборонної відповідальності, але цей центр має бути жорстко обмежений Конституцією, парламентом, судами, народом і спеціальними антикризовими запобіжниками. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильна назва “Президент-Гетьман України” для нової конституційної моделі? - Чи правильно визначити, що Президент-Гетьман України поєднує статус глави держави і Верховного Головнокомандувача Сил оборони України? - Чи достатньо чітко відмежовано гетьманську складову від ризику одноосібної влади? - Чи правильно, що Гетьман є не декоративною назвою, а найвищою конституційною посадою у сфері оборони і безпеки? - Чи правильно відмежувати Президента-Гетьмана як Верховного Головнокомандувача від професійного Головнокомандувача Збройних Сил України? - Чи правильно визначити Президента-Гетьмана України як центр виконавчої відповідальності держави? - Чи має Президент-Гетьман України пропонувати Прем’єр-міністра і склад Кабінету Міністрів України? - Чи правильно, що уряд набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України? - Чи достатній строк повноважень Президента-Гетьмана України — чотири роки? - Чи правильно обмежити перебування на посаді двома строками? - Чи достатні вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України? - Чи потрібно заборонити кандидатові мати не лише інше громадянство, а й право постійного проживання, податкову резидентність або іншу правову залежність від іншої держави? - Чи правильним є обов’язок кандидата пройти базову конституційну, безпекову та оборонну підготовку? - Чи не може така підготовка стати політичним фільтром, і які запобіжники потрібні? - Чи достатньо повною є присяга Президента-Гетьмана України? - Чи має порушення присяги бути окремою підставою для конституційної відповідальності? - Чи правильно, що воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України? - Чи має Президент-Гетьман лише право подання щодо воєнного стану, а остаточне рішення залишатися за Верховною Радою? - Чи правильно, що підставою для непроведення виборів є лише реальне ведення бойових дій і воєнний стан? - Чи правильно виключити окупацію частини території як самостійну підставу для непроведення виборів? - Чи достатньо норми про обов’язкове підтвердження тимчасових повноважень Президента-Гетьмана в законі про продовження воєнного стану? - Чи потрібно робити таке підтвердження кожні дев’яносто днів? - Чи достатньо ста вісімдесяти днів після припинення воєнного стану для проведення виборів? - Які повноваження Президент-Гетьман не повинен мати під час тимчасового виконання повноважень після закінчення строку? - Чи правильно, що Президент-Гетьман не може ініціювати зміну Конституції щодо власного статусу під час тимчасового виконання повноважень? - Чи має Голова Верховної Ради України тимчасово виконувати обов’язки Президента-Гетьмана у разі дострокового припинення його повноважень? - Які повноваження тимчасового виконувача обов’язків Президента-Гетьмана мають бути обмежені? - Чи правильно, що дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана тягне відставку Кабінету Міністрів України? - Чи має уряд після припинення повноважень Президента-Гетьмана працювати лише як тимчасовий уряд? - Чи правильно дати Верховній Раді право трьома четвертими голосів достроково припинити повноваження Президента-Гетьмана у виняткових випадках? - Чи достатнім є запобіжник у вигляді висновку Конституційного Суду України? - Чи має таке рішення Верховної Ради підтверджуватися швидким референдумом, якщо безпекові умови дозволяють? - Як запобігти використанню імпічменту або надзвичайного припинення повноважень як політичної помсти? - Як не допустити, щоб Президент-Гетьман перетворив виконавчу владу і силовий сектор на особисту вертикаль? - Які додаткові запобіжники потрібні проти зовнішнього, олігархічного або кримінального впливу на Президента-Гетьмана? ## Аналітика змін до Розділ IX. Президент-Гетьман України # Аналітика змін: Розділ IX. Президент-Гетьман України ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про Президента України як главу держави, гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності, порядок обрання Президента, строк повноважень, вимоги до кандидата, присягу, несумісність, повноваження у сфері оборони, зовнішньої політики, підписання законів, право вето, призначення посадових осіб, імпічмент і припинення повноважень. Чинна Конституція визначає Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. Запропонована редакція розширює й уточнює цю конструкцію: Президент-Гетьман України є главою держави і Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України, тобто найвищою конституційною посадовою особою у сфері оборони, безпеки і національного спротиву. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція створює новий інститут Президента-Гетьмана України. Це єдина конституційна посада, що поєднує главу держави і Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. Президентська складова означає представництво держави, гарантування Конституції, прав людини, державної мови, незалежності, територіальної цілісності, зовнішньої політики та безперервності державного управління. Гетьманська складова означає найвищу конституційну відповідальність за оборону України, безпеку держави, стратегічне керівництво Силами оборони України, національний спротив і захист держави від агресії. Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. Редакція також встановлює жорсткі вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України, повний текст присяги, розмежування між Президентом-Гетьманом як Верховним Головнокомандувачем і професійним Головнокомандувачем Збройних Сил України, парламентський порядок запровадження воєнного стану, тимчасове виконання повноважень під час воєнного стану та кілька механізмів дострокового припинення повноважень. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у створенні президентсько-гетьманської моделі виконавчої й оборонної відповідальності. Президент-Гетьман України є сильним центром відповідальності, але не отримує права одноосібної влади. Він пропонує уряд, але уряд затверджує Верховна Рада. Він є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України, але не може використовувати силовий сектор як особисту вертикаль. Він може виконувати повноваження після закінчення строку під час реального воєнного стану, але тільки як тимчасовий конституційний мандат, підтверджений Верховною Радою. ## Що посилено - Посилено статус глави держави як центру виконавчої відповідальності. - Посилено оборонну складову інституту Президента через поняття Гетьмана. - Посилено статус Президента-Гетьмана як Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. - Посилено вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України. - Посилено заборону множинного громадянства, іноземної залежності, зв’язків із державою-агресором, олігархічним або кримінальним впливом. - Посилено фінансову прозорість кандидата і Президента-Гетьмана. - Посилено значення присяги як конституційного обов’язку. - Посилено розмежування між верховним стратегічним керівництвом і професійним військовим командуванням. - Посилено парламентський контроль над воєнним станом. - Посилено запобіжники проти використання війни для продовження влади. - Посилено механізми відповідальності Президента-Гетьмана. - Посилено зв’язок між припиненням повноважень Президента-Гетьмана і відставкою уряду, сформованого в системі його виконавчої відповідальності. ## Що додано нового - Назву і зміст посади “Президент-Гетьман України”. - Визначення Президента-Гетьмана як глави держави і Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. - Пояснення президентської і гетьманської складових посади. - Визначення Сил оборони України як ширшої системи, ніж лише Збройні Сили України. - Розмежування між Президентом-Гетьманом як Верховним Головнокомандувачем і професійним Головнокомандувачем Збройних Сил України. - Жорсткі вимоги до кандидата на посаду Президента-Гетьмана України. - Заборону множинного громадянства, іноземної правової залежності, прихованих активів і зв’язків із державою-агресором. - Обов’язок кандидата подати декларацію громадянства, доброчесності, майна, конфліктів інтересів і джерел фінансування кампанії. - Обов’язок кандидата пройти базову конституційну, безпекову та оборонну підготовку. - Повний текст присяги Президента-Гетьмана України. - Пряме правило, що порушення присяги є грубим порушенням Конституції. - Правило, що воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Правило, що окупація частини території сама по собі не є підставою для непроведення президентських виборів. - Правило, що підставою для непроведення виборів є тільки реальні бойові дії і воєнний стан, запроваджений законом Верховної Ради. - Тимчасове виконання повноважень Президента-Гетьмана під час воєнного стану як не новий строк. - Обов’язок Верховної Ради окремо підтверджувати тимчасове виконання повноважень у законі про запровадження або продовження воєнного стану. - Заборону Президенту-Гетьману змінювати Конституцію щодо власного статусу під час тимчасового виконання повноважень. - Надзвичайне дострокове припинення повноважень Президента-Гетьмана Верховною Радою трьома четвертими голосів за наявності висновку Конституційного Суду України. - Наслідок дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана для Кабінету Міністрів України — відставка уряду і режим тимчасового уряду. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб створити сильний, відповідальний і водночас обмежений інститут глави держави. Україна потребує сильного центру виконавчої й оборонної відповідальності, особливо в умовах війни, відновлення, зовнішньої загрози і державного будівництва. Але така сила має бути врівноважена Конституцією, Верховною Радою, судами, народовладдям, Конституційним Судом, Охоронителями Нації та спеціальними механізмами відповідальності. Назва “Президент-Гетьман” потрібна не як символічна прикраса, а як точне конституційне означення: Президент є главою держави, а Гетьман є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України. Разом це єдина посада, яка відповідає за державний курс, виконавчу владу, оборону і безпеку, але не має права узурпувати владу. ## Можливі ризики - Ризик надмірної концентрації влади в руках Президента-Гетьмана. - Ризик перетворення гетьманської складової на виправдання військово-політичної вертикалі. - Ризик використання Сил оборони або силових органів проти політичних опонентів чи громадян. - Ризик формального парламентського затвердження уряду без реального контролю. - Ризик блокування уряду Верховною Радою. - Ризик зловживання воєнним станом для продовження влади. - Ризик перетворення тимчасового виконання повноважень після закінчення строку на фактичне безстрокове правління. - Ризик політичного використання вимог до кандидата для недопуску небажаних кандидатів. - Ризик зловживання процедурою надзвичайного припинення повноважень Президента-Гетьмана. - Ризик політичного тиску на Конституційний Суд України у кризових ситуаціях. ## Запобіжники - Президент-Гетьман не може видавати акти, що мають силу закону. - Президент-Гетьман не може зупиняти Верховну Раду України. - Президент-Гетьман не може підпорядковувати судову владу. - Президент-Гетьман не може одноосібно надати уряду повноваження без затвердження Верховною Радою. - Верховна Рада затверджує Кабінет Міністрів України. - Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Підставою для непроведення президентських виборів є лише реальне ведення бойових дій і воєнний стан. - Окупація частини території сама по собі не зупиняє вибори. - Тимчасове виконання повноважень після завершення строку не є новим строком і не є переобранням. - Верховна Рада окремо підтверджує тимчасове виконання повноважень у законі про воєнний стан або його продовження. - Президент-Гетьман під час тимчасового виконання повноважень не може ініціювати зміни Конституції щодо власного статусу. - Президент-Гетьман не може використовувати силовий сектор для узурпації влади. - Вимоги до кандидата мають бути перевірюваними і оскаржуваними в суді. - Відмова в реєстрації кандидата може бути оскаржена в прискореному судовому порядку. - Надзвичайне припинення повноважень Президента-Гетьмана потребує трьох четвертих голосів Верховної Ради. - Таке рішення потребує висновку Конституційного Суду України. - Таке рішення не може ухвалюватися через політичну незгоду або непопулярність Президента-Гетьмана. - Якщо безпекові умови дозволяють, надзвичайне припинення повноважень може підтверджуватися швидким загальнонаціональним референдумом. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — Президент-Гетьман діє в межах основ української державності, незалежності, територіальної цілісності, державної мови і незнищуваного ядра. - Розділ II — Президент-Гетьман є гарантом прав людини і не може звужувати людську гідність. - Розділ III — Президент-Гетьман захищає українську національну самобутність, мову, культуру і пам’ять. - Розділ IV — Президент-Гетьман зобов’язаний поважати народовладдя і не може блокувати підтверджені народні ініціативи. - Розділ V — цифрові механізми виборів і народовладдя мають застосовуватися до президентських виборів з особливими гарантіями безпеки. - Розділ VII — строки, вибори, відкликання і відповідальність Президента-Гетьмана мають бути узгоджені з загальною виборчою системою. - Розділ VIII — Верховна Рада затверджує уряд, контролює виконавчу владу і має надзвичайний запобіжник проти узурпації Президента-Гетьмана. - Розділ X — Кабінет Міністрів формується в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана, але затверджується Верховною Радою. - Розділ XI — воєнний стан, оборона і спротив мають бути узгоджені зі статусом Президента-Гетьмана як Верховного Головнокомандувача Сил оборони. - Розділ XII — Охоронителі Нації є надзвичайним запобіжником проти руйнування Конституції і узурпації. - Розділ XIII — Конституційний Суд перевіряє процедури імпічменту, надзвичайного припинення повноважень і відповідність актів Президента-Гетьмана Конституції. - Розділ XV — антикорупційні вимоги до Президента-Гетьмана мають бути узгоджені із загальною системою доброчесності. - Розділ XXI — громадянство, множинне громадянство й українці світу мають бути узгоджені з жорсткими вимогами до Президента-Гетьмана. - Розділ XXIII — Президент-Гетьман не може руйнувати незнищуване ядро Конституції. - Розділ XXIV — має визначити перехідний порядок запуску інституту Президента-Гетьмана, розведення виборчих циклів і ухвалення спеціального закону. --- # Розділ X. Кабінет Міністрів і виконавча влада Source page: https://vkua.org/sections/10_kabinet_ministriv_vykonavcha_vlada.html # Розділ X. Кабінет Міністрів України і виконавча влада ## Короткий зміст Цей розділ визначає Кабінет Міністрів України як вищий колегіальний орган виконавчої влади, який забезпечує виконання Конституції і законів України, реалізацію державної політики, управління системою виконавчої влади, виконання Державного бюджету України, захист прав людини, оборонну, економічну, соціальну, гуманітарну, цифрову, екологічну та відновлювальну політику держави. Кабінет Міністрів України формується в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України та набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України. Така модель не допускає перетворення уряду на парламентський коаліційний трофей або на особисту адміністрацію Президента-Гетьмана України. Кабінет Міністрів України має подвійну відповідальність: перед Президентом-Гетьманом України — за виконавчу політику держави, перед Верховною Радою України — за законність, бюджет, доброчесність, використання публічних коштів, права людини і парламентський контроль. Розділ встановлює порядок формування уряду, статус Прем’єр-міністра України, вимоги до членів Кабінету Міністрів України, повноваження уряду, парламентський контроль, порядок звільнення окремих членів уряду, межу такого звільнення, порядок відставки уряду, статус тимчасового уряду, принципи державної служби, відкритість і цифрову прозорість виконавчої влади. ## Основні принципи - Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом виконавчої влади. - Кабінет Міністрів України формується в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України. - Кабінет Міністрів України набуває повноважень після затвердження Верховною Радою України. - Кабінет Міністрів України не є органом парламентського коаліційного торгу. - Кабінет Міністрів України не є особистою адміністрацією Президента-Гетьмана України. - Кабінет Міністрів України має подвійну відповідальність. - Прем’єр-міністр України організовує роботу Кабінету Міністрів України. - Міністри несуть персональну відповідальність за відповідні напрями державної політики. - Виконавча влада діє на основі Конституції, законності, прав людини, доброчесності, професійності, відкритості, цифрової прозорості та публічного інтересу. - Державна служба є професійною, політично нейтральною і захищеною від партійного, приватного, олігархічного та зовнішнього захоплення. - Верховна Рада України може звільняти окремих членів Кабінету Міністрів України більшістю від її конституційного складу, але не більше однієї третини персонального складу уряду. - Звільнення більшої кількості членів Кабінету Міністрів України вважається політичною недовірою до уряду і потребує не менш як двох третин голосів від конституційного складу Верховної Ради України. - Це правило не може бути обійдене шляхом послідовного звільнення міністрів по одному. - Тимчасовий уряд забезпечує безперервність управління, але не має права ухвалювати стратегічні довгострокові рішення, крім невідкладних випадків оборони, безпеки або запобігання істотній шкоді державі. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом виконавчої влади в Україні. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції України, законів України, Державного бюджету України, державних програм, міжнародних зобов’язань України та рішень, ухвалених у межах Конституції. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на всій території України, крім територій, на яких здійснення повноважень є тимчасово неможливим у зв’язку з окупацією, бойовими діями або іншими обставинами, визначеними законом. Кабінет Міністрів України діє на основі Конституції, законності, служіння Українському народові, прав людини, доброчесності, професійності, публічного інтересу, відкритості, цифрової прозорості, відповідальності та ефективності. ### Стаття 2. Місце Кабінету Міністрів України в системі влади Кабінет Міністрів України діє в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України та парламентського контролю Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України не є органом парламентського коаліційного торгу, розподілу посад між політичними фракціями, партіями, депутатськими групами або приватними центрами впливу. Кабінет Міністрів України не є особистою адміністрацією Президента-Гетьмана України, партійною вертикаллю, олігархічним інструментом або приватною системою управління. Кабінет Міністрів України має власну конституційну суб’єктність як вищий орган виконавчої влади, але здійснює її лише в межах Конституції, законів України, затвердженого складу уряду і державної виконавчої політики. ### Стаття 3. Формування Кабінету Міністрів України Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Подання Президента-Гетьмана України щодо Прем’єр-міністра України та персонального складу Кабінету Міністрів України має бути публічним, мотивованим і містити відомості про професійність, доброчесність, громадянство, відсутність конфлікту інтересів та відповідність кандидатів вимогам Конституції і закону. Верховна Рада України розглядає подання Президента-Гетьмана України у строк, визначений Конституцією і законом. Кабінет Міністрів України набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. Президент-Гетьман України не має права одноосібно надати Кабінету Міністрів України повноваження без затвердження Верховною Радою України. Верховна Рада України не має права самостійно формувати Кабінет Міністрів України або розподіляти урядові посади між фракціями, партіями, депутатськими групами чи політичними союзами. ### Стаття 4. Затвердження Кабінету Міністрів України Верховною Радою України Кабінет Міністрів України затверджується Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу. Затвердження Кабінету Міністрів України означає надання уряду державного виконавчого мандата для здійснення виконавчої влади відповідно до Конституції. Верховна Рада України може затвердити Кабінет Міністрів України як персональний склад уряду або відмовити в затвердженні у порядку, визначеному Конституцією і законом. Відмова у затвердженні Кабінету Міністрів України має бути публічно мотивованою. У разі незатвердження Кабінету Міністрів України Президент-Гетьман України у строк, визначений законом, вносить нове або змінене подання. Процедура повторного подання і розгляду складу Кабінету Міністрів України не може використовуватися для блокування виконавчої влади, узурпації влади, парламентського торгу за посади або примусу до формування уряду всупереч Конституції. ### Стаття 5. Подвійна відповідальність Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом-Гетьманом України за виконавчу політику держави, державне управління, реалізацію стратегічного курсу, оборонну координацію, міжнародні зобов’язання та безперервність виконавчої влади. Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України з питань виконання законів, Державного бюджету України, використання публічних коштів, доброчесності, прав людини, державних програм, парламентського контролю і публічної відповідальності. Подвійна відповідальність Кабінету Міністрів України не створює підпорядкування уряду парламентській коаліції. Подвійна відповідальність Кабінету Міністрів України не дає Президенту-Гетьману України права перетворити уряд на особисту, партійну, родинну, олігархічну або позаконституційну вертикаль. Кабінет Міністрів України зобов’язаний відмовитися від виконання явно неконституційного або злочинного наказу, розпорядження чи доручення. ### Стаття 6. Прем’єр-міністр України Прем’єр-міністр України очолює Кабінет Міністрів України та організовує його роботу. Прем’єр-міністр України координує діяльність членів Кабінету Міністрів України, забезпечує виконання урядової програми, законів України, Державного бюджету України, рішень Кабінету Міністрів України і державної виконавчої політики. Прем’єр-міністр України не є главою держави, не є самостійним центром зовнішньої політики, не є Верховним Головнокомандувачем і не може підміняти Президента-Гетьмана України у його конституційних повноваженнях. Прем’єр-міністр України не є представником парламентської коаліції або політичним розпорядником міністерських посад. Прем’єр-міністр України несе персональну відповідальність за організацію роботи Кабінету Міністрів України, координацію міністрів, своєчасність урядових рішень, законність урядової діяльності та виконання рішень, ухвалених у межах Конституції. ### Стаття 7. Члени Кабінету Міністрів України До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри України та інші члени уряду у випадках, визначених законом. Міністр України очолює відповідний напрям державної політики, забезпечує роботу міністерства, виконує Конституцію і закони України та несе персональну відповідальність за результати діяльності у відповідній сфері. Член Кабінету Міністрів України несе відповідальність не лише перед Президентом-Гетьманом України і Верховною Радою України, а й перед Українським народом як носієм суверенітету. Член Кабінету Міністрів України зобов’язаний діяти професійно, доброчесно, відкрито, в інтересах держави і людини, а не в інтересах партії, бізнес-групи, олігархічного центру, іноземного впливу або приватної мережі. ### Стаття 8. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України Членом Кабінету Міністрів України може бути громадянин України, який має єдине громадянство України, володіє державною мовою, має належну професійну спроможність, відповідає вимогам доброчесності та не перебуває у залежності, несумісній із державною посадою. Членом Кабінету Міністрів України не може бути особа, яка має громадянство іншої держави, множинне громадянство, право постійного проживання в іншій державі, правову, політичну, фінансову або службову залежність від іншої держави, держави-агресора, окупаційної структури, олігархічної групи, кримінальної організації або зовнішнього центру впливу. Членом Кабінету Міністрів України не може бути особа, засуджена за державну зраду, злочини проти основ національної безпеки, корупційний злочин, незаконне збагачення, воєнний злочин, злочин проти людяності, терористичний злочин, умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин. Кандидат на посаду члена Кабінету Міністрів України зобов’язаний подати декларацію громадянства, доброчесності, майна, доходів, витрат, корпоративних прав, фінансових зобов’язань, рахунків, цифрових активів, конфліктів інтересів і зв’язків, що можуть впливати на незалежність виконання повноважень. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України мають гарантувати доброчесність, професійність, громадянську вірність Україні та незалежність від зовнішнього, олігархічного і кримінального впливу, але не можуть використовуватися для політичної дискримінації. Порядок перевірки відповідності членів Кабінету Міністрів України вимогам Конституції і закону визначається законом. ### Стаття 9. Програма діяльності Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України діє на основі програми діяльності, що відповідає Конституції, законам України, Державному бюджету України, державним стратегіям, правам людини, оборонним потребам, міжнародним зобов’язанням України та публічному інтересу. Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України у строк, визначений законом. Програма діяльності Кабінету Міністрів України має бути публічною, зрозумілою для громадян, вимірюваною за цілями, строками, відповідальними органами, бюджетними наслідками і очікуваними результатами. Кабінет Міністрів України щороку звітує про виконання програми діяльності перед Верховною Радою України і Українським народом. ### Стаття 10. Повноваження Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України: 1. забезпечує виконання Конституції і законів України; 2. забезпечує виконання Державного бюджету України; 3. здійснює економічну, соціальну, гуманітарну, освітню, наукову, культурну, медичну, екологічну, цифрову, інфраструктурну, відновлювальну та іншу державну політику; 4. організовує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 5. забезпечує захист прав і свобод людини у сфері виконавчої влади; 6. забезпечує управління державним майном у межах закону; 7. забезпечує фінансову дисципліну, прозорість публічних коштів і ефективність державних витрат; 8. бере участь у забезпеченні обороноздатності, мобілізаційної готовності, цивільного захисту та національного спротиву в межах Конституції і закону; 9. забезпечує реалізацію державної політики відновлення, розвитку громад і критичної інфраструктури; 10. забезпечує функціонування цифрової держави, захист персональних даних і кіберстійкість органів виконавчої влади; 11. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законом. Кабінет Міністрів України не може перебирати законодавчу владу, підміняти Верховну Раду України, змінювати закон своїми актами, звужувати права людини поза законом або діяти поза межами Конституції. ### Стаття 11. Акти Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження в межах Конституції та законів України. Акти Кабінету Міністрів України є обов’язковими до виконання, якщо вони ухвалені в межах його повноважень і не суперечать Конституції та законам України. Акти Кабінету Міністрів України не можуть мати силу закону, змінювати закон, скасовувати закон, зупиняти дію закону або встановлювати відповідальність, не передбачену законом. Акти Кабінету Міністрів України підлягають офіційному оприлюдненню, крім випадків, прямо визначених законом з міркувань оборони, безпеки або захисту персональних даних. Акт Кабінету Міністрів України, що суперечить Конституції або закону, може бути оскаржений до суду в порядку, визначеному законом. ### Стаття 12. Відносини Кабінету Міністрів України з Президентом-Гетьманом України Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу політику держави в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України. Президент-Гетьман України має право вимагати від Кабінету Міністрів України звіту, пояснень, виконання державної виконавчої політики та усунення порушень у діяльності уряду. Президент-Гетьман України може ініціювати заміну Прем’єр-міністра України або окремого члена Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законом. Заміна Прем’єр-міністра України або члена Кабінету Міністрів України, призначення якого потребує затвердження Верховної Ради України, здійснюється лише після відповідного рішення Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України не зобов’язаний і не має права виконувати явно неконституційний або злочинний наказ Президента-Гетьмана України. ### Стаття 13. Відносини Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України Кабінет Міністрів України підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України у формах, визначених Конституцією і законом. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України щодо законності, бюджету, публічних коштів, державних програм, прав людини, доброчесності, антикорупційної політики, оборонних витрат і виконання законів. Кабінет Міністрів України, Прем’єр-міністр України, міністри та керівники органів виконавчої влади зобов’язані з’являтися на засідання Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових слідчих комісій у випадках, визначених Конституцією і законом. Кабінет Міністрів України зобов’язаний надавати Верховній Раді України документи, дані, пояснення та звіти, необхідні для парламентського контролю, крім випадків, прямо обмежених законом з міркувань оборони, безпеки або захисту персональних даних. Парламентський контроль не може підміняти оперативне управління виконавчою владою. ### Стаття 14. Звільнення окремих членів Кабінету Міністрів України Верховна Рада України має право звільнити окремого члена Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Таке звільнення є формою персональної відповідальності відповідного члена Кабінету Міністрів України і не є вотумом недовіри всьому Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України не може протягом строку діяльності одного складу Кабінету Міністрів України звільнити за процедурою персональної відповідальності більше однієї третини членів Кабінету Міністрів України від персонального складу уряду, затвердженого Верховною Радою України. Якщо кількість членів Кабінету Міністрів України, яких Верховна Рада України пропонує звільнити або вже звільнила за процедурою персональної відповідальності, перевищує одну третину затвердженого персонального складу уряду, таке рішення вважається рішенням про політичну недовіру до Кабінету Міністрів України і може бути ухвалене лише не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Звільнення членів Кабінету Міністрів України не може бути штучно поділене на кілька окремих голосувань з метою обходу конституційної вимоги про дві третини голосів. До однієї третини складу Кабінету Міністрів України зараховуються всі члени уряду, звільнені Верховною Радою України за процедурою персональної відповідальності протягом строку діяльності відповідного складу Кабінету Міністрів України, незалежно від часу такого звільнення. Якщо одна третина складу Кабінету Міністрів України не становить цілого числа, гранична кількість членів уряду, які можуть бути звільнені за процедурою персональної відповідальності, визначається шляхом округлення до меншого цілого числа. Підставами для звільнення окремого члена Кабінету Міністрів України можуть бути порушення Конституції або закону, невиконання урядової програми, недоброчесність, корупційні ризики, неефективне використання публічних коштів, порушення прав людини, загроза національній безпеці, професійна неспроможність або інші підстави, визначені законом. Рішення Верховної Ради України про звільнення окремого члена Кабінету Міністрів України має бути публічно обґрунтованим. Президент-Гетьман України зобов’язаний у строк, визначений законом, внести нову кандидатуру на відповідну посаду, якщо інший порядок не встановлено Конституцією. ### Стаття 15. Звільнення Прем’єр-міністра України Верховна Рада України має право звільнити Прем’єр-міністра України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Звільнення Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Рішення про звільнення Прем’єр-міністра України має бути публічно мотивованим. Звільнення Прем’єр-міністра України не може бути використане для узурпації влади, блокування виконавчої влади, примусу до коаліційного розподілу посад або знищення безперервності державного управління. ### Стаття 16. Політична недовіра до значної частини Кабінету Міністрів України Звільнення більше однієї третини персонального складу Кабінету Міністрів України є політичною недовірою до уряду як цілісного складу. Політична недовіра до значної частини Кабінету Міністрів України може бути висловлена Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу. У разі ухвалення такого рішення Кабінет Міністрів України вважається таким, що втратив парламентську довіру, і переходить у режим тимчасового уряду до затвердження нового складу Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією. Ця процедура не скасовує права Верховної Ради України звільнити Прем’єр-міністра України двома третинами від її конституційного складу, що має наслідком відставку всього Кабінету Міністрів України. ### Стаття 17. Відставка Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом-Гетьманом України у порядку, визначеному Конституцією і законом. Кабінет Міністрів України вважається таким, що пішов у відставку, у разі: 1. звільнення Прем’єр-міністра України; 2. дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України; 3. висловлення політичної недовіри до значної частини Кабінету Міністрів України; 4. добровільної відставки Кабінету Міністрів України, прийнятої в порядку, визначеному законом; 5. інших випадків, прямо передбачених Конституцією. Відставка Кабінету Міністрів України не зупиняє виконавчу владу і не створює вакууму державного управління. ### Стаття 18. Тимчасовий уряд Кабінет Міністрів України, повноваження якого припинені, продовжує виконувати обов’язки як тимчасовий уряд до затвердження нового складу Кабінету Міністрів України. Тимчасовий уряд забезпечує безперервність державного управління, виконання законів, поточне виконання бюджету, функціонування міністерств, соціальні виплати, безпеку, оборону, міжнародні зобов’язання та невідкладні державні функції. Тимчасовий уряд не має права ухвалювати стратегічні кадрові, бюджетні, боргові, приватизаційні, ресурсні, концесійні, довгострокові міжнародні або інші рішення, що створюють тривалі зобов’язання для держави, крім випадків невідкладної оборони, безпеки, надзвичайної ситуації або запобігання істотній шкоді державі. Рішення тимчасового уряду, ухвалені з посиланням на невідкладність, підлягають обов’язковому публічному обґрунтуванню та подальшому парламентському контролю. Президент-Гетьман України зобов’язаний у строк, визначений Конституцією, внести на затвердження Верховної Ради України нову кандидатуру Прем’єр-міністра України та новий персональний склад Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України зобов’язана розглянути відповідне подання у строк, визначений Конституцією. ### Стаття 19. Міністерства і центральні органи виконавчої влади Система виконавчої влади складається з міністерств, центральних органів виконавчої влади, служб, агентств, інспекцій, регуляторів, державних адміністрацій або інших органів виконавчого представництва на місцях, якщо такі органи передбачені Конституцією і законом. Міністерство формує та реалізує державну політику у визначеній сфері в межах Конституції, законів України, програми діяльності Кабінету Міністрів України і рішень уряду. Центральні органи виконавчої влади виконують адміністративні, сервісні, регуляторні, контрольні, інспекційні або інші функції, визначені законом. Створення, реорганізація і ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюються в порядку, визначеному Конституцією і законом, з урахуванням функціональної необхідності, ефективності, недопущення дублювання повноважень і захисту прав людини. Органи виконавчої влади не можуть створюватися для прихованого контролю над громадянами, обходу парламентського контролю, обслуговування приватних інтересів або дублювання конституційних органів. ### Стаття 20. Державна служба Державна служба є професійною, політично нейтральною, доброчесною, компетентною, відкритою і стабільною службою Українському народові. Державний службовець зобов’язаний діяти на підставі Конституції і законів України, професійно, неупереджено, доброчесно, без партійної, приватної, олігархічної, кримінальної або зовнішньої залежності. Державна служба не може бути партійною здобиччю після виборів, інструментом політичної помсти, приватного контролю, олігархічного впливу або корупційного збагачення. Призначення на посади державної служби здійснюється на основі відкритого конкурсу, професійності, доброчесності та рівного доступу, крім випадків, прямо визначених законом. Державний службовець не зобов’язаний виконувати явно незаконний, неконституційний або злочинний наказ. ### Стаття 21. Відкритість і цифрова прозорість виконавчої влади Кабінет Міністрів України та органи виконавчої влади зобов’язані забезпечувати відкритість рішень, публічність даних, цифрову прозорість, доступ громадян до інформації та захист персональних даних. Рішення Кабінету Міністрів України, міністерств та інших органів виконавчої влади мають бути доступними громадянам у зрозумілій, відкритій і цифровій формі, крім випадків, прямо визначених законом. Державні дані, що не становлять законної таємниці і не порушують права людини, мають бути відкритими для громадського контролю, аналізу, журналістики, науки, громадських ініціатив і цифрового народовладдя. Автоматизовані системи, алгоритми, штучний інтелект або цифрові платформи, що використовуються органами виконавчої влади для ухвалення або підготовки рішень щодо людини, мають відповідати Конституції, правам людини, принципам прозорості, пояснюваності, людського перегляду і відповідальності. Цифрова прозорість не може використовуватися для масового стеження, політичного контролю, дискримінації або порушення приватності. ### Стаття 22. Заборона зловживання виконавчою владою Кабінет Міністрів України, члени уряду, міністерства та інші органи виконавчої влади не мають права: 1. перебирати законодавчу владу; 2. змінювати або скасовувати закони своїми актами; 3. обмежувати права людини поза законом; 4. створювати приховані фонди, позабюджетні схеми або непрозорі фінансові механізми; 5. використовувати державні ресурси для партійної, приватної, олігархічної, кримінальної або зовнішньої вигоди; 6. приховувати суспільно важливу інформацію без законних підстав; 7. ухилятися від парламентського, судового, громадського або антикорупційного контролю; 8. виконувати явно неконституційні або злочинні накази; 9. використовувати цифрові системи держави для стеження, політичного тиску або дискримінації; 10. діяти в інтересах держави-агресора, іноземного центру впливу, олігархічної групи або кримінальної структури. Порушення цих заборон тягне політичну, конституційну, дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність у порядку, визначеному законом. ### Стаття 23. Відповідальність членів Кабінету Міністрів України Члени Кабінету Міністрів України несуть політичну, конституційну, дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність у порядку, визначеному Конституцією і законом. Член Кабінету Міністрів України не має імунітету від відповідальності за корупційний злочин, державну зраду, незаконне збагачення, злочин проти прав людини, фінансування агресії, співпрацю з державою-агресором, розкрадання публічних коштів або інший злочин, визначений законом. Незаконні активи, отримані членом Кабінету Міністрів України, членами його сім’ї, пов’язаними особами, номінальними власниками або підконтрольними структурами внаслідок корупції, зловживання владою або державної зради, підлягають арешту, поверненню і конфіскації за рішенням суду. Відставка, звільнення або припинення повноважень члена Кабінету Міністрів України не звільняє його від юридичної відповідальності за дії, вчинені під час перебування на посаді. ### Стаття 24. Спеціальне законодавство про Кабінет Міністрів України і виконавчу владу Статус Кабінету Міністрів України, порядок його формування, затвердження, організація роботи, повноваження, акти, відповідальність, парламентський контроль, відставка, тимчасовий уряд, статус Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, міністерств, центральних органів виконавчої влади та державної служби визначаються Конституцією і законом про Кабінет Міністрів України. Закон про Кабінет Міністрів України та інші закони про виконавчу владу мають бути приведені у відповідність до цієї Конституції у строки, визначені перехідними положеннями цієї Конституції. ## Пояснення для громадян Цей розділ пояснює, хто в державі реально виконує закони і керує щоденною роботою виконавчої влади. Кабінет Міністрів України — це уряд, який відповідає за економіку, бюджет, соціальну політику, освіту, медицину, інфраструктуру, цифрову державу, відновлення, безпеку і багато інших сфер життя. У новій моделі уряд не формується через парламентський торг за міністерства. Президент-Гетьман України пропонує Прем’єр-міністра і персональний склад уряду, але Кабінет Міністрів починає працювати лише після затвердження Верховною Радою України. Це означає, що Президент-Гетьман не може одноосібно створити уряд, а Верховна Рада не може сама роздати міністерства між партіями. Кабінет Міністрів має подвійну відповідальність. Перед Президентом-Гетьманом він відповідає за виконання державної виконавчої політики. Перед Верховною Радою він відповідає за законність, бюджет, використання публічних коштів, права людини і парламентський контроль. Верховна Рада може звільнити окремого міністра більшістю голосів, якщо цей міністр порушує Конституцію, закон, права людини, неефективно використовує публічні кошти, має корупційні ризики або професійно неспроможний. Але Верховна Рада не може простою більшістю по одному звільнити весь уряд. Якщо парламент хоче змінити більше однієї третини уряду, це вже вважається політичною недовірою до уряду і потребує двох третин голосів. Це правило захищає баланс влади. Парламент може карати конкретного міністра, але не може обійти складнішу процедуру відставки уряду, просто знімаючи міністрів по одному. Якщо Прем’єр-міністра звільнено двома третинами голосів Верховної Ради, це означає відставку всього уряду. До затвердження нового складу Кабінет Міністрів працює як тимчасовий уряд. Тимчасовий уряд забезпечує поточну роботу держави, але не може ухвалювати великі довгострокові рішення, крім невідкладних питань оборони, безпеки або запобігання шкоді державі. Розділ також захищає державну службу. Державні службовці мають бути професійними, доброчесними і політично нейтральними. Вони не повинні ставати партійною здобиччю після виборів або інструментом олігархічного контролю. Головна ідея розділу: уряд має бути професійним мотором держави, відповідальним перед Президентом-Гетьманом, підконтрольним Верховній Раді і відкритим перед громадянами. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити Кабінет Міністрів України як вищий колегіальний орган виконавчої влади? - Чи правильно, що Кабінет Міністрів формується в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України? - Чи правильно, що уряд набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України? - Чи достатньо чітко заборонено парламентський коаліційний торг за міністерства? - Чи достатньо чітко заборонено перетворення уряду на особисту адміністрацію Президента-Гетьмана? - Чи правильно встановити подвійну відповідальність уряду: перед Президентом-Гетьманом і перед Верховною Радою? - Чи достатньо чітко визначено роль Прем’єр-міністра України? - Чи має Прем’єр-міністр бути керівником щоденної роботи уряду, а не політичним конкурентом Президента-Гетьмана? - Чи достатні вимоги до членів Кабінету Міністрів України? - Чи правильно заборонити членам уряду множинне громадянство, іноземну правову залежність і приховані зв’язки з державою-агресором? - Чи правильно встановити обов’язкове декларування активів, цифрових активів, конфліктів інтересів і джерел впливу для членів уряду? - Чи правильно, що Верховна Рада може звільняти окремого міністра більшістю від конституційного складу? - Чи правильно обмежити таке звільнення однією третиною персонального складу уряду? - Чи правильно, що звільнення більше однієї третини уряду потребує двох третин голосів Верховної Ради? - Чи достатньо чітко заборонено обходити це правило через послідовне звільнення міністрів по одному? - Чи правильно, що звільнення Прем’єр-міністра двома третинами тягне відставку всього уряду? - Чи достатньо обмежені повноваження тимчасового уряду? - Які рішення тимчасовий уряд має право ухвалювати під час війни або надзвичайної ситуації? - Чи правильно, що державна служба має бути професійною і політично нейтральною? - Як захистити державну службу від партійного, олігархічного і приватного захоплення? - Які дані уряду мають бути відкритими для громадян? - Як поєднати цифрову прозорість виконавчої влади із захистом персональних даних і національної безпеки? - Які додаткові запобіжники потрібні проти корупції в уряді? - Як забезпечити, щоб уряд був не лише підконтрольним, а й ефективним? ## Аналітика змін до Розділ X. Кабінет Міністрів і виконавча влада # Аналітика змін: Розділ X. Кабінет Міністрів України і виконавча влада ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, порядок формування уряду, призначення Прем’єр-міністра України, міністрів, відповідальність Кабінету Міністрів, підконтрольність і підзвітність Верховній Раді України, повноваження уряду, акти Кабінету Міністрів України та систему центральних органів виконавчої влади. Чинна модель побудована на змішаному балансі між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів. Запропонована редакція змінює цю логіку: Кабінет Міністрів формується в системі виконавчої відповідальності Президента-Гетьмана України, але набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує модель відповідального уряду, який не є ані парламентським коаліційним трофеєм, ані особистою адміністрацією Президента-Гетьмана України. Президент-Гетьман України вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Прем’єр-міністра України та персональний склад Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України затверджує уряд більшістю від конституційного складу. Кабінет Міністрів України має подвійну відповідальність: перед Президентом-Гетьманом України — за виконавчу політику держави, перед Верховною Радою України — за законність, бюджет, публічні кошти, доброчесність, права людини і парламентський контроль. Редакція також встановлює особливий баланс у питанні звільнення міністрів: Верховна Рада може звільнити окремого міністра більшістю від конституційного складу, але не більше однієї третини уряду. Якщо йдеться про більшу кількість міністрів, це вважається політичною недовірою до уряду і потребує двох третин голосів. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у створенні моделі уряду, який поєднує виконавчу відповідальність Президента-Гетьмана України з парламентським затвердженням і контролем Верховної Ради України. Ця модель має зняти дві старі проблеми: коаліційний розподіл уряду як політичної здобичі та концентрацію всієї виконавчої влади в руках однієї особи без реального парламентського фільтра. ## Що посилено - Посилено роль Кабінету Міністрів як вищого колегіального органу виконавчої влади. - Посилено виконавчу відповідальність Президента-Гетьмана України за формування уряду. - Посилено роль Верховної Ради України як органу затвердження і контролю уряду. - Посилено статус Прем’єр-міністра України як організатора роботи уряду. - Посилено персональну відповідальність міністрів. - Посилено вимоги до членів Кабінету Міністрів України. - Посилено заборону множинного громадянства, іноземної залежності, олігархічного, кримінального або зовнішнього впливу на уряд. - Посилено парламентський контроль за бюджетом, публічними коштами, правами людини і доброчесністю уряду. - Посилено захист від повзучого демонтажу уряду через звільнення міністрів по одному. - Посилено статус тимчасового уряду як механізму безперервності, але не стратегічного управління. - Посилено професійність і політичну нейтральність державної служби. - Посилено відкритість, цифрову прозорість і підзвітність виконавчої влади. ## Що додано нового - Формулу подвійної відповідальності Кабінету Міністрів України. - Заборону перетворення уряду на парламентський коаліційний трофей. - Заборону перетворення уряду на особисту адміністрацію Президента-Гетьмана України. - Правило про затвердження уряду Верховною Радою після подання Президента-Гетьмана. - Публічну мотивацію подання складу уряду. - Вимоги до кандидатів на посади членів уряду. - Обов’язок декларування громадянства, доброчесності, активів, цифрових активів, конфліктів інтересів і зв’язків. - Чітке розмежування відповідальності Прем’єр-міністра і Президента-Гетьмана. - Правило, що Верховна Рада може звільнити окремого міністра більшістю, але не більше однієї третини складу уряду. - Правило, що звільнення більше однієї третини уряду потребує двох третин голосів. - Заборону обходу цього правила через послідовне звільнення міністрів по одному. - Окрему статтю про політичну недовіру до значної частини Кабінету Міністрів України. - Режим тимчасового уряду. - Обмеження стратегічних рішень тимчасового уряду. - Принципи професійної і політично нейтральної державної служби. - Норми про цифрову прозорість, відкриті дані, алгоритми, штучний інтелект і право на людський перегляд у сфері виконавчої влади. - Заборону зловживання виконавчою владою. ## Чому це потрібно Це потрібно для створення уряду, який буде здатний реально керувати державою, але не стане інструментом партійного торгу, президентської одноосібної влади, олігархічного контролю або приватного захоплення держави. Україні потрібен уряд, який має чітке походження відповідальності: Президент-Гетьман відповідає за виконавчу політику і пропонує склад уряду, Верховна Рада затверджує уряд і контролює законність, бюджет, доброчесність і публічні кошти. Окрема межа звільнення міністрів потрібна для того, щоб Верховна Рада могла звільняти слабких, корумпованих або небезпечних міністрів, але не могла обійти складнішу процедуру недовіри до уряду шляхом послідовного звільнення міністрів по одному. ## Можливі ризики - Ризик надмірної залежності уряду від Президента-Гетьмана України. - Ризик перетворення уряду на особисту вертикаль Президента-Гетьмана. - Ризик парламентського блокування затвердження уряду. - Ризик прихованого політичного торгу під час затвердження уряду. - Ризик формального парламентського контролю без реального впливу. - Ризик того, що вимоги до міністрів будуть використані для політичної дискримінації. - Ризик повзучого демонтажу уряду через звільнення міністрів по одному. - Ризик зловживання тимчасовим урядом для ухвалення довгострокових рішень без повного мандата. - Ризик політичного захоплення державної служби. - Ризик цифрового стеження під виглядом цифрової прозорості. - Ризик прихованих позабюджетних схем і непрозорого управління ресурсами. ## Запобіжники - Уряд набуває повноважень лише після затвердження Верховною Радою України. - Верховна Рада не може самостійно формувати уряд або розподіляти міністерства між фракціями. - Президент-Гетьман не може одноосібно надати уряду повноваження. - Подвійна відповідальність уряду прямо не означає підпорядкування парламентській коаліції. - Уряд не може бути особистою адміністрацією Президента-Гетьмана. - Верховна Рада може звільнити окремого міністра більшістю, але не більше однієї третини складу уряду. - Звільнення більше однієї третини уряду потребує двох третин голосів. - Заборонено обходити це правило через послідовне звільнення міністрів по одному. - Звільнення Прем’єр-міністра потребує двох третин голосів і тягне відставку всього уряду. - Тимчасовий уряд обмежений у стратегічних довгострокових рішеннях. - Рішення тимчасового уряду з мотивів невідкладності підлягають публічному обґрунтуванню і парламентському контролю. - Вимоги до членів уряду мають бути перевірюваними і не можуть застосовуватися дискримінаційно. - Державна служба захищається від партійного, приватного, олігархічного і зовнішнього захоплення. - Акти Кабінету Міністрів не можуть мати силу закону. - Уряд не може обмежувати права людини поза законом. - Відкритість і цифрова прозорість поєднуються із захистом персональних даних. - Автоматизовані системи у виконавчій владі мають бути пояснюваними і підлягати людському перегляду. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — Кабінет Міністрів діє в межах основ української державності, суверенітету, територіальної цілісності та незнищуваного ядра. - Розділ II — виконавча влада зобов’язана поважати людську гідність, права людини, приватність, право на судовий захист і право на людський перегляд автоматизованих рішень. - Розділ IV — Кабінет Міністрів не може блокувати народовладдя, народні ініціативи, народне вето або народний контроль. - Розділ V — цифрові механізми виконавчої влади мають відповідати принципам цифрового народовладдя, безпеки, прозорості і захисту даних. - Розділ VI — уряд має поважати автономію громад, субсидіарність і місцеве самоврядування. - Розділ VII — відповідальність уряду пов’язана із загальною моделлю виборів, відкликання і підзвітності влади. - Розділ VIII — Верховна Рада затверджує Кабінет Міністрів, контролює його діяльність, може звільняти окремих міністрів у межах однієї третини уряду та може висловити недовіру значній частині уряду двома третинами голосів. - Розділ IX — Президент-Гетьман формує подання щодо Прем’єр-міністра і складу уряду та несе виконавчу відповідальність за державну політику. - Розділ XI — уряд бере участь в обороні, мобілізації, цивільному захисті, національному спротиві і функціонуванні держави під час воєнного стану. - Розділ XII — Охоронителі Нації можуть бути надзвичайним запобіжником у разі руйнування конституційного балансу виконавчою владою. - Розділ XIII — судова влада і Конституційний Суд контролюють законність і конституційність актів уряду. - Розділ XV — уряд і члени уряду підпадають під антикорупційні вимоги, доброчесність і контроль за незаконним збагаченням. - Розділ XVI — Кабінет Міністрів управляє державними ресурсами лише в межах закону і публічного інтересу. - Розділ XVII — уряд реалізує економічну, трудову і соціальну політику. - Розділ XX — цифрова держава, AI і дані прямо пов’язані з діяльністю Кабінету Міністрів і виконавчої влади. - Розділ XXIII — виконавча влада не може змінювати або руйнувати незнищуване ядро Конституції. - Розділ XXIV — перехідні положення мають визначити запуск нової моделі формування уряду, приведення законів у відповідність і перехід до нової системи виконавчої влади. --- # Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив Source page: https://vkua.org/sections/11_voiennyi_stan_oborona_i_sprotyv.html # Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив ## Короткий зміст Цей розділ визначає конституційні основи оборони України, воєнного стану, національного спротиву, мобілізації, цивільного демократичного контролю над сектором оборони і безпеки, прав військовослужбовців, ветеранів, родин загиблих захисників, захисту критичної інфраструктури, кібероборони, інформаційної стійкості та меж державної влади під час війни. Україна визнається державою, яка має право і обов’язок захищати свою незалежність, суверенітет, територіальну цілісність, конституційний лад, свободу Українського народу і право майбутніх поколінь на життя у вільній державі. Сили оборони України діють виключно на підставі Конституції і законів України. Вони не можуть бути партійною, приватною, олігархічною, кримінальною або позаконституційною силою. Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Сил оборони України здійснює найвищу конституційну відповідальність за оборону держави. Професійне військове командування здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ та інші посадові особи сектору оборони відповідно до Конституції і законів України. Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України за наявності реальної збройної агресії, безпосередньої воєнної загрози або необхідності оборони держави. Президент-Гетьман України має право подання щодо воєнного стану, але остаточне рішення ухвалює Верховна Рада України законом. Воєнний стан не скасовує Конституцію України, не ліквідовує народовладдя, не припиняє діяльність Верховної Ради України, судів, громад, органів місцевого самоврядування, конституційного контролю і механізмів відповідальності влади. ## Основні принципи - Захист України є обов’язком держави, суспільства і громадян України. - Оборона України здійснюється для захисту людини, свободи, державності, незалежності, територіальної цілісності та майбутнього Українського народу. - Сили оборони України служать Українському народові, а не окремій посадовій особі, партії, групі впливу чи приватному інтересу. - Президент-Гетьман України є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України в межах Конституції і законів України. - Професійне військове командування здійснюється військовими органами командування, визначеними Конституцією і законом. - Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Воєнний стан не може бути прихованим, безстроковим або використаним для узурпації влади. - Обмеження прав і свобод під час воєнного стану допускаються лише на підставі Конституції і закону, якщо вони необхідні, пропорційні, тимчасові та безпосередньо пов’язані з обороною держави. - Верховна Рада України працює безперервно під час воєнного стану. - Судова влада і конституційний контроль не припиняються під час воєнного стану. - Місцеве самоврядування зберігається настільки, наскільки це можливо в умовах оборони, окупації, бойових дій або надзвичайної загрози. - Національний спротив є конституційним правом і обов’язком Українського народу у разі агресії, окупації або спроби знищення української державності. - Мобілізація має бути законною, справедливою, прозорою, пропорційною, недискримінаційною і такою, що враховує реальні потреби оборони. - Держава зобов’язана захищати права військовослужбовців, ветеранів, поранених, полонених, зниклих безвісти, родин загиблих захисників і цивільних осіб, які постраждали від війни. - Оборонні закупівлі, військові ресурси і мобілізаційні рішення мають бути контрольованими, доброчесними і захищеними від корупції. - Забороняється використання війни, воєнного стану, оборони, мобілізації або силового сектору для політичної боротьби, приватного збагачення, переслідування громадян або обмеження народовладдя поза межами Конституції. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Конституційна мета оборони України Оборона України здійснюється для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу, свободи Українського народу, прав і свобод людини та майбутнього української державності. Україна має право на індивідуальну і колективну самооборону, міжнародну безпекову співпрацю, союзницьку підтримку, розвиток власних Сил оборони України, національного спротиву, оборонної промисловості, мобілізаційної спроможності, кібероборони та інформаційної стійкості. Оборона України не може бути використана для встановлення диктатури, скасування народовладдя, знищення прав людини, узурпації влади, політичних репресій або приватного контролю над державою. ### Стаття 2. Сили оборони України Сили оборони України є системою військових формувань, органів військового управління, сил національного спротиву, резерву, територіальної оборони та інших складових оборони держави, визначених законом. Сили оборони України діють виключно на підставі Конституції України, законів України, військової присяги, статутів, наказів і рішень, ухвалених у межах Конституції та законів України. Сили оборони України служать Українському народові і Українській державі. Сили оборони України не можуть бути партійною, приватною, олігархічною, родинною, кримінальною, іноземною або позаконституційною силою. Створення збройних формувань, не передбачених Конституцією і законом, забороняється. ### Стаття 3. Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Сил оборони України здійснює найвищу конституційну відповідальність за оборону держави, захист незалежності, територіальної цілісності, суверенітету і безпеки України. Президент-Гетьман України визначає стратегічні рішення у сфері оборони в межах Конституції, законів України, рішень Верховної Ради України та системи цивільного демократичного контролю. Президент-Гетьман України не може використовувати Сили оборони України, сили безпеки, мобілізаційні повноваження, воєнний стан або оборонні ресурси для особистої влади, партійної боротьби, політичного тиску, економічного контролю, приватної вигоди або переслідування громадян. Наказ Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача, що суперечить Конституції України, законам України або міжнародним зобов’язанням України щодо захисту людини, є незаконним і не підлягає виконанню. ### Стаття 4. Професійне військове командування Професійне військове командування Силами оборони України здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ, командувачі операцій, військові командири та інші посадові особи, визначені законом. Професійне військове командування відповідає за планування, організацію, підготовку, управління, застосування і розвиток Сил оборони України відповідно до Конституції, законів України, військової доктрини, стратегічних рішень держави і законних наказів. Професійне військове командування має бути політично нейтральним, професійним, доброчесним, підзвітним у межах закону і захищеним від партійного, олігархічного, приватного та незаконного політичного впливу. Військове командування не може привласнювати політичну владу, підміняти Президента-Гетьмана України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України або органи цивільного управління. ### Стаття 5. Цивільний демократичний контроль Сили оборони України і сектор безпеки перебувають під цивільним демократичним контролем. Цивільний демократичний контроль здійснюється Українським народом, Верховною Радою України, Президентом-Гетьманом України, Кабінетом Міністрів України, судами, Рахунковою палатою, антикорупційними органами, органами конституційного контролю, громадським наглядом та іншими механізмами, визначеними Конституцією і законом. Цивільний демократичний контроль не означає партійного втручання в оперативне військове командування. Оперативне управління військами під час оборони держави здійснюється професійним військовим командуванням відповідно до Конституції, законів України і законних наказів. Жоден орган цивільної влади не може використовувати контроль над сектором оборони для незаконного втручання в бойове управління, політичного тиску на військових або приховування власної відповідальності. ### Стаття 6. Кабінет Міністрів України у сфері оборони і безпеки Кабінет Міністрів України забезпечує цивільну складову оборони, мобілізаційної підготовки, національної стійкості, критичної інфраструктури, оборонної промисловості, евакуації, захисту населення, відновлення територій, соціального захисту військовослужбовців, ветеранів і родин захисників України. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання оборонного бюджету, державних оборонних програм, державного оборонного замовлення, мобілізаційних заходів і заходів цивільного захисту. Кабінет Міністрів України діє у сфері оборони і безпеки в межах Конституції, законів України, рішень Верховної Ради України та повноважень Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача Сил оборони України. Кабінет Міністрів України не може підміняти професійне військове командування або використовувати цивільну складову оборони для політичного контролю, корупційного збагачення чи приватного впливу. ### Стаття 7. Воєнний стан Воєнний стан є особливим правовим режимом, що може бути запроваджений у разі збройної агресії проти України, безпосередньої воєнної загрози, масштабного нападу на державу, окупації частини території України або необхідності оборони держави. Воєнний стан запроваджується виключно законом Верховної Ради України за поданням Президента-Гетьмана України. Воєнний стан продовжується виключно законом Верховної Ради України. Закон про запровадження або продовження воєнного стану має визначати підстави, територію дії, строк дії, перелік можливих обмежень прав і свобод, повноваження органів влади, механізми контролю та порядок публічного звітування. Воєнний стан не може бути прихованим, безстроковим або таким, що діє без парламентського рішення. Кожне продовження воєнного стану має бути окремо обґрунтоване реальними обставинами оборони держави. ### Стаття 8. Межі воєнного стану Воєнний стан не скасовує Конституцію України. Воєнний стан не припиняє діяльність Верховної Ради України, Президента-Гетьмана України, Кабінету Міністрів України, судів, органів конституційного контролю, органів місцевого самоврядування та інших конституційних органів, крім випадків, коли їхня звичайна форма роботи об’єктивно неможлива через бойові дії, окупацію або безпосередню загрозу. Під час воєнного стану може змінюватися форма роботи органів влади, але не може знищуватися їхня конституційна роль. Воєнний стан не може бути використаний для скасування народовладдя, ліквідації парламентського контролю, підпорядкування судів, знищення місцевого самоврядування, переслідування політичної опозиції, контролю над медіа поза межами закону або незаконного обмеження прав людини. Після припинення воєнного стану всі тимчасові обмеження, надзвичайні процедури і спеціальні повноваження припиняються, крім випадків, прямо визначених законом для ліквідації наслідків війни. ### Стаття 9. Обмеження прав і свобод під час воєнного стану Права і свободи людини можуть бути обмежені під час воєнного стану лише на підставі Конституції і закону, якщо таке обмеження є необхідним, пропорційним, тимчасовим і безпосередньо пов’язаним з обороною держави, захистом населення або відверненням воєнної загрози. Закон про воєнний стан має прямо визначати, які саме права і свободи можуть бути обмежені, на якій території, на який строк і з якою метою. Не допускається обмеження людської гідності, права на життя, заборони катувань, заборони рабства, права на судовий захист, права на правову допомогу, презумпції невинуватості та інших прав, які не можуть бути скасовані навіть під час війни. Жодне обмеження прав і свобод не може бути використане для політичної помсти, дискримінації, переслідування громадян, придушення законної критики влади або приховування корупції. Кожна особа має право оскаржити незаконне обмеження своїх прав у суді, крім випадків і процедур, прямо визначених законом з урахуванням умов воєнного стану. ### Стаття 10. Верховна Рада України під час воєнного стану Верховна Рада України працює безперервно під час воєнного стану. Під час воєнного стану може змінюватися форма роботи Верховної Ради України, її комітетів, тимчасових слідчих комісій та інших парламентських органів, якщо цього вимагають умови безпеки. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути передані Президенту-Гетьману України, Кабінету Міністрів України, військовому командуванню, Охоронителям Нації або будь-якому іншому органу. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за воєнним станом, оборонним бюджетом, мобілізацією, діяльністю Кабінету Міністрів України, сектором оборони і безпеки, дотриманням прав людини та використанням публічних коштів. Під час воєнного стану Верховна Рада України не може бути розпущена з мотивів політичної доцільності. ### Стаття 11. Суди і конституційний контроль під час воєнного стану Правосуддя в Україні не припиняється під час воєнного стану. Суди можуть змінювати форму роботи, територіальну підсудність, порядок доступу до суду та процесуальні строки у випадках, визначених законом, якщо це необхідно через бойові дії, окупацію або безпосередню загрозу. Воєнний стан не може бути підставою для підпорядкування судів виконавчій владі, військовому командуванню або іншим органам. Конституційний контроль не припиняється під час воєнного стану. Акти органів державної влади, ухвалені під час воєнного стану, можуть бути перевірені на відповідність Конституції України в порядку, визначеному Конституцією і законом. ### Стаття 12. Місцеве самоврядування під час воєнного стану Громади і органи місцевого самоврядування продовжують здійснювати свої повноваження під час воєнного стану настільки, наскільки це можливо в умовах оборони, бойових дій, окупації, евакуації або безпосередньої загрози. Держава може запроваджувати спеціальні форми військово-цивільного або військового управління на окремих територіях лише на підставі закону, якщо звичайна діяльність місцевого самоврядування є неможливою або створює істотну загрозу обороні, безпеці чи життю людей. Такі спеціальні форми управління мають бути тимчасовими, пропорційними, підконтрольними, публічно обґрунтованими і не можуть використовуватися для політичного усунення законно обраних органів місцевого самоврядування. Після припинення обставин, які унеможливлювали звичайне місцеве самоврядування, повноваження громад і їхніх органів мають бути відновлені. ### Стаття 13. Мобілізація і оборонний обов’язок Захист України є конституційним обов’язком громадян України. Оборонний обов’язок громадян України здійснюється у формах військової служби, служби в резерві, територіальної оборони, національного спротиву, цивільного захисту, медичної, технічної, інформаційної, логістичної, виробничої, волонтерської та іншої участі, визначеної законом. Мобілізація здійснюється на підставі Конституції і закону, з урахуванням реальних потреб оборони, справедливості, професійної придатності, стану здоров’я, віку, сімейних обставин, підготовки, критичної зайнятості та інших обставин, визначених законом. Мобілізація не може бути вибірковою, корупційною, дискримінаційною, каральною або такою, що використовується для політичного переслідування, помсти чи приватного інтересу. Держава зобов’язана забезпечити прозорі правила військового обліку, мобілізації, відстрочки, бронювання, проходження служби, звільнення зі служби і демобілізації. ### Стаття 14. Участь жінок і чоловіків в обороні України Жінки і чоловіки мають рівне право захищати Україну, служити у Силах оборони України, проходити військову підготовку, обіймати військові посади, отримувати військові звання і брати участь у національному спротиві. Закон визначає форми оборонного обов’язку жінок і чоловіків з урахуванням принципу рівності, професійної придатності, потреб оборони, стану здоров’я, вагітності, материнства, батьківства, догляду за дітьми, догляду за особами з інвалідністю та інших обставин, що потребують особливого захисту. Не допускається дискримінація жінок або чоловіків у доступі до військової служби, оборонної підготовки, командних посад, соціальних гарантій, медичного забезпечення, реабілітації і ветеранського статусу. Держава забезпечує належні умови служби, захист гідності, безпеки, здоров’я і прав усіх осіб, які беруть участь в обороні України. ### Стаття 15. Національний спротив Національний спротив є системою участі Українського народу в обороні України, захисті громад, територій, критичної інфраструктури, інформаційного простору, конституційного ладу і свободи держави. Національний спротив включає територіальну оборону, рух опору, підготовку громадян до захисту України, волонтерську, інформаційну, медичну, логістичну, технічну, кібернетичну та іншу підтримку оборони, визначену законом. Національний спротив здійснюється в межах Конституції, законів України, міжнародного права та єдиного оборонного планування держави. Держава зобов’язана створити умови для підготовки громадян до національного спротиву, розвитку навичок безпеки, домедичної допомоги, цивільного захисту, кіберстійкості, інформаційної гігієни та виживання громад у кризових умовах. Національний спротив не може бути використаний для створення приватних армій, політичних загонів, незаконних озброєних груп або силового тиску всередині країни. ### Стаття 16. Територіальна оборона і захист громад Територіальна оборона є складовою Сил оборони України та національного спротиву. Територіальна оборона забезпечує захист громад, територій, населення, критичної інфраструктури, комунікацій, органів влади, гуманітарних коридорів і місцевої стійкості в умовах воєнної загрози, бойових дій або окупації. Організація територіальної оборони здійснюється на основі єдиного оборонного планування держави, взаємодії Сил оборони України, громад, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади і населення. Територіальна оборона не може бути підпорядкована приватним особам, партіям, місцевим кланам, бізнес-групам або незаконним центрам впливу. ### Стаття 17. Окуповані території і право на спротив Україна не визнає незаконну окупацію будь-якої частини своєї території. Громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, зберігають громадянство України, права людини, право на захист держави і зв’язок з Україною. Український народ має право на спротив окупації, агресії, примусовій асиміляції, незаконному управлінню, депортації, репресіям, знищенню української ідентичності та іншим діям, спрямованим проти України і її громадян. Держава зобов’язана підтримувати зв’язок з громадянами на тимчасово окупованих територіях, захищати їхні права, документувати злочини окупаційної влади, підтримувати законний спротив і забезпечувати політику деокупації, реінтеграції та відновлення. Примусове отримання громадянами України документів, статусів або інших ознак підлеглості окупаційній владі не є добровільною відмовою від України, якщо воно здійснювалося під примусом, загрозою, в умовах окупації або для виживання. ### Стаття 18. Оборонні ресурси, закупівлі і доброчесність Оборонні ресурси, оборонний бюджет, військове майно, державне оборонне замовлення, закупівлі, логістика, гуманітарна допомога і міжнародна військова підтримка мають використовуватися виключно для оборони України, захисту людей і виконання законних завдань держави. Корупція у сфері оборони, розкрадання оборонних ресурсів, завищення цін, фіктивні поставки, незаконне посередництво, приховування конфлікту інтересів або зловживання воєнною таємницею є особливо тяжким порушенням публічної довіри і тягне відповідальність, визначену законом. Секретність у сфері оборони допускається лише настільки, наскільки це необхідно для захисту військової операції, життя людей, оборонної спроможності, розвідки, контррозвідки, безпеки союзників або іншого законного інтересу оборони. Секретність не може використовуватися для приховування корупції, некомпетентності, приватного збагачення, політичної відповідальності або порушення прав людини. Оборонні закупівлі і використання оборонних ресурсів підлягають парламентському, фінансовому, антикорупційному і судовому контролю в порядку, що поєднує захист таємниці з реальним контролем доброчесності. ### Стаття 19. Права військовослужбовців Військовослужбовці, резервісти, добровольці, учасники територіальної оборони, національного спротиву та інші особи, які беруть участь в обороні України, мають право на повагу до гідності, належне командування, забезпечення, медичну допомогу, правовий захист, соціальні гарантії, психологічну підтримку, реабілітацію та справедливе ставлення держави. Держава зобов’язана забезпечити військовослужбовців необхідним озброєнням, спорядженням, навчанням, медичною допомогою, зв’язком, захистом, харчуванням, логістикою та іншими засобами, необхідними для виконання завдань. Військовослужбовець має право не виконувати явно злочинний наказ. Військовослужбовець не може бути позбавлений права на звернення, правову допомогу, судовий захист, медичне забезпечення, захист від катувань, приниження, незаконного покарання або свавілля командування. Держава зобов’язана створити ефективні механізми розгляду скарг військовослужбовців без шкоди для дисципліни, оборони і безпеки військових операцій. ### Стаття 20. Поранені, полонені, зниклі безвісти і загиблі захисники України Держава зобов’язана забезпечити належний облік, пошук, звільнення, повернення, лікування, реабілітацію і правовий захист поранених, полонених, зниклих безвісти та інших осіб, які постраждали внаслідок оборони України. Родини полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників України мають право на правдиву інформацію, державну підтримку, соціальний захист, правову допомогу, психологічну підтримку і повагу до гідності. Держава зобов’язана належно вшановувати пам’ять загиблих захисників України. Статус загиблого, зниклого безвісти, полоненого, пораненого або особи, яка постраждала внаслідок оборони України, не може бути предметом бюрократичного приниження, корупційного шантажу або незаконної відмови у правах. ### Стаття 21. Ветерани і родини захисників України Ветерани захисту України, особи з інвалідністю внаслідок війни, демобілізовані військовослужбовці, добровольці, учасники національного спротиву та родини загиблих захисників України мають право на гідну державну підтримку. Держава забезпечує ветеранам і родинам захисників України медичну допомогу, психологічну підтримку, реабілітацію, освіту, професійну адаптацію, працевлаштування, житлові програми, соціальний захист і участь у суспільному житті. Ветеранська політика має бути не символічною, а реальною системою повернення людини до повноцінного життя після служби, поранення, полону, втрати здоров’я або втрати близьких. Держава не може використовувати ветеранів як політичний ресурс, декоративний символ або інструмент пропаганди без реального забезпечення їхніх прав. ### Стаття 22. Цивільне населення під час війни Держава зобов’язана захищати цивільне населення під час війни, бойових дій, окупації, евакуації, обстрілів, техногенних загроз, гуманітарних криз та інших наслідків агресії. Цивільне населення має право на евакуацію, гуманітарну допомогу, медичну допомогу, житло або тимчасове розміщення, доступ до води, їжі, зв’язку, інформації, освіти, соціальної підтримки і правового захисту. Особливий захист надається дітям, людям похилого віку, особам з інвалідністю, вагітним жінкам, особам, які потребують догляду, внутрішньо переміщеним особам та іншим вразливим групам. Держава зобов’язана документувати воєнні злочини, злочини проти людяності, депортації, катування, незаконні ув’язнення, знищення майна, примусову асиміляцію, викрадення дітей та інші злочини агресора. ### Стаття 23. Критична інфраструктура і національна стійкість Держава забезпечує захист критичної інфраструктури, енергетики, транспорту, зв’язку, водопостачання, медицини, продовольства, цифрових систем, фінансової системи, оборонної промисловості та інших систем, необхідних для виживання держави і суспільства. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, громади, Сили оборони України, бізнес і громадянське суспільство взаємодіють у системі національної стійкості. Національна стійкість включає підготовку населення, резерви, укриття, евакуаційні плани, кризову комунікацію, кіберзахист, енергетичну безпеку, медичну готовність, продовольчу безпеку і здатність громад діяти під час тривалих загроз. Держава не може імітувати готовність до кризи. Плани стійкості, резерви, укриття, евакуація, критична інфраструктура і захист населення мають бути реальними, перевірюваними і відповідальними. ### Стаття 24. Кібероборона та інформаційна стійкість Кібероборона є складовою оборони України. Держава забезпечує захист державних цифрових систем, військових мереж, критичної інфраструктури, персональних даних, виборчих систем, фінансових систем, комунікацій та інших цифрових ресурсів від кібератак, диверсій, шпигунства, саботажу і зовнішнього втручання. Інформаційна стійкість України включає захист суспільства від ворожої пропаганди, психологічних операцій, дезінформації, інформаційних атак, підриву довіри до держави, мови, культури, армії і конституційного ладу. Заходи інформаційної безпеки не можуть використовуватися для незаконної цензури, придушення критики влади, переслідування журналістів, громадянського суспільства або політичної опозиції. Обмеження інформації під час війни допускається лише на підставі закону, якщо воно є необхідним, пропорційним, тимчасовим і безпосередньо пов’язаним із захистом оборони, безпеки, життя людей або військової операції. ### Стаття 25. Міжнародна оборонна співпраця Україна має право укладати міжнародні договори, союзи, безпекові угоди, оборонні партнерства і механізми колективної безпеки для захисту своєї незалежності, територіальної цілісності, свободи і майбутнього Українського народу. Міжнародна оборонна співпраця здійснюється на основі Конституції України, національних інтересів, демократичного контролю, прозорості, доброчесності і поваги до суверенітету України. Жодна міжнародна угода у сфері оборони і безпеки не може скасовувати суверенітет України, передавати іноземній державі право визначати конституційний лад України або обмежувати право Українського народу на самовизначення. Україна може приймати міжнародну військову, фінансову, технічну, розвідувальну, гуманітарну та іншу допомогу для захисту держави. Використання міжнародної оборонної допомоги має бути підзвітним, доброчесним і контрольованим у порядку, визначеному законом. ### Стаття 26. Заборона узурпації під приводом війни Жодна посадова особа, орган державної влади, військове командування, політична сила, приватна група або зовнішній центр впливу не можуть використовувати війну, воєнний стан, мобілізацію, оборону або національний спротив для узурпації влади. Під час війни забороняється створення прихованих надзвичайних повноважень, не передбачених Конституцією і законом. Забороняється використання Сил оборони України, сил безпеки, мобілізаційних органів, військових адміністрацій, оборонних закупівель, гуманітарної допомоги або воєнної таємниці для політичної боротьби, приватного збагачення, контролю над суспільством або придушення народовладдя. Будь-який акт, наказ, рішення або дія, спрямовані на скасування Конституції України, незаконне продовження влади, ліквідацію Верховної Ради України, підпорядкування судів, скасування місцевого самоврядування або привласнення влади під приводом війни, є неконституційними. ### Стаття 27. Післявоєнне відновлення, демобілізація і повернення до мирного порядку Після припинення воєнного стану держава зобов’язана забезпечити повернення до повного мирного конституційного порядку. Післявоєнне відновлення включає демобілізацію, реабілітацію військовослужбовців, підтримку ветеранів, відбудову територій, повернення вимушено переміщених осіб, відновлення громад, очищення територій від мінної небезпеки, відновлення правосуддя, економіки, освіти, культури і критичної інфраструктури. Тимчасові обмеження прав, спеціальні режими управління, військові адміністрації, надзвичайні бюджетні процедури та інші воєнні механізми не можуть зберігатися після припинення підстав, які їх виправдовували. Держава зобов’язана провести публічний аудит воєнного управління, оборонних витрат, мобілізаційних рішень, гуманітарної допомоги, відновлення і дотримання прав людини в порядку, визначеному законом. Післявоєнне відновлення не може бути використане для корупційного перерозподілу власності, ресурсів, землі, бюджетних коштів, міжнародної допомоги або політичного впливу. ### Стаття 28. Спеціальне законодавство про оборону, воєнний стан і спротив Організація оборони України, Сил оборони України, військової служби, мобілізації, резерву, територіальної оборони, національного спротиву, воєнного стану, цивільного захисту, оборонних закупівель, військової юстиції, ветеранської політики, кібероборони, критичної інфраструктури і післявоєнного відновлення визначається Конституцією України та законами України. Закони у сфері оборони, воєнного стану і спротиву мають відповідати Конституції України, правам людини, принципу народовладдя, цивільному демократичному контролю, доброчесності, пропорційності, обороноздатності та запобіжникам проти узурпації влади. ## Пояснення для громадян Цей розділ визначає, як Україна має оборонятися, як має діяти держава під час війни і які межі влади не можна переходити навіть у найважчі часи. Головна ідея проста: Україна має бути сильною оборонною державою. Вона повинна мати армію, резерв, територіальну оборону, національний спротив, мобілізаційну систему, оборонну промисловість, кіберзахист, критичну інфраструктуру і здатність виживати під час довгої війни. Але сила держави під час війни не означає безконтрольну владу. Воєнний стан не скасовує Конституцію. Верховна Рада України продовжує працювати. Суди продовжують працювати. Конституційний контроль не зникає. Місцеве самоврядування зберігається настільки, наскільки це можливо. Права людини можуть бути обмежені лише законно, тимчасово, пропорційно і тільки для реальних потреб оборони. Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач несе найвищу відповідальність за оборону держави. Але він не може використовувати Сили оборони України як особисту, партійну або приватну вертикаль. Професійне військове командування відповідає за військове планування і управління військами. Воно має бути професійним і політично нейтральним. Військові не повинні ставати партійною силою, а політики не повинні втручатися в бойове управління для власної вигоди. Воєнний стан запроваджується і продовжується лише законом Верховної Ради України. Це означає, що жодна посадова особа не може одноосібно оголосити воєнний стан і правити державою без парламенту. Розділ також визначає право Українського народу на національний спротив. Якщо Україна зазнає агресії або окупації, громадяни мають право і обов’язок захищати державу у формах, визначених законом: у війську, резерві, територіальній обороні, волонтерстві, медицині, логістиці, кіберзахисті, інформаційній обороні, цивільному захисті та інших формах. Мобілізація має бути справедливою. Вона не може бути корупційною, вибірковою, каральною або такою, що використовується проти політичних опонентів. Держава повинна мати прозорі правила військового обліку, мобілізації, відстрочки, бронювання, служби, звільнення і демобілізації. Окремо захищаються військовослужбовці, ветерани, поранені, полонені, зниклі безвісти, родини загиблих захисників і цивільні особи, які постраждали від війни. Держава не має права ставитися до них як до статистики або бюрократичної проблеми. Важливий блок розділу — оборонні закупівлі і доброчесність. Війна не може бути прикриттям для корупції. Таємність у сфері оборони потрібна, але вона не може використовуватися для приховування розкрадання, некомпетентності або приватного збагачення. Розділ також передбачає післявоєнне повернення до мирного конституційного порядку. Тимчасові обмеження, військові адміністрації, надзвичайні процедури і спеціальні повноваження мають припинятися після зникнення підстав, які їх виправдовували. Цей розділ має зробити Україну не лише сильною у війні, а й захищеною від небезпеки, коли війна стає виправданням для безконтрольної влади. ## Питання для громадського обговорення 1. Чи підтримуєте ви конституційне визначення України як держави, яка має право і обов’язок бути постійно готовою до оборони? 2. Чи достатньо чітко розмежовано роль Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача і роль професійного військового командування? 3. Чи потрібно додатково посилити гарантії політичної нейтральності військового командування? 4. Чи правильно, що воєнний стан може запроваджуватися і продовжуватися лише законом Верховної Ради України? 5. Чи має кожне продовження воєнного стану бути окремо обґрунтоване перед суспільством? 6. Чи потрібно встановити максимальний строк одного продовження воєнного стану? 7. Які права і свободи не можуть бути обмежені навіть під час війни? 8. Чи достатньо захищена Верховна Рада України від припинення або підпорядкування під час воєнного стану? 9. Чи достатньо захищені суди і конституційний контроль під час війни? 10. Якою має бути межа між військовою необхідністю і збереженням місцевого самоврядування? 11. Чи правильно визначено національний спротив як право і обов’язок Українського народу? 12. Які форми участі громадян в обороні мають бути конституційно визнані поряд із військовою службою? 13. Як зробити мобілізацію справедливою, прозорою і некорупційною? 14. Чи потрібно закріпити в Конституції основні принципи відстрочки, бронювання і демобілізації? 15. Як правильно врегулювати участь жінок і чоловіків в обороні України з урахуванням рівності, потреб оборони, материнства, батьківства і сімейних обставин? 16. Чи достатньо сильно заборонено створення приватних армій, політичних загонів і незаконних озброєних формувань? 17. Які гарантії мають мати військовослужбовці щодо забезпечення, медичної допомоги, правового захисту і права не виконувати явно злочинний наказ? 18. Чи потрібно окремо закріпити право військовослужбовців на ефективну систему скарг без руйнування військової дисципліни? 19. Які гарантії мають бути для родин загиблих, полонених, зниклих безвісти і поранених захисників України? 20. Чи достатньо чітко визначено, що ветеранська політика має бути реальною системою повернення людини до життя, а не символічною риторикою? 21. Як забезпечити контроль за оборонними закупівлями без розкриття військової таємниці? 22. Чи потрібно конституційно визначити корупцію в обороні як особливо тяжке порушення публічної довіри? 23. Які дані у сфері оборони мають бути відкритими після завершення воєнної операції або після війни? 24. Як не допустити використання кібероборони та інформаційної безпеки для незаконної цензури? 25. Чи потрібно окремо закріпити права громадян на тимчасово окупованих територіях і право на спротив окупації? 26. Які гарантії потрібні, щоб воєнний стан не став способом незаконного продовження влади? 27. Чи потрібно після завершення воєнного стану проводити обов’язковий публічний аудит воєнного управління, оборонних витрат і мобілізаційних рішень? 28. Які ще запобіжники потрібні, щоб Україна залишалася сильною оборонною державою, але не перетворилася на військово-бюрократичну диктатуру? ## Аналітика змін до Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив # Аналітика змін: Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про захист суверенітету і територіальної цілісності України, оборону України, Збройні Сили України, інші військові формування, обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни, повноваження Президента України як Верховного Головнокомандувача, повноваження Верховної Ради України щодо затвердження указів про воєнний стан, правовий режим воєнного стану, обмеження прав і свобод, діяльність органів влади під час особливих правових режимів, бюджет, контроль, місцеве самоврядування, права людини і міжнародні зобов’язання України. Чинна Конституція містить важливі положення про оборону, армію, воєнний стан і обов’язок захисту Вітчизни, але не формує достатньо цілісної системи конституційної оборонної держави нового типу. Вона не розкриває повною мірою національний спротив, територіальну оборону, кібероборону, інформаційну стійкість, захист критичної інфраструктури, права військовослужбовців і ветеранів, межі воєнного стану як запобіжник проти узурпації влади, а також механізм повернення до мирного конституційного порядку після війни. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує цілісний розділ про воєнний стан, оборону і спротив як одну з ключових основ нової української державності. Україна визначається як держава, яка має право і обов’язок бути готовою до оборони своєї незалежності, територіальної цілісності, свободи Українського народу, конституційного ладу і майбутнього поколінь. Розділ встановлює статус Сил оборони України, роль Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача, роль професійного військового командування, цивільний демократичний контроль, повноваження Кабінету Міністрів України у сфері цивільної складової оборони, порядок запровадження і продовження воєнного стану, межі обмеження прав людини, роботу Верховної Ради України, судів і місцевого самоврядування під час війни. Окремо визначаються мобілізація, оборонний обов’язок, участь жінок і чоловіків в обороні України, національний спротив, територіальна оборона, право на спротив окупації, оборонні закупівлі, права військовослужбовців, захист поранених, полонених, зниклих безвісти, ветеранів, родин захисників, цивільного населення, критичної інфраструктури, кібероборони, інформаційної стійкості та післявоєнного відновлення. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в тому, що оборона України розглядається не лише як військова функція держави, а як цілісна конституційна система національного виживання. У чинній моделі акцент зроблено переважно на Збройних Силах України, повноваженнях Президента, обов’язку захисту Вітчизни і правовому режимі воєнного стану. Запропонована редакція розширює підхід: оборона включає Сили оборони України, професійне командування, цивільний демократичний контроль, мобілізаційну справедливість, національний спротив, територіальну оборону, кібероборону, критичну інфраструктуру, інформаційну стійкість, ветеранів, цивільне населення, окуповані території і післявоєнне повернення до мирного порядку. Друга ключова зміна — воєнний стан прямо обмежується Конституцією. Війна не може бути підставою для скасування народовладдя, ліквідації парламенту, підпорядкування судів, знищення місцевого самоврядування, прихованих надзвичайних повноважень або незаконного продовження влади. ## Що посилено - Посилено конституційну роль оборони України як системи захисту держави, людини і майбутніх поколінь. - Посилено статус Сил оборони України як сили, що служить Українському народові, а не окремій посадовій особі чи партії. - Посилено роль Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача в межах Конституції і законів України. - Посилено роль професійного військового командування. - Посилено цивільний демократичний контроль над сектором оборони і безпеки. - Посилено роль Верховної Ради України у запровадженні і продовженні воєнного стану. - Посилено безперервність роботи Верховної Ради України під час воєнного стану. - Посилено гарантії судової влади і конституційного контролю під час війни. - Посилено гарантії місцевого самоврядування під час воєнного стану. - Посилено вимоги до законності, пропорційності і тимчасовості обмеження прав людини. - Посилено конституційне значення національного спротиву і територіальної оборони. - Посилено вимоги до справедливості мобілізації. - Посилено права військовослужбовців. - Посилено гарантії для поранених, полонених, зниклих безвісти, ветеранів і родин загиблих захисників України. - Посилено захист цивільного населення під час війни. - Посилено захист критичної інфраструктури і національної стійкості. - Посилено конституційне значення кібероборони та інформаційної стійкості. - Посилено контроль за оборонними закупівлями і використанням оборонних ресурсів. - Посилено заборону узурпації влади під приводом війни. - Посилено обов’язок держави повернутися до мирного конституційного порядку після припинення воєнного стану. ## Що додано нового - Визначення оборони України як системи захисту незалежності, свободи, територіальної цілісності, прав людини і майбутнього поколінь. - Поняття Сил оборони України як ширшої системи, що включає військові формування, резерв, територіальну оборону, національний спротив та інші складові. - Пряма заборона перетворення Сил оборони України на партійну, приватну, олігархічну, кримінальну або позаконституційну силу. - Окреме визначення професійного військового командування. - Пряма норма про цивільний демократичний контроль без партійного втручання в оперативне військове командування. - Окреме визначення ролі Кабінету Міністрів України у цивільній складовій оборони. - Правило, що воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Вимога, щоб закон про воєнний стан визначав підстави, територію, строк, можливі обмеження прав, повноваження органів влади і механізми контролю. - Пряма заборона прихованого або безстрокового воєнного стану. - Пряма норма, що воєнний стан не скасовує Конституцію України. - Пряма норма про безперервність роботи Верховної Ради України під час воєнного стану. - Пряма норма про неприпинення правосуддя і конституційного контролю під час воєнного стану. - Окрема стаття про місцеве самоврядування під час воєнного стану. - Окрема стаття про мобілізацію і оборонний обов’язок. - Окрема стаття про участь жінок і чоловіків в обороні України. - Конституційне визначення національного спротиву. - Конституційне визначення територіальної оборони. - Пряма норма про окуповані території і право на спротив. - Пряма норма про примусове отримання документів окупаційної влади як обставину, що не означає добровільної відмови від України. - Окрема стаття про оборонні ресурси, закупівлі і доброчесність. - Окрема стаття про права військовослужбовців. - Окрема стаття про поранених, полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників України. - Окрема стаття про ветеранів і родини захисників України. - Окрема стаття про цивільне населення під час війни. - Окрема стаття про критичну інфраструктуру і національну стійкість. - Окрема стаття про кібероборону та інформаційну стійкість. - Окрема стаття про міжнародну оборонну співпрацю. - Окрема заборона узурпації влади під приводом війни. - Окрема стаття про післявоєнне відновлення, демобілізацію і повернення до мирного порядку. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що Україна є державою, яка реально живе в умовах тривалої воєнної загрози, агресії, окупації, інформаційної війни, кібератак, ударів по критичній інфраструктурі, мобілізаційного навантаження і потреби постійної національної стійкості. Стара конституційна логіка мирного часу вже недостатня. Вона не дає повної відповіді на питання, як держава має одночасно воювати, захищати людей, не втратити демократію, не допустити корупції в обороні, не зламати права військових і цивільних, не знищити місцеве самоврядування і після війни повернутися до нормального конституційного порядку. Цей розділ потрібен для того, щоб війна не стала виправданням для хаосу або диктатури. Держава повинна мати сильні оборонні повноваження, але ці повноваження мають бути визначені Конституцією, контрольовані Верховною Радою України, обмежені правами людини, судовим контролем, цивільним демократичним контролем і запобіжниками проти узурпації. Цей розділ також потрібен для того, щоб захисники України, ветерани, родини загиблих, цивільне населення і громади були не додатком до оборонної політики, а центральною частиною конституційного договору держави з людьми. ## Можливі ризики - Ризик концентрації надмірної влади в руках Президента-Гетьмана України під час війни. - Ризик перетворення воєнного стану на механізм незаконного продовження влади. - Ризик формального продовження воєнного стану без достатнього обґрунтування. - Ризик ослаблення Верховної Ради України під час війни. - Ризик підпорядкування судів або обмеження конституційного контролю під приводом воєнної необхідності. - Ризик надмірного втручання політиків в оперативне військове командування. - Ризик політизації військового командування. - Ризик створення неформальних силових вертикалей навколо посадових осіб, партій, бізнес-груп або місцевих центрів впливу. - Ризик корупції в оборонних закупівлях під прикриттям секретності. - Ризик використання мобілізації як карального, корупційного або вибіркового інструменту. - Ризик бюрократичного приниження військовослужбовців, ветеранів і родин загиблих захисників України. - Ризик використання інформаційної безпеки для незаконної цензури. - Ризик створення прихованих систем масового цифрового контролю під приводом кібероборони. - Ризик перекладання оборонних і кризових обов’язків на громади без ресурсів. - Ризик збереження воєнних обмежень після припинення реальних підстав для них. - Ризик корупційного перерозподілу ресурсів під час післявоєнного відновлення. ## Запобіжники - Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України. - Президент-Гетьман України має право подання щодо воєнного стану, але остаточне рішення ухвалює Верховна Рада України. - Закон про воєнний стан має визначати підстави, територію, строк, можливі обмеження прав, повноваження органів влади і механізми контролю. - Кожне продовження воєнного стану має бути окремо обґрунтоване. - Воєнний стан не скасовує Конституцію України. - Верховна Рада України працює безперервно під час воєнного стану. - Повноваження Верховної Ради України не можуть бути передані Президенту-Гетьману України, Кабінету Міністрів України, військовому командуванню, Охоронителям Нації або будь-якому іншому органу. - Правосуддя і конституційний контроль не припиняються під час воєнного стану. - Обмеження прав людини мають бути законними, необхідними, пропорційними, тимчасовими і пов’язаними з обороною держави. - Частина прав не може бути скасована навіть під час війни. - Сили оборони України не можуть бути партійною, приватною, олігархічною, кримінальною або позаконституційною силою. - Професійне військове командування має бути політично нейтральним. - Цивільний демократичний контроль не може перетворюватися на партійне втручання в оперативне командування. - Мобілізація має здійснюватися за прозорими і справедливими правилами. - Закон має визначати військовий облік, відстрочки, бронювання, проходження служби, звільнення і демобілізацію. - Військовослужбовець має право не виконувати явно злочинний наказ. - Оборонні закупівлі підлягають парламентському, фінансовому, антикорупційному і судовому контролю. - Секретність не може використовуватися для приховування корупції. - Заходи інформаційної безпеки не можуть використовуватися для незаконної цензури. - Після припинення воєнного стану тимчасові обмеження і спеціальні режими мають припинятися. - Після війни має проводитися аудит воєнного управління, оборонних витрат, мобілізаційних рішень і відновлення. - Забороняється використання війни, воєнного стану, мобілізації або оборони для узурпації влади. ## Зв’язок з іншими розділами Розділ XI безпосередньо пов’язаний із Розділом VIII про Верховну Раду України, оскільки Верховна Рада України запроваджує і продовжує воєнний стан законом, здійснює парламентський контроль за обороною, бюджетом, урядом, мобілізацією і сектором безпеки. Розділ XI безпосередньо пов’язаний із Розділом IX про Президента-Гетьмана України, оскільки Президент-Гетьман України є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України і несе найвищу конституційну відповідальність за оборону держави. Розділ XI пов’язаний із Розділом X про Кабінет Міністрів України і виконавчу владу, оскільки Кабінет Міністрів України забезпечує цивільну складову оборони, мобілізацію, оборонний бюджет, критичну інфраструктуру, евакуацію, соціальний захист військовослужбовців і ветеранів. Розділ XI пов’язаний із Розділом II про людину, гідність, права і свободи, оскільки визначає межі обмеження прав людини під час воєнного стану і права військовослужбовців, цивільного населення, ветеранів та родин захисників України. Розділ XI пов’язаний із Розділом IV про народовладдя і пряму дію Конституції, оскільки воєнний стан не може скасовувати народовладдя і пряму дію Конституції. Розділ XI пов’язаний із Розділом V про цифрове народовладдя, вибори і референдуми, оскільки воєнний стан може впливати на порядок реалізації політичних прав, але не може бути використаний для незаконного скасування демократії. Розділ XI пов’язаний із Розділом VI про громади і місцеве самоврядування, оскільки визначає межі діяльності громад під час війни, окупації, бойових дій і спеціальних форм військово-цивільного управління. Розділ XI пов’язаний із Розділом XII про Охоронителів Нації, оскільки воєнний стан і оборона можуть створювати ризики узурпації влади, які потребують надзвичайних конституційних запобіжників. Розділ XI пов’язаний із Розділом XIII про судову владу і конституційний контроль, оскільки суди і конституційний контроль не припиняються під час воєнного стану. Розділ XI пов’язаний із Розділом XV про антикорупцію і доброчесність, оскільки оборонні закупівлі, мобілізація і використання воєнної таємниці створюють особливо високі корупційні ризики. Розділ XI пов’язаний із Розділом XX про цифрову державу, штучний інтелект і дані, оскільки кібероборона, цифрові системи безпеки і інформаційна стійкість мають бути поєднані з правами людини і контролем за владою. Розділ XI пов’язаний із Розділом XXII про екологію, безпеку і відновлення, оскільки війна створює екологічні, техногенні, інфраструктурні і гуманітарні загрози. Розділ XI пов’язаний із Розділом XXIII про стійкість Конституції, захист від реваншу і порядок змін, оскільки встановлює заборону узурпації влади під приводом війни і порядок повернення до мирного конституційного режиму. --- # Розділ XII. Охоронителі Нації Source page: https://vkua.org/sections/12_okhoronyteli_natsii.html # Розділ XII. Охоронителі Нації ## Короткий зміст Цей розділ визначає статус, склад, порядок обрання, безперервність, повноваження, межі та відповідальність Охоронителів Нації як виняткового конституційного запобіжника проти узурпації влади, знищення Конституції, незаконної капітуляції, реваншу антидержавних сил, ліквідації незалежності України, руйнування народовладдя або підпорядкування держави зовнішньому центру впливу. Охоронителі Нації не є органом законодавчої, виконавчої, судової або військової влади. Вони не управляють державою, не ухвалюють закони, не формують уряд, не здійснюють правосуддя, не командують Силами оборони України і не підміняють Український народ. До складу Охоронителів Нації входять дванадцять осіб, які обираються Українським народом. Жоден орган державної влади, посадова особа, політична сила, самі Охоронителі Нації або будь-який інший центр впливу не можуть остаточно призначати чи добирати Охоронителів Нації. Інститут Охоронителів Нації є безперервним. Вибуття, смерть, зникнення, полон, незаконне утримання або насильницьке усунення одного чи кількох Охоронителів Нації не припиняє існування цього інституту. У разі вибуття навіть одного Охоронителя Нації автоматично запускається всенародний донабір нового Охоронителя Нації тієї самої категорії суспільного представництва. Кожен чинний Охоронитель Нації має право і обов’язок повідомити Український народ та уповноважений виборчий орган про вибуття іншого Охоронителя Нації. Повний склад Охоронителів Нації становить дванадцять осіб. Мінімальна повна дієздатність для ухвалення надзвичайних рішень становить вісім чинних Охоронителів Нації за умови, що в кожній із чотирьох категорій суспільного представництва залишається не менше двох чинних Охоронителів Нації. Надзвичайне рішення Охоронителів Нації ухвалюється лише одностайно всіма чинними Охоронителями Нації, але не менш як вісьмома голосами. Якщо чинних Охоронителів Нації менше восьми або якщо порушено мінімальне представництво категорій, інститут не припиняється, а переходить у режим конституційної тяглості. ## Основні принципи - Охоронителі Нації є винятковим конституційним запобіжником, а не постійним центром влади. - Охоронителі Нації не є гілкою влади і не підміняють Верховну Раду України, Президента-Гетьмана України, Кабінет Міністрів України, суди, громади або Український народ. - Охоронителі Нації діють лише для захисту Конституції, незалежності України, народовладдя, прав людини, української державності та незнищуваного ядра Конституції. - Охоронителі Нації обираються Українським народом. - Охоронителі Нації не є самовідтворюваним органом. - Вибуття навіть одного Охоронителя Нації автоматично запускає всенародний донабір. - Повідомлення чинного Охоронителя Нації про вибуття іншого Охоронителя не потребує кворуму, одностайності або погодження органів влади. - Повний склад Охоронителів Нації становить дванадцять осіб. - Мінімальна повна дієздатність для надзвичайних рішень становить вісім чинних Охоронителів Нації. - За мінімального складу у вісім осіб у кожній із чотирьох категорій має залишатися не менше двох чинних Охоронителів Нації. - Надзвичайне рішення ухвалюється лише одностайно всіма чинними Охоронителями Нації, але не менш як вісьмома голосами. - Якщо чинних Охоронителів менше восьми або порушено баланс категорій, інститут переходить у режим конституційної тяглості. - Охоронителі Нації не мають права здійснювати поточне управління державою, ухвалювати закони, формувати уряд, здійснювати правосуддя, командувати армією або розпоряджатися бюджетом. - Рішення Охоронителів Нації є тимчасовим і потребує підтвердження Українським народом, Конституційним Судом України, Верховною Радою України або іншим конституційним механізмом. - Політична незгода, непопулярність рішень влади або партійна конкуренція не є підставою для втручання Охоронителів Нації. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус Охоронителів Нації Охоронителі Нації є винятковим конституційним інститутом захисту Конституції України, незалежності України, народовладдя, прав людини, української державності та незнищуваного ядра Конституції. Охоронителі Нації не є органом законодавчої, виконавчої, судової, військової або місцевої влади. Охоронителі Нації не управляють державою, не ухвалюють закони, не формують Кабінет Міністрів України, не здійснюють правосуддя, не командують Силами оборони України, не розпоряджаються бюджетом і не підміняють Український народ. Охоронителі Нації діють лише у випадках, прямо визначених Конституцією України. Будь-яке розширення повноважень Охоронителів Нації поза межами Конституції забороняється. ### Стаття 2. Конституційна мета Охоронителів Нації Охоронителі Нації створюються для запобігання узурпації влади, знищенню Конституції України, ліквідації незалежності України, незаконній капітуляції, антидержавному реваншу, підпорядкуванню України зовнішньому центру впливу, руйнуванню народовладдя, прав людини або незнищуваного ядра Конституції. Охоронителі Нації не можуть діяти для підтримки або усунення політичної сили, посадової особи, партії, уряду, парламентської більшості, опозиції, бізнес-групи, громадського руху або приватного інтересу. Охоронителі Нації не можуть втручатися у звичайний політичний процес, вибори, парламентські дебати, діяльність уряду, судові справи або роботу місцевого самоврядування, якщо не існує прямої загрози основам Конституції і державності. ### Стаття 3. Склад і обрання Охоронителів Нації До складу Охоронителів Нації входять дванадцять осіб. Охоронителі Нації обираються Українським народом. Жоден орган державної влади, Президент-Гетьман України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, судова влада, самі Охоронителі Нації, політичні партії, громадські організації, релігійні організації, бізнес-групи або міжнародні структури не можуть призначати Охоронителів Нації чи остаточно визначати їхній персональний склад. Закон може встановлювати порядок висування кандидатів, перевірки доброчесності, публічного обговорення, відкритих дебатів, підтвердження відповідності вимогам Конституції та інформування громадян про кандидатів, але остаточне рішення про набуття статусу Охоронителя Нації ухвалюється виключно Українським народом шляхом голосування. До складу Охоронителів Нації входять: - три представники науки, освіти, права, філософії або інтелектуального середовища; - три представники духовного, етичного, гуманітарного або морального авторитету суспільства; - три представники культури, мистецтва, літератури, історичної пам’яті або української ідентичності; - три представники громадянського суспільства, правозахисту, ветеранської спільноти, національного спротиву, доброчесного публічного служіння або суспільної довіри. Одна і та сама особа не може одночасно представляти кілька категорій. Порядок обрання Охоронителів Нації має унеможливлювати партійне, олігархічне, президентське, парламентське, урядове, судове, релігійне, корпоративне, військове або зовнішнє захоплення цього інституту. ### Стаття 4. Вимоги до Охоронителя Нації Охоронителем Нації може бути громадянин України, який має єдине громадянство України, постійний зв’язок з Україною, бездоганну доброчесність, високий моральний авторитет, визнану суспільну довіру, державницьку позицію і незалежність від приватних, партійних, олігархічних, кримінальних та іноземних центрів впливу. Охоронителем Нації не може бути особа, яка має інше громадянство, право постійного проживання в іншій державі, податкову резидентність іншої держави, політичну або правову залежність від іншої держави. Охоронителем Нації не може бути особа, пов’язана з державою-агресором, окупаційними структурами, колабораційною діяльністю, олігархічними групами, кримінальними організаціями, корупційними схемами або зовнішніми центрами впливу. Охоронителем Нації не може бути особа, яка обіймає посаду Президента-Гетьмана України, народного депутата України, члена Кабінету Міністрів України, судді, прокурора, керівника правоохоронного органу, військового командувача, керівника політичної партії або посадової особи місцевого самоврядування. ### Стаття 5. Несумісність Посада Охоронителя Нації несумісна з будь-якою політичною посадою, депутатським мандатом, державною службою, військовою службою на командних посадах, суддівською посадою, прокурорською посадою, посадою в органах правопорядку, керівництвом політичною партією, підприємницькою діяльністю, керівництвом юридичними особами або іншою діяльністю, що створює конфлікт інтересів. Охоронитель Нації не може бути членом керівного органу політичної партії, фінансувати політичну партію, вести політичну кампанію, бути довіреною особою кандидата або діяти як представник політичної сили. Охоронитель Нації не може отримувати винагороду, подарунки, послуги, фінансування, гарантії, обіцянки або інші вигоди від осіб, груп або держав, які можуть впливати на його незалежність. Порушення вимог несумісності є підставою для припинення повноважень Охоронителя Нації. ### Стаття 6. Строк повноважень і безстроковість служіння Охоронителі Нації здійснюють свої повноваження безстроково, якщо інше не настає у зв’язку з підставами припинення повноважень, визначеними Конституцією. Безстроковість повноважень Охоронителів Нації не є особистою привілеєю, спадковим статусом або правом на владу. Безстроковість встановлюється для захисту Охоронителів Нації від політичної залежності, виборчих циклів, тиску посадових осіб, партій, олігархічних груп або зовнішніх центрів впливу. Охоронитель Нації може добровільно скласти повноваження. Повноваження Охоронителя Нації припиняються у разі смерті, добровільної відставки, втрати громадянства України, набуття іншого громадянства, втрати доброчесності, неможливості виконувати обов’язки, порушення несумісності, державної зради, тяжкого злочину або інших підстав, визначених Конституцією і законом. ### Стаття 7. Безперервність, вибуття і автоматичний всенародний донабір Охоронителя Нації Інститут Охоронителів Нації є безперервним. Вибуття, смерть, зникнення, полон, недієздатність, незаконне утримання, насильницьке усунення або інше припинення можливості одного чи кількох Охоронителів Нації здійснювати свої повноваження не припиняє існування інституту Охоронителів Нації. Охоронителі Нації продовжують діяти у фактичному складі чинних Охоронителів Нації відповідно до правил мінімальної дієздатності, визначених Конституцією. У разі вибуття навіть одного Охоронителя Нації автоматично, без окремого рішення Президента-Гетьмана України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, суду, Центральної виборчої комісії, самих Охоронителів Нації або будь-якого іншого органу, запускається процедура всенародного донабору нового Охоронителя Нації. Процедура всенародного донабору розпочинається в день офіційного встановлення факту вибуття Охоронителя Нації або в день публічного повідомлення про такий факт чинним Охоронителем Нації у порядку, визначеному Конституцією і законом. Кожен чинний Охоронитель Нації має право і обов’язок невідкладно повідомити Український народ та уповноважений виборчий орган про вибуття, смерть, зникнення, полон, незаконне утримання, насильницьке усунення або іншу неможливість виконання повноважень іншим Охоронителем Нації. Для такого повідомлення не потрібне колегіальне рішення Охоронителів Нації, кворум, одностайність або погодження будь-якого органу державної влади. Повідомлення чинного Охоронителя Нації про вибуття іншого Охоронителя Нації є підставою для невідкладного початку процедури публічної фіксації факту вибуття і запуску всенародного донабору. Якщо факт смерті, зникнення, полону, незаконного утримання або насильницького усунення Охоронителя Нації є очевидним або підтверджений відкритими доказами, офіційними даними, рішенням суду, повідомленням уповноваженого органу чи заявою чинного Охоронителя Нації, відсутність окремого політичного рішення не може зупинити початок процедури донабору. Повідомлення про вибуття Охоронителя Нації має бути публічним, крім випадків, коли публічність безпосередньо загрожує життю людини, обороні, безпеці або звільненню особи з полону чи незаконного утримання. У такому разі повідомлення здійснюється у захищеному порядку, визначеному законом. Уповноважений виборчий орган зобов’язаний у день отримання повідомлення або офіційного встановлення факту вибуття Охоронителя Нації оприлюднити початок процедури всенародного донабору, календар процедури, умови висування кандидатів, строки перевірки доброчесності, порядок рейтингового голосування, порядок фінального голосування та дату завершення донабору. Невиконання уповноваженим виборчим органом обов’язку щодо автоматичного початку процедури донабору є порушенням Конституції України і не зупиняє самої процедури. Новий Охоронитель Нації обирається Українським народом. Кандидатура нового Охоронителя Нації має відповідати тій самій категорії суспільного представництва, до якої належав Охоронитель Нації, повноваження якого припинилися. Процедура донабору складається з двох етапів: - рейтингового всенародного голосування серед кандидатів відповідної категорії; - фінального всенародного голосування серед кандидатів, які отримали найвищу підтримку за результатами рейтингового голосування. За результатами рейтингового голосування до фінального голосування допускається кількість кандидатів, визначена законом, але не менше трьох і не більше п’яти, крім випадків, коли кількість кандидатів, які відповідають вимогам Конституції, є меншою. Охоронителем Нації вважається обраним кандидат, який у фінальному голосуванні отримав понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо жоден кандидат у фінальному голосуванні не отримав понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, проводиться повторне фінальне голосування між двома кандидатами, які отримали найбільшу кількість голосів. Кандидат, обраний за результатами повторного фінального голосування, набуває статусу Охоронителя Нації після офіційного встановлення результатів і складення присяги. Процедура всенародного донабору має бути публічною, відкритою, доброчесною, захищеною від партійного, олігархічного, зовнішнього, адміністративного, інформаційного або силового впливу. Воєнний стан, надзвичайна ситуація, окупація частини території України або безпекова загроза не скасовують обов’язку провести всенародний донабір Охоронителя Нації, але можуть змінювати форму, строки, територіальні особливості або безпекові процедури голосування відповідно до Конституції і закону. Якщо одночасно вибули кілька Охоронителів Нації, процедура всенародного донабору запускається автоматично щодо кожного вакантного місця з урахуванням відповідної категорії суспільного представництва. ### Стаття 8. Присяга Охоронителя Нації Охоронитель Нації перед вступом до здійснення повноважень складає присягу Українському народові. Текст присяги Охоронителя Нації є таким: “Я, вступаючи до служіння Охоронителя Нації, присягаю Українському народові берегти Конституцію України, незалежність України, свободу Українського народу, права людини, українську державність і майбутнє поколінь. Присягаю не служити партії, посаді, владі, багатству, страху, чужій державі або власній вигоді. Присягаю діяти лише тоді, коли мовчання стало б зрадою Конституції і України. Присягаю не привласнювати владу, не підміняти народ, не порушувати прав людини і не використовувати своє служіння для особистої, політичної чи приватної мети. У цьому присягаю перед Українським народом, пам’яттю полеглих за Україну і майбутніми поколіннями.” Відмова від складення присяги має наслідком неможливість набуття повноважень Охоронителя Нації. ### Стаття 9. Загальні межі повноважень Охоронителів Нації Охоронителі Нації можуть діяти лише у виняткових випадках, коли існує пряма, реальна і невідкладна загроза Конституції України, незалежності України, територіальній цілісності, народовладдю, правам людини, незнищуваному ядру Конституції або самому існуванню Української держави. Охоронителі Нації не можуть діяти з мотивів політичної незгоди, непопулярності рішень влади, ідеологічної відмінності, партійної конкуренції, суспільного невдоволення або зміни політичних настроїв. Охоронителі Нації не можуть підміняти вибори, референдуми, парламентський контроль, судовий розгляд, конституційне провадження, урядове управління або військове командування. Охоронителі Нації діють лише тоді, коли звичайні конституційні механізми не можуть негайно зупинити загрозу основам держави або коли сама загроза походить від органів чи посадових осіб, які мали б її зупинити. ### Стаття 10. Підстави для надзвичайного рішення Охоронителів Нації Охоронителі Нації можуть ухвалити надзвичайне рішення лише у разі наявності однієї або кількох таких підстав: - спроба узурпації державної влади; - спроба незаконного скасування або зупинення Конституції України; - спроба ліквідації незалежності України або передачі суверенітету зовнішньому центру впливу; - незаконна капітуляція або дія, спрямована на примусову відмову України від державності, території чи свободи; - спроба незаконного припинення діяльності Верховної Ради України; - спроба незаконного продовження повноважень Президента-Гетьмана України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або іншого органу влади; - спроба підпорядкування судової влади, конституційного контролю або правосуддя; - спроба використання воєнного стану для прихованої диктатури; - спроба скасування народовладдя, виборів, референдумів або права громадян на участь у державному управлінні поза межами Конституції; - спроба державного реваншу сил, пов’язаних з агресором, окупаційними структурами, колаборацією або антиукраїнською діяльністю; - масове і системне порушення прав людини, спрямоване на знищення свободи суспільства; - інша дія або бездіяльність, яка створює невідкладну загрозу незнищуваному ядру Конституції. Політична незгода з рішеннями органів влади не є підставою для втручання Охоронителів Нації. ### Стаття 11. Одностайність, кворум і мінімальна дієздатність Надзвичайне рішення Охоронителів Нації ухвалюється лише одностайно. За повного складу Охоронителів Нації надзвичайне рішення ухвалюється дванадцятьма голосами з дванадцяти. Якщо склад Охоронителів Нації є неповним, надзвичайне рішення може бути ухвалене лише одностайно всіма чинними Охоронителями Нації, але не менш як вісьмома голосами. Мінімальна кількість чинних Охоронителів Нації, необхідна для ухвалення надзвичайного рішення, становить вісім осіб. Надзвичайне рішення може бути ухвалене складом із восьми, дев’яти, десяти або одинадцяти чинних Охоронителів Нації лише за умови, що всі чинні Охоронителі Нації голосують за таке рішення. За мінімального складу у вісім осіб у кожній із чотирьох категорій суспільного представництва має залишатися не менше двох чинних Охоронителів Нації. Відсутність хоча б одного голосу чинного Охоронителя Нації означає, що надзвичайне рішення не ухвалене. Охоронитель Нації не може передати свій голос іншій особі. Голосування Охоронителів Нації з надзвичайного питання є персональним, відкритим для історичної відповідальності і фіксується в порядку, визначеному законом. Таємне голосування Охоронителів Нації з надзвичайних питань не допускається. Насильницьке вибуття, убивство, викрадення, полон, незаконне утримання, примусове блокування або інше усунення Охоронителів Нації не може бути використане для припинення існування інституту Охоронителів Нації або знищення його конституційної тяглості. ### Стаття 12. Режим конституційної тяглості Якщо кількість чинних Охоронителів Нації є меншою ніж вісім або якщо в одній із категорій суспільного представництва залишається менше двох чинних Охоронителів Нації, інститут Охоронителів Нації не припиняється, але переходить у режим конституційної тяглості. У режимі конституційної тяглості Охоронителі Нації мають право: - публічно або в захищеному порядку заявити про загрозу Конституції України, незалежності України, народовладдю або самому інституту Охоронителів Нації; - ініціювати невідкладне відновлення складу Охоронителів Нації шляхом волевиявлення Українського народу; - звертатися до Верховної Ради України, Конституційного Суду України, судів, Центральної виборчої комісії, органів безпеки, міжнародних партнерів України та Українського народу у випадках, визначених Конституцією і законом; - вимагати захисту чинних Охоронителів Нації, кандидатів на заміщення вакантних місць, архівів, цифрових ключів, доказів, протоколів і процедур інституту; - забезпечувати збереження конституційної пам’яті, документів, рішень, доказів загрози і безперервності інституту. У режимі конституційної тяглості Охоронителі Нації не можуть ухвалювати надзвичайні рішення про тимчасове зупинення актів, рішень або дій органів влади чи тимчасове відсторонення посадових осіб, якщо інше прямо не передбачене Конституцією для випадку насильницького знищення або захоплення самого інституту Охоронителів Нації. ### Стаття 13. Тимчасове зупинення актів і рішень У разі наявності підстав, визначених Конституцією, Охоронителі Нації можуть надзвичайним рішенням тимчасово зупинити дію акта, рішення або дії органу державної влади, посадової особи чи іншого суб’єкта владних повноважень. Тимчасове зупинення може застосовуватися лише тоді, коли подальше виконання відповідного акта, рішення або дії створює невідкладну загрозу Конституції України, незалежності України, народовладдю, правам людини або незнищуваному ядру Конституції. Тимчасове зупинення не є остаточним скасуванням акта, рішення або дії. Рішення Охоронителів Нації про тимчасове зупинення має бути невідкладно передане на підтвердження або скасування Українському народові шляхом референдуму, Конституційному Суду України, Верховній Раді України або іншому органу відповідно до процедури, визначеної Конституцією і законом. Якщо рішення Охоронителів Нації не підтверджене у встановлений строк, його дія припиняється. ### Стаття 14. Тимчасове відсторонення посадової особи У разі наявності підстав, визначених Конституцією, Охоронителі Нації можуть надзвичайним рішенням тимчасово відсторонити посадову особу від здійснення повноважень. Тимчасове відсторонення допускається лише щодо посадової особи, дії якої створюють невідкладну загрозу Конституції України, незалежності України, народовладдю, правам людини, обороноздатності держави або незнищуваному ядру Конституції. Тимчасове відсторонення не є вироком, покаранням або остаточним позбавленням посади. Рішення про тимчасове відсторонення має бути невідкладно передане на підтвердження або скасування в порядку, визначеному Конституцією і законом. Посадова особа, тимчасово відсторонена рішенням Охоронителів Нації, має право на захист, публічне пояснення, судовий контроль і розгляд питання у встановлений Конституцією строк. ### Стаття 15. Референдумне підтвердження надзвичайного рішення Надзвичайне рішення Охоронителів Нації, яке тимчасово зупиняє акт найвищого органу влади або тимчасово відстороняє особу, обрану Українським народом, підлягає обов’язковому підтвердженню Українським народом на референдумі, якщо інший спеціальний порядок не встановлений Конституцією. Такий референдум має бути призначений невідкладно і проведений у найкоротший реальний строк, визначений законом, з урахуванням умов безпеки, воєнного стану, окупації, доступу громадян до голосування і захисту достовірності волевиявлення. До проведення референдуму рішення Охоронителів Нації має тимчасовий характер. Якщо Український народ не підтвердив рішення Охоронителів Нації, воно втрачає чинність. Якщо Український народ підтвердив рішення Охоронителів Нації, правові наслідки визначаються Конституцією і законом. ### Стаття 16. Ініціювання конституційної відповідальності Охоронителі Нації можуть надзвичайним рішенням ініціювати перед Верховною Радою України, Конституційним Судом України або іншим конституційним органом процедуру відповідальності посадової особи за дії, що створюють загрозу Конституції України, незалежності України, народовладдю або незнищуваному ядру Конституції. Охоронителі Нації можуть ініціювати процедуру дострокового припинення повноважень Президента-Гетьмана України у випадках, визначених Конституцією, якщо наявні ознаки державної зради, узурпації влади, незаконної капітуляції, підпорядкування України зовнішньому центру впливу або іншого грубого порушення Конституції. Ініціювання процедури відповідальності не є остаточним рішенням про винуватість посадової особи. Остаточне рішення ухвалюється у порядку, визначеному Конституцією. ### Стаття 17. Заборона здійснення поточної влади Охоронителі Нації не мають права: - ухвалювати закони; - змінювати Конституцію України; - затверджувати Державний бюджет України; - формувати або звільняти Кабінет Міністрів України як постійне рішення; - призначати суддів; - здійснювати правосуддя; - командувати Силами оборони України; - видавати військові накази; - керувати органами виконавчої влади; - розпоряджатися державним майном або публічними коштами; - втручатися у вибори або референдуми поза межами захисту їх конституційності; - підміняти органи місцевого самоврядування; - створювати власні силові, охоронні, розвідувальні або адміністративні структури. Будь-яка спроба Охоронителів Нації здійснювати поточну державну владу є порушенням Конституції. ### Стаття 18. Публічність, контроль і відповідальність Рішення Охоронителів Нації має бути письмовим, мотивованим і публічно оголошеним. У рішенні Охоронителів Нації мають бути зазначені конституційні підстави, фактичні обставини, характер загрози, невідкладність втручання, межі тимчасового заходу, строк його дії та порядок підтвердження або скасування. Рішення, дія або бездіяльність Охоронителів Нації можуть бути перевірені на відповідність Конституції України в порядку, визначеному Конституцією і законом. Охоронитель Нації несе персональну відповідальність за порушення Конституції України, державну зраду, корупцію, конфлікт інтересів, приховування істотної інформації, зловживання статусом, дію в інтересах іноземної держави, олігархічної групи, політичної сили, кримінальної організації або приватного інтересу. Охоронитель Нації, який відмовився підтримати неконституційне рішення, не може бути переслідуваний за таку відмову. ### Стаття 19. Припинення повноважень Охоронителя Нації Повноваження Охоронителя Нації припиняються у разі: - смерті; - добровільної відставки; - втрати громадянства України; - набуття іншого громадянства; - визнання неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я; - порушення вимог несумісності; - втрати доброчесності; - встановлення зв’язку з державою-агресором, окупаційними структурами, олігархічною групою, кримінальною організацією або зовнішнім центром впливу; - обвинувального вироку суду за тяжкий злочин; - державної зради; - грубого порушення Конституції України; - інших підстав, визначених Конституцією і законом. Порядок встановлення підстав для припинення повноважень Охоронителя Нації має гарантувати незалежність інституту Охоронителів Нації і водночас не допускати безкарності. ### Стаття 20. Захист Охоронителів Нації від тиску Охоронителі Нації захищаються від незаконного тиску, переслідування, підкупу, шантажу, погроз, втручання, дискредитаційних кампаній, незаконного стеження або примусу. Держава забезпечує захист Охоронителів Нації, їхніх родин і незалежності їхнього служіння в порядку, визначеному законом. Захист Охоронителів Нації не означає недоторканність від відповідальності за злочин, корупцію, державну зраду, порушення Конституції або зловживання статусом. ### Стаття 21. Заборона політичного захоплення інституту Охоронителів Нації Забороняється будь-яка дія, спрямована на політичне, олігархічне, президентське, парламентське, урядове, судове, релігійне, військове, корпоративне, кримінальне або зовнішнє захоплення інституту Охоронителів Нації. Не допускається одночасне або скоординоване заміщення Охоронителів Нації з метою зміни природи цього інституту. Не допускається зміна закону про Охоронителів Нації з метою підпорядкування цього інституту чинній політичній владі. Будь-який акт, спрямований на перетворення Охоронителів Нації на інструмент політичної влади, є неконституційним. ### Стаття 22. Охоронителі Нації під час воєнного стану Охоронителі Нації продовжують здійснювати свої повноваження під час воєнного стану. Воєнний стан не може бути підставою для ліквідації, підпорядкування, заміни або політичного захоплення Охоронителів Нації. Під час воєнного стану Охоронителі Нації можуть діяти лише в межах Конституції і не можуть втручатися в оперативне військове командування. Охоронителі Нації можуть застосовувати свої надзвичайні повноваження під час воєнного стану лише у випадках, коли війна, воєнний стан, оборона або мобілізація використовуються для узурпації влади, знищення народовладдя, незаконної капітуляції, підпорядкування України зовнішньому центру впливу або грубого порушення незнищуваного ядра Конституції. ### Стаття 23. Спеціальне законодавство про Охоронителів Нації Організація, порядок обрання, порядок автоматичного донабору, вимоги до кандидатів, процедура перевірки доброчесності, порядок роботи, гарантії незалежності, публічність, відповідальність, припинення повноважень і захист конституційної тяглості Охоронителів Нації визначаються Конституцією України та законом. Закон про Охоронителів Нації не може розширювати їхні повноваження поза межами Конституції. Закон про Охоронителів Нації має встановлювати такі процедури, які одночасно гарантують незалежність цього інституту, його винятковість, неможливість політичного захоплення, автоматичне відновлення складу і реальну відповідальність за зловживання. ## Пояснення для громадян Охоронителі Нації — це не нова влада над державою. Це аварійний конституційний запобіжник на крайній випадок. У звичайному житті державою управляють ті органи, які обирає або контролює народ: Верховна Рада України, Президент-Гетьман України, Кабінет Міністрів України, суди, громади та інші конституційні органи. Охоронителі Нації не повинні втручатися у звичайну політику, роботу уряду, парламентські суперечки, виборчі кампанії або судові справи. Їхня роль виникає лише тоді, коли сама основа держави опиняється під загрозою: якщо хтось намагається узурпувати владу, скасувати Конституцію, незаконно продовжити свої повноваження, підпорядкувати Україну зовнішньому центру впливу, ліквідувати народовладдя, знищити незалежність або використати війну для диктатури. Охоронителів Нації дванадцять. Вони мають представляти не партії, не владу, не бізнес і не силові структури, а моральну, інтелектуальну, культурну, громадянську і державницьку довіру суспільства. Охоронителі Нації обираються Українським народом. Їх не призначає Президент-Гетьман, Верховна Рада, уряд, суди, партії або самі Охоронителі. Якщо вибуває навіть один Охоронитель Нації, автоматично запускається всенародний донабір нового Охоронителя тієї самої категорії. Інші чинні Охоронителі мають право і обов’язок повідомити Український народ та виборчий орган про таке вибуття. Для цього не потрібне колегіальне рішення чи одностайність. Донабір проходить у два етапи. Спочатку громадяни проводять рейтингове голосування серед кандидатів відповідної категорії. Потім серед кандидатів із найвищою підтримкою проводиться фінальне голосування. Обраним стає той, хто отримує понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у фінальному голосуванні. Найважливіший запобіжник — одностайність. Охоронителі Нації можуть ухвалити надзвичайне рішення лише тоді, коли всі чинні Охоронителі голосують “за”, але не менш як вісім осіб. Якщо хоча б один чинний Охоронитель не погоджується, рішення немає. Повний склад становить дванадцять осіб. Мінімальна повна дієздатність — вісім осіб, але за умови, що в кожній із чотирьох категорій залишилося не менше двох чинних Охоронителів. Це потрібно, щоб орган не можна було вимкнути через убивство, викрадення, полон або незаконне блокування одного чи кількох членів. Якщо чинних Охоронителів стає менше восьми або порушено мінімальне представництво категорій, інститут не зникає. Він переходить у режим конституційної тяглості: може фіксувати загрозу, звертатися до народу, вимагати захисту, запускати відновлення складу і зберігати докази, але не може одноосібно зупиняти владу чи відстороняти посадових осіб. Охоронителі Нації можуть тимчасово зупинити небезпечне рішення влади або тимчасово відсторонити посадову особу лише тоді, коли існує невідкладна загроза Конституції, незалежності, народовладдю або правам людини. Але їхнє рішення не є остаточною владою. Воно має бути підтверджене Українським народом на референдумі, Конституційним Судом України, Верховною Радою України або іншим конституційним механізмом, визначеним Конституцією. Це означає, що Охоронителі Нації можуть натиснути аварійне гальмо, але не можуть самі сісти за кермо держави. ## Питання для громадського обговорення 1. Чи потрібен Україні окремий інститут Охоронителів Нації як надзвичайний запобіжник проти узурпації влади? 2. Чи достатньо чітко визначено, що Охоронителі Нації не є окремою гілкою влади? 3. Чи правильно, що Охоронителі Нації не можуть управляти державою, ухвалювати закони, формувати уряд або командувати армією? 4. Чи підтримуєте ви склад із дванадцяти Охоронителів Нації? 5. Чи правильно розподілено чотири групи представництва: наука й інтелектуальне середовище, моральний авторитет, культура й пам’ять, громадянське суспільство та служіння державі? 6. Чи правильно, що Охоронителі Нації обираються тільки Українським народом? 7. Чи підтримуєте ви автоматичний всенародний донабір у разі вибуття навіть одного Охоронителя Нації? 8. Чи правильно, що кожен чинний Охоронитель Нації має право і обов’язок повідомити про вибуття іншого Охоронителя Нації? 9. Чи має повідомлення одного чинного Охоронителя Нації бути достатнім для запуску процедури публічної фіксації і донабору? 10. Чи підтримуєте ви двоетапний донабір: рейтингове голосування і фінальне голосування? 11. Скільки кандидатів має проходити до фінального голосування після рейтингового етапу? 12. Чи правильно, що переможець фінального голосування має отримати понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у голосуванні? 13. Чи правильним є принцип одностайності надзвичайного рішення? 14. Чи підтримуєте ви мінімальну повну дієздатність у вісім чинних Охоронителів Нації? 15. Чи правильно, що за мінімального складу у вісім осіб у кожній із чотирьох категорій має залишатися не менше двох чинних Охоронителів? 16. Чи правильним є режим конституційної тяглості, якщо чинних Охоронителів менше восьми? 17. Чи підтримуєте ви право Охоронителів Нації тимчасово зупиняти акти органів влади? 18. Чи підтримуєте ви право Охоронителів Нації тимчасово відстороняти посадових осіб у виняткових випадках? 19. Чи має рішення Охоронителів Нації щодо обраної народом посадової особи обов’язково підтверджуватися референдумом? 20. Як запобігти політичному, олігархічному або зовнішньому захопленню цього інституту? 21. Чи достатньо сильно заборонено перетворення Охоронителів Нації на “надвладу”? 22. Чи мають Охоронителі Нації діяти під час воєнного стану? 23. Які гарантії потрібні, щоб Охоронителі Нації не втручалися в оперативне військове командування? 24. Чи потрібна така присяга Охоронителя Нації безпосередньо в тексті Конституції? 25. Які ще запобіжники потрібні, щоб Охоронителі Нації були останнім захистом Конституції, а не новим джерелом узурпації? ## Аналітика змін до Розділ XII. Охоронителі Нації # Аналітика змін: Розділ XII. Охоронителі Нації ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Чинна Конституція України не містить окремого інституту Охоронителів Нації або аналогічного органу надзвичайного конституційного запобіжника. Найближчими за тематикою є положення чинної Конституції про народовладдя, суверенітет Українського народу, заборону узурпації державної влади, конституційний лад, повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, судів, Конституційного Суду України, правовий режим воєнного стану, захист незалежності і територіальної цілісності України. Чинна Конституція встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, а узурпація державної влади забороняється. Водночас вона не створює спеціального надзвичайного інституту, який міг би діяти у винятковій ситуації, коли загроза узурпації, капітуляції або руйнування Конституції походить від найвищих органів влади або коли звичайні конституційні механізми паралізовані. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує створити інститут Охоронителів Нації як винятковий конституційний запобіжник проти узурпації влади, знищення Конституції, незаконної капітуляції, антидержавного реваншу, ліквідації незалежності, руйнування народовладдя або підпорядкування України зовнішньому центру впливу. Охоронителі Нації не є органом законодавчої, виконавчої, судової або військової влади. Вони не управляють державою, не ухвалюють закони, не формують уряд, не здійснюють правосуддя, не командують Силами оборони України і не розпоряджаються бюджетом. До складу Охоронителів Нації входять дванадцять осіб, які обираються виключно Українським народом. Жоден орган державної влади, посадова особа, політична сила або самі Охоронителі Нації не можуть остаточно формувати персональний склад цього інституту. Інститут Охоронителів Нації є безперервним. Вибуття одного чи кількох Охоронителів Нації не припиняє існування органу. Повний склад становить дванадцять осіб, а мінімальна повна дієздатність для ухвалення надзвичайних рішень становить вісім чинних Охоронителів Нації за умови, що в кожній із чотирьох категорій суспільного представництва залишається не менше двох чинних Охоронителів. У разі вибуття навіть одного Охоронителя Нації автоматично запускається процедура всенародного донабору нового Охоронителя Нації тієї самої категорії суспільного представництва. Кожен чинний Охоронитель Нації має право і обов’язок повідомити Український народ та уповноважений виборчий орган про вибуття іншого Охоронителя Нації. Таке повідомлення не потребує кворуму, одностайності або погодження будь-якого органу влади. Донабір здійснюється у два етапи: рейтингове всенародне голосування і фінальне всенародне голосування. Обраним вважається кандидат, який у фінальному голосуванні отримав понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Надзвичайні рішення Охоронителів Нації ухвалюються лише одностайно всіма чинними Охоронителями Нації, але не менш як вісьмома голосами. Якщо чинних Охоронителів менше восьми або якщо порушено мінімальне представництво категорій, інститут переходить у режим конституційної тяглості. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у створенні нового надзвичайного конституційного запобіжника, якого немає у чинній Конституції України. Цей інститут не є новою гілкою влади. Його мета — не управляти державою, а зупинити руйнування держави у винятковий момент, коли звичайні механізми вже не спрацьовують або коли загроза походить від самих органів влади. Охоронителі Нації отримують не право правити, а право тимчасово натиснути конституційне аварійне гальмо. Остаточне рішення має належати Українському народові або іншому конституційному механізму підтвердження. ## Що посилено - Посилено захист Конституції України від узурпації влади. - Посилено захист незалежності України від незаконної капітуляції або зовнішнього підпорядкування. - Посилено запобіжники проти антидержавного реваншу. - Посилено захист незнищуваного ядра Конституції. - Посилено ідею народовладдя як остаточного джерела легітимності. - Посилено демократичну легітимність через обрання Охоронителів Нації Українським народом. - Посилено безперервність інституту Охоронителів Нації у випадку вибуття, смерті, зникнення, полону, незаконного утримання або насильницького усунення одного чи кількох членів. - Посилено автоматичне відновлення складу через всенародний донабір. - Посилено контроль за самими Охоронителями Нації через одностайність, мінімальний поріг у вісім осіб, публічність, судовий і конституційний контроль, референдумне підтвердження і персональну відповідальність. ## Що додано нового - Новий інститут Охоронителів Нації. - Визначення Охоронителів Нації як виняткового конституційного запобіжника, а не органу влади. - Склад із дванадцяти осіб. - Чотири категорії представництва: наука й інтелектуальне середовище; духовний, етичний і моральний авторитет; культура, мистецтво й історична пам’ять; громадянське суспільство, правозахист, ветеранська спільнота, національний спротив і публічне служіння. - Обрання Охоронителів Нації виключно Українським народом. - Заборону будь-якому органу влади, посадовій особі, політичній силі або самим Охоронителям Нації остаточно призначати чи добирати Охоронителів Нації. - Безперервність інституту Охоронителів Нації. - Мінімальну повну дієздатність Охоронителів Нації у складі восьми осіб. - Вимогу, щоб за мінімального складу у вісім осіб у кожній із чотирьох категорій залишалося не менше двох чинних Охоронителів Нації. - Режим конституційної тяглості, якщо чинних Охоронителів менше восьми або порушено мінімальний баланс категорій. - Автоматичний всенародний донабір нового Охоронителя Нації у разі вибуття навіть одного члена. - Початок процедури донабору в день офіційного встановлення факту вибуття або повідомлення чинного Охоронителя Нації. - Право і обов’язок кожного чинного Охоронителя Нації повідомити Український народ та уповноважений виборчий орган про вибуття іншого Охоронителя Нації. - Механізм запуску донабору без потреби в колегіальному рішенні, кворумі або одностайності Охоронителів Нації. - Заборону органам влади замовчувати, блокувати або відкладати донабір після повідомлення про вибуття Охоронителя Нації. - Можливість публічного або захищеного повідомлення про вибуття залежно від загроз життю, обороні, безпеці або звільненню особи. - Двоетапну процедуру обрання нового Охоронителя Нації: рейтингове голосування і фінальне голосування. - Вимогу, щоб обраний кандидат отримав понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у фінальному голосуванні. - Повторне фінальне голосування між двома кандидатами з найвищою підтримкою, якщо жоден кандидат не отримав понад половину голосів. - Перелік підстав для надзвичайного рішення Охоронителів Нації. - Принцип одностайності всіх чинних Охоронителів Нації. - Механізм тимчасового зупинення актів і рішень. - Механізм тимчасового відсторонення посадових осіб. - Обов’язкове підтвердження найважливіших рішень Українським народом на референдумі або іншим конституційним механізмом. - Судовий і конституційний контроль за рішеннями Охоронителів Нації. - Персональна відповідальність Охоронителів Нації. - Заборона політичного захоплення інституту Охоронителів Нації. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що звичайна система поділу влади може не спрацювати в момент крайньої загрози. Для України особливо небезпечними є кілька сценаріїв: незаконне продовження влади під приводом війни, прихована капітуляція, реванш сил, пов’язаних з агресором, підпорядкування судів, знищення парламенту, скасування народовладдя, політичне використання силового сектору або передача суверенітету зовнішньому центру впливу. Охоронителі Нації потрібні не для того, щоб керувати державою, а для того, щоб у такій крайній ситуації існував останній конституційний запобіжник. Автоматичний донабір потрібен для того, щоб орган не можна було паралізувати через вбивство, викрадення, полон, незаконне утримання, замовчування вибуття або політичне блокування відновлення складу. ## Можливі ризики - Ризик перетворення Охоронителів Нації на надвладу. - Ризик політичного використання Охоронителів Нації проти законно обраної влади. - Ризик блокування державного управління під приводом захисту Конституції. - Ризик партійного, олігархічного, президентського або зовнішнього захоплення інституту. - Ризик надмірної безстроковості повноважень. - Ризик того, що принцип одностайності зробить інститут недієздатним у кризовий момент. - Ризик таємного впливу на одного Охоронителя Нації для блокування рішення. - Ризик фізичного знищення або викрадення частини Охоронителів Нації для паралічу органу. - Ризик замовчування факту вибуття Охоронителя Нації. - Ризик маніпуляції процедурою донабору. - Ризик використання рейтингового голосування як інформаційної кампанії впливу. - Ризик недостатньої явки у фінальному голосуванні. - Ризик конфлікту між Охоронителями Нації та Конституційним Судом України. - Ризик конфлікту між Охоронителями Нації та Верховною Радою України. - Ризик втручання у воєнне управління під час війни. - Ризик маніпуляції поняттями “зрада”, “реванш”, “узурпація” або “загроза Конституції”. ## Запобіжники - Охоронителі Нації прямо визначені не як орган влади, а як винятковий конституційний запобіжник. - Охоронителі Нації не можуть управляти державою. - Охоронителі Нації не можуть ухвалювати закони, бюджет, судові рішення, військові накази або кадрові рішення уряду. - Охоронителі Нації можуть діяти лише у випадках, прямо визначених Конституцією. - Політична незгода не є підставою для втручання Охоронителів Нації. - Охоронителі Нації обираються Українським народом. - Охоронителі Нації не є самовідтворюваним органом. - Новий Охоронитель Нації обирається Українським народом, а не чинними Охоронителями. - Вибуття одного Охоронителя Нації не блокує роботу інституту. - Вибуття навіть одного Охоронителя Нації автоматично запускає всенародний донабір. - Кожен чинний Охоронитель Нації має право і обов’язок повідомити про вибуття іншого Охоронителя Нації. - Повідомлення одного чинного Охоронителя Нації не потребує кворуму або одностайності. - Жоден орган влади не може замовчати, заблокувати або відкласти донабір Охоронителя Нації після повідомлення про його вибуття. - Процедура донабору складається з рейтингового і фінального голосування. - Переможець фінального голосування має отримати понад половину дійсних голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. - За відсутності переможця проводиться повторне фінальне голосування між двома кандидатами з найвищою підтримкою. - Мінімальна повна дієздатність Охоронителів Нації становить вісім осіб. - За мінімального складу у вісім осіб у кожній із чотирьох категорій має залишатися не менше двох чинних Охоронителів. - За наявності вакансій зберігається принцип одностайності серед усіх чинних Охоронителів, але мінімальний поріг становить вісім голосів. - Якщо чинних Охоронителів менше восьми або порушено баланс категорій, інститут переходить у режим конституційної тяглості. - Рішення Охоронителів Нації є тимчасовим. - Найважливіші рішення мають бути підтверджені Українським народом на референдумі або іншим конституційним механізмом. - Рішення Охоронителів Нації має бути письмовим, мотивованим і публічним. - Рішення Охоронителів Нації може бути предметом судового і конституційного контролю. - Охоронителі Нації несуть персональну відповідальність. - Закон про Охоронителів Нації не може розширювати їхні повноваження поза межами Конституції. ## Зв’язок з іншими розділами Розділ XII безпосередньо пов’язаний із Розділом I про основи української державності, оскільки Охоронителі Нації захищають незалежність України, державність, суверенітет і конституційний лад. Розділ XII пов’язаний із Розділом II про людину, гідність, права і свободи, оскільки Охоронителі Нації можуть діяти лише для захисту прав людини, а не для їх обмеження поза межами Конституції. Розділ XII пов’язаний із Розділом IV про народовладдя і пряму дію Конституції, оскільки Охоронителі Нації не підміняють народ, а їхні найважливіші рішення мають підтверджуватися Українським народом. Розділ XII пов’язаний із Розділом V про цифрове народовладдя, вибори і референдуми, оскільки обрання Охоронителів Нації, автоматичний донабір і референдумне підтвердження надзвичайних рішень є ключовими елементами народної легітимності цього інституту. Розділ XII пов’язаний із Розділом VIII про Верховну Раду України, Розділом IX про Президента-Гетьмана України, Розділом X про Кабінет Міністрів України, Розділом XI про воєнний стан, Розділом XIII про судову владу і конституційний контроль, Розділом XV про антикорупцію і доброчесність, Розділом XXI про громадянство та Розділом XXIII про стійкість Конституції. --- # Розділ XIII. Судова влада і конституційний контроль Source page: https://vkua.org/sections/13_sudova_vlada_konstytutsiinyi_kontrol.html # Розділ XIII. Судова влада і конституційний контроль ## Короткий зміст Цей розділ визначає судову владу як незалежну владу права, справедливості, захисту людини, Конституції і законності. Судова влада не здійснює політичного управління державою, але має силу захищати людину від свавілля держави, приватних сил, олігархічного впливу, корупції, незаконного переслідування і порушення прав. Розділ закладає оновлену модель правосуддя: незалежні суди, право людини на справедливий суд, відкритість судової системи, доброчесність суддів, громадський контроль без втручання у конкретні справи, цифрові петиції, громадські скарги, сигнали недовіри, народне або громадське відкликання суддів у визначених випадках, автоматичні механізми самоочищення судової системи та можливість використання AI-допоміжного правосуддя в першій інстанції для цивільних, адміністративних і господарських справ. Кримінальне правосуддя залишається сферою обов’язкового людського судового розгляду. Штучний інтелект у кримінальних справах може бути лише допоміжним інструментом і не може визнавати людину винною або призначати покарання. У тяжких кримінальних справах має бути забезпечена участь представників Українського народу у формах, визначених законом. Конституційний Суд України здійснює конституційний контроль за законами, актами органів влади, діями посадових осіб і захищає незнищуване ядро Конституції. Він не створює Конституцію, не змінює її і не підміняє народ, але визначає відповідність актів і процедур Конституції. Щодо Охоронителів Нації Конституційний Суд України не здійснює контролю по суті їхніх надзвичайних рішень. Рішення Охоронителів Нації підтверджується або не підтверджується Українським народом шляхом голосування. Конституційний Суд України може надавати лише процедурний висновок щодо дотримання конституційної процедури, строків, меж повноважень і порядку народного підтвердження. ## Основні положення 1. Судова влада є незалежною владою права, справедливості, захисту людини, Конституції і законності. 2. Кожен має право на справедливий, незалежний, доступний і розумний за строками суд. 3. У цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції може застосовуватися AI-допоміжне правосуддя за обов’язкового людського судового контролю. 4. Апеляційний і касаційний перегляд здійснюється суддями-людьми. 5. У кримінальних справах AI не може визнавати людину винною або призначати покарання. 6. Народ і громади мають право через цифрові петиції, громадські скарги або сигнали недовіри ініціювати перевірку доброчесності судді. 7. Відкликання судді допускається лише у визначеній законом процедурі і не може бути помстою за одне непопулярне рішення. 8. Громадський контроль не може бути втручанням у конкретну справу або тиском на суддю. 9. Особи з множинним громадянством можуть бути суддями першої та апеляційної інстанцій, якщо вони доброчесні й не мають забороненої іноземної залежності. 10. Суддями касаційної інстанції, Верховного Суду України або Конституційного Суду України можуть бути лише особи з єдиним громадянством України. 11. Громадянство держави-агресора або залежність від держави-агресора несумісні з будь-якою судовою посадою. 12. Конституційний Суд України здійснює конституційний контроль, але не контролює по суті рішення Охоронителів Нації; їх підтверджує або не підтверджує Український народ. ## Основні принципи - Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. - Судова влада є незалежною, але не закритою від доброчесності, професійності, громадського контролю і відповідальності. - Суддя незалежний у вирішенні конкретної справи, але зобов’язаний діяти в межах Конституції, закону, прав людини, справедливості і присяги. - Привласнення судової влади іншими органами, посадовими особами, приватними структурами або позасудовими утвореннями забороняється. - Створення надзвичайних, політичних, каральних, військово-польових або позасудових органів для вирішення справ про права, свободи, відповідальність чи покарання людини забороняється. - Кожна людина має право на справедливий, незалежний, доступний, публічний і розумний за строками суд. - У цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції може застосовуватися AI-допоміжне правосуддя за обов’язкового людського судового контролю. - Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень здійснюється суддями-людьми. - У кримінальному правосудді штучний інтелект не може визнавати людину винною, визначати покарання або замінювати людський суд. - У тяжких кримінальних справах забезпечується участь представників Українського народу у формах, визначених законом. - Судова система має бути відкритою до входу доброчесних професіоналів і здатною до самоочищення від корумпованих, залежних або некомпетентних суддів. - Український народ і територіальні громади мають право ініціювати цифрову петицію, громадську скаргу, сигнал недовіри, перевірку судді та, у визначених законом випадках, відкликання судді. - Множинне громадянство не є абсолютною забороною для суддів першої та апеляційної інстанцій, але є забороною для суддів касаційної інстанції, Верховного Суду України і Конституційного Суду України. - Громадянство держави-агресора або залежність від держави-агресора несумісні з будь-якою судовою посадою. - Громадський контроль не може бути втручанням у конкретну справу або тиском на суддю щодо змісту рішення. - Конституційний Суд України є органом конституційного контролю і захисту Конституції. - Конституційний Суд України не контролює по суті надзвичайні рішення Охоронителів Нації; їх підтверджує або не підтверджує Український народ. - Конституційний Суд України може надавати процедурний висновок щодо дотримання конституційної процедури дій Охоронителів Нації та порядку народного підтвердження. - Судові рішення є обов’язковими до виконання. - Невиконання судового рішення є порушенням Конституції. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус судової влади Судова влада в Україні є незалежною владою права, справедливості, захисту людини, Конституції і законності. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судова влада не здійснює законодавчу, виконавчу, військову або місцеву владу, не формує політичний курс держави і не підміняє Український народ, Верховну Раду України, Президента-Гетьмана України, Кабінет Міністрів України, громади або Охоронителів Нації. Сила судової влади полягає у праві ухвалювати обов’язкові рішення у справах про права, свободи, обов’язки, відповідальність, законність актів і захист Конституції. ### Стаття 2. Право на справедливий суд Кожна людина має право на справедливий, незалежний, неупереджений, доступний і розумний за строками суд. Держава гарантує доступ до правосуддя незалежно від майнового стану, місця проживання, мови, походження, стану здоров’я, цифрової спроможності або соціального статусу людини. Право на суд включає право бути почутим, право на захист, право на мотивоване рішення, право на апеляційний перегляд, право на виконання судового рішення і право на людський судовий контроль у випадках, визначених Конституцією. Навіть під час воєнного або надзвичайного стану не може бути скасоване право людини на судову перевірку законності затримання, позбавлення свободи, конфіскації майна, примусового переміщення або іншого істотного втручання держави в основні права людини. ### Стаття 3. Незалежність суду і межі суддівської незалежності Суддя є незалежним у здійсненні правосуддя і підкоряється лише Конституції, закону, правам людини, справедливості та власній присязі. Будь-який вплив на суддю з боку органів влади, посадових осіб, політичних партій, олігархічних груп, бізнесових структур, кримінальних організацій, іноземних центрів впливу, медіакампаній або інших осіб з метою вплинути на рішення у конкретній справі забороняється. Незалежність судді не є особистим привілеєм і не може бути прикриттям для корупції, некомпетентності, свавілля, прихованої залежності, порушення прав людини або служіння приватному інтересу. Суддя не може бути притягнутий до відповідальності лише за добросовісне, незалежне і правово аргументоване рішення, навіть якщо воно було скасоване судом вищої інстанції. Суддя несе відповідальність за корупцію, державну зраду, незаконне збагачення, приховану залежність, умисне викривлення правосуддя, грубе порушення прав людини, втручання в автоматизований розподіл справ або інше істотне порушення присяги судді. ### Стаття 4. Заборона привласнення судової влади Привласнення функцій суду іншими органами державної влади, посадовими особами, військовими структурами, приватними утвореннями або цифровими системами забороняється. Створення надзвичайних, політичних, каральних, військово-польових, позасудових або інших органів для вирішення справ про права, свободи, відповідальність чи покарання людини забороняється. Жоден орган влади не може позбавити людину права на судовий захист. ### Стаття 5. Система судів України Система судів України будується на принципах територіальності, спеціалізації, доступності, незалежності, професійності, доброчесності та єдності судової практики. Суди першої інстанції забезпечують первинний розгляд справ. Апеляційні суди забезпечують перегляд судових рішень з питань факту, права, справедливості процедури і дотримання прав людини. Касаційна інстанція забезпечує єдність судової практики, правильне застосування права, захист прав людини і стабільність правової системи. Верховний Суд України забезпечує найвищий рівень єдності судової практики в системі судів загальної юрисдикції в порядку, визначеному законом. Створення, реорганізація, ліквідація судів, їх юрисдикція і порядок діяльності визначаються Конституцією і законом про судоустрій. ### Стаття 6. AI-допоміжне правосуддя першої інстанції У цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції законом може бути запроваджене AI-допоміжне правосуддя. AI-допоміжне правосуддя означає використання сертифікованих, безпечних, прозорих і публічно контрольованих систем штучного інтелекту для аналізу матеріалів справи, доказів, законодавства, судової практики, правових позицій сторін і підготовки проєкту судового рішення. Система штучного інтелекту не є суддею і не може самостійно здійснювати судову владу. Рішення першої інстанції, підготовлене із застосуванням AI-допоміжного правосуддя, набуває сили судового рішення лише після людського судового контролю і підтвердження суддею або судовим складом, визначеним законом. Суддя або судовий склад, який підтверджує рішення, підготовлене із застосуванням штучного інтелекту, несе відповідальність за його законність, обґрунтованість, справедливість, дотримання прав людини і відповідність Конституції. Сторони мають право знати про використання штучного інтелекту, отримати пояснення основних мотивів рішення, заперечити проти помилки алгоритмічного аналізу та вимагати людського перегляду. AI-допоміжне правосуддя не може бути прихованою “чорною скринькою” і підлягає незалежному технічному, правовому, етичному та громадському контролю. ### Стаття 7. Людський апеляційний і касаційний контроль Кожна особа має право на апеляційний перегляд рішення першої інстанції, ухваленого із застосуванням AI-допоміжного правосуддя, суддями-людьми. Апеляційний суд перевіряє законність, обґрунтованість, дотримання прав сторін, якість аналізу доказів і відсутність істотної алгоритмічної помилки. Касаційний перегляд здійснюється суддями-людьми і забезпечує єдність судової практики, захист Конституції, прав людини, законності та справедливості. Жодне рішення не може бути позбавлене апеляційного або касаційного перегляду лише через те, що воно було підготовлене із застосуванням штучного інтелекту. ### Стаття 8. Кримінальне правосуддя і участь народу У кримінальному провадженні штучний інтелект може використовуватися лише як допоміжний інструмент для впорядкування матеріалів, пошуку правових позицій, перевірки строків, аналізу доказів і підготовки аналітичних матеріалів для суду. Штучний інтелект не може визнавати особу винною, визначати міру кримінального покарання, замінювати суддю, присяжних, народних засідателів або інший людський склад суду у кримінальній справі. Тяжкі та особливо тяжкі кримінальні справи розглядаються за участі представників Українського народу у формах народної участі в правосудді, визначених законом. Кримінальне правосуддя ґрунтується на презумпції невинуватості, праві на захист, праві мовчати, праві на людський судовий розгляд, змагальності сторін і недопустимості доказів, отриманих із порушенням прав людини. ### Стаття 9. Добір суддів, відкритий доступ і громадянство Доступ до посади судді має бути відкритим, конкурсним, професійним і доступним для доброчесних правників, які відповідають вимогам Конституції і закону. Добір суддів не може бути закритою корпоративною процедурою, що відтворює кумівство, корупційні мережі, політичну залежність, внутрішню суддівську кругову поруку або спадковість посад. Кандидат на посаду судді проходить професійний конкурс, перевірку доброчесності, майнової прозорості, конфліктів інтересів, правничої компетентності та незалежності від політичного, олігархічного, кримінального або зовнішнього впливу. Особа, яка відповідає професійним і доброчесним вимогам, не може бути недопущена до суддівської професії через відсутність внутрішніх зв’язків, належність до “не своєї” правничої групи, політичну нейтральність або добросовісну критику судової системи. Суддею суду першої інстанції або апеляційної інстанції може бути громадянин України, який відповідає вимогам професійності, доброчесності, незалежності, правничої компетентності та відсутності заборонених конфліктів інтересів. Наявність у такої особи іншого громадянства сама по собі не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя в суді першої або апеляційної інстанції, якщо така особа не має громадянства держави-агресора, правової, політичної, фінансової, службової або іншої залежності від іноземної держави, несумісної зі статусом судді. Суддею касаційної інстанції, Верховного Суду України або Конституційного Суду України може бути лише громадянин України, який має єдине громадянство України. Особа з множинним громадянством не може обіймати судову посаду, яка формує обов’язкову судову практику, остаточне тлумачення права, конституційну доктрину або рішення загальнодержавного значення. Громадянство держави-агресора, правова залежність від держави-агресора, участь в окупаційних органах, прихована залежність від іноземного центру впливу або приховування такого статусу є несумісними з будь-якою судовою посадою. Порядок добору, призначення, переведення, оцінювання і звільнення суддів визначається Конституцією і законом. ### Стаття 10. Самоочищення судової системи У судовій системі України діє конституційний механізм постійного оцінювання доброчесності, професійної якості, своєчасності і суспільної відповідальності суддів. Таке оцінювання враховує якість судових рішень, підстави їх скасування, дотримання строків, підтверджені скарги, дисциплінарні порушення, доброчесність, майнову прозорість, конфлікти інтересів, втручання в автоматизований розподіл справ та інші об’єктивні показники, визначені законом. Скасування судового рішення саме по собі не є підставою для звільнення судді. Системне скасування рішень з підстав грубого порушення закону, свавільності, ігнорування доказів, порушення прав людини або ознак недоброчесності автоматично запускає кваліфікаційну, дисциплінарну або доброчесну перевірку судді. Якщо перевірка підтверджує системну професійну неспроможність, недоброчесність, корупційні ризики, приховану залежність або умисне викривлення правосуддя, суддя підлягає звільненню у порядку, визначеному законом. Система оцінювання суддів не може використовуватися для політичного тиску, помсти, примусу до ухвалення бажаних рішень або підпорядкування судової влади будь-якому органу чи приватному центру впливу. ### Стаття 11. Цифрові петиції, громадські скарги, сигнали недовіри і відкликання суддів Український народ, територіальні громади, учасники судових процесів, громадські об’єднання та правнича спільнота мають право подавати цифрові петиції, громадські скарги та сигнали недовіри щодо судді, голови суду або судової установи. Такі петиції, скарги або сигнали можуть стосуватися доброчесності судді, системного порушення прав людини, затягування справ, грубого порушення процесу, корупційних ризиків, невідповідності способу життя доходам, конфлікту інтересів, прихованої залежності або втрати суспільної довіри. Цифрова петиція, громадська скарга або сигнал недовіри, що набрали визначений законом поріг підтримки, є обов’язковими для розгляду Вищим органом суддівської доброчесності та кваліфікації або іншим конституційним органом суддівського врядування, визначеним законом. Відповідний орган зобов’язаний надати публічну відповідь, провести перевірку або мотивовано відмовити у відкритті перевірки лише з підстав, прямо визначених законом. Відмова у розгляді цифрової петиції, громадської скарги або сигналу недовіри має бути письмовою, публічною і може бути оскаржена в порядку, визначеному законом. Український народ, територіальні громади, громадські об’єднання, правнича спільнота і правозахисні інституції мають право на громадський контроль за доброчесністю, відкритістю, доступністю і якістю судової влади. Громадський контроль не може означати втручання у розгляд конкретної справи, тиск на суддю щодо змісту рішення, політичну помсту або підміну апеляційного чи касаційного перегляду. Громадяни і громади мають право ініціювати перевірку доброчесності судді, перевірку діяльності голови суду та, у випадках, визначених законом, процедуру відкликання судді. Суддя може бути відкликаний народним голосуванням або голосуванням відповідної територіальної громади лише з підстав системного порушення Конституції, закону, прав людини, доброчесності, професійної неспроможності, прихованої залежності або втрати суспільної довіри у порядку, визначеному законом. Відкликання судді не може застосовуватися за одне окреме непопулярне рішення, якщо воно ухвалене добросовісно, незалежно і в межах права. Народне або громадське відкликання судді не скасовує автоматично ухвалені ним судові рішення. Такі рішення можуть бути переглянуті лише в судовому порядку. Цифрові петиції, громадські скарги і сигнали недовіри не можуть використовуватися для втручання у конкретну справу, тиску на суддю щодо змісту рішення, політичної помсти, інформаційної атаки або підміни апеляційного чи касаційного перегляду. ### Стаття 12. Суддівське врядування Суддівське врядування в Україні здійснюється незалежними органами, які забезпечують добір, оцінювання, дисциплінарну відповідальність, доброчесність, професійність і захист незалежності суддів. Органи суддівського врядування не можуть бути закритою суддівською корпорацією, політичним інструментом, каналом олігархічного впливу або механізмом відтворення корупції. У системі суддівського врядування має бути забезпечене поєднання професійної суддівської участі, правничої експертизи, громадського доброчесного контролю і прозорих процедур. Порядок формування, повноваження і відповідальність органів суддівського врядування визначаються Конституцією і законом. ### Стаття 13. Суд під час воєнного стану Воєнний або надзвичайний стан не скасовує судову владу і не припиняє права людини на судовий захист. Під час воєнного стану може змінюватися територіальна підсудність, форма судового розгляду, порядок доступу до суду, цифрові засоби участі або організація роботи судів, але не може бути скасоване право на незалежний суд. Забороняється створення позасудових органів покарання, позасудового позбавлення свободи, позасудової конфіскації майна або позасудового вирішення питань про винуватість людини. Навіть під час війни держава зобов’язана забезпечити судову перевірку найбільш істотних обмежень прав людини. ### Стаття 14. Конституційний Суд України Конституційний Суд України є органом конституційного контролю і захисту Конституції України. Конституційний Суд України вирішує питання відповідності Конституції України законів, актів Верховної Ради України, Президента-Гетьмана України, Кабінету Міністрів України та інших актів у випадках, визначених Конституцією. Конституційний Суд України захищає незнищуване ядро Конституції, права людини, народовладдя, незалежність України, територіальну цілісність, державну мову, конституційний баланс влади і межі повноважень органів держави. Конституційний Суд України не створює Конституцію, не змінює її, не підміняє Український народ і не здійснює політичного управління державою. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання. ### Стаття 15. Конституційна скарга і народне конституційне звернення Кожна особа має право звернутися до Конституційного Суду України з конституційною скаргою у випадках, коли закон або інший акт, застосований у її справі, порушує Конституцію України. Український народ має право на народне конституційне звернення до Конституційного Суду України у порядку, визначеному Конституцією і законом. Народне конституційне звернення може стосуватися законів, актів, рішень або дій органів влади, що створюють загрозу правам людини, народовладдю, державній мові, незалежності України, територіальній цілісності, обороноздатності або незнищуваному ядру Конституції. Конституційний Суд України зобов’язаний розглядати народні конституційні звернення у строки, визначені Конституцією і законом, а у випадку прямої загрози Конституції — у скороченому порядку. ### Стаття 16. Конституційний Суд України і Охоронителі Нації Рішення Охоронителів Нації про надзвичайне тимчасове зупинення акта, рішення або дії органу влади не є звичайним судовим актом і не підлягає судовому контролю по суті. Остаточне підтвердження або непідтвердження надзвичайного рішення Охоронителів Нації здійснюється Українським народом шляхом голосування у порядку, визначеному Конституцією і законом. Конституційний Суд України може надавати процедурний висновок щодо дотримання Охоронителями Нації конституційної процедури, меж форми рішення, строків, належного запуску народного підтвердження і відповідності процедури вимогам Конституції. Процедурний висновок Конституційного Суду України щодо рішення Охоронителів Нації не є контролем по суті такого рішення, не скасовує волю Охоронителів Нації і не підміняє рішення Українського народу. Жоден орган державної влади, включно із судами, не може остаточно підтвердити або скасувати надзвичайне рішення Охоронителів Нації замість Українського народу. ### Стаття 17. Обов’язковість судових рішень Судові рішення, ухвалені іменем України, є обов’язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення органом державної влади, посадовою особою, органом місцевого самоврядування, юридичною або фізичною особою є порушенням Конституції і тягне відповідальність, визначену законом. Держава зобов’язана забезпечити реальне, своєчасне і повне виконання судових рішень. Невиконання судового рішення не може виправдовуватися політичною доцільністю, адміністративною незручністю, бюджетною бездіяльністю або небажанням органу влади. ### Стаття 18. Спеціальне законодавство про судову владу і конституційний контроль Судоустрій, статус суддів, добір суддів, громадянство суддів різних інстанцій, AI-допоміжне правосуддя, апеляційний і касаційний перегляд, кримінальне правосуддя, участь народу в правосудді, суддівське врядування, цифрові петиції, громадські скарги, сигнали недовіри, громадський контроль, відкликання суддів, дисциплінарна відповідальність суддів, Конституційний Суд України, конституційна скарга, народне конституційне звернення і виконання судових рішень визначаються Конституцією та конституційними законами України. Такі закони не можуть звужувати сутність права на справедливий суд, незалежність судової влади, громадський контроль, право на людський перегляд AI-допоміжного рішення, право на апеляцію, право на касаційний перегляд, право на конституційну скаргу, право на цифрову петицію або громадську скаргу щодо доброчесності судді і право Українського народу підтверджувати або не підтверджувати надзвичайні рішення Охоронителів Нації. ## Пояснення для громадян Цей розділ встановлює нову модель судової влади. Суд має бути незалежним від політиків, олігархів, силових органів, бізнесових груп і зовнішнього впливу. Але суд не має бути закритою кастою, яка сама себе захищає від суспільства. Суддя незалежний у конкретній справі. Ніхто не має права наказати йому, яке рішення ухвалити. Але суддя не може прикривати незалежністю корупцію, свавілля, зневагу до людини, приховану залежність або системне порушення прав. Розділ дозволяє інноваційну модель AI-допоміжного правосуддя. У цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції штучний інтелект може допомагати аналізувати матеріали, докази, закон і судову практику. Але AI не стає суддею. Остаточне рішення має бути підтверджене людиною-суддею, а апеляція і касація розглядаються суддями-людьми. У кримінальних справах AI не може визнавати людину винною або призначати покарання. У тяжких кримінальних справах має бути участь представників народу. Це захищає людину від автоматизованого державного покарання. Розділ також вводить принцип самоочищення судової системи. Якщо суддя системно ухвалює рішення, які скасовуються через грубі порушення, затягує справи, порушує права людини, має ознаки корупції або втрати доброчесності, має запускатися перевірка. Якщо порушення підтверджені, суддя може бути звільнений. Громадяни і громади мають отримати право подавати цифрові петиції, громадські скарги і сигнали недовіри щодо суддів, голів судів або судових установ. Якщо такі звернення набирають визначений законом поріг підтримки, вони мають бути обов’язково розглянуті органом суддівської доброчесності та кваліфікації. Громадяни і громади також мають право ініціювати перевірку судді або, у визначених законом випадках, відкликання судді. Але це не має бути способом тиску на конкретну справу. Громада не вирішує справу замість судді, але громада має право вимагати перевірки судді, який системно зраджує правосуддя. Розділ уточнює питання громадянства суддів. Особи з множинним громадянством можуть бути суддями першої та апеляційної інстанцій, якщо вони є громадянами України, доброчесні й не мають забороненої іноземної залежності. Але суддями касаційної інстанції, Верховного Суду України або Конституційного Суду України можуть бути лише особи з єдиним громадянством України, тому що ці інстанції формують судову практику і конституційну позицію держави. Громадянство держави-агресора або залежність від держави-агресора несумісні з будь-якою судовою посадою. Конституційний Суд України захищає Конституцію, перевіряє закони та акти влади на відповідність Конституції і розглядає конституційні скарги та народні конституційні звернення. Окремо визначено, що Конституційний Суд не контролює по суті рішення Охоронителів Нації. Якщо Охоронителі Нації ухвалюють надзвичайне рішення, його має підтвердити або не підтвердити Український народ. Конституційний Суд може лише перевірити процедуру, але не замінити народ. Головна ідея розділу: суд має бути незалежним у правосудді, відкритим для суспільної відповідальності, здатним до самоочищення і достатньо інноваційним, щоб забезпечити швидкий, справедливий і доступний суд для людей. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити судову владу як незалежну владу права, справедливості і захисту людини? - Чи достатньо чітко встановлено, що незалежність суддів не означає безкарність? - Чи правильно дозволити AI-допоміжне правосуддя у цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції? - Чи достатньо гарантії, що AI не є суддею, а рішення набуває сили лише після людського судового контролю? - Чи правильно, що апеляція і касація мають здійснюватися суддями-людьми? - Чи правильно повністю заборонити AI визнавати людину винною або призначати кримінальне покарання? - Чи має в тяжких кримінальних справах бути обов’язкова участь представників Українського народу? - Як найкраще поєднати швидкість AI-правосуддя і право людини на справедливий суд? - Які справи не можна передавати до AI-допоміжного правосуддя навіть у першій інстанції? - Чи правильно створити автоматичну систему оцінювання якості і доброчесності суддів? - Які показники мають запускати перевірку судді? - Як не допустити, щоб рейтинг суддів став інструментом політичного тиску? - Чи має громада право ініціювати перевірку або відкликання судді? - Які підстави мають бути достатніми для відкликання судді народом або громадою? - Як захистити суддю від відкликання за одне непопулярне, але законне рішення? - Чи правильна модель, за якою громадський контроль не втручається в конкретну справу, але контролює доброчесність судової системи? - Чи достатньо повноважень Конституційного Суду України для захисту Конституції? - Чи правильно, що Конституційний Суд не може контролювати по суті рішення Охоронителів Нації? - Чи правильно, що рішення Охоронителів Нації остаточно підтверджує або не підтверджує Український народ? - Яким має бути процедурний висновок Конституційного Суду щодо дій Охоронителів Нації? - Як забезпечити виконання судових рішень державою? - Чи правильно дозволити особам з множинним громадянством бути суддями першої та апеляційної інстанцій за умови доброчесності й відсутності забороненої іноземної залежності? - Чи правильно обмежити доступ осіб із множинним громадянством до касаційної інстанції, Верховного Суду України і Конституційного Суду України? - Чи мають цифрові петиції, громадські скарги і сигнали недовіри щодо суддів бути обов’язковими для розгляду після досягнення визначеного порогу підтримки? - Які додаткові гарантії потрібні для очищення судової влади від корупції? ## Аналітика змін до Розділ XIII. Судова влада і конституційний контроль # Аналітика змін: Розділ XIII. Судова влада і конституційний контроль ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про правосуддя, судоустрій, статус суддів, незалежність суддів, Вищу раду правосуддя, Конституційний Суд України, конституційну скаргу, обов’язковість судових рішень та гарантії судового захисту. Чинна модель проголошує незалежність судової влади, але не створює достатньо сильного механізму громадської відповідальності, самоочищення суддівської системи, відкритого доступу до суддівської професії, технологічного прискорення правосуддя та балансу між суддівською незалежністю і суспільною довірою. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує конституційно-ємну, але інноваційну модель судової влади. Вона зберігає незалежність суду, але прямо встановлює, що незалежність не може бути прикриттям для корупції, некомпетентності, прихованої залежності або порушення прав людини. Запропоновано допустити AI-допоміжне правосуддя у цивільних, адміністративних і господарських справах першої інстанції. Штучний інтелект може аналізувати матеріали, докази, законодавство і судову практику, але не стає суддею. Рішення набуває сили лише після людського судового контролю. Апеляційний і касаційний перегляд здійснюються суддями-людьми. У кримінальному правосудді AI не може визнавати особу винною або призначати покарання. У тяжких кримінальних справах передбачено участь представників Українського народу. Редакція також пропонує механізм постійного самоочищення судової системи, громадський контроль, право громадян і громад ініціювати перевірку судді, громадську скаргу та, у визначених законом випадках, відкликання судді. Окремо встановлено межу між Конституційним Судом України і Охоронителями Нації: Конституційний Суд не контролює по суті надзвичайні рішення Охоронителів Нації. Остаточне підтвердження або непідтвердження таких рішень здійснює Український народ. Конституційний Суд може надавати лише процедурний висновок. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в переході від декларативної незалежності судів до моделі незалежного, технологічно спроможного, відкритого і відповідального правосуддя. Судова влада залишається незалежною у вирішенні конкретних справ, але стає підзвітною Конституції, правам людини, професійності, доброчесності та суспільній довірі. ## Що посилено - Посилено право людини на справедливий суд. - Посилено заборону привласнення судової влади. - Посилено гарантії суду під час воєнного або надзвичайного стану. - Посилено межу між незалежністю судді і суддівською безкарністю. - Посилено відкритий доступ доброчесних правників до суддівської професії. - Посилено самоочищення судової системи. - Посилено громадський контроль без втручання у конкретні справи. - Посилено право громадян і громад ініціювати перевірку або відкликання судді. - Посилено людський контроль над AI-допоміжним правосуддям. - Посилено захист кримінального правосуддя від автоматизованого покарання. - Посилено роль Конституційного Суду як захисника Конституції. - Посилено принцип, що рішення Охоронителів Нації підтверджує або не підтверджує Український народ. ## Що додано нового - Конституційний дозвіл на AI-допоміжне правосуддя першої інстанції для цивільних, адміністративних і господарських справ. - Пряму заборону визнавати людину винною або призначати кримінальне покарання штучним інтелектом. - Обов’язковий людський апеляційний і касаційний перегляд. - Народну участь у тяжких кримінальних справах. - Механізм самоочищення судової системи через оцінювання якості, доброчесності, строків, скасувань рішень і скарг. - Право громадян і громад ініціювати громадську скаргу, перевірку судді, перевірку голови суду та відкликання судді. - Конституційну межу громадського контролю: контроль доброчесності — так, втручання у конкретну справу — ні. - Принцип, що Конституційний Суд дає лише процедурний висновок щодо дій Охоронителів Нації, але не контролює їхні рішення по суті. - Принцип, що остаточне рішення щодо надзвичайних дій Охоронителів Нації належить Українському народові. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що судова система не може залишатися закритою корпорацією, яка прикриває корупцію поняттям незалежності. Незалежність суду потрібна для захисту людини від свавілля, а не для захисту недоброчесного судді від суспільства. Україні потрібна модель правосуддя, яка одночасно гарантує незалежність судді в конкретній справі, відкриває професію для доброчесних правників, дозволяє технологічно прискорити масові справи, зберігає людський контроль над правосуддям і створює механізм автоматичного очищення системи. AI-допоміжне правосуддя потрібне для прискорення розгляду цивільних, адміністративних і господарських справ. Водночас людський апеляційний і касаційний контроль потрібен для захисту від алгоритмічної помилки. Громадський контроль і відкликання суддів потрібні для того, щоб судова система не могла десятиліттями самовідтворювати корупцію і залежність. ## Можливі ризики - Ризик перетворення AI-допоміжного правосуддя на приховану “чорну скриньку”. - Ризик алгоритмічної помилки або дискримінації. - Ризик надмірного скорочення людського контролю над першою інстанцією. - Ризик використання рейтингу суддів для політичного тиску. - Ризик відкликання суддів через непопулярні, але законні рішення. - Ризик втручання громадськості в конкретні справи. - Ризик перетворення органів суддівського врядування на закриту корпорацію. - Ризик політичного або олігархічного захоплення механізмів очищення судів. - Ризик конфлікту між Конституційним Судом і Охоронителями Нації. ## Запобіжники - AI не визнається суддею і не може самостійно здійснювати судову владу. - AI-рішення першої інстанції набуває сили лише після людського судового контролю. - Апеляція і касація здійснюються суддями-людьми. - У кримінальному правосудді AI не може визнавати винуватість або призначати покарання. - Громадський контроль не може втручатися у конкретну справу. - Відкликання судді не може застосовуватися за одне непопулярне, але добросовісне рішення. - Скасування рішення саме по собі не є підставою для звільнення судді. - Системні скасування з грубих підстав запускають перевірку, а не автоматичне покарання. - Органи суддівського врядування мають поєднувати професійну участь, правничу експертизу, громадський контроль і прозорі процедури. - Конституційний Суд не контролює по суті рішення Охоронителів Нації. - Рішення Охоронителів Нації підтверджує або не підтверджує Український народ. - Конституційний Суд може надавати лише процедурний висновок щодо дотримання процедури. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — судова влада забезпечує захист гідності, прав і свобод людини. - Розділ IV — народне конституційне звернення є формою прямої дії Конституції і народовладдя. - Розділ V — AI-допоміжне правосуддя і цифрові судові процедури мають відповідати принципам цифрового народовладдя, безпеки і захисту даних. - Розділ VII — відкликання суддів пов’язане із загальною моделлю відповідальності влади перед народом. - Розділ VIII — Верховна Рада ухвалює закони про судоустрій, але не може втручатися в конкретне правосуддя. - Розділ IX — Президент-Гетьман не може підпорядкувати судову владу або використовувати її як виконавчу вертикаль. - Розділ X — Кабінет Міністрів зобов’язаний виконувати судові рішення і забезпечувати умови для функціонування судової системи. - Розділ XI — воєнний стан не скасовує право на суд. - Розділ XII — Охоронителі Нації ухвалюють надзвичайні рішення, які по суті підтверджує або не підтверджує Український народ; Конституційний Суд дає лише процедурний висновок. - Розділ XV — судова система пов’язана з антикорупційними механізмами і доброчесністю. - Розділ XX — AI-допоміжне правосуддя має відповідати загальним принципам цифрової держави, AI і захисту даних. - Розділ XXIII — Конституційний Суд захищає незнищуване ядро Конституції. - Розділ XXIV — перехідні положення мають визначити запуск AI-допоміжного правосуддя, переатестацію суддів, реформу суддівського врядування та конституційні закони про судову владу. ## Додаткове оновлення v2 Уточнено, що в тексті використовується лише назва “Конституційний Суд України”. Додано диференційований підхід до громадянства суддів: особи з множинним громадянством можуть бути суддями першої та апеляційної інстанцій за умови доброчесності, громадянства України та відсутності забороненої іноземної залежності. Водночас суддями касаційної інстанції, Верховного Суду України або Конституційного Суду України можуть бути лише особи з єдиним громадянством України. Громадянство держави-агресора, правова залежність від держави-агресора, участь в окупаційних органах або прихована залежність від іноземного центру впливу є несумісними з будь-якою судовою посадою. Також додано цифрові петиції, громадські скарги і сигнали недовіри щодо суддів, голів судів або судових установ. Якщо такі звернення набирають визначений законом поріг підтримки, вони є обов’язковими для розгляду органом суддівської доброчесності та кваліфікації або іншим конституційним органом суддівського врядування. Ці механізми не можуть використовуватися для втручання у конкретну справу, тиску на суддю щодо змісту рішення, політичної помсти або підміни апеляційного чи касаційного перегляду. --- # Розділ XIV. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок Source page: https://vkua.org/sections/14_prokuratura_politsiia_pravoporiadok.html # Розділ XIV. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок ## Короткий зміст Цей розділ визначає конституційні основи діяльності прокуратури, поліції, органів безпеки, антикорупційних органів, органів спеціального розслідування, економічної безпеки, фінансового контролю, прикордонної охорони, військового правопорядку та системи виконання покарань. Органи правопорядку служать Українському народові, захищають людину, законність, безпеку, публічний порядок, державу і справедливість, але не можуть бути інструментом політичного переслідування, приватного впливу, олігархічного контролю, репресій або узурпації влади. Розділ встановлює принцип чіткого розмежування повноважень: кожен орган діє лише в межах своєї конституційної функції. Дублювання підслідності, конкуренція силових органів, політичне перекидання справ між органами та використання правоохоронного органу не за призначенням забороняються. Окремо закладається інститут рад громадської доброчесності при органах правопорядку. Такі ради не здійснюють слідство, оперативну діяльність або процесуальне керівництво, але мають реальний вплив на доброчесність керівництва: їхні висновки щодо кандидатів на посади керівників і заступників є обов’язковим елементом процедури призначення, а їхні пропозиції щодо звільнення керівників або заступників є обов’язковими до розгляду суб’єктом призначення. ## Основні положення 1. Органи правопорядку служать Українському народові, людині, Конституції і закону. 2. Прокуратура здійснює процесуальне керівництво, підтримує публічне обвинувачення і забезпечує законність кримінального провадження. 3. Поліція забезпечує публічну безпеку, порядок, захист людини і розслідування кримінальних правопорушень загальної підслідності. 4. Служба безпеки України відповідає за державну безпеку, контррозвідку, захист від шпигунства, тероризму, диверсій, державної зради та підривної діяльності. 5. Державне бюро розслідувань розслідує злочини високопосадовців, суддів, правоохоронців, військових посадових осіб та інших спеціальних суб’єктів. 6. Національне антикорупційне бюро України розслідує корупційні злочини найвищого рівня та великі корупційні схеми. 7. Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює процесуальне керівництво і підтримує обвинувачення у справах НАБУ. 8. Національне агентство з питань запобігання корупції здійснює превентивну антикорупційну політику, перевірку декларацій, контроль конфлікту інтересів і моніторинг доброчесності. 9. Орган економічної безпеки держави розслідує економічні кримінальні правопорушення, але не може бути інструментом силового тиску на добросовісний бізнес. 10. Податкові, митні та фінансово-контрольні органи здійснюють адміністрування, контроль, аудит і аналітику, але не підміняють органи досудового розслідування. 11. Прикордонна охорона, Національна гвардія, військова служба правопорядку та система виконання покарань діють у межах спеціальних функцій, визначених законом. 12. Один тип загрози має мати один головний компетентний орган; один процес — одного процесуального керівника; остаточне рішення про права, винуватість і покарання ухвалює лише суд. 13. Застосування сили, затримання, обшук, арешт, стеження і доступ до персональних даних допускаються лише на підставі закону, необхідності, пропорційності і судового контролю. 14. Катування, примус до зізнання, фабрикація справ, політичне переслідування і незаконний тиск на людину забороняються. 15. Цифрові технології та AI в органах правопорядку можуть бути лише допоміжними інструментами. 16. Ради громадської доброчесності мають реальний вплив на добір, оцінку та звільнення керівництва відповідних органів. ## Основні принципи - Служіння людині, Українському народові, Конституції і закону. - Законність, необхідність, пропорційність і повага до людської гідності. - Чітке розмежування повноважень між органами. - Заборона дублювання підслідності та силової конкуренції органів. - Заборона політичного, олігархічного, кримінального або зовнішнього використання правоохоронних органів. - Неможливість створення паралельних силових структур поза Конституцією і законом. - Судовий контроль за істотним втручанням у права людини. - Персональна відповідальність посадової особи за незаконне застосування сили, тиск, катування, фальсифікацію або зловживання владою. - Громадський, парламентський, судовий і цифровий контроль за органами правопорядку. - Ради громадської доброчесності як постійний запобіжник від закритості, корупції та зловживань у системі правопорядку. - Матеріальний вплив рад громадської доброчесності на призначення і звільнення керівників та заступників керівників органів правопорядку. - Захист добросовісного бізнесу від силового тиску. - Презумпція невинуватості і право на захист. - Заборона “силового заробітку” органів правопорядку. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Статус органів правопорядку, безпеки і спеціального розслідування Органи прокуратури, поліції, безпеки, антикорупції, економічної безпеки, спеціального розслідування, фінансового контролю, прикордонної охорони, військового правопорядку та виконання покарань діють для захисту людини, Українського народу, Конституції, законності, безпеки, публічного порядку і держави. Ці органи не є самостійними центрами влади і не можуть діяти поза Конституцією, законом, судовим контролем і визначеною компетенцією. Право держави на примус є винятковим і може застосовуватися лише на підставі закону, необхідності, пропорційності, підзвітності та поваги до людської гідності. ### Стаття 2. Принцип розмежування повноважень Кожен орган правопорядку, безпеки, антикорупції, економічної безпеки або спеціального розслідування діє лише в межах своєї конституційної функції, визначеної Конституцією і законом. Дублювання підслідності, конкуренція повноважень, політичне перекидання справ між органами, використання органу не за його призначенням або створення паралельних силових структур забороняються. Жоден орган не може розширювати власну компетенцію через внутрішні накази, міжвідомчі домовленості, політичні рішення, службові інструкції або посилання на державну доцільність. ### Стаття 3. Прокуратура України Прокуратура України здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, підтримує публічне обвинувачення в суді, забезпечує законність кримінального провадження та здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законом. Прокуратура не є органом загального нагляду за суспільством, бізнесом, судами, органами місцевого самоврядування або громадянами. Прокуратура не може бути інструментом політичного переслідування, тиску на бізнес, прикриття “своїх”, фабрикації справ або виконання незаконних вказівок. ### Стаття 4. Поліція України Поліція України забезпечує публічну безпеку, охорону прав і свобод людини, захист громади, публічний порядок, реагування на злочини і розслідування кримінальних правопорушень загальної підслідності. Поліція служить людині і громаді, а не політичній владі, приватному інтересу або силовій корпорації. Поліцейський має право застосовувати силу, спеціальні засоби або інші примусові заходи лише у випадках, визначених законом, за принципами необхідності, пропорційності, мінімальної достатності та відповідальності. ### Стаття 5. Служба безпеки України Служба безпеки України забезпечує державну безпеку, контррозвідку, захист від шпигунства, тероризму, диверсій, державної зради, підривної діяльності, загроз незалежності України, територіальній цілісності та конституційному ладу. Служба безпеки України не може бути органом політичного стеження, економічного тиску, переслідування опозиції, контролю бізнесу або втручання в суспільне життя поза межами загроз державній безпеці. Служба безпеки України не підміняє поліцію, прокуратуру, антикорупційні органи, орган економічної безпеки або суд. ### Стаття 6. Державне бюро розслідувань Державне бюро розслідувань розслідує злочини високопосадовців, суддів, прокурорів, правоохоронців, військових посадових осіб та інших спеціальних суб’єктів, визначених законом. Державне бюро розслідувань не підміняє поліцію у звичайних кримінальних правопорушеннях, Національне антикорупційне бюро України у справах топкорупції, Службу безпеки України у справах державної безпеки або орган економічної безпеки у справах економічних кримінальних правопорушень. ### Стаття 7. НАБУ, САП і НАЗК Національне антикорупційне бюро України розслідує корупційні злочини найвищого рівня, великі корупційні схеми та інші корупційні правопорушення, визначені законом. Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює процесуальне керівництво, підтримує публічне обвинувачення і забезпечує законність кримінального провадження у справах, що належать до компетенції Національного антикорупційного бюро України. Національне агентство з питань запобігання корупції здійснює превентивну антикорупційну політику, контроль декларацій, моніторинг конфлікту інтересів, антикорупційні стандарти, правила етичної поведінки та контроль доброчесності публічної служби, але не є органом досудового розслідування. ### Стаття 8. Орган економічної безпеки держави Орган економічної безпеки держави розслідує економічні кримінальні правопорушення, що посягають на функціонування економіки держави, публічні фінанси, податкову систему, митну систему, фінансову стабільність і добросовісну конкуренцію. Діяльність органу економічної безпеки має ґрунтуватися на аналітиці ризиків, доказах, судовому контролі, захисті добросовісного бізнесу і забороні силового тиску як способу економічного контролю. Орган економічної безпеки держави не може бути відновленою податковою міліцією, інструментом тиску на підприємців або засобом перерозподілу бізнесу. ### Стаття 9. Податкові, митні та фінансово-контрольні органи Податкові, митні та фінансово-контрольні органи здійснюють адміністрування, контроль, аудит, аналітику ризиків, фінансовий моніторинг і передають матеріали до компетентного органу досудового розслідування у випадках, визначених законом. Податкові, митні та фінансово-контрольні органи не можуть самостійно здійснювати силове кримінальне переслідування, якщо інше прямо не встановлено Конституцією і законом. ### Стаття 10. Прикордонна охорона, Національна гвардія, військовий правопорядок і виконання покарань Органи прикордонної охорони забезпечують охорону державного кордону, прикордонний режим і протидію незаконному перетину кордону в межах Конституції і закону. Національна гвардія України виконує спеціальні функції з охорони публічної безпеки, важливих об’єктів, підтримання правопорядку в особливих умовах та участі в обороні України у порядку, визначеному законом. Військова служба правопорядку забезпечує правопорядок, дисципліну і законність у Силах оборони України в межах, визначених Конституцією і законом. Система виконання покарань забезпечує виконання судових рішень про покарання, права ув’язнених, ресоціалізацію, безпеку і недопущення катувань, приниження гідності або нелюдського поводження. ### Стаття 11. Права людини у кримінальному провадженні Кожна особа має право знати підстави затримання, право мовчати, право на адвоката, право повідомити близьких, право на перекладача, право на медичну допомогу і право на швидку судову перевірку законності затримання. Обшук, арешт майна, доступ до приватних даних, прослуховування, стеження, проникнення до житла або інше істотне втручання у права людини допускаються лише на підставі закону, судового дозволу і принципу пропорційності, крім невідкладних випадків, прямо визначених законом. Докази, отримані шляхом катування, насильства, погроз, шантажу, незаконного стеження, незаконного обшуку або іншого істотного порушення прав людини, є недопустимими. ### Стаття 12. Заборона катувань, фабрикації справ і політичного переслідування Катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання забороняються без винятків. Примус до зізнання, фальсифікація доказів, провокація злочину, незаконне затримання, приховування доказів невинуватості, фабрикація справ або тиск на свідків є грубим порушенням Конституції. Органи правопорядку, прокуратури, безпеки і спеціального розслідування не можуть використовуватися для політичного переслідування, тиску на опозицію, журналістів, бізнес, громадські об’єднання, громади або окремих громадян. ### Стаття 13. Цифрові технології та AI в органах правопорядку Цифрові технології, автоматизовані системи і штучний інтелект можуть використовуватися органами правопорядку лише як допоміжні інструменти аналізу, систематизації інформації, виявлення ризиків, пошуку збігів і підготовки службових матеріалів. Штучний інтелект не може самостійно визнавати людину злочинцем, санкціонувати затримання, обшук, арешт, стеження, доступ до персональних даних або інше втручання у права людини. Забороняється створення прихованих цифрових профілів неблагонадійності, політичного стеження, масового незаконного спостереження або алгоритмічного переслідування людини. ### Стаття 14. Громадський і демократичний контроль Органи прокуратури, поліції, безпеки, антикорупції, економічної безпеки, спеціального розслідування та інші органи правопорядку підлягають парламентському, судовому, внутрішньому, громадському і цифровому контролю в межах, визначених Конституцією і законом. Громадяни, громади, громадські об’єднання, журналісти і правозахисні інституції мають право подавати скарги, цифрові звернення і сигнали недовіри щодо незаконних дій, насильства, катувань, корупції, зловживання владою або системного порушення прав людини органами правопорядку. Скарги на катування, незаконне насильство, смерть, зникнення людини, фальсифікацію справ або політичне переслідування підлягають невідкладній незалежній перевірці. ### Стаття 15. Ради громадської доброчесності органів правопорядку При органах прокуратури, поліції, безпеки, антикорупції, економічної безпеки, спеціального розслідування, прикордонної охорони, військового правопорядку, фінансового контролю та виконання покарань діють ради громадської доброчесності у порядку, визначеному законом. Ради громадської доброчесності є інструментом суспільного контролю за доброчесністю, відкритістю, підзвітністю, повагою до прав людини, недопущенням катувань, політичного переслідування, корупції, зловживання владою та незаконного тиску. Ради громадської доброчесності не здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, процесуальне керівництво, підтримання обвинувачення, контррозвідку, військове командування або інші владні повноваження відповідного органу. Ради громадської доброчесності не мають права втручатися в конкретне кримінальне провадження, оперативну розробку, таємницю слідства, державну таємницю, захист потерпілих, свідків або безпекові операції. Ради громадської доброчесності мають право аналізувати відкриту інформацію про діяльність відповідного органу, приймати і систематизувати громадські скарги, цифрові звернення і сигнали недовіри, ініціювати перевірку фактів катувань, незаконного насильства, політичного переслідування, корупції, фабрикації справ або системного порушення прав людини. Ради громадської доброчесності мають право надавати висновки щодо доброчесності кандидатів на посади керівника відповідного органу та його заступників, брати участь у публічній доброчесній оцінці кандидатів на керівні посади, подавати обґрунтовані пропозиції щодо звільнення керівника відповідного органу або його заступників у разі виявлення фактів, несумісних із перебуванням на посаді. Висновок ради громадської доброчесності щодо кандидата на посаду керівника відповідного органу або його заступника є обов’язковим елементом процедури призначення. Призначення керівника відповідного органу або його заступника без розгляду висновку ради громадської доброчесності не допускається. Негативний висновок ради громадської доброчесності щодо доброчесності кандидата не є автоматичною забороною на призначення, але може бути подоланий лише публічним, мотивованим і юридично відповідальним рішенням суб’єкта призначення у порядку, визначеному законом. Суб’єкт призначення, який призначає особу всупереч негативному висновку ради громадської доброчесності, зобов’язаний публічно обґрунтувати таке рішення і несе політичну, дисциплінарну або іншу відповідальність у випадках, визначених законом. Обґрунтована пропозиція ради громадської доброчесності щодо звільнення керівника відповідного органу або його заступника є обов’язковою до розгляду суб’єктом, уповноваженим ухвалювати рішення про призначення і звільнення такої посадової особи. Суб’єкт, уповноважений ухвалювати рішення про звільнення, зобов’язаний у строк, визначений законом, розглянути пропозицію ради громадської доброчесності, провести необхідну перевірку та ухвалити мотивоване рішення. Відмова у звільненні посадової особи всупереч обґрунтованій пропозиції ради громадської доброчесності має бути публічно мотивованою, крім відомостей, що становлять державну таємницю, таємницю слідства або захищають безпеку людини. До складу рад громадської доброчесності не можуть входити особи, які мають конфлікт інтересів, залежать від політичних партій, олігархічних груп, кримінальних структур, держави-агресора, іноземних спецслужб або суб’єктів, щодо яких відповідний орган здійснює контроль, розслідування чи інші владні дії. Закон не може перетворити ради громадської доброчесності на декоративний орган без реального впливу на доброчесність керівництва органів правопорядку. ### Стаття 16. Доброчесність і відповідальність працівників правопорядку Працівники прокуратури, поліції, безпеки, антикорупційних органів, органів економічної безпеки, спеціального розслідування та інших органів правопорядку зобов’язані відповідати вимогам доброчесності, професійності, прав людини, майнової прозорості і незалежності від політичного, олігархічного, кримінального або зовнішнього впливу. Незаконне збагачення, прихована залежність, корупція, державна зрада, співпраця з державою-агресором, катування, фабрикація справ, незаконний тиск або використання посади для приватної вигоди є несумісними зі службою в органах правопорядку. Працівник органу правопорядку не зобов’язаний і не має права виконувати явно злочинний або явно неконституційний наказ. ### Стаття 17. Правопорядок під час воєнного стану Воєнний або надзвичайний стан не скасовує Конституцію, права людини, презумпцію невинуватості, судовий контроль і заборону катувань. Під час воєнного стану повноваження органів правопорядку можуть бути розширені лише законом, у межах необхідності, пропорційності, строковості, парламентського контролю і судового захисту. Боротьба з агресором, диверсіями, тероризмом, колаборацією або підривною діяльністю не може бути підставою для свавілля, політичної помсти, незаконного переслідування або позасудового покарання. ### Стаття 18. Спеціальні закони про прокуратуру, поліцію, безпеку і правопорядок Статус, повноваження, межі компетенції, порядок взаємодії, відповідальність, контроль і гарантії законності прокуратури, поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного агентства з питань запобігання корупції, органу економічної безпеки держави, податкових, митних і фінансово-контрольних органів, прикордонної охорони, Національної гвардії України, військового правопорядку, системи виконання покарань, рад громадської доброчесності та інших органів правопорядку визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть руйнувати принцип розмежування повноважень, створювати дублювання підслідності, дозволяти політичне використання органів правопорядку, скасовувати судовий контроль, перетворювати ради громадської доброчесності на декоративний орган або звужувати сутність прав людини. ## Пояснення для громадян Цей розділ визначає, хто і за що відповідає у системі правопорядку. Його мета — зробити державу сильною проти злочину, корупції, агресора, тероризму, диверсій і економічних схем, але водночас не дозволити силовим органам стати каральною машиною проти людини, бізнесу, громад або політичних опонентів. Прокуратура не повинна бути загальним наглядачем над усіма. Її завдання — процесуальне керівництво, публічне обвинувачення і законність кримінального провадження. Поліція відповідає за публічний порядок, безпеку громадян і звичайні кримінальні правопорушення. Служба безпеки України відповідає за державну безпеку, контррозвідку, тероризм, шпигунство, диверсії, державну зраду і загрози незалежності. Вона не повинна бути органом тиску на бізнес або політичного стеження. Державне бюро розслідувань розслідує злочини високопосадовців, суддів, правоохоронців і військових посадових осіб. НАБУ і САП відповідають за топкорупцію. НАЗК відповідає за запобігання корупції, декларації, конфлікти інтересів і доброчесність, але не є слідчим органом. Орган економічної безпеки має боротися з економічними злочинами, але не може стати новою податковою міліцією для тиску на добросовісний бізнес. Податкова, митниця і фінансовий контроль мають адмініструвати, перевіряти, аналізувати і передавати матеріали компетентним органам, але не повинні самостійно перетворюватися на силовий каральний апарат. Ради громадської доброчесності потрібні для того, щоб органи правопорядку не закривалися від суспільства. Вони не керують слідством і не втручаються в конкретні справи, але мають реальний вплив на доброчесність керівництва. Без розгляду їхнього висновку не можна призначити керівника або заступника керівника відповідного органу. Якщо рада подає обґрунтовану пропозицію щодо звільнення керівника або заступника, суб’єкт призначення зобов’язаний її розглянути, провести перевірку і публічно пояснити своє рішення. Головна ідея розділу: кожен орган має свою функцію, свою межу і свою відповідальність. Якщо орган виходить за межі своєї функції або перетворюється на інструмент тиску, він порушує Конституцію. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно розділити систему правопорядку за функціями, а не лише за назвами органів? - Чи достатньо чітко розмежовано прокуратуру, поліцію, СБУ, ДБР, НАБУ, САП, НАЗК і орган економічної безпеки? - Чи правильно, що прокуратура не має бути органом загального нагляду? - Чи правильно обмежити СБУ сферою державної безпеки, контррозвідки, тероризму, диверсій, шпигунства і державної зради? - Чи має СБУ бути повністю усунута від звичайних економічних і бізнесових справ? - Чи правильно, що НАБУ займається саме топкорупцією, а не всією корупцією? - Чи правильно, що НАЗК не є слідчим органом? - Як зробити орган економічної безпеки таким, щоб він не став новою податковою міліцією? - Чи мають податкова і митниця бути лише адміністративними та контрольними органами без силового кримінального переслідування? - Як уникнути дублювання підслідності між НАБУ, ДБР, СБУ, поліцією і органом економічної безпеки? - Чи правильно створити ради громадської доброчесності при всіх органах правопорядку? - Який реальний вплив мають мати ради громадської доброчесності на призначення керівників і заступників? - Чи має негативний висновок ради громадської доброчесності блокувати призначення, чи лише вимагати публічного подолання? - Чи правильно, що пропозиція ради громадської доброчесності щодо звільнення керівника або заступника є обов’язковою до розгляду? - Як не допустити перетворення рад громадської доброчесності на політичний інструмент? - Чи правильно дозволити використання AI в органах правопорядку лише як допоміжного інструменту? - Як забезпечити, щоб воєнний стан не став підставою для свавілля силових органів? ## Аналітика змін до Розділ XIV. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок # Аналітика змін: Розділ XIV. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про прокуратуру, правоохоронні органи, захист прав людини, судовий контроль, заборону катувань, право на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування, правову допомогу, презумпцію невинуватості, оборону, безпеку та виконання судових рішень. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує функціонально розвести прокуратуру, поліцію, Службу безпеки України, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Національне агентство з питань запобігання корупції, орган економічної безпеки держави, податкові, митні та фінансово-контрольні органи, прикордонну охорону, Національну гвардію України, військовий правопорядок і систему виконання покарань. Кожен орган має діяти лише в межах власної конституційної функції. Дублювання підслідності, конкуренція повноважень, політичне перекидання справ між органами та використання органу не за його призначенням забороняються. Редакція також запроваджує ради громадської доброчесності при органах правопорядку як інструмент суспільного контролю. Такі ради не втручаються у слідство, оперативну роботу або державну таємницю, але мають матеріальний вплив на доброчесність керівництва: їхні висновки щодо кандидатів на посади керівників і заступників є обов’язковим елементом процедури призначення, а їхні пропозиції щодо звільнення — обов’язковими до розгляду суб’єктом призначення. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в переході від розмитої системи силових органів до моделі чіткого конституційного розмежування: один тип загрози — один головний компетентний орган; один кримінальний процес — один процесуальний керівник; остаточне рішення про права, винуватість і покарання — тільки суд. Друга ключова зміна — створення рад громадської доброчесності, які мають не декоративну, а реальну процедурну вагу у питаннях призначення і звільнення керівників органів правопорядку. ## Що посилено - Захист людини від незаконного примусу. - Розмежування повноважень між органами правопорядку. - Заборону дублювання підслідності. - Заборону політичного, олігархічного і приватного використання силових органів. - Заборону катувань, фабрикації справ, примусу до зізнання і політичного переслідування. - Судовий контроль за затриманням, обшуком, арештом, стеженням і доступом до персональних даних. - Захист добросовісного бізнесу від силового тиску. - Громадський, парламентський, судовий і цифровий контроль. - Доброчесність керівництва органів правопорядку через ради громадської доброчесності. - Обов’язок розгляду висновків і пропозицій рад громадської доброчесності. ## Що додано нового - Конституційний принцип “один тип загрози — один головний компетентний орган”. - Пряму заборону дублювання підслідності та політичного перекидання справ між органами. - Функціональне розмежування прокуратури, поліції, СБУ, ДБР, НАБУ, САП, НАЗК, органу економічної безпеки, податкових, митних і фінансово-контрольних органів. - Заборону перетворення СБУ на орган економічного тиску або політичного стеження. - Заборону перетворення органу економічної безпеки на нову податкову міліцію. - Ради громадської доброчесності при органах правопорядку. - Обов’язковість висновку ради громадської доброчесності як елементу процедури призначення керівника або його заступника. - Обов’язковість розгляду пропозиції ради громадської доброчесності щодо звільнення керівника або його заступника. - Заборону перетворювати ради громадської доброчесності на декоративний орган. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб силова система перестала бути хаотичною, дублюючою, політично керованою і небезпечною для людини та бізнесу. Ради громадської доброчесності потрібні для того, щоб органи правопорядку не були закритими корпораціями. Водночас такі ради не повинні керувати слідством або втручатися в конкретні справи. Їхній вплив має бути спрямований на доброчесність керівництва, відкритість, скарги, публічну довіру і перевірку системних порушень. ## Можливі ризики - Дублювання повноважень між СБУ, НАБУ, ДБР, поліцією та органом економічної безпеки. - Політичне перекидання справ між органами. - Перетворення СБУ на орган політичного або економічного тиску. - Перетворення органу економічної безпеки на нову податкову міліцію. - Формальний громадський контроль без реального впливу. - Перетворення рад громадської доброчесності на політичні інструменти. - Розкриття таємниці слідства або державної таємниці під виглядом громадського контролю. - Ігнорування негативних висновків рад громадської доброчесності без відповідальності. ## Запобіжники - Кожен орган діє лише в межах своєї конституційної функції. - Заборонено дублювання підслідності, конкуренцію повноважень і політичне перекидання справ. - СБУ не підміняє поліцію, антикорупційні органи, орган економічної безпеки або суд. - НАЗК не є органом досудового розслідування. - Орган економічної безпеки не може бути інструментом силового тиску на добросовісний бізнес. - Ради громадської доброчесності не втручаються у конкретні справи, оперативну роботу, державну таємницю або таємницю слідства. - Висновок ради громадської доброчесності є обов’язковим елементом процедури призначення керівника або заступника. - Негативний висновок може бути подоланий лише публічним, мотивованим і юридично відповідальним рішенням. - Пропозиція ради громадської доброчесності щодо звільнення керівника або заступника є обов’язковою до розгляду. - Закон не може перетворити ради громадської доброчесності на декоративний орган. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — гарантії гідності, свободи, недоторканності, презумпції невинуватості, права на захист і заборони катувань. - Розділ V — цифрові звернення, сигнали недовіри, AI і цифрові інструменти контролю. - Розділ VIII — парламентський контроль і закони про органи правопорядку. - Розділ IX — заборона використання силових органів як особистої вертикалі Президента-Гетьмана. - Розділ X — виконавча політика у сфері правопорядку. - Розділ XI — межі силових повноважень під час воєнного стану. - Розділ XIII — судовий контроль за істотним втручанням у права людини. - Розділ XV — антикорупційна система і доброчесність. - Розділ XX — цифрові технології, AI, дані і кібербезпека. - Розділ XXIII — захист від реваншу, узурпації і руйнування незнищуваного ядра Конституції. --- # Розділ XV. Антикорупція і доброчесність Source page: https://vkua.org/sections/15_antykoruptsiia_dobrochesnist.html # Розділ XV. Антикорупція і доброчесність ## Короткий зміст Цей розділ визначає доброчесність публічної влади як одну з основ довіри Українського народу до держави. Корупція розглядається не лише як окремий злочин, а як загроза Конституції, справедливості, народовладдю, обороноздатності, економічному розвитку, правам людини і самому існуванню держави. Розділ встановлює, що публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення, політичної вигоди, сімейного привілею, бізнесового контролю або олігархічного впливу. Антикорупційна система має охоплювати не лише хабарі, а й незаконне збагачення, приховані активи, конфлікт інтересів, політичну корупцію, тіньове фінансування партій, купівлю мандатів, непрозорий лобізм, захоплення держави приватними групами, зловживання публічними коштами, корупцію в судах, силових органах, уряді, парламенті, громадах, державних підприємствах і оборонному секторі. Розділ закладає принцип повної майнової прозорості посадових осіб, обов’язок пояснювати походження активів, можливість повернення незаконно набутого майна в дохід держави за рішенням суду, захист викривачів, прозорість політичного фінансування, відкритість лобізму, контроль за публічними закупівлями і цифрову антикорупційну інфраструктуру. Антикорупційні органи мають бути незалежними від політичного, олігархічного, кримінального і зовнішнього впливу, але самі також підлягають доброчесності, громадському контролю, аудиту і відповідальності. ## Основні положення 1. Доброчесність публічної влади є конституційною умовою довіри Українського народу до держави. 2. Публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення. 3. Корупція, незаконне збагачення, приховане володіння активами, конфлікт інтересів, політична купівля влади та використання посади для приватної вигоди є порушенням Конституції. 4. Посадові особи зобов’язані декларувати доходи, майно, витрати, корпоративні права, цінні папери, криптоактиви, іноземні активи, трасти, фонди, бенефіціарні інтереси та активи, якими вони фактично користуються або які контролюють. 5. Приховане володіння активом через родичів, довірених осіб, номінальних власників, компанії, фонди, трасти або інші конструкції прирівнюється до недекларування. 6. Незаконно набуті активи підлягають поверненню в дохід держави за рішенням суду. 7. Відставка, звільнення, завершення строку повноважень або зміна посади не звільняють від відповідальності за корупцію чи незаконне збагачення. 8. Посадова особа не має права брати участь у рішенні, в якому має особистий, сімейний, бізнесовий, партійний, корпоративний або інший приватний інтерес. 9. Політична влада не може бути куплена, приховано профінансована або використана як борг перед приватним донором. 10. Фінансування партій, виборчих кампаній, політичної реклами і референдумних кампаній має бути відкритим, законним і публічно контрольованим. 11. Великий приватний капітал не може перетворюватися на приватну владу над державою. 12. Лобіювання допускається лише як відкрита, зареєстрована і прозора участь у формуванні політики. 13. Публічні кошти, державне і комунальне майно, природні ресурси та державні підприємства належать Українському народові і не можуть використовуватися для приватного, партійного або олігархічного збагачення. 14. Викривач корупції або загрози публічному інтересу перебуває під захистом держави. 15. Антикорупційні органи мають бути незалежними, професійними, доброчесними і захищеними від політичного впливу. 16. Антикорупційна система не може використовуватися як інструмент політичної помсти, вибіркового переслідування або олігархічної війни. 17. Цифрова антикорупційна система має виявляти ризики, а не автоматично карати людину. 18. Остаточне рішення про відповідальність, конфіскацію майна або обмеження прав ухвалює компетентний орган або суд у порядку, визначеному законом. ## Основні принципи - Доброчесність як обов’язкова умова публічної влади. - Служіння Українському народові, а не приватному інтересу. - Повна майнова прозорість посадових осіб. - Нульова терпимість до незаконного збагачення. - Заборона прихованого володіння активами. - Обов’язок пояснювати походження майна і витрат. - Реальне повернення незаконно набутого майна. - Запобігання конфлікту інтересів. - Прозоре фінансування партій, виборів і політичної діяльності. - Заборона політичної купівлі влади. - Захист держави від олігархічного, кримінального, корпоративного і зовнішнього захоплення. - Відкритий і зареєстрований лобізм. - Прозорі публічні закупівлі. - Захист викривачів. - Незалежність і підзвітність антикорупційних органів. - Цифрова прозорість декларацій, закупівель, бенефіціарів, політичних внесків, лобістів і державного майна. - AI-аналітика корупційних ризиків лише як допоміжний інструмент. - Заборона використання антикорупції як політичної зброї. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Доброчесність публічної влади Доброчесність публічної влади є конституційною умовою довіри Українського народу до держави. Публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення, політичного привілею, сімейної вигоди, бізнесового контролю, олігархічного впливу або зовнішньої залежності. Кожна посадова особа держави, органу місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури, органу правопорядку, державного підприємства, установи чи організації зобов’язана діяти доброчесно, відкрито, неупереджено, в інтересах публічного блага і в межах Конституції та закону. Незалежність органу влади або посадової особи не означає незалежність від доброчесності, прозорості, відповідальності і контролю Українського народу. ### Стаття 2. Корупція як порушення Конституції Корупція є порушенням Конституції, прав людини, народовладдя, справедливості, економічної свободи, обороноздатності і довіри Українського народу до держави. Корупцією є використання публічної влади, посади, мандата, службового становища, доступу до публічних ресурсів або впливу на державне рішення для приватної, сімейної, партійної, корпоративної, олігархічної, кримінальної або зовнішньої вигоди. Корупція включає хабарництво, незаконне збагачення, приховане володіння активами, зловживання владою, торгівлю впливом, конфлікт інтересів, політичну корупцію, приховане фінансування політики, корупційний лобізм, підкуп виборців, купівлю посад, корупцію в закупівлях, незаконне використання державного майна та інші форми зловживання публічною довірою. Держава зобов’язана створити систему запобігання, виявлення, розслідування, переслідування, покарання і відшкодування шкоди, завданої корупцією. ### Стаття 3. Обов’язок майнової прозорості Посадові особи, особи, які претендують на публічні посади, особи, які виконують функції держави або місцевого самоврядування, а також інші особи, визначені законом, зобов’язані подавати правдиві, повні і своєчасні декларації про свої доходи, витрати, майно, зобов’язання, корпоративні права, цінні папери, криптоактиви, іноземні активи, трасти, фонди, бенефіціарні інтереси та інші активи. Декларуванню підлягають також активи, якими посадова особа фактично володіє, користується або які контролює прямо чи опосередковано, незалежно від формального власника. Приховане володіння активом через родичів, довірених осіб, номінальних власників, компанії, фонди, трасти, іноземні структури, криптогаманці або інші юридичні чи фактичні конструкції прирівнюється до недекларування. Декларування має забезпечувати реальну можливість суспільства і компетентних органів перевірити відповідність способу життя посадової особи її законним доходам. Закон визначає обсяг декларацій, порядок перевірки, захист персональних даних, відкритість суспільно значущої інформації та відповідальність за неправдиве декларування. ### Стаття 4. Незаконне збагачення і необґрунтовані активи Посадова особа не може набувати, утримувати, приховувати або передавати активи, законне походження яких вона не може обґрунтовано пояснити. Істотна невідповідність між законними доходами посадової особи, її витратами, способом життя, активами або активами осіб, через яких вона фактично контролює майно, є підставою для перевірки. Незаконно набуті або необґрунтовані активи підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду у порядку, визначеному законом. Стягнення незаконно набутих або необґрунтованих активів не залежить від того, чи залишила посадова особа посаду, чи змінила посаду, чи завершився строк її повноважень. Ніхто не може зберегти майно, набуте через корупцію, приховане володіння, зловживання владою або використання публічної посади для приватної вигоди. ### Стаття 5. Повернення корупційних активів і відшкодування шкоди Держава зобов’язана забезпечити повернення активів, набутих через корупцію, незаконне збагачення, зловживання владою, розкрадання публічних коштів або незаконне використання державного чи комунального майна. Повернення корупційних активів може здійснюватися щодо майна, коштів, корпоративних прав, цінних паперів, криптоактивів, іноземних активів, трастів, фондів, доходів від такого майна та іншої вигоди. Повернення активів здійснюється з дотриманням права на справедливий суд, права на захист, презумпції невинуватості у кримінальному провадженні та процесуальних гарантій. Особа, яка добросовісно набула майно і не знала та не могла знати про його корупційне походження, захищається законом. Корупційна шкода, завдана державі, громаді або Українському народові, має бути відшкодована. ### Стаття 6. Конфлікт інтересів Посадова особа не має права ухвалювати, готувати, погоджувати, контролювати або впливати на рішення, в якому має особистий, сімейний, бізнесовий, партійний, корпоративний, майновий або інший приватний інтерес. Конфлікт інтересів має бути відкрито повідомлений, зафіксований і усунутий до ухвалення відповідного рішення. Якщо конфлікт інтересів не може бути усунутий інакше, посадова особа відсторонюється від підготовки, обговорення, ухвалення або контролю відповідного рішення. Приховування конфлікту інтересів, участь у рішенні всупереч такому конфлікту або використання службового становища для приватної вигоди є порушенням Конституції і тягне відповідальність, визначену законом. ### Стаття 7. Політична корупція і фінансування політики Політична влада не може бути куплена, приховано профінансована або використана як борг перед приватним донором, олігархічною групою, іноземним суб’єктом, кримінальним середовищем або державою-агресором. Фінансування політичних партій, виборчих кампаній, референдумних кампаній, політичної реклами, політичних фондів та іншої політичної діяльності має бути законним, відкритим, прозорим і публічно контрольованим. Забороняються приховані донори, підставні донори, іноземне фінансування політичної діяльності, фінансування з боку держави-агресора, фінансування через фіктивні структури, купівля мандатів, купівля голосів, винагорода за політичне рішення або використання державних ресурсів для партійної вигоди. Політична партія, виборчий штаб, кандидат або посадова особа не можуть приймати фінансову, організаційну, медійну або іншу приховану підтримку, яка створює залежність від приватного, олігархічного, кримінального або зовнішнього центру впливу. Держава забезпечує відкритий цифровий облік політичних внесків, витрат, донорів, пов’язаних осіб, політичної реклами і джерел політичного фінансування. ### Стаття 8. Олігархічний вплив і захоплення держави Великий приватний капітал, власність або економічний успіх самі по собі не є порушенням Конституції. Великий приватний капітал не може перетворюватися на приватну владу над державою, судами, парламентом, урядом, органами правопорядку, регуляторами, громадами, медіа або стратегічними рішеннями держави. Забороняється захоплення держави приватними, олігархічними, кримінальними, корпоративними або зовнішніми групами впливу. Ознаками захоплення держави є приховане фінансування політики, контроль посадових осіб, вплив на суди, купівля регуляторів, монопольне використання державних ресурсів, приватизація державної політики, контроль медіа для політичного тиску, приховане лобіювання, використання силових органів для бізнесової війни або інші форми перетворення публічної влади на приватний інструмент. Держава зобов’язана створити механізми запобігання олігархічному впливу, демонополізації політичного доступу, прозорості власності медіа, фінансування політики, лобізму, регуляторних рішень і публічних закупівель. ### Стаття 9. Лобізм і прозорий вплив на державні рішення Лобіювання допускається лише як відкрита, зареєстрована, прозора і законна участь у формуванні державної політики, законодавства, регуляторних рішень або публічних програм. Кожна особа, група, бізнес, професійне об’єднання, громадська організація або інший суб’єкт має право відкрито представляти свої інтереси у спосіб, визначений законом. Приховане лобіювання, купівля рішень, винагорода за голосування, фінансування посадової особи, вплив через підставних осіб, прихована участь у підготовці нормативних актів або надання приватної вигоди за державне рішення забороняються. Держава забезпечує відкритий реєстр лобістів, зустрічей, поданих пропозицій, зацікавлених осіб і сфери інтересу, крім випадків, коли обмеження інформації необхідне для захисту державної таємниці, безпеки людини або іншого конституційно захищеного інтересу. Лобізм не може підміняти народовладдя, парламентську процедуру, громадське обговорення або незалежність посадової особи. ### Стаття 10. Публічні кошти, закупівлі, державне майно і ресурси Публічні кошти, державне і комунальне майно, природні ресурси, державні підприємства, концесії, ліцензії, дозволи, земля та інші публічні активи належать Українському народові або відповідним громадам і не можуть використовуватися для приватного, партійного, сімейного, олігархічного або кримінального збагачення. Публічні закупівлі, продаж або передача державного чи комунального майна, концесії, оренда, управління ресурсами і використання державних підприємств мають здійснюватися прозоро, конкурентно, доброчесно і під суспільним контролем. Державні підприємства не можуть бути касою політичних партій, джерелом прихованого фінансування посадових осіб, каналом корупційного збагачення або інструментом приватного контролю над державою. Оборонні, безпекові та інші чутливі закупівлі можуть мати закриту частину лише в межах, необхідних для захисту державної безпеки, життя людей або військової операції. Закрита частина оборонних чи безпекових закупівель підлягає спеціальному аудиту, парламентському контролю і наступному розкриттю у межах, сумісних із державною безпекою, після зникнення підстав для секретності. ### Стаття 11. Доброчесність судової, правоохоронної і контрольної системи Судді, прокурори, працівники органів правопорядку, антикорупційних органів, органів економічної безпеки, фінансового контролю, податкових і митних органів зобов’язані відповідати підвищеним вимогам доброчесності, майнової прозорості, незалежності і відсутності конфлікту інтересів. Корупція в судах, прокуратурі, органах правопорядку, антикорупційних органах або контрольних органах є особливо небезпечною формою порушення Конституції, оскільки руйнує здатність держави захищати право. Орган, який бореться з корупцією або контролює інших, сам підлягає доброчесності, аудиту, громадському контролю і відповідальності. Належність до судової, правоохоронної, антикорупційної або контрольної системи не може бути підставою для уникнення перевірки, відповідальності або декларування. ### Стаття 12. Захист викривачів Особа, яка добросовісно повідомила про корупцію, незаконне збагачення, приховані активи, конфлікт інтересів, політичну корупцію, розкрадання публічних коштів, зловживання владою або іншу загрозу публічному інтересу, перебуває під захистом держави. Викривач має право на захист від звільнення, переслідування, пониження на посаді, погроз, тиску, дискредитації, судового зловживання, розголошення особистих даних та інших форм помсти. Держава забезпечує викривачу конфіденційні канали повідомлення, правову допомогу, захист персональних даних, захист родини, компенсацію шкоди і в установлених законом випадках винагороду. Недобросовісне повідомлення, завідомо неправдивий донос або використання статусу викривача для шантажу чи помсти не захищаються Конституцією і тягнуть відповідальність, визначену законом. ### Стаття 13. Антикорупційні органи В Україні діє система незалежних, професійних і доброчесних антикорупційних органів, відповідальних за запобігання корупції, виявлення корупційних ризиків, перевірку декларацій, розслідування корупційних злочинів, процесуальне керівництво, підтримання обвинувачення, повернення активів та інші повноваження, визначені Конституцією і законом. Антикорупційні органи мають бути захищені від політичного, олігархічного, кримінального, корпоративного і зовнішнього впливу. Керівники антикорупційних органів призначаються за відкритою, конкурсною, доброчесною процедурою з участю незалежної експертизи і громадського контролю. Антикорупційні органи не можуть бути підпорядковані політичній владі у спосіб, що унеможливлює незалежне розслідування або переслідування корупції високопосадовців. Антикорупційні органи самі підлягають контролю доброчесності, аудиту, прозорості, звітності, парламентському і громадському контролю у межах, сумісних із таємницею слідства і правами людини. ### Стаття 14. Ради громадської доброчесності в антикорупційній системі При антикорупційних, правоохоронних, контрольних, суддівських та інших органах, діяльність яких має високий ризик корупційного впливу, можуть діяти ради громадської доброчесності або інші незалежні механізми громадської оцінки доброчесності. Такі ради або механізми не підміняють орган державної влади, не здійснюють слідство, судочинство, оперативну діяльність або управління органом, але мають право надавати висновки щодо доброчесності кандидатів, посадових осіб, керівників і заступників керівників відповідних органів. Висновок ради громадської доброчесності або іншого незалежного механізму доброчесності має бути обов’язковим для розгляду у процедурі призначення, просування, дисциплінарної відповідальності або звільнення у випадках, визначених законом. Негативний висновок щодо доброчесності не може бути проігнорований мовчки і потребує публічного, мотивованого і юридично відповідального рішення компетентного суб’єкта. Закон не може перетворити громадську доброчесність на декоративну процедуру без реального впливу на очищення публічної влади. ### Стаття 15. Цифрова антикорупційна інфраструктура Держава створює і підтримує цифрову антикорупційну інфраструктуру, яка забезпечує прозорість декларацій, бенефіціарної власності, політичного фінансування, лобізму, публічних закупівель, державного і комунального майна, державних підприємств, судових і дисциплінарних рішень, конфліктів інтересів та інших даних, важливих для доброчесності публічної влади. Цифрові антикорупційні реєстри мають бути доступними, захищеними, сумісними між собою, придатними для автоматизованого аналізу і публічного контролю. Обмеження доступу до антикорупційних даних допускається лише у випадках, прямо визначених законом, якщо це необхідно для захисту життя людини, державної безпеки, таємниці слідства або іншого конституційно захищеного інтересу. Закриття антикорупційних реєстрів не може використовуватися для приховування корупції, незаконного збагачення, політичного фінансування або конфлікту інтересів. ### Стаття 16. AI і аналітика корупційних ризиків Цифрові системи, автоматизований аналіз і штучний інтелект можуть використовуватися для виявлення корупційних ризиків, невідповідності способу життя законним доходам, прихованих зв’язків, конфліктів інтересів, пов’язаних осіб, підозрілих закупівель, аномальних рішень і схем незаконного збагачення. Штучний інтелект не може самостійно визнавати особу винною, накладати покарання, конфісковувати майно, обмежувати права або замінювати компетентний орган чи суд. Результати цифрової аналітики є підставою для перевірки, аудиту, службового аналізу або процесуальних дій у порядку, визначеному законом, але не є автоматичним доказом вини. Особа має право знати про істотне використання автоматизованого аналізу щодо неї, отримати пояснення основних підстав ризикового висновку, подати заперечення і вимагати людського перегляду у випадках, визначених законом. Антикорупційні цифрові системи мають бути захищені від політичного налаштування, вибіркового застосування, прихованого втручання, маніпуляції алгоритмами або використання для переслідування невинних осіб. ### Стаття 17. Відповідальність за корупцію Корупційні правопорушення, незаконне збагачення, приховане володіння активами, конфлікт інтересів, політична корупція, купівля посад, торгівля впливом, корупція в закупівлях, корупція в судах, правоохоронних органах, оборонному секторі або на державних підприємствах тягнуть відповідальність, визначену законом. Відповідальність за корупцію має бути реальною, невідворотною, пропорційною і такою, що усуває корупційну вигоду. Корупційна відповідальність може включати кримінальну, цивільну, адміністративну, дисциплінарну, політичну, майнову відповідальність, звільнення з посади, заборону обіймати посади, стягнення активів, позбавлення незаконної вигоди і відшкодування шкоди. Імунітет, мандат, посада, звання, ранг, належність до політичної більшості, судової системи, правоохоронного органу або органу безпеки не можуть бути щитом від відповідальності за корупцію. ### Стаття 18. Заборона використання антикорупції як політичної зброї Антикорупційна система не може використовуватися як інструмент політичної помсти, вибіркового переслідування, олігархічної війни, тиску на незалежні медіа, громадські об’єднання, бізнес, опозицію або окремих громадян. Розслідування, перевірки, обвинувачення, дисциплінарні процедури і публічні антикорупційні дії мають ґрунтуватися на законі, доказах, рівності перед законом, презумпції невинуватості, праві на захист і незалежності компетентного органу. Вибіркове застосування антикорупційного законодавства є порушенням Конституції. Ніхто не може бути звільнений від антикорупційної перевірки через політичну лояльність, посаду, вплив, багатство, медійну силу або наближеність до влади. ### Стаття 19. Антикорупція під час воєнного стану Воєнний або надзвичайний стан не скасовує обов’язку доброчесності, майнової прозорості, запобігання корупції, відповідальності за незаконне збагачення і захисту публічних коштів. Під час війни можуть бути тимчасово обмежені окремі форми публічного розкриття інформації, якщо це необхідно для захисту життя людей, оборонної операції, державної таємниці або безпеки держави. Такі обмеження мають бути строковими, пропорційними, обґрунтованими і не можуть використовуватися для приховування корупції, незаконного збагачення, розкрадання оборонних коштів або зловживання владою. Оборонні закупівлі, військова допомога, гуманітарна допомога, відновлення, міжнародна фінансова підтримка і кошти на безпеку підлягають спеціальному антикорупційному контролю та аудиту. ### Стаття 20. Спеціальні закони про антикорупцію і доброчесність Декларування, перевірка декларацій, запобігання конфлікту інтересів, незаконне збагачення, цивільна конфіскація необґрунтованих активів, політичне фінансування, лобізм, публічні закупівлі, державне майно, захист викривачів, антикорупційні органи, ради громадської доброчесності, цифрова антикорупційна інфраструктура, AI-аналітика корупційних ризиків і відповідальність за корупцію визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть звужувати сутність доброчесності публічної влади, легалізувати приховане володіння активами, політичну корупцію, олігархічне захоплення держави, безкарність високопосадовців або декоративний характер антикорупційного контролю. ## Пояснення для громадян Цей розділ виходить із простої ідеї: держава не може бути справедливою, якщо публічна посада перетворюється на спосіб приватного збагачення. Корупція — це не тільки хабар. Це також приховані активи, майно на родичах, підставні компанії, політичні донори, які купують вплив, депутати або посадовці, які працюють на приватну групу, судді або силовики, які прикривають “своїх”, державні підприємства як каса партії, закупівлі для наближених, прихований лобізм, конфлікт інтересів і збагачення без пояснення походження коштів. Посадовець має бути прозорим. Якщо він живе значно багатше, ніж дозволяють його законні доходи, держава і суспільство мають право вимагати пояснення. Якщо майно не має законного походження, воно має бути повернуте державі за рішенням суду. Політика також має бути прозорою. Партії, вибори і політична реклама не можуть фінансуватися приховано. Політична влада не повинна бути боргом перед олігархом, донором, іноземною силою або кримінальною групою. Великий бізнес не є злочином. Але великий бізнес не має права купувати державу, суди, депутатів, регуляторів, силові органи або медіа для політичного контролю. Лобізм не забороняється повністю. Якщо група інтересів хоче впливати на політику, вона може це робити відкрито, зареєстровано і прозоро. Прихований вплив, купівля рішень або винагорода за голосування забороняються. Викривачі мають бути захищені. Людина, яка добросовісно повідомляє про корупцію, не повинна втратити роботу, бути знищена репутаційно або залишитися без захисту. Цифрові системи й AI можуть допомагати знаходити корупційні ризики, але вони не можуть автоматично визнавати людину винною або карати її. Остаточне рішення має ухвалювати компетентний орган або суд. Головна мета розділу — зробити так, щоб держава належала Українському народові, а не тим, хто має гроші, посади, зв’язки або приховані важелі впливу. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити доброчесність публічної влади як конституційну умову довіри до держави? - Чи достатньо широко визначено корупцію — не лише як хабар, а як зловживання публічною довірою? - Які посадові особи мають подавати повні декларації? - Чи має декларація охоплювати криптоактиви, трасти, іноземні активи, корпоративні права і фактичне користування майном? - Як найкраще визначити приховане володіння активом? - Чи правильно прирівняти приховане володіння активом до недекларування? - Якою має бути процедура перевірки необґрунтованих активів? - Чи достатньо судового рішення для стягнення незаконно набутого майна в дохід держави? - Як захистити добросовісних набувачів майна? - Чи правильно, що відставка або завершення повноважень не звільняє від відповідальності за корупцію? - Як найкраще врегулювати конфлікт інтересів? - Чи має посадовець автоматично відсторонюватися від рішення, якщо має приватний інтерес? - Як забезпечити повну прозорість фінансування партій і виборчих кампаній? - Чи потрібен відкритий цифровий реєстр політичних внесків і політичної реклами? - Як заборонити приховане фінансування політики через підставних осіб? - Як відрізнити законний великий бізнес від олігархічного захоплення держави? - Які ознаки мають свідчити про захоплення держави приватною групою? - Чи потрібно легалізувати лобізм через відкритий реєстр? - Як відрізнити прозорий лобізм від корупційного впливу? - Чи достатньо прозорості у публічних закупівлях? - Як забезпечити контроль за оборонними закупівлями без розкриття військової таємниці? - Який захист мають отримати викривачі корупції? - Чи має викривач мати право на винагороду у важливих випадках? - Як захистити викривачів від помсти? - Як забезпечити незалежність антикорупційних органів? - Як контролювати самі антикорупційні органи, щоб вони не стали недоторканими? - Яку роль мають відігравати ради громадської доброчесності в антикорупційній системі? - Чи має негативний висновок громадської доброчесності блокувати призначення, чи лише вимагати публічного подолання? - Які антикорупційні реєстри мають бути відкритими? - Як застосовувати AI для виявлення корупційних ризиків без автоматичного покарання людини? - Як запобігти використанню антикорупції як політичної зброї? - Чи мають антикорупційні обмеження діяти під час воєнного стану? - Які дані можна тимчасово закривати під час війни, а які не можна закривати ніколи? ## Аналітика змін до Розділ XV. Антикорупція і доброчесність # Аналітика змін: Розділ XV. Антикорупція і доброчесність ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про правову державу, рівність перед законом, публічну службу, власність Українського народу, державний бюджет, парламентський контроль, судовий захист, прокуратуру, органи правопорядку, місцеве самоврядування, права людини і відповідальність посадових осіб. У чинній Конституції немає окремого системного розділу, який би визначав доброчесність публічної влади як конституційну умову існування держави. Антикорупційні механізми здебільшого регулюються законами, а не конституційною архітектурою. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує закріпити антикорупцію і доброчесність як окремий конституційний розділ. Корупція визначається не лише як хабарництво, а як будь-яке використання публічної влади, посади, мандата, державного ресурсу або впливу на рішення для приватної, сімейної, партійної, корпоративної, олігархічної, кримінальної або зовнішньої вигоди. Розділ встановлює повну майнову прозорість посадових осіб, обов’язок декларування активів, заборону прихованого володіння, перевірку необґрунтованих активів, повернення корупційного майна, захист викривачів, прозорість політичного фінансування, регулювання лобізму, захист від олігархічного захоплення держави і цифрову антикорупційну інфраструктуру. Окремо закріплюється, що антикорупційні органи мають бути незалежними, але не недоторканими: вони також підлягають доброчесності, аудиту, громадському контролю і відповідальності. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в тому, що корупція піднімається з рівня окремих кримінальних або адміністративних порушень до рівня конституційної загрози державі. Доброчесність стає не моральним побажанням, а обов’язковою умовою перебування у публічній владі. ## Що посилено - Посилено принцип служіння публічної посади Українському народові. - Посилено майнову прозорість посадових осіб. - Посилено обов’язок пояснення походження активів. - Посилено відповідальність за приховане володіння майном. - Посилено механізм повернення незаконно набутих активів. - Посилено контроль за конфліктом інтересів. - Посилено прозорість політичного фінансування. - Посилено захист від олігархічного впливу і захоплення держави. - Посилено прозорість лобізму. - Посилено контроль за публічними закупівлями, державним майном і державними підприємствами. - Посилено захист викривачів. - Посилено незалежність антикорупційних органів. - Посилено контроль за самими антикорупційними органами. - Посилено цифрову антикорупційну інфраструктуру. - Посилено гарантії, що антикорупція не буде використовуватися як політична зброя. ## Що додано нового - Окремий конституційний розділ про антикорупцію і доброчесність. - Визначення корупції як порушення Конституції. - Конституційне правило: публічна посада не є джерелом приватного збагачення. - Обов’язок декларування криптоактивів, трастів, фондів, іноземних активів і фактичного користування майном. - Прирівнювання прихованого володіння активом до недекларування. - Конституційний принцип перевірки необґрунтованих активів. - Повернення незаконно набутих активів у дохід держави за рішенням суду. - Захист добросовісного набувача майна. - Заборона політичної купівлі влади. - Відкритий цифровий облік політичних внесків, витрат, донорів і політичної реклами. - Конституційний захист від олігархічного захоплення держави. - Легалізація лише відкритого, зареєстрованого і прозорого лобізму. - Спеціальний контроль за оборонними та безпековими закупівлями. - Захист викривачів, включно із захистом від помсти, правовою допомогою і можливістю винагороди. - Цифрова антикорупційна інфраструктура. - AI-аналітика корупційних ризиків як допоміжний інструмент. - Заборона автоматичного покарання людини цифровою системою або AI. - Заборона використання антикорупційної системи як політичної зброї. - Антикорупційні гарантії під час воєнного стану. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб держава не була приватизована тими, хто має гроші, зв’язки, посади, медіа, партії, силові важелі або приховані активи. Корупція руйнує не лише бюджет. Вона руйнує довіру до держави, суду, армії, поліції, парламенту, уряду, громад, виборів і самого сенсу Конституції. Якщо публічна посада стає способом приватного збагачення, держава перестає бути спільною справою Українського народу. Цей розділ потрібен також для того, щоб антикорупція не була вибірковою. Вона має діяти проти всіх однаково: проти влади, опозиції, суддів, силовиків, бізнес-груп, місцевих еліт, державних підприємств і самих антикорупційних органів. ## Можливі ризики - Ризик надмірного втручання в приватне життя посадових осіб. - Ризик використання декларування для політичної помсти. - Ризик перетворення перевірок активів на вибірковий інструмент тиску. - Ризик помилкових висновків цифрової аналітики або AI. - Ризик приховування корупції через закриття реєстрів під приводом безпеки. - Ризик формального існування антикорупційних органів без реальної незалежності. - Ризик перетворення антикорупційних органів на недоторкану корпорацію. - Ризик використання антикорупції як політичної зброї. - Ризик тіньового олігархічного впливу через медіа, партії, лобізм і підставних донорів. - Ризик декоративного лобізму, який прикриває корупційний вплив. - Ризик переслідування добросовісних викривачів. - Ризик розкриття чутливих оборонних даних під час війни. ## Запобіжники - Декларування має поєднувати прозорість із захистом персональних даних і безпеки людини. - Стягнення активів можливе лише за рішенням суду. - Добросовісний набувач майна захищається законом. - AI і цифрові системи лише виявляють ризики, але не карають людину автоматично. - Особа має право на пояснення, заперечення і людський перегляд автоматизованого висновку. - Обмеження доступу до антикорупційних даних можливе лише за законом і не може прикривати корупцію. - Антикорупційні органи мають бути незалежними від політики, але підзвітними через аудит, громадський контроль, парламентський контроль і закон. - Негативний висновок громадської доброчесності не може бути проігнорований мовчки. - Лобізм допускається лише відкрито і зареєстровано. - Політичне фінансування має бути відкритим і цифрово контрольованим. - Викривачі перебувають під захистом держави. - Вибіркове застосування антикорупційного законодавства прямо забороняється. - Воєнний стан не скасовує доброчесність, а лише може тимчасово обмежити окремі форми розкриття інформації з подальшим аудитом. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — доброчесність влади захищає гідність, права людини, право власності, справедливий суд, презумпцію невинуватості і захист від свавілля. - Розділ IV — народовладдя потребує прозорості влади і права народу контролювати корупційні ризики. - Розділ V — цифрове народовладдя пов’язане з відкритими реєстрами, цифровими петиціями, аналітикою ризиків і правом на людський перегляд автоматизованих рішень. - Розділ VIII — Верховна Рада не може бути захоплена прихованим фінансуванням, олігархічними групами або політичною купівлею мандатів. - Розділ IX — Президент-Гетьман і його команда підлягають майновій прозорості, доброчесності та антикорупційним обмеженням. - Розділ X — Кабінет Міністрів, міністри і державна служба мають діяти без конфлікту інтересів і прихованої залежності. - Розділ XIII — судова влада має бути незалежною, але не вільною від доброчесності та антикорупційного контролю. - Розділ XIV — органи правопорядку і антикорупційні органи мають бути розмежовані, незалежні й доброчесні. - Розділ XVI — земля, ресурси, власність і національне багатство мають бути захищені від корупційного привласнення. - Розділ XVII — економіка і праця потребують доброчесної конкуренції і захисту бізнесу від корупційного тиску. - Розділ XX — цифрова держава, AI і дані мають забезпечити прозорість, але не автоматичне покарання людини. - Розділ XXIII — антикорупція є частиною захисту держави від реваншу, узурпації, олігархічного захоплення і руйнування незнищуваного ядра Конституції. --- # Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство Source page: https://vkua.org/sections/16_zemlia_resursy_vlasnist_bahatstvo.html # Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство ## Короткий зміст Цей розділ визначає землю, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічну інфраструктуру, державні ресурсні підприємства та інше національне багатство України як основу життя Українського народу, продовольчої безпеки, економічного суверенітету, територіальної цілісності, розвитку громад і відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями. Головна інновація розділу полягає в тому, що належність національного багатства Українському народові має бути не декларацією, а реальним економічним правом громадянина. Дохід від використання національних природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, ренти та державної частки у стратегічних ресурсних активах має бути видимим, цифрово контрольованим і частково спрямовуватися на особисті ресурсні рахунки громадян України. Держава як управлінська система фінансує свої функції з податків, зборів, мит, бюджету та інших бюджетних джерел. Дохід від національного багатства не є прихованою касою уряду, політичної більшості або посадових осіб. Він має розподілятися між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, громадами, стратегічним розвитком держави та необхідним реінвестуванням у самі підприємства. Розділ також захищає чесну приватну власність, встановлює заборону іноземної власності на землі сільськогосподарського призначення, обмеження концентрації сільськогосподарської землі, заборону прихованої приватизації національного багатства, відкритість бенефіціарної власності, цифрові кадастри і реєстри та відповідальність за розкрадання національного багатства. ## Основні положення 1. Земля, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічна інфраструктура і національне багатство України належать Українському народові. 2. Держава управляє національним багатством від імені Українського народу, а не як приватний власник чиновників, уряду або політичної більшості. 3. Право приватної власності визнається і захищається Конституцією. 4. Управлінські функції держави фінансуються з податків, зборів, мит, бюджету та інших бюджетних джерел. 5. Дохід від національного багатства, стратегічних державних підприємств, природних ресурсів, ренти і державної частки у стратегічних ресурсних активах є доходом Українського народу. 6. Кожен громадянин України має право на особистий ресурсний рахунок і регулярний національний ресурсний дивіденд. 7. На особистий ресурсний рахунок громадянина не рідше одного разу на місяць зараховується визначена законом частка доходу від національного багатства. 8. Ресурсний дивіденд не є соціальною допомогою, пільгою або політичною виплатою; це форма реалізації права громадянина на частку доходу від національного багатства. 9. Частина доходу від невідновлюваних природних ресурсів спрямовується до Фонду майбутніх поколінь. 10. Фонд майбутніх поколінь не може бути касою уряду або джерелом латання поточного бюджетного дефіциту. 11. Стратегічні державні підприємства є активами Українського народу і мають працювати прозоро, ефективно та в інтересах громадян. 12. Громадянин має право бачити через цифрову систему, як працюють стратегічні державні підприємства, який дохід вони створюють і як цей дохід розподіляється. 13. Конституційна межа концентрації сільськогосподарської землі не може перевищувати 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб. 14. Землі сільськогосподарського призначення України не можуть перебувати у власності іноземців, іноземних юридичних осіб, держави-агресора або структур із прихованим іноземним контролем. 15. Забороняється прихована приватизація національного багатства через номінальних власників, пов’язані компанії, довгострокові договори, застави, концесії або інші схеми. 16. Відомості про землю, надра, державне майно, стратегічні підприємства, ліцензії, концесії, бенефіціарів і концентрацію власності підлягають відкритому цифровому обліку. 17. Розкрадання, приховане привласнення, незаконна приватизація або передача національного багатства під контроль держави-агресора є грубим порушенням Конституції. ## Основні принципи - Національне багатство належить Українському народові. - Держава є управителем національного багатства, а не його приватним власником. - Чесна приватна власність людини, громади і бізнесу захищається Конституцією. - Уряд управляє державою з податків і бюджету; дохід від національного багатства має працювати на громадян, громади, майбутні покоління і стратегічний розвиток. - Кожен громадянин має право реально бачити дохід від національного багатства через особистий ресурсний рахунок. - Стратегічні державні підприємства повинні працювати в інтересах Українського народу. - Сільськогосподарська земля не може належати іноземцям або структурам з іноземним контролем. - Забороняється надмірна концентрація сільськогосподарської землі в одних руках. - Громади мають отримувати справедливу частку вигоди від ресурсів і стратегічної інфраструктури на своїй території. - Фонд майбутніх поколінь захищає довгострокову користь від невідновлюваних ресурсів. - Цифрові кадастри, реєстри і AI-аналітика мають виявляти ризики прихованого контролю, а не автоматично позбавляти права власності. - Остаточні рішення про право власності, відповідальність або припинення незаконного контролю ухвалюються компетентним органом або судом. - Воєнний стан не може бути прикриттям для грабунку, прихованої приватизації або незаконного вилучення майна. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Національне багатство Українського народу Земля, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічна інфраструктура, державні ресурсні підприємства, державна частка у стратегічних активах та інше національне багатство України належать Українському народові. Держава, органи місцевого самоврядування, посадові особи та державні підприємства здійснюють управління національним багатством лише як управителі в інтересах Українського народу, громад, нинішніх і майбутніх поколінь. Національне багатство не може бути привласнене органом влади, посадовою особою, політичною партією, олігархічною групою, приватним посередником, іноземною структурою або державою-агресором. ### Стаття 2. Земля України Земля України є основою життя Українського народу, територіальної цілісності, продовольчої безпеки, розвитку громад, економічної стійкості, екологічної рівноваги і відповідальності перед майбутніми поколіннями. Держава гарантує раціональне, справедливе, екологічно відповідальне і безпечне використання землі. Земля не може використовуватися для знищення прав інших людей, громад, природи, продовольчої безпеки, обороноздатності або національної безпеки. ### Стаття 3. Право приватної власності Право приватної власності визнається і захищається Конституцією. Ніхто не може бути свавільно позбавлений права власності. Примусове відчуження майна допускається лише на підставі закону, з публічною метою, за умови справедливої і попередньої компенсації, крім випадків, прямо визначених Конституцією і законом, та з правом на судовий захист. Конфіскація майна можлива лише за рішенням суду у випадках, визначених законом. Право приватної власності не може використовуватися для знищення прав інших людей, екологічної безпеки, обороноздатності, державної незалежності, територіальної цілісності, продовольчої безпеки або національного багатства Українського народу. ### Стаття 4. Розмежування державного бюджету і доходу від національного багатства Держава здійснює свої управлінські, оборонні, соціальні, освітні, медичні, інфраструктурні та інші публічні функції за рахунок податків, зборів, мит, обов’язкових платежів, державного бюджету та інших бюджетних джерел, визначених Конституцією і законом. Доходи від використання національного багатства України, зокрема надр, природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, державної частки у видобувних, енергетичних, інфраструктурних та інших стратегічних активах, не є звичайним доходом уряду для поточного політичного розпорядження. Такі доходи є доходом Українського народу як власника національного багатства і розподіляються у порядку, визначеному Конституцією і законом, між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, відповідними громадами, стратегічним розвитком держави та необхідним реінвестуванням у самі підприємства. Уряд не може використовувати прибуток стратегічних державних підприємств і доходи від національних ресурсів як приховану касу виконавчої влади, політичної більшості, партій, посадових осіб або наближених груп. ### Стаття 5. Особистий ресурсний рахунок громадянина Кожен громадянин України має право на особистий ресурсний рахунок у державній цифровій системі національного багатства. На особистий ресурсний рахунок громадянина регулярно, не рідше одного разу на місяць, зараховується визначена законом частка чистого доходу від використання національних природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, рентних платежів, державної частки у стратегічних ресурсних активах та інших джерел національного ресурсного доходу. Таке зарахування є не соціальною допомогою, не пільгою і не політичною виплатою, а формою реалізації права громадянина України на частку доходу від національного багатства Українського народу. Кожен громадянин має право через власний ресурсний рахунок бачити загальний обсяг доходів від національного багатства, перелік основних державних підприємств, родовищ, ліцензій, ресурсних активів і джерел, які сформували цей дохід, частку доходу, спрямовану громадянам, Фонду майбутніх поколінь, громадам, реінвестуванню і стратегічному розвитку. ### Стаття 6. Національний ресурсний дивіденд Національний ресурсний дивіденд є регулярною часткою доходу громадянина України від національного багатства Українського народу. Формула національного ресурсного дивіденду визначається законом на основі відкритих даних про чистий дохід від природних ресурсів, ренти, державних ресурсних підприємств, державної частки у стратегічних активах та інших джерел ресурсного доходу. Національний ресурсний дивіденд не може бути скасований приховано, замінений політичною подачкою, використаний для підкупу виборців, поставлений у залежність від політичної лояльності, місця проживання, соціального статусу, партійної належності або ставлення громадянина до влади. Право громадянина на ресурсний дивіденд не може бути підставою для зменшення його конституційних прав на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, пенсійне забезпечення, працю або інші гарантії. ### Стаття 7. Фонд майбутніх поколінь Частина доходів від використання невідновлюваних природних ресурсів, стратегічних ресурсних підприємств, державної частки у видобувних активах, рентних платежів і спеціальних дозволів спрямовується до Фонду майбутніх поколінь України. Фонд майбутніх поколінь є довгостроковим національним фондом Українського народу і не може бути поточним резервом уряду, касою політичної більшості або джерелом латання бюджетного дефіциту. Кошти Фонду майбутніх поколінь використовуються для освіти, науки, технологічного розвитку, оборонних інновацій, демографічної стійкості, відновлення природи, стратегічної інфраструктури та інших цілей, що створюють довгострокову користь для нинішніх і майбутніх поколінь. Управління Фондом майбутніх поколінь здійснюється прозоро, професійно, з незалежним аудитом, парламентським контролем, громадським контролем і відкритою цифровою звітністю. ### Стаття 8. Стратегічні державні підприємства як актив Українського народу Стратегічні державні підприємства, підприємства з державною часткою у сфері надр, енергетики, транспорту, оборонної промисловості, критичної інфраструктури, водних ресурсів, лісових ресурсів, зв’язку, видобутку, переробки та інших сфер національного значення є активами Українського народу. Такі підприємства управляються професійно, прозоро, ефективно і в інтересах Українського народу, а не в інтересах уряду, міністерства, політичної партії, менеджменту, олігархічної групи або приватних посередників. Керівництво стратегічних державних підприємств зобов’язане забезпечувати відкриту цифрову звітність про доходи, витрати, прибуток, інвестиції, контракти, винагороди керівництва, пов’язаних осіб, закупівлі, борги, аудит і розподіл прибутку, крім частини, обмеженої законом для захисту державної безпеки. Прибуток стратегічних державних підприємств після сплати податків, обов’язкових платежів, необхідного реінвестування, резервів безпеки і розвитку розподіляється відповідно до закону між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, громадами та іншими публічними цілями, визначеними Конституцією. Стратегічне державне підприємство не може бути касою політичної партії, джерелом прихованого фінансування посадових осіб, каналом корупційного збагачення, інструментом приватного контролю над державою або засобом виведення національного багатства через пов’язані компанії. ### Стаття 9. Громадський контроль за національним багатством Громадяни України мають право контролювати ефективність управління національним багатством через відкриті цифрові реєстри, особисті ресурсні рахунки, публічну звітність стратегічних державних підприємств, незалежний аудит, парламентський контроль, громадські ради доброчесності та народні інструменти контролю, визначені Конституцією і законом. Кожен громадянин має право бачити не лише суму власного ресурсного дивіденду, а й економічну логіку його формування. Якщо стратегічне державне підприємство працює збитково, приховує доходи, укладає сумнівні контракти, виводить прибуток через посередників або зменшує ресурсний дивіденд громадян через неефективне управління, це є підставою для аудиту, перевірки керівництва, дисциплінарної, майнової, кримінальної або іншої відповідальності у порядку, визначеному законом. ### Стаття 10. Надра і стратегічні природні ресурси Надра, корисні копалини, енергетичні ресурси, стратегічні метали, рідкісноземельні елементи, нафта, газ, вугілля, уран, літій, титан, залізна руда, марганець та інші ресурси загальнонаціонального значення належать Українському народові. Право користування надрами і стратегічними природними ресурсами надається лише на підставі закону, відкритої процедури, розкриття кінцевих бенефіціарів, екологічних гарантій, справедливої плати, публічного контролю і захисту національної безпеки. Доходи від користування надрами і стратегічними природними ресурсами мають бути відкрито обліковані та розподілені відповідно до Конституції між громадянами, Фондом майбутніх поколінь, громадами, державою і розвитком ресурсної бази. Стратегічні природні ресурси не можуть переходити під контроль держави-агресора, її громадян, компаній, пов’язаних осіб, прихованих бенефіціарів або структур, що діють в її інтересах. ### Стаття 11. Вода, ліси і природні екосистеми Вода, ліси, природні екосистеми, природоохоронні території та інші життєво важливі природні об’єкти є частиною національного багатства Українського народу. Кожна людина має право на доступ до безпечної питної води у межах, визначених законом. Держава і громади зобов’язані охороняти водні ресурси, ліси, ґрунти, біорізноманіття, природні екосистеми та кліматичну стійкість України. ### Стаття 12. Державне і комунальне майно Державне і комунальне майно є публічним майном, яке управляється відповідно в інтересах Українського народу або відповідної територіальної громади. Державне і комунальне майно не є майном чиновників, керівників підприємств, політичних партій, місцевих кланів, приватних груп або наближених осіб. Управління, оренда, концесія, продаж або інше розпорядження державним чи комунальним майном здійснюється відкрито, конкурентно, доброчесно, з незалежною оцінкою, розкриттям бенефіціарів і публічним контролем. ### Стаття 13. Заборона прихованої приватизації національного багатства Забороняється прихована приватизація національного багатства через занижену оцінку активів, фіктивні конкурси, пов’язаних покупців, номінальних власників, довгострокові договори управління, штучні борги, застави, концесії, корпоративні схеми, посередників або інші правові чи фактичні конструкції. Передача стратегічного державного підприємства, природного ресурсу, критичної інфраструктури або іншого активу національного значення у приватне користування, концесію, оренду, управління чи власність допускається лише за прозорою процедурою, з розкриттям кінцевих бенефіціарів, незалежною оцінкою, громадським контролем, парламентським контролем і за умови, що така передача не знищує права громадян на ресурсний дохід. Будь-яке рішення, яке фактично позбавляє Український народ доходу від національного багатства на користь приватної, олігархічної, іноземної або пов’язаної групи, є порушенням Конституції. ### Стаття 14. Стратегічна інфраструктура Стратегічна інфраструктура України включає енергетику, транспортні коридори, порти, залізницю, аеропорти, оборонні підприємства, зв’язок, цифрову інфраструктуру, водні системи, критичні мережі, газові сховища, атомну енергетику та інші об’єкти, визначені законом. Стратегічна інфраструктура може мати різні форми власності, але контроль над нею не може створювати загрозу незалежності України, територіальній цілісності, обороноздатності, безпеці людей, економічному суверенітету або стійкості держави. ### Стаття 15. Заборона іноземної власності на землі сільськогосподарського призначення Землі сільськогосподарського призначення України є основою продовольчої безпеки, територіальної цілісності, розвитку громад, національної стійкості та відповідальності перед нинішніми і майбутніми поколіннями. Право власності на землі сільськогосподарського призначення України може належати лише громадянам України, територіальним громадам, державі Україна та юридичним особам України, кінцевий бенефіціарний контроль яких належить громадянам України, у межах і порядку, визначених Конституцією та законом. Іноземні держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні приватні структури, офшорні утворення, трасти, фонди, номінальні власники або інші особи та структури з іноземним кінцевим контролем не можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення України. Забороняється пряме або опосередковане набуття, приховане володіння, бенефіціарний контроль або фактичний контроль іноземців над землями сільськогосподарського призначення через українські юридичні особи, пов’язаних осіб, номінальних власників, довірчих власників, корпоративні схеми, боргові інструменти, застави, трасти, фонди, довгострокові договори чи інші правові або фактичні конструкції. Громадяни держави-агресора, юридичні особи держави-агресора, особи, пов’язані з державою-агресором, а також структури з прямим або прихованим контролем держави-агресора не можуть мати право власності, користування, оренди, застави, бенефіціарного чи іншого фактичного контролю над землями сільськогосподарського призначення України. Оренда, емфітевзис, застава, корпоративний контроль, управління активами або інші договори щодо земель сільськогосподарського призначення не можуть використовуватися для обходу заборони іноземної власності або створення прихованого іноземного контролю. ### Стаття 16. Обмеження концентрації сільськогосподарської землі Земля України не може бути предметом прихованої концентрації, олігархічного привласнення або контролю через підставних осіб. Сукупне пряме або опосередковане володіння, користування, оренда, корпоративний контроль, бенефіціарний контроль або інший фактичний контроль над сільськогосподарською землею однією особою, групою пов’язаних осіб, компаніями, фондами, трастами, номінальними власниками або іншими пов’язаними структурами не може перевищувати межу, визначену законом. Конституційна межа концентрації сільськогосподарської землі не може перевищувати 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб, незалежно від кількості юридичних осіб, договорів, номінальних власників, довірених осіб або інших схем контролю. Закон може встановити нижчі межі концентрації землі залежно від категорії землі, регіону, способу використання, екологічного стану, продовольчої безпеки, воєнних ризиків або потреб розвитку громад. Будь-яка схема, спрямована на обхід обмеження концентрації землі через номінальних власників, пов’язані компанії, довірених осіб, фіктивні договори, іноземні структури або прихованих бенефіціарів, є порушенням Конституції. ### Стаття 17. Іноземна участь у власності і безпекові обмеження Іноземна участь у власності або контролі над землею, надрами, стратегічними ресурсами, критичною інфраструктурою, державними ресурсними підприємствами, медіа, оборонними активами та іншими об’єктами стратегічного значення допускається лише в межах, які не створюють загрози незалежності України, територіальній цілісності, продовольчій безпеці, обороноздатності, економічному суверенітету або правам громадян. Держава-агресор, її громадяни, компанії, пов’язані особи, номінальні власники, фонди, трасти, офшорні структури або інші суб’єкти, що діють в інтересах держави-агресора, не можуть набувати право власності, користування, контролю або бенефіціарного впливу на стратегічні ресурси України. ### Стаття 18. Прозорість бенефіціарної власності і цифрові реєстри Відомості про власність, оренду, користування, концесії, ліцензії, бенефіціарний контроль, фактичний контроль і пов’язаних осіб щодо землі, надр, стратегічних ресурсів, державного і комунального майна, стратегічних підприємств і критичної інфраструктури підлягають відкритому цифровому обліку, крім випадків, прямо визначених законом для захисту безпеки людини або держави. Держава веде відкриті цифрові кадастри і реєстри землі, надр, ліцензій, державного і комунального майна, концесій, стратегічної інфраструктури, ресурсних доходів, бенефіціарів і концентрації власності. Цифрові системи можуть використовувати автоматизований аналіз і штучний інтелект для виявлення ризиків прихованого контролю, концентрації, корупційних схем, номінальних власників, іноземного впливу або заниження ресурсного доходу. Остаточне рішення про порушення, відповідальність, припинення незаконного контролю або зміну права власності ухвалюється компетентним органом або судом у порядку, визначеному законом. ### Стаття 19. Ресурсна справедливість для громад Громади, на території яких здійснюється видобуток природних ресурсів, розташована стратегічна інфраструктура, державні ресурсні підприємства або об’єкти, що створюють значний вплив на довкілля, мають право на справедливу частку вигоди, розвиток інфраструктури, екологічний захист і участь у контролі. Ресурси місцевого значення служать відповідній громаді у межах Конституції і закону. Ресурси загальнонаціонального значення служать Українському народові з гарантією справедливої участі відповідних громад. ### Стаття 20. Відповідальність за розкрадання національного багатства Розкрадання, приховане привласнення, незаконна приватизація, корупційне управління, виведення прибутку, прихований іноземний контроль, незаконна концентрація землі, незаконне користування надрами або інше зловживання національним багатством є грубим порушенням Конституції. Особи, винні у розкраданні або прихованому привласненні національного багатства, несуть кримінальну, майнову, дисциплінарну, політичну або іншу відповідальність, визначену законом. Майно, прибуток, корпоративні права, ліцензії, концесії, земля або інші вигоди, набуті через незаконне привласнення національного багатства, підлягають поверненню або стягненню у порядку, визначеному законом і за рішенням суду. ### Стаття 21. Земля, ресурси і власність під час воєнного стану Воєнний або надзвичайний стан не скасовує право власності, право громадян на національне багатство, заборону прихованої приватизації, заборону іноземного контролю над сільськогосподарською землею і стратегічними ресурсами та обов’язок доброчесного управління публічним майном. Під час війни держава може тимчасово використовувати, обмежувати або відчужувати майно лише на підставі закону, для реальної оборонної або надзвичайної потреби, з документуванням, контролем, компенсацією або наступним відшкодуванням у порядку, визначеному законом. Воєнний стан не може бути прикриттям для грабунку, прихованої приватизації, незаконного вилучення майна, передачі стратегічних активів пов’язаним особам або знищення права громадян на ресурсний дохід. ### Стаття 22. Спеціальні закони про землю, ресурси, власність і національне багатство Порядок здійснення права власності, управління національним багатством, функціонування особистих ресурсних рахунків громадян, національного ресурсного дивіденду, Фонду майбутніх поколінь, стратегічних державних підприємств, надр, вод, лісів, державного і комунального майна, стратегічної інфраструктури, іноземної участі, концентрації землі, цифрових кадастрів, бенефіціарних реєстрів, ресурсної справедливості громад і відповідальності за розкрадання національного багатства визначається Конституцією і законами України. Такі закони не можуть скасовувати право Українського народу на національне багатство, право громадянина на ресурсний дивіденд, заборону іноземної власності на сільськогосподарську землю, обмеження надмірної концентрації землі, прозорість бенефіціарної власності або захист чесної приватної власності. ## Пояснення для громадян Цей розділ виходить із простої ідеї: якщо земля, надра, ресурси і стратегічні державні підприємства належать Українському народові, то громадянин має реально відчувати цей зв’язок, а не лише чути декларацію. Уряд має управляти державою з податків і бюджету. Податки потрібні для армії, освіти, медицини, доріг, пенсій, безпеки, судів, державної служби та інших функцій. Але прибуток від національного багатства не має бути прихованою касою уряду або партій. Він має працювати на громадян, громади, майбутні покоління і розвиток стратегічних підприємств. Для цього вводиться особистий ресурсний рахунок громадянина. Кожен громадянин має бачити, який дохід створили надра, державні ресурсні підприємства, рента, ліцензії, стратегічні активи, і яку частку він отримує як національний ресурсний дивіденд. Це не соціальна допомога і не політична подачка. Це частка доходу від того, що належить Українському народові. Фонд майбутніх поколінь потрібен для того, щоб невідновлювані ресурси не були просто проїдені сьогодні. Частина доходів має працювати на освіту, науку, технології, оборонні інновації, демографію, відновлення природи і довгостроковий розвиток. Розділ також захищає чесну приватну власність. Людина, фермер, підприємець, громада і добросовісний бізнес мають бути захищені від свавільного вилучення майна. Але приватна власність не може бути прикриттям для захоплення землі, надр, державних підприємств або стратегічних ресурсів через підставних осіб. Сільськогосподарська земля України не може належати іноземцям або структурам з іноземним контролем. Це питання продовольчої безпеки, територіальної цілісності і національної стійкості. Також встановлюється верхня межа концентрації землі — не більше 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб, із забороною обходу через компанії, номінальних власників, договори чи інші схеми. Головна ідея розділу: національне багатство не може бути приватизоване владою, олігархами, зовнішніми силами або корупційними групами, але чесна приватна власність людини, громади і бізнесу має бути захищена Конституцією. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити землю, надра, природні ресурси і стратегічні підприємства як національне багатство Українського народу? - Чи має уряд управляти державою переважно з податків і бюджету, а дохід від національного багатства спрямовувати громадянам, громадам і Фонду майбутніх поколінь? - Чи правильно створити особистий ресурсний рахунок кожного громадянина? - Чи має ресурсний дивіденд зараховуватися щомісяця? - Яка частка доходу від національного багатства має йти громадянам, яка — Фонду майбутніх поколінь, яка — громадам, а яка — на реінвестування? - Чи правильно визначити ресурсний дивіденд не як соціальну допомогу, а як право громадянина на частку доходу від національного багатства? - Які стратегічні державні підприємства мають входити до системи ресурсного дивіденду? - Як забезпечити, щоб державні підприємства не стали касою партій, чиновників або олігархічних груп? - Яку інформацію громадянин має бачити у своєму ресурсному рахунку? - Як контролювати ефективність стратегічних державних підприємств? - Чи правильно створити Фонд майбутніх поколінь? - Як не допустити використання Фонду майбутніх поколінь для латання бюджету? - Чи достатньо захищене право приватної власності? - Чи правильно заборонити іноземну власність на землі сільськогосподарського призначення? - Як запобігти обходу цієї заборони через українські компанії, номінальних власників, трасти, фонди або довгострокові договори? - Чи правильно встановити верхню конституційну межу концентрації сільськогосподарської землі не більше 100 000 гектарів? - Як виявляти приховану концентрацію землі через пов’язаних осіб? - Як забезпечити справедливу частку громад від ресурсів, які видобуваються на їхній території? - Які ресурси мають вважатися стратегічними? - Як допустити інвестиції, але не допустити втрати контролю над стратегічними ресурсами? - Як працювати з ресурсами і власністю під час воєнного стану без грабунку і прихованої приватизації? ## Аналітика змін до Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство # Аналітика змін: Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про землю, надра, природні ресурси, право власності, державну і комунальну власність, права територіальних громад, бюджет, екологічну безпеку, державний суверенітет і захист прав людини. Чинна Конституція закріплює, що земля, надра та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу. Запропонована редакція розвиває цю ідею і переводить її з декларативного рівня у механізм прямого економічного зв’язку громадянина з національним багатством. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує визначити національне багатство як систему землі, надр, вод, лісів, природних ресурсів, стратегічної інфраструктури, стратегічних державних підприємств і державної частки у стратегічних активах. Головна інновація — особистий ресурсний рахунок громадянина і національний ресурсний дивіденд. Кожен громадянин України має право регулярно, не рідше одного разу на місяць, отримувати визначену законом частку чистого доходу від національного багатства. Редакція чітко розмежовує державний бюджет і ресурсний дохід: уряд управляє державою за рахунок податків, зборів, мит і бюджету, а дохід від національного багатства не є прихованою касою уряду. Також пропонується Фонд майбутніх поколінь, заборона іноземної власності на землі сільськогосподарського призначення, обмеження концентрації землі не більше 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб, заборона прихованої приватизації, відкриті цифрові кадастри і реєстри бенефіціарної власності. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в переході від формули “ресурси належать народові” до формули “громадянин реально бачить і отримує свою частку доходу від національного багатства”. Друга ключова зміна — відокремлення ресурсного доходу від поточної урядової каси. Уряд не повинен розпоряджатися прибутком стратегічних державних підприємств і доходами від ресурсів як власним політичним ресурсом. ## Що посилено - Посилено право Українського народу на національне багатство. - Посилено захист чесної приватної власності. - Посилено прозорість державних ресурсних підприємств. - Посилено прямий економічний зв’язок громадянина з ресурсним доходом. - Посилено контроль громадян через особисті ресурсні рахунки. - Посилено відповідальність стратегічних державних підприємств перед громадянами. - Посилено захист сільськогосподарської землі від іноземної власності. - Посилено захист землі від прихованої концентрації та олігархізації. - Посилено заборону прихованої приватизації національного багатства. - Посилено роль громад у ресурсній справедливості. - Посилено захист майбутніх поколінь через окремий фонд. - Посилено цифровий контроль за землею, надрами, ліцензіями, концесіями, бенефіціарами і стратегічними активами. ## Що додано нового - Особистий ресурсний рахунок громадянина. - Національний ресурсний дивіденд. - Щомісячне або регулярне зарахування частки доходу від національного багатства громадянам. - Розмежування державного бюджету і доходу від національного багатства. - Принцип: уряд управляє державою з податків, а дохід від державних ресурсних підприємств і національних ресурсів має працювати на громадян. - Фонд майбутніх поколінь. - Заборону використання Фонду майбутніх поколінь як каси уряду. - Стратегічні державні підприємства як актив Українського народу. - Обов’язок цифрової звітності стратегічних державних підприємств. - Громадський контроль за ефективністю управління національним багатством. - Заборону прихованої приватизації національного багатства. - Заборону іноземної власності на сільськогосподарську землю. - Заборону прихованого іноземного контролю над сільськогосподарською землею через українські юридичні особи або інші конструкції. - Конституційну верхню межу концентрації сільськогосподарської землі — не більше 100 000 гектарів. - Відкриті цифрові кадастри землі, надр, ліцензій, державного майна і бенефіціарного контролю. - AI-аналітику ризиків прихованої концентрації, корупційних схем і номінального контролю. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб громадянин реально відчував, що національне багатство належить йому як частині Українського народу, а не чиновникам, уряду, олігархам або приватним посередникам. Якщо державні ресурсні підприємства працюють добре, громадянин має бачити це у власному ресурсному рахунку. Якщо вони працюють погано, приховують доходи, виводять прибуток через посередників або стають збитковими через корупцію, громадянин також має бачити це і мати право вимагати перевірки. Це створює нову культуру державності: людина перестає бути лише платником податків і стає співвласником результату національної економіки. Заборона іноземної власності на сільськогосподарську землю потрібна для захисту продовольчої безпеки, територіальної цілісності і національної стійкості. Обмеження концентрації землі потрібне для запобігання олігархізації та прихованому земельному контролю. ## Можливі ризики - Ризик популістичного використання ресурсного дивіденду. - Ризик проїдання всього ресурсного доходу без інвестицій у майбутнє. - Ризик заниження прибутку стратегічних державних підприємств для зменшення дивідендів громадян. - Ризик перетворення Фонду майбутніх поколінь на касу уряду. - Ризик прихованої приватизації через концесії, управління, застави або пов’язані компанії. - Ризик обходу заборони іноземної власності через українські юридичні особи. - Ризик обходу земельного ліміту через пов’язаних осіб і номінальних власників. - Ризик закриття кадастрів і реєстрів під приводом безпеки. - Ризик помилкових висновків AI-аналітики щодо прихованого контролю. - Ризик незаконного вилучення майна під час війни. ## Запобіжники - Ресурсний дивіденд не може бути політичною подачкою або інструментом підкупу виборців. - Розподіл ресурсного доходу визначається законом на основі відкритих даних. - Частина доходу обов’язково спрямовується до Фонду майбутніх поколінь. - Фонд майбутніх поколінь не може використовуватися для латання бюджету. - Стратегічні державні підприємства зобов’язані мати відкриту цифрову звітність і незалежний аудит. - Громадяни мають право бачити логіку формування свого ресурсного дивіденду. - Прихована приватизація національного багатства прямо забороняється. - Сільськогосподарська земля не може належати іноземцям або структурам з іноземним контролем. - Забороняється обхід заборони через номінальних власників, довгострокові договори, трасти, фонди, застави або корпоративні схеми. - Верхня межа концентрації землі рахується не лише за формальною власністю, а й за орендою, користуванням, корпоративним контролем, бенефіціарним і фактичним контролем. - Цифрові реєстри і кадастри не можуть бути закриті для приховування олігархічного, корупційного, іноземного або кримінального контролю. - AI може лише виявляти ризики, але не може автоматично змінювати право власності. - Остаточні рішення щодо власності, відповідальності або припинення незаконного контролю ухвалюються компетентним органом або судом. - Воєнний стан не може бути прикриттям для грабунку або прихованої приватизації. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — захист права власності, гідності людини, справедливого суду і захисту від свавілля. - Розділ IV — народовладдя пов’язане з правом Українського народу контролювати національне багатство. - Розділ V — цифрове народовладдя пов’язане з ресурсними рахунками, кадастрами, реєстрами і цифровим контролем. - Розділ VI — громади мають право на ресурсну справедливість і участь у контролі. - Розділ VIII — Верховна Рада ухвалює закони про землю, ресурси, бюджет, ресурсний дивіденд і Фонд майбутніх поколінь. - Розділ X — Кабінет Міністрів управляє державою з бюджету і податків, але не може привласнювати ресурсний дохід громадян. - Розділ XV — антикорупція і доброчесність захищають національне багатство від прихованої приватизації, олігархічного впливу і корупційних схем. - Розділ XX — цифрова держава і AI забезпечують кадастри, реєстри, аналітику ризиків і персональні ресурсні рахунки. - Розділ XXII — екологія і відновлення пов’язані з водами, лісами, ґрунтами, екосистемами і ресурсною відповідальністю. - Розділ XXIII — земля, ресурси і стратегічна інфраструктура мають бути захищені від реваншу, держави-агресора, олігархічного захоплення і руйнування незнищуваного ядра Конституції. --- # Розділ XVII. Економіка, праця і соціальна відповідальність Source page: https://vkua.org/sections/17_ekonomika_pratsia_sotsialna_vidpovidalnist.html # Розділ XVII. Економіка, праця і соціальна відповідальність ## Короткий зміст Цей розділ визначає економічну модель України як модель свободи підприємництва, гідної праці, чесної конкуренції, інновацій, податкової простоти, соціальної відповідальності бізнесу, захисту малого і середнього підприємництва, недопущення монополій, економічної безпеки та розвитку середнього класу. Економіка України має давати людині можливість працювати, створювати бізнес, інвестувати, винаходити, заробляти, володіти результатом своєї праці та розвивати добробут родини і громади. Водночас економічна свобода не може бути прикриттям для експлуатації працівників, олігархічного захоплення ринків, монополій, офшорного ухилення, тиску на малий бізнес або руйнування довкілля. Розділ встановлює, що держава не створює багатство замість людини, але зобов’язана створити чесні правила, безпечну інфраструктуру, справедливий суд, доступ до ринків, захист конкуренції, просту податкову систему і захист від свавілля. Окремо закріплюється податкова модель: податкова система України має бути максимально простою, відкритою, загальнообов’язковою, стабільною і цифрово прозорою. Офшорне приховування прибутку, штучне виведення доходів, фіктивні схеми, приховані бенефіціари та будь-які форми ухилення від податків забороняються і тягнуть відповідальність, визначену законом. Держава зобов’язана зробити чесну сплату податків простішою, ніж ухилення від них. ## Основні положення 1. Економіка України ґрунтується на свободі підприємництва, гідній праці, чесній конкуренції, інноваціях, соціальній відповідальності та економічній безпеці. 2. Кожна людина має право на працю, підприємництво, самозайнятість, інвестиції, професійний розвиток і володіння результатом своєї праці. 3. Малий і середній бізнес є економічним простором свободи громадянина і основою середнього класу. 4. Держава не може душити малий і середній бізнес надмірною бюрократією, корупційними перевірками або податковим свавіллям. 5. Чесна конкуренція захищається Конституцією; монополії, картелі, зловживання домінуванням і політичне захоплення ринків забороняються. 6. Праця людини не є товаром без гідності; працівник має право на справедливу оплату, безпечні умови, відпочинок, професійний розвиток і захист від експлуатації. 7. Нові форми праці, цифрові платформи, дистанційна робота, фриланс і самозайнятість не можуть бути способом скасування базових трудових прав. 8. Бізнес має право на прибуток, але не має права знищувати людину, громаду, довкілля, конкуренцію або державу. 9. Податки є внеском у спільну державу, а не покаранням за працю чи підприємництво. 10. Податкова система України має бути максимально простою, відкритою, загальнообов’язковою і цифрово прозорою. 11. Офшорне приховування прибутку, штучне виведення доходів, фіктивні схеми та будь-які форми ухилення від податків забороняються. 12. Держава зобов’язана зробити чесну сплату податків простішою, безпечнішою і дешевшою, ніж ухилення від них. 13. AI і автоматизований податковий аналіз можуть виявляти ризики ухилення, але не можуть самостійно карати, блокувати рахунки, визнавати винним або замінювати суд. 14. Україна має бути державою творців, інженерів, науковців, підприємців, фермерів, робітників, ветеранів, інноваторів і технологічних проривів. 15. Відкрита економіка не означає беззахисну економіку; стратегічні галузі, ланцюги постачання, продовольча, енергетична і оборонна безпека захищаються державою. 16. Відновлення України після війни має створити нову якість життя, роботи, громад, підприємництва та економічної свободи, а не нову корупційну ренту. 17. Економіка не може бути залежною від держави-агресора, її капіталу, ринків, технологічного контролю або прихованого впливу. ## Основні принципи - Економічна свобода людини і підприємництва. - Гідність праці та справедлива оплата. - Захист малого і середнього бізнесу як основи середнього класу. - Чесна конкуренція і недопущення монополій. - Соціальна відповідальність бізнесу. - Податкова простота, відкритість і загальнообов’язковість. - Заборона офшорного приховування, фіктивних схем і ухилення від податків. - Податкова служба як сервіс і контроль, а не каральна машина. - AI-контроль як інструмент виявлення ризиків, а не автоматичного покарання. - Захист нових форм праці від прихованої експлуатації. - Інноваційність, наука, технології, стартапи і високопродуктивна економіка. - Економічна безпека та захист стратегічних галузей. - Захист споживача. - Доступ до капіталу, кредитів, страхування і фінансової інфраструктури. - Підтримка ветеранського, сімейного, фермерського, кооперативного і громадського підприємництва. - Прозоре післявоєнне відновлення. - Заборона економічної залежності від держави-агресора. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Основи економічної моделі України Економіка України ґрунтується на свободі підприємництва, захисті праці, чесній конкуренції, інноваціях, соціальній відповідальності, недопущенні монополій, податковій справедливості, економічній безпеці та служінні добробуту людини, громад і стійкості держави. Держава не створює багатство замість людини, але зобов’язана створити чесні правила, безпечну інфраструктуру, справедливий суд, захист власності, доступ до ринків, захист конкуренції, просту податкову систему і захист від свавілля. Економічна свобода не може використовуватися для експлуатації людини, знищення конкуренції, монополізації ринків, прихованого ухилення від податків, олігархічного захоплення держави або шкоди національній безпеці. ### Стаття 2. Свобода підприємництва і право на економічну ініціативу Кожна людина має право на працю, підприємництво, самозайнятість, інвестиції, професійний вибір, договірну свободу, володіння результатом своєї праці та участь в економічному житті України. Держава гарантує свободу законної економічної діяльності, рівність перед законом, захист добросовісного підприємця, захист інвестора, право на судовий захист і недопущення свавільного втручання органів влади в економічну діяльність. Обмеження підприємницької діяльності допускається лише законом, з легітимною метою, пропорційно, без дискримінації та без створення привілейованих умов для наближених осіб або груп. ### Стаття 3. Захист малого і середнього бізнесу Малий і середній бізнес є економічним простором свободи громадянина, основою середнього класу, зайнятості, розвитку громад, конкуренції, інновацій і стійкості економіки. Держава зобов’язана створювати для малого і середнього бізнесу прості правила, доступні цифрові сервіси, справедливу податкову модель, захист від корупційних перевірок, доступ до кредитів, грантів, ринків, навчання і державних програм розвитку. Перевірки малого і середнього бізнесу мають бути ризик-орієнтованими, обґрунтованими, пропорційними, цифрово фіксованими і такими, що не паралізують добросовісну господарську діяльність. Держава не може створювати регуляторну, податкову або адміністративну систему, яка фактично витісняє малий і середній бізнес на користь монополій, олігархічних груп або наближених компаній. ### Стаття 4. Чесна конкуренція і недопущення монополій Чесна конкуренція захищається Конституцією. Монополії, картелі, змови, зловживання домінуючим становищем, політичне захоплення ринків, дискримінаційний доступ до інфраструктури, штучне витіснення конкурентів і прихований контроль над ринками забороняються. Великі злиття, придбання, концентрації, контроль над критичними ринками і стратегічними ланцюгами постачання підлягають антимонопольному, безпековому і публічному контролю у порядку, визначеному законом. Економічна свобода не може бути знищена приватною монополією так само, як політична свобода не може бути знищена диктатурою. ### Стаття 5. Праця, гідність і справедлива оплата Праця людини не є товаром без гідності. Праця є участю людини у творенні власного життя, добробуту родини, громади і держави. Кожна людина має право на працю, справедливу оплату, безпечні умови праці, відпочинок, професійний розвиток, захист від незаконного звільнення, дискримінації, приниження і експлуатації. Оплата праці має бути своєчасною, справедливою, прозорою і достатньою для гідного життя працівника у межах, визначених законом, економічною реальністю і соціальними стандартами. Примусова праця забороняється, крім випадків, прямо визначених Конституцією і законом, зокрема військової або альтернативної служби, робіт за вироком суду, невідкладних робіт під час надзвичайної ситуації або оборони держави. ### Стаття 6. Безпечні умови праці та право на відпочинок Кожен працівник має право на безпечні і здорові умови праці, захист від виробничої небезпеки, професійних захворювань, надмірного навантаження, прихованої експлуатації і порушення права на відпочинок. Держава, роботодавці і професійні об’єднання зобов’язані створювати систему профілактики виробничих ризиків, страхування, відповідальності, навчання і контролю за безпекою праці. Право на відпочинок, розумне обмеження робочого часу, оплачувану відпустку, перерви, захист від незаконного примусу до понаднормової праці та можливість відновлення гарантуються законом. ### Стаття 7. Нові форми праці, цифрові платформи і самозайнятість Фриланс, дистанційна робота, самозайнятість, цифрові платформи, гіг-робота, креативні професії, AI-економіка та інші нові форми праці визнаються законними формами економічної участі людини. Нова форма праці не може бути способом скасування базових трудових прав людини, прихованої експлуатації, уникнення відповідальності роботодавця, несплати податків або позбавлення людини захисту. Держава встановлює справедливі правила для цифрових платформ, самозайнятих осіб, фрилансерів і працівників нових секторів, поєднуючи гнучкість праці з базовими гарантіями безпеки, оплати, соціального захисту, податкової простоти і права на оскарження автоматизованих рішень платформи. ### Стаття 8. Соціальна відповідальність бізнесу Бізнес має право на прибуток, розвиток, інвестиції, конкуренцію і захист власності. Прибуток є законною метою бізнесу, але не виправданням для знищення людини, громади, природи, конкуренції або держави. Бізнес не має права експлуатувати працівників, створювати небезпечні умови праці, ухилятися від податків через схеми, знищувати довкілля, корумпувати посадових осіб, використовувати державу як приватний інструмент або залишати громаді лише шкоду. Великі компанії, монополії, стратегічні підприємства та суб’єкти, що істотно впливають на громади, довкілля або ринки, несуть підвищену соціальну, екологічну, податкову і прозорісну відповідальність. ### Стаття 9. Податкова справедливість і простота податкової системи Податкова система України ґрунтується на принципах простоти, відкритості, загальнообов’язковості, справедливості, стабільності, цифрової прозорості та рівності всіх перед законом. Податки, збори та обов’язкові платежі мають бути зрозумілими для громадянина і бізнесу, передбачуваними, публічно обґрунтованими та такими, що не знищують працю, підприємництво, інвестиції, інновації і розвиток середнього класу. Держава зобов’язана створити таку податкову систему, в якій добросовісне виконання податкового обов’язку є простішим, безпечнішим і дешевшим, ніж ухилення від нього. Податкова система не може бути інструментом політичного тиску, корупційного заробітку, вибіркового переслідування, знищення малого і середнього бізнесу або привілейованого захисту наближених груп. ### Стаття 10. Загальнообов’язковість податків Кожна особа, яка отримує дохід, володіє майном, здійснює підприємницьку діяльність, користується публічною інфраструктурою або отримує економічну вигоду на території України чи з джерел в Україні, зобов’язана сплачувати податки у порядку, визначеному законом. Жодна особа, компанія, політична група, олігархічний суб’єкт, державне підприємство, іноземний інвестор або посадова особа не може бути виведена з-під загального податкового обов’язку через привілей, наближеність до влади, спеціальну домовленість, приховану схему або політичний вплив. Податкові пільги допускаються лише законом, мають бути публічно обґрунтованими, строковими, прозорими, перевірюваними і спрямованими на суспільно значиму мету. Податкова пільга не може бути прихованою формою приватного подарунка, політичної винагороди, олігархічного привілею або нерівності перед законом. ### Стаття 11. Заборона офшорного приховування і виведення прибутку Забороняється використання офшорних, номінальних, трастових, фіктивних, посередницьких, трансфертних або інших конструкцій для приховування кінцевих бенефіціарів, ухилення від податків, виведення прибутку з України, заниження податкової бази або прихованого контролю над активами. Компанії, які отримують дохід в Україні, використовують українську інфраструктуру, природні ресурси, працю громадян України, державні закупівлі, ліцензії, концесії, землю, надра або інші публічні активи, зобов’язані сплачувати справедливу частку податків в Україні. Забороняється штучне виведення прибутку з України через завищені платежі пов’язаним особам, фіктивні кредити, роялті, консалтинг, ліцензійні платежі, трансфертні ціни, офшорні прокладки або інші схеми без реального економічного змісту. Особа або компанія, яка претендує на державні закупівлі, концесію, ліцензію, користування надрами, стратегічним ресурсом, державною підтримкою або участь у приватизації, зобов’язана розкрити кінцевих бенефіціарів, структуру власності, податкову резидентність і пов’язані іноземні юрисдикції. Держава не укладає стратегічні договори, не надає державну підтримку, не передає ресурси, ліцензії, концесії або публічне майно суб’єктам із прихованими бенефіціарами, непрозорою офшорною структурою або ознаками ухилення від податків. ### Стаття 12. Відповідальність за ухилення від податків Ухилення від сплати податків, приховування доходів, фіктивне дроблення бізнесу, використання підставних осіб, подвійної бухгалтерії, фіктивних операцій, офшорних схем, штучного виведення прибутку або інших способів зменшення податкового обов’язку без законної підстави є порушенням Конституції і тягне відповідальність, визначену законом. Відповідальність за податкове ухилення має бути невідворотною, пропорційною, справедливою і такою, що усуває незаконну вигоду. Великі організовані схеми ухилення від податків, виведення прибутку, приховування бенефіціарів або розкрадання публічних коштів є особливо небезпечними правопорушеннями проти економічної безпеки держави. Добросовісна помилка платника податків, яка не має ознак умисного ухилення, приховування або шахрайства, не може прирівнюватися до злочинної податкової схеми. Держава зобов’язана відрізняти помилку від ухилення, малозначне порушення від системної схеми, а добросовісного платника — від організатора податкового шахрайства. ### Стаття 13. AI-контроль і цифровий податковий аудит Держава створює цифрову систему податкової прозорості, яка забезпечує автоматизований облік доходів, податкових зобов’язань, платежів, ризиків ухилення, пов’язаних осіб, трансфертних операцій, офшорних зв’язків і схем штучного виведення прибутку. Штучний інтелект і автоматизований аналіз можуть використовуватися для виявлення податкових ризиків, аномальних операцій, фіктивних контрагентів, підозрілих офшорних зв’язків, прихованих бенефіціарів, трансфертного заниження прибутку та інших ознак ухилення від податків. AI-контроль не може самостійно визнавати особу винною, накладати покарання, блокувати бізнес, арештовувати рахунки, стягувати майно або замінювати рішення компетентного органу чи суду. Результат автоматизованого аналізу є підставою для перевірки, аудиту або запиту пояснень у порядку, визначеному законом, але не є автоматичним доказом вини. Платник податків має право знати основні підстави ризикового висновку, подати пояснення, виправити добросовісну помилку, оскаржити рішення і вимагати людського перегляду автоматизованого висновку. Цифровий податковий контроль має бути однаковим для всіх і не може налаштовуватися вибірково проти політичних опонентів, малого бізнесу, журналістів, громадських організацій, конкурентів або небажаних осіб. ### Стаття 14. Податкова служба як сервіс і контроль, а не каральна машина Податкова служба України є органом сервісу, адміністрування, аналітики ризиків, контролю і захисту податкової справедливості. Податкова служба не може бути каральним органом, інструментом політичного тиску, корупційного вимагання, рейдерства, знищення бізнесу або вибіркового переслідування. Перевірки платників податків мають бути ризик-орієнтованими, обґрунтованими, цифрово фіксованими, пропорційними і такими, що не паралізують добросовісну господарську діяльність. Податкова служба зобов’язана надавати платникам зрозумілі цифрові сервіси, попередні роз’яснення, можливість добровільного виправлення добросовісних помилок і ефективне оскарження неправомірних рішень. Працівник податкової служби несе персональну відповідальність за незаконний тиск, корупцію, вибіркове застосування закону, вимагання, розголошення захищених даних або використання податкової інформації для приватної чи політичної вигоди. ### Стаття 15. Інноваційна економіка, наука і технології Україна має бути державою творців, інженерів, науковців, підприємців, фермерів, робітників, ветеранів, інноваторів і технологічних проривів. Держава підтримує розвиток науки, технологій, штучного інтелекту, оборонних інновацій, біотехнологій, енергетики, агротехнологій, космічної галузі, робототехніки, кібербезпеки, deep tech, стартапів, університетів, дослідницької інфраструктури і венчурного фінансування. Підтримка інновацій має здійснюватися відкрито, конкурентно, доброчесно, без корупційного доступу до грантів, державних програм або стратегічних контрактів. ### Стаття 16. Економічна безпека і стратегічні галузі Відкрита економіка України не означає беззахисну економіку. Держава захищає критичні галузі, продовольчу безпеку, енергетичну безпеку, оборонну промисловість, стратегічні ланцюги постачання, фінансову стійкість, технологічний суверенітет і здатність країни діяти незалежно в умовах війни, кризи або зовнішнього тиску. Іноземні інвестиції у стратегічні сектори, критичну інфраструктуру, оборонні технології, дані, енергетику, ресурси, телекомунікації або інші чутливі сфери підлягають безпековій перевірці у порядку, визначеному законом. Економічна залежність від держави-агресора, її капіталу, ринків, технологій, логістики, енергетики, фінансових структур або прихованого впливу забороняється. ### Стаття 17. Захист споживача Кожен споживач має право на безпечні товари і послуги, правдиву інформацію, захист від шахрайства, прихованих умов, монопольного завищення цін, неякісних товарів, цифрових маніпуляцій і недобросовісних практик. Держава забезпечує захист споживачів через закон, незалежний контроль, доступне оскарження, цифрові сервіси, прозорість ринків і відповідальність недобросовісних продавців чи постачальників. Захист споживача не може використовуватися як прикриття для корупційного тиску на добросовісний бізнес. ### Стаття 18. Фінансова система, кредити і доступ до капіталу Фінансова система України має служити розвитку людини, підприємництва, громад, інновацій, житла, виробництва, експорту, відновлення і стійкості держави. Держава сприяє доступу добросовісних громадян, малого і середнього бізнесу, фермерів, ветеранів, інноваторів і громад до кредитів, страхування, інвестицій, гарантій, грантів і фінансової інфраструктури. Фінансові ринки мають бути прозорими, конкурентними, захищеними від шахрайства, маніпуляцій, прихованого контролю, відмивання коштів, фінансування держави-агресора і системних ризиків. ### Стаття 19. Ветеранська, сімейна, фермерська, кооперативна і громадська економіка Держава підтримує ветеранське підприємництво, сімейний бізнес, фермерські господарства, кооперативи, соціальне підприємництво, місцеве виробництво, громадські економічні ініціативи та інші форми економічної самореалізації громадян. Ветерани, особи з інвалідністю внаслідок війни, родини загиблих захисників, внутрішньо переміщені особи та громадяни, які повертаються до України, мають право на справедливий доступ до програм економічної адаптації, навчання, кредитування, грантів і підприємницької підтримки. Такі програми не можуть бути джерелом корупції, політичної реклами, фіктивних грантів або привілеїв для наближених осіб. ### Стаття 20. Відновлення України після війни Відновлення України після війни має створити не нову корупційну ренту, а нову якість життя, роботи, громад, інфраструктури, житла, підприємництва і економічної свободи. Відбудова здійснюється на принципах прозорості, цифрового обліку, відкритих закупівель, громадського контролю, пріоритету постраждалих громад, повернення людей, створення робочих місць, енергоефективності, доступності та стійкості. Міжнародна допомога, репарації, конфісковані активи агресора, державні кошти, приватні інвестиції і фонди відновлення підлягають відкритому обліку, аудиту і захисту від корупції. ### Стаття 21. Заборона економічної експлуатації державою-агресором Держава-агресор, її громадяни, компанії, пов’язані особи, номінальні власники, фонди, трасти, фінансові структури або інші суб’єкти, що діють в її інтересах, не можуть отримувати контроль над стратегічними галузями, критичною інфраструктурою, ресурсами, фінансовою системою, медіа, оборонними технологіями або значущими ринками України. Забороняється економічна діяльність, яка створює залежність України від держави-агресора, фінансує її воєнну машину, обходить санкції, приховує бенефіціарів або підриває економічну безпеку України. Активи держави-агресора та пов’язаних з нею осіб можуть бути обмежені, заморожені, конфісковані або використані для відшкодування шкоди Україні у порядку, визначеному Конституцією, законом і міжнародним правом. ### Стаття 22. Спеціальні закони про економіку, працю і соціальну відповідальність Порядок здійснення економічної свободи, підприємництва, захисту малого і середнього бізнесу, конкуренції, праці, нових форм зайнятості, соціальної відповідальності бізнесу, податкової системи, заборони офшорного ухилення, цифрового податкового контролю, інновацій, економічної безпеки, фінансової системи, відновлення і захисту від економічної залежності держави-агресора визначається Конституцією і законами України. Такі закони не можуть знищувати свободу підприємництва, гідність праці, чесну конкуренцію, податкову справедливість, захист малого і середнього бізнесу, соціальну відповідальність, інноваційний розвиток або економічну безпеку України. ## Пояснення для громадян Цей розділ описує економіку, в якій людина може працювати, відкривати бізнес, створювати продукт, заробляти, інвестувати і розвиватися без страху перед корупційною державою, монополією або силовим тиском. Держава не повинна душити підприємництво, але й не повинна дозволяти сильним перетворювати ринок на приватну диктатуру. Малий і середній бізнес мають бути захищені, бо саме вони створюють середній клас, робочі місця, місцевий розвиток і економічну свободу громадян. Праця має бути гідною. Людина не повинна бути витратним матеріалом для прибутку. Працівник має право на справедливу оплату, безпечні умови, відпочинок, захист від незаконного звільнення, дискримінації та експлуатації. Податкова система має бути максимально простою. Людина і бізнес мають розуміти, скільки, за що і як вони сплачують. Чесна сплата податків має бути простішою, ніж ухилення. Податкова не повинна бути каральною машиною або інструментом політичного тиску. Офшорні схеми, приховані бенефіціари, фіктивні компанії, штучне виведення прибутку, подвійна бухгалтерія і будь-яке ухилення від податків забороняються. Якщо компанія заробляє в Україні, використовує українську працю, інфраструктуру, землю, ресурси або державні замовлення, вона має чесно сплачувати податки в Україні. AI і цифровий контроль можуть допомагати виявляти ризики ухилення, але не можуть автоматично карати людину або бізнес. Платник має право знати підстави претензій, пояснити, виправити добросовісну помилку і оскаржити рішення. Головна ідея розділу: економіка має давати людині свободу творити, працювати, заробляти і розвиватися, але не дозволяти сильним перетворювати ринок, податкову систему або державу на інструмент приватного контролю. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити економіку України як поєднання свободи підприємництва, гідної праці, чесної конкуренції та соціальної відповідальності? - Які гарантії потрібні для малого і середнього бізнесу? - Як зробити перевірки бізнесу ризик-орієнтованими і некорупційними? - Як не допустити монополій і картелів? - Які ринки в Україні найбільше потребують антимонопольного захисту? - Що має означати гідна праця у сучасній економіці? - Як захистити працівників цифрових платформ, фрилансерів і самозайнятих осіб? - Як поєднати гнучкість нових форм праці з базовими соціальними гарантіями? - Якою має бути соціальна відповідальність великого бізнесу? - Як зробити податкову систему максимально простою і зрозумілою? - Які податки можна об’єднати або спростити без шкоди для бюджету? - Як забезпечити принцип: чесна сплата податків простіша, ніж ухилення? - Чи правильно заборонити офшорне приховування прибутку і бенефіціарів? - Як боротися з виведенням прибутку через роялті, фіктивні кредити, консалтинг і трансфертні ціни? - Як відрізнити добросовісну податкову помилку від умисної схеми ухилення? - Як має працювати AI-контроль податкових ризиків? - Які гарантії потрібні, щоб AI-контроль не став інструментом вибіркового переслідування? - Як зробити податкову службу сервісом, а не каральною машиною? - Які інноваційні галузі мають бути стратегічними для України? - Як підтримувати стартапи, науку, оборонні інновації і технологічне підприємництво? - Як захистити економіку України від залежності від держави-агресора? - Як забезпечити прозоре і справедливе післявоєнне відновлення? - Як підтримати ветеранський, сімейний, фермерський і громадський бізнес? ## Аналітика змін до Розділ XVII. Економіка, праця і соціальна відповідальність # Аналітика змін: Розділ XVII. Економіка, праця і соціальна відповідальність ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про право власності, свободу підприємницької діяльності, право на працю, соціальний захист, конкуренцію, бюджетну і податкову систему, захист споживачів, екологічну безпеку, права людини, економічну безпеку і відповідальність держави перед громадянами. Чинна Конституція містить окремі гарантії підприємництва, праці та соціального захисту, але не формує цілісної моделі економіки як системи свободи, доброчесної конкуренції, простих податків, інновацій, соціальної відповідальності та захисту від офшорного ухилення. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує закріпити економіку України як модель свободи підприємництва, гідної праці, чесної конкуренції, інновацій, податкової простоти, соціальної відповідальності, захисту малого і середнього бізнесу, економічної безпеки та відновлення після війни. Окремий акцент зроблено на податковій системі: вона має бути максимально простою, відкритою, загальнообов’язковою і цифрово прозорою. Офшорне приховування прибутку, штучне виведення доходів, фіктивні схеми, приховані бенефіціари та будь-які форми ухилення від податків забороняються. Редакція також вводить AI-контроль і цифровий податковий аудит як інструмент виявлення ризиків, але не як автоматичне покарання людини або бізнесу. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в тому, що економічна свобода поєднується з гідністю праці, чесною конкуренцією, соціальною відповідальністю і простою загальнообов’язковою податковою системою. Податкова модель змінюється з карально-бюрократичної на сервісну, цифрову і справедливу: чесна сплата податків має бути простішою, ніж ухилення. ## Що посилено - Посилено свободу підприємництва. - Посилено захист малого і середнього бізнесу. - Посилено антимонопольні гарантії. - Посилено право на гідну працю, справедливу оплату і безпечні умови. - Посилено захист нових форм праці, фрилансу, самозайнятості і цифрових платформ. - Посилено соціальну відповідальність бізнесу. - Посилено простоту і прозорість податкової системи. - Посилено загальнообов’язковість податків. - Посилено заборону офшорного приховування прибутку. - Посилено відповідальність за ухилення від податків. - Посилено гарантії проти перетворення податкової служби на каральну машину. - Посилено роль AI як інструменту виявлення ризиків із правом людини на пояснення і людський перегляд. - Посилено інноваційну і технологічну модель економіки. - Посилено економічну безпеку і захист від держави-агресора. ## Що додано нового - Конституційна формула економіки свободи, праці, конкуренції, інновацій і соціальної відповідальності. - Малий і середній бізнес як економічний простір свободи громадянина. - Нова форма праці не може скасовувати базові трудові права. - Податкова система як максимально проста, відкрита і загальнообов’язкова. - Принцип: держава має зробити чесну сплату податків простішою, ніж ухилення. - Заборона офшорного приховування і виведення прибутку. - Заборона використання фіктивних кредитів, роялті, консалтингу, ліцензійних платежів, трансфертних цін і офшорних прокладок для заниження податкової бази. - Обов’язок розкривати кінцевих бенефіціарів для доступу до держзакупівель, ліцензій, концесій, надр і державної підтримки. - Відповідальність за податкове ухилення з відмежуванням добросовісної помилки від злочинної схеми. - AI-контроль і цифровий податковий аудит. - Заборона автоматичного покарання через AI. - Податкова служба як сервіс і контроль, а не каральна машина. - Інноваційна економіка як стратегічний напрям держави. - Економічна безпека і перевірка іноземних інвестицій у стратегічні сектори. - Ветеранська, сімейна, фермерська, кооперативна і громадська економіка. - Прозоре післявоєнне відновлення. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб Україна мала економіку, де людина може працювати, створювати бізнес, інвестувати, винаходити і заробляти без страху перед корупційною державою, монополіями або силовим тиском. Складна податкова система часто карає добросовісних і винагороджує тих, хто має доступ до схем. Тому податки мають бути простими, зрозумілими і загальнообов’язковими. Держава має боротися не з працею і бізнесом, а з ухиленням, офшорами, прихованими бенефіціарами, виведенням прибутку і фіктивними схемами. Податкова служба має стати сервісом і аналітичним контролем, а не каральною машиною. AI має допомагати виявляти ризики, але не може автоматично карати людину чи бізнес. ## Можливі ризики - Ризик надмірного регулювання бізнесу під виглядом соціальної відповідальності. - Ризик перетворення податкової простоти на несправедливу плоску модель без урахування реальної платоспроможності. - Ризик використання боротьби з офшорами для тиску на добросовісний бізнес. - Ризик помилкових AI-висновків щодо податкових ризиків. - Ризик вибіркового налаштування цифрового контролю проти політичних опонентів або конкурентів. - Ризик того, що податкова служба залишиться каральною під виглядом цифровізації. - Ризик ухилення великих компаній через складні трансфертні, ліцензійні або боргові схеми. - Ризик експлуатації працівників у цифрових платформах і нових формах зайнятості. - Ризик монополізації ринків великим бізнесом. - Ризик корупції у програмах відновлення, інновацій і підтримки ветеранів. ## Запобіжники - Податкова система має бути простою, відкритою і загальнообов’язковою. - Податкові пільги допускаються лише законом, мають бути строковими, прозорими і публічно обґрунтованими. - Офшорні, номінальні, трастові і фіктивні конструкції для ухилення від податків забороняються. - Компанії, що заробляють в Україні, мають сплачувати справедливу частку податків в Україні. - Добросовісна помилка не прирівнюється до злочинної схеми. - AI-контроль не може автоматично карати або блокувати бізнес. - Платник має право знати підстави ризикового висновку, подати пояснення, виправити помилку і вимагати людського перегляду. - Податкова служба не може бути каральним органом або інструментом політичного тиску. - Перевірки мають бути ризик-орієнтованими, пропорційними і цифрово фіксованими. - Нові форми праці не можуть скасовувати базові трудові права. - Антимонопольний контроль захищає конкуренцію від приватної диктатури. - Післявоєнне відновлення підлягає відкритому обліку, аудиту і громадському контролю. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — економічні права пов’язані з гідністю, свободою, правом власності, захистом від свавілля і справедливим судом. - Розділ IV — народовладдя передбачає контроль громадян за економічною політикою і великими реформами. - Розділ V — цифрова держава забезпечує податкові сервіси, AI-контроль, право на пояснення і людський перегляд. - Розділ VI — громади є простором місцевої економіки, малого бізнесу, праці і відновлення. - Розділ XV — антикорупція і доброчесність захищають економіку від офшорів, корупції, прихованого контролю і олігархічного впливу. - Розділ XVI — національне багатство і ресурсний дивіденд поєднуються з економічною свободою, податками і відповідальністю бізнесу. - Розділ XIX — освіта, наука і технології є основою інноваційної економіки. - Розділ XX — цифрова держава і AI забезпечують прозорість, податковий аудит і захист від автоматичного свавілля. - Розділ XXII — екологія і відновлення пов’язані із соціальною відповідальністю бізнесу. - Розділ XXIII — економіка має бути захищена від реваншу, монополізації, держави-агресора і руйнування незалежності. --- # Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління Source page: https://vkua.org/sections/18_dity_rodyna_maibutni_pokolinnia.html # Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління ## Короткий зміст Цей розділ визначає дитину, родину і майбутні покоління як особливі конституційні цінності Української держави. Дитина визнається не власністю держави чи батьків, а людиною в розвитку, самостійним носієм гідності, прав, безпеки, майбутнього і захисту. Родина визнається первинним середовищем любові, турботи, виховання, мови, культури, морального розвитку і відповідальності. Майбутні покоління визнаються не абстрактною ідеєю, а конституційним обов’язком держави, суспільства і нинішнього покоління громадян. Розділ встановлює баланс між правами дитини, правами та відповідальністю батьків, підтримкою родини і межами втручання держави. Держава не має права свавільно підміняти родину, але зобов’язана захищати дитину від насильства, занедбання, експлуатації, торгівлі людьми, цифрового впливу, війни, депортації та інших загроз. Окремо закладається нова культура свідомого шлюбу. Шлюб укладається вільно, свідомо і відповідально. Особи, які мають намір укласти шлюб, мають бути ознайомлені з правами та обов’язками подружжя, батьків, дітей та інших членів сім’ї, проходити доступну підготовку до сімейного життя і під час державної реєстрації шлюбу підтверджувати своїм підписом прийняття сімейної відповідальності. Розділ також закріплює захист дітей війни, депортованих і незаконно вивезених дітей, дітей загиблих захисників, дітей військових, ветеранів, полонених і зниклих безвісти, підтримку сиріт, усиновлення і сімейних форм виховання, демографічну стійкість, захист дітей у цифровому середовищі та відповідальність держави перед майбутніми поколіннями. ## Основні положення 1. Дитина, родина і майбутні покоління перебувають під особливою охороною Конституції. 2. Кожна дитина має людську гідність від народження і є самостійним носієм прав. 3. У всіх рішеннях, що істотно стосуються дитини, першочергово враховується найкращий інтерес дитини. 4. Найкращий інтерес дитини не може бути прикриттям для свавільного втручання держави в родину. 5. Родина є первинним середовищем життя, любові, турботи, виховання, мови, культури, безпеки і відповідальності дитини. 6. Батьки мають природне право і обов’язок виховувати дитину, піклуватися про неї, захищати її гідність, здоров’я, освіту і розвиток. 7. Шлюб укладається вільно, свідомо і відповідально. 8. Особи, які укладають шлюб, мають бути ознайомлені з правами та обов’язками сімейного життя і підтверджувати це підписом під час державної реєстрації шлюбу. 9. Держава забезпечує доступну, неупереджену, світоглядно нейтральну і безоплатну підготовку осіб, які мають намір укласти шлюб. 10. Насильство над дитиною, сексуальна експлуатація, торгівля дітьми, примусова праця, втягнення у злочинність, катування, приниження гідності та системне занедбання забороняються без винятків. 11. Дитина, постраждала від війни, окупації, депортації, втрати батьків, полону, зникнення близьких або травми, має право на особливий захист держави. 12. Держава зобов’язана вживати всіх можливих заходів для повернення депортованих, незаконно переміщених або викрадених українських дітей. 13. Інституційний догляд за дитиною є крайнім і тимчасовим заходом; пріоритет мають родина, родичі, усиновлення, опіка, патронат і сімейні форми виховання. 14. Демографічна політика України ґрунтується не на примусі, а на створенні умов, у яких родина не боїться мати дітей. 15. Дитина має право на захист у цифровому середовищі, захист персональних даних, приватності, гідності та психічної безпеки. 16. Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми чи медичними потребами мають право на гідність, доступність, підтримку, освіту, розвиток і участь у житті суспільства. 17. Держава зобов’язана підтримувати розвиток талантів, освіту, культуру, спорт, науку і творчу самореалізацію дітей. 18. Держава не має права вирішувати проблеми сьогодення шляхом руйнування життя майбутніх поколінь. ## Основні принципи - Гідність дитини від народження. - Найкращий інтерес дитини як першочерговий стандарт рішень. - Родина як первинне середовище дитини. - Свідоме, вільне і відповідальне укладення шлюбу. - Рівність прав і обов’язків подружжя. - Відповідальне батьківство і материнство. - Невтручання держави в родину без законних підстав. - Нульова терпимість до насильства, експлуатації і занедбання дітей. - Особливий захист дітей війни. - Повернення депортованих і незаконно вивезених українських дітей. - Пріоритет сімейних форм виховання над інституційним доглядом. - Демографічна політика через підтримку, а не примус. - Захист дітей у цифровому середовищі. - Підтримка дітей з інвалідністю і особливими потребами. - Розвиток талантів, освіти, культури, науки і спорту. - Відповідальність держави перед майбутніми поколіннями. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Дитина, родина і майбутні покоління як конституційна цінність Дитина, родина і майбутні покоління перебувають під особливою охороною Конституції. Українська держава визнає, що продовження життя народу, захист дітей, підтримка родини, демографічна стійкість, освіта, культура, безпека і відповідальність перед майбутніми поколіннями є основами тривалого існування України. Держава, громади, посадові особи, освітні, медичні, соціальні та інші інституції зобов’язані діяти так, щоб не руйнувати дитинство, родину і майбутнє Українського народу. ### Стаття 2. Гідність і права дитини Кожна дитина має людську гідність від народження і є самостійним носієм прав. Дитина не є майном батьків, власністю держави, політичним ресурсом, об’єктом ідеологічного контролю, робочою силою, цифровим товаром або демографічною статистикою. Кожна дитина має право на життя, ім’я, громадянство, безпеку, любов, турботу, сімейне середовище, освіту, охорону здоров’я, розвиток, відпочинок, гру, культуру, мову, захист від насильства і повагу до її гідності. ### Стаття 3. Найкращий інтерес дитини У всіх рішеннях держави, суду, громади, школи, медичної системи, соціальних служб, органів опіки та інших інституцій, які істотно стосуються дитини, першочергово враховується найкращий інтерес дитини. Найкращий інтерес дитини включає її безпеку, гідність, здоров’я, розвиток, стабільність, сімейні зв’язки, право бути почутою, захист від насильства і можливість повноцінного життя. Дитина, здатна сформулювати власну думку, має право бути почутою у питаннях, що її стосуються, відповідно до її віку і зрілості. Найкращий інтерес дитини не може бути прикриттям для свавільного втручання держави в родину, ідеологічного тиску, незаконного розлучення дитини з батьками або порушення прав дитини чи батьків. ### Стаття 4. Родина як первинне середовище дитини Родина є первинним середовищем життя, любові, турботи, виховання, мови, культури, безпеки, морального розвитку і відповідальності дитини. Дитина має право жити і виховуватися в родині, якщо це не загрожує її життю, здоров’ю, гідності або безпеці. Держава підтримує родину, материнство, батьківство, відповідальне виховання дітей, міжпоколінну солідарність і сімейні форми турботи. Держава не може підміняти родину без законних підстав, але зобов’язана діяти, якщо в родині існує насильство, експлуатація, системне занедбання або реальна загроза дитині. ### Стаття 5. Свідоме укладення шлюбу і сімейна відповідальність Шлюб ґрунтується на вільній згоді осіб, взаємній повазі, рівності, відповідальності, турботі, добросовісності та усвідомленому прийнятті прав і обов’язків сімейного життя. Особи, які мають намір укласти шлюб, повинні бути належним чином поінформовані про правові, майнові, батьківські, моральні та соціальні наслідки шлюбу, а також про права й обов’язки щодо подружжя, дітей та інших членів сім’ї. Держава забезпечує доступну, неупереджену, світоглядно нейтральну і безоплатну підготовку осіб, які укладають шлюб, з питань сімейного права, відповідального батьківства, взаємної поваги, спільного майна, домашнього насильства, прав дитини, обов’язків щодо утримання, сімейної медіації та мирного вирішення конфліктів. Проходження такої підготовки не може бути інструментом приниження, дискримінації, ідеологічного тиску, втручання в приватне життя або незаконної відмови у праві на шлюб. Під час державної реєстрації шлюбу особи, які укладають шлюб, підтверджують своїм підписом, що вони ознайомлені з основними правами та обов’язками подружжя, батьків, дітей та інших членів сім’ї, розуміють правові наслідки шлюбу і приймають відповідальність за добросовісне співіснування в сім’ї. Таке підтвердження не є формальним ритуалом. Воно є актом свідомого прийняття сімейної відповідальності перед іншою особою, можливими дітьми, сім’єю і суспільством. Подружжя має рівні права і рівні обов’язки у шлюбі, сім’ї, вихованні дітей, веденні спільного життя, взаємній підтримці, повазі до гідності одне одного та відповідальності за добробут сім’ї. Жодна особа не може бути примушена до шлюбу, утримувана у шлюбі проти своєї волі або позбавлена права на захист від насильства, приниження, експлуатації, економічного контролю чи іншого порушення гідності в сім’ї. Свобода сімейного життя не може бути прикриттям для домашнього насильства, занедбання дітей, економічного примусу, психологічного тиску, ізоляції, приниження гідності або ухилення від обов’язків щодо членів сім’ї. Порядок підготовки до укладення шлюбу, зміст інформаційного підтвердження, форма підпису про ознайомлення з сімейними правами й обов’язками та гарантії недопущення зловживань визначаються законом. ### Стаття 6. Права і відповідальність батьків Батьки мають природне право і обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її життя, здоров’я, гідність, освіту, розвиток, безпеку і добробут. Батьки мають право передавати дитині мову, культуру, традиції, віру або світогляд, якщо це не порушує гідність, права, безпеку, здоров’я і розвиток дитини. Батьківські права не можуть використовуватися для виправдання насильства, приниження гідності, експлуатації, занедбання, примусової ізоляції, позбавлення освіти, торгівлі дитиною, втягнення у злочинність або відмови від необхідної допомоги у разі загрози життю чи здоров’ю дитини. Дитина має право знати своїх батьків і підтримувати зв’язок з обома батьками, якщо це не суперечить її безпеці та найкращому інтересу. ### Стаття 7. Межі втручання держави в родину Держава не може свавільно втручатися в сімейне життя. Втручання держави в родину допускається лише на підставі закону, з метою захисту життя, здоров’я, гідності, безпеки або прав дитини чи іншого члена сім’ї, за принципами необхідності, пропорційності, судового контролю і поваги до сімейних зв’язків. Розлучення дитини з батьками допускається лише як крайній захід, якщо менш обмежувальні заходи не здатні захистити дитину від реальної загрози. Бідність родини сама по собі не може бути підставою для відібрання дитини. У такому випадку держава зобов’язана насамперед надати підтримку родині. ### Стаття 8. Захист дитини від насильства, експлуатації і занедбання Насильство над дитиною, сексуальна експлуатація, торгівля дітьми, примусова праця, втягнення у злочинність, катування, жорстоке або принизливе поводження, системне занедбання і використання дитини у злочинній, політичній, військовій або комерційній експлуатації забороняються без винятків. Держава забезпечує невідкладний захист дитини у випадках домашнього насильства, сексуального насильства, загрози життю чи здоров’ю, експлуатації, торгівлі людьми, онлайн-грумінгу, примусу або системного занедбання. Особи, які працюють з дітьми, зобов’язані дотримуватися підвищених стандартів доброчесності, безпеки і відповідальності. Дитина, яка повідомила про насильство або іншу загрозу, має право бути почутою, захищеною і не може бути покарана за таке повідомлення. ### Стаття 9. Діти війни, депортовані діти і діти захисників України Дитина, постраждала від війни, окупації, депортації, примусового переміщення, втрати батьків, полону, зникнення близьких, поранення, психологічної травми або руйнування житла, має право на особливий захист держави. Держава зобов’язана вживати всіх можливих правових, дипломатичних, розшукових, безпекових, соціальних і міжнародних заходів для повернення депортованих, незаконно переміщених або викрадених українських дітей. Діти загиблих захисників України, діти військовослужбовців, ветеранів, полонених, зниклих безвісти, поранених і осіб, які захищали Україну, перебувають під особливою опікою держави. Жодна українська дитина не може бути залишена державою після війни, втрати батьків, депортації, окупації або травми. ### Стаття 10. Сирітство, усиновлення, опіка і сімейні форми виховання Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, має право на захист, стабільність, любов, сімейне середовище і повагу до її гідності. Інституційний догляд не може бути нормальною долею дитини і застосовується лише як тимчасовий та крайній захід. Пріоритетними формами турботи про дитину є безпечне повернення до біологічної родини, виховання родичами, усиновлення, опіка, піклування, патронат та інші сімейні форми виховання. Усиновлення, опіка, піклування і патронат здійснюються в найкращому інтересі дитини, з перевіркою безпеки, доброчесності і спроможності осіб, які беруть дитину на виховання. ### Стаття 11. Материнство, батьківство і демографічна стійкість Материнство, батьківство, народження і виховання дітей підтримуються державою, громадами і суспільством. Демографічна політика України ґрунтується не на примусі, а на створенні умов, у яких родина не боїться мати дітей. Держава сприяє доступному житлу для молодих сімей, якісній медицині вагітності і пологів, підтримці батьків після народження дитини, доступним дитячим садкам, гнучким формам праці, балансу роботи і родини, підтримці багатодітних сімей та захисту батьків малих дітей. Вагітність, народження дитини, материнство, батьківство або догляд за дитиною не можуть бути підставою для дискримінації, незаконного звільнення, приниження або обмеження прав. ### Стаття 12. Соціальна підтримка родин з дітьми Держава забезпечує соціальну підтримку родин з дітьми, особливо родин у складних життєвих обставинах, багатодітних родин, одиноких батьків, родин дітей з інвалідністю, родин військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і родин, які постраждали від війни. Соціальна підтримка має бути спрямована на збереження родини, безпеку дитини, гідне життя, освіту, здоров’я, харчування, житло, психологічну допомогу і розвиток дитини. Бідність родини не повинна перетворюватися на покарання для дитини. ### Стаття 13. Дитина в цифровому середовищі Дитина має право на захист у цифровому середовищі, захист персональних даних, приватності, гідності, психічної безпеки, репутації та права на розвиток без маніпулятивного впливу. Забороняється комерційна, сексуальна, політична або інша експлуатація дитини через цифрові платформи, алгоритми, приховане профілювання, онлайн-грумінг, шкідливий контент, маніпулятивну рекламу або використання дитячої уваги як товару. Дитина не може бути сировиною для цифрового ринку уваги. Держава встановлює особливі правила обробки персональних даних дітей, цифрової реклами для дітей, алгоритмічного впливу, освітніх платформ, цифрової ідентичності дитини і права на видалення або обмеження поширення даних про дитинство. ### Стаття 14. Діти з інвалідністю і діти з особливими потребами Діти з інвалідністю, діти з особливими освітніми, медичними, психологічними або соціальними потребами мають право на гідність, доступність, інклюзію, освіту, реабілітацію, медичну допомогу, підтримку родини, розвиток і участь у житті суспільства. Держава і громади зобов’язані забезпечувати доступність освітнього, медичного, культурного, спортивного, цифрового та громадського середовища для таких дітей. Дитина з інвалідністю не може бути ізольована, принижена або позбавлена можливості розвитку через байдужість, бюрократію, бідність чи недоступність середовища. ### Стаття 15. Розвиток талантів, освіта, культура і спорт Кожна дитина має право на розвиток своїх здібностей, талантів, мови, культури, творчості, науки, спорту і особистості. Держава і громади сприяють ранньому виявленню і підтримці талантів дітей, доступу до якісної освіти, культури, мистецтва, спорту, науки, технологій і позашкільного розвитку. Обдаровані діти, діти з малозабезпечених родин, діти з громад, що постраждали від війни, діти з інвалідністю і діти з віддалених територій мають отримувати справедливі можливості для розвитку. Освіта і розвиток дитини мають поєднувати знання, критичне мислення, культуру, мову, моральну відповідальність, цифрову грамотність, здоров’я і здатність до самостійного життя. ### Стаття 16. Відповідальність перед майбутніми поколіннями Держава не має права вирішувати проблеми сьогодення шляхом руйнування життя майбутніх поколінь. Рішення щодо державного боргу, природних ресурсів, екології, освіти, науки, демографії, війни, цифрових технологій, штучного інтелекту, інфраструктури і національного багатства мають оцінюватися з урахуванням їхнього впливу на майбутні покоління. Нинішнє покоління громадян, органи влади і посадові особи зобов’язані залишити майбутнім поколінням не руїну, боргову пастку, екологічну катастрофу або знищену освіту, а життєздатну, вільну, безпечну і справедливу Україну. Фонд майбутніх поколінь, захист ресурсів, екологічна відповідальність, освіта, наука, здоров’я дітей і демографічна стійкість є інструментами виконання цього обов’язку. ### Стаття 17. Представництво інтересів дітей і майбутніх поколінь Держава створює інституційні механізми представництва і захисту інтересів дітей та майбутніх поколінь у законодавчій, виконавчій, судовій, місцевій, бюджетній, освітній, екологічній і цифровій політиці. Такі механізми можуть включати уповноважених з прав дитини, оцінку впливу законів і бюджетів на дітей, громадські консультації, дитячу участь відповідно до віку і зрілості, а також спеціальні висновки щодо впливу рішень на майбутні покоління. Жоден орган влади не може ігнорувати системну шкоду для дітей або майбутніх поколінь під приводом короткострокової політичної вигоди. ### Стаття 18. Спеціальні закони про дітей, родину і майбутні покоління Права дитини, підтримка родини, свідоме укладення шлюбу, відповідальне батьківство, захист від насильства, опіка, усиновлення, сімейні форми виховання, захист дітей війни, соціальна підтримка родин, цифровий захист дітей, інклюзія, розвиток талантів, демографічна стійкість і представництво майбутніх поколінь визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть звужувати сутність гідності дитини, свавільно підміняти родину державою, легалізувати насильство чи занедбання, перетворювати шлюб на формальність без усвідомлення відповідальності або ігнорувати обов’язок держави перед майбутніми поколіннями. ## Пояснення для громадян Цей розділ виходить із простої ідеї: дитина — це не власність батьків і не власність держави. Дитина є людиною в розвитку, носієм гідності, прав і майбутнього. Родина є першим місцем, де дитина має отримати любов, турботу, мову, культуру, безпеку і відповідальність. Держава не повинна свавільно руйнувати родину, але повинна втручатися, якщо дитині загрожує насильство, експлуатація, занедбання або реальна небезпека. Шлюб у цій Конституції розглядається не як формальний штамп, а як свідоме прийняття відповідальності. Особи, які укладають шлюб, мають розуміти свої права й обов’язки щодо одне одного, дітей та інших членів сім’ї. Вони проходять доступну підготовку і під час реєстрації шлюбу підтверджують своїм підписом, що усвідомлюють відповідальність сімейного життя. Це не означає, що держава дозволяє або забороняє людям любити одне одного. Це означає, що держава допомагає людям не входити в шлюб легковажно, не знаючи правових, майнових, батьківських і моральних наслідків. Діти війни потребують особливого захисту. Україна має повертати викрадених і депортованих дітей, підтримувати дітей загиблих захисників, дітей військових, ветеранів, полонених і зниклих безвісти. Інтернат не має бути нормальною долею дитини. Якщо дитина залишилася без батьківського піклування, держава має шукати сімейні форми виховання, а не просто передавати дитину в установу. Держава також має думати про майбутні покоління. Не можна проїдати ресурси, накопичувати борги, руйнувати екологію, занедбувати освіту і залишати дітям слабку країну. Майбутні покоління — це конституційний обов’язок нинішньої держави. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити дитину, родину і майбутні покоління як особливу конституційну цінність? - Як найкраще сформулювати принцип гідності дитини від народження? - Чи достатньо чітко визначено, що дитина не є власністю батьків або держави? - Як забезпечити найкращий інтерес дитини без свавільного втручання держави в родину? - Якими мають бути межі втручання держави в сімейне життя? - Чи правильно закріпити, що бідність родини сама по собі не є підставою для відібрання дитини? - Чи має підготовка до шлюбу бути обов’язковою, безоплатною і світоглядно нейтральною? - Які права та обов’язки мають письмово підтверджувати особи під час укладення шлюбу? - Як зробити підтвердження сімейних обов’язків реальним, а не формальним? - Як не допустити, щоб підготовка до шлюбу стала інструментом дискримінації або втручання в приватне життя? - Чи достатньо захищені права та відповідальність батьків? - Як захистити дитину від домашнього насильства, сексуальної експлуатації, торгівлі людьми і занедбання? - Які спеціальні гарантії потрібні дітям війни? - Як Україна має повертати депортованих і незаконно вивезених дітей? - Яку підтримку мають отримувати діти загиблих захисників, військових, ветеранів, полонених і зниклих безвісти? - Чи правильно визначити інституційний догляд як крайній і тимчасовий захід? - Як розвивати усиновлення, опіку, патронат і сімейні форми виховання? - Якою має бути демографічна політика без примусу? - Які умови потрібні, щоб родина не боялася мати дітей? - Як захистити дітей у цифровому середовищі? - Чи потрібно обмежити комерційну експлуатацію дитячої уваги цифровими платформами? - Як захищати персональні дані дітей? - Які гарантії потрібні дітям з інвалідністю і особливими потребами? - Як підтримувати таланти дітей у науці, культурі, спорті і технологіях? - Як оцінювати вплив державних рішень на майбутні покоління? - Який орган або механізм має представляти інтереси майбутніх поколінь? ## Аналітика змін до Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління # Аналітика змін: Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про гідність людини, права і свободи, рівність, сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, право власності, екологічну безпеку та обов’язки держави перед громадянами. Чинна Конституція визнає охорону дитинства, материнства і батьківства, а також обов’язок батьків утримувати дітей. Запропонована редакція розширює цю рамку і створює окремий системний розділ про дитину, родину, свідоме укладення шлюбу і відповідальність перед майбутніми поколіннями. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує визначити дитину як самостійного носія гідності і прав, а родину — як первинне середовище життя, любові, турботи, виховання, мови, культури і відповідальності. Встановлюється принцип найкращого інтересу дитини, але одночасно закріплюється запобіжник проти свавільного втручання держави в родину. Окремо вводиться інновація свідомого укладення шлюбу. Особи, які мають намір укласти шлюб, мають бути поінформовані про правові, майнові, батьківські, моральні і соціальні наслідки шлюбу, проходити доступну підготовку і під час державної реєстрації підтверджувати своїм підписом ознайомлення з правами та обов’язками сімейного життя. Розділ також пропонує особливий захист дітей війни, обов’язок держави повертати депортованих і незаконно переміщених українських дітей, пріоритет сімейних форм виховання над інтернатами, захист дітей у цифровому середовищі і конституційний обов’язок держави перед майбутніми поколіннями. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в переході від вузького соціального підходу до дітей і родини до цілісної конституційної моделі продовження українського життя. Друга ключова зміна — визнання шлюбу не лише формальною реєстрацією, а свідомим прийняттям прав і обов’язків щодо подружжя, дітей та інших членів сім’ї. Третя ключова зміна — пряме закріплення відповідальності держави перед майбутніми поколіннями. ## Що посилено - Посилено гідність дитини як самостійного носія прав. - Посилено принцип найкращого інтересу дитини. - Посилено захист родини від свавільного втручання держави. - Посилено відповідальність батьків за життя, здоров’я, освіту і розвиток дитини. - Посилено захист дітей від насильства, експлуатації, торгівлі людьми і занедбання. - Посилено захист дітей війни. - Посилено обов’язок держави повертати депортованих і незаконно переміщених дітей. - Посилено підтримку сімейних форм виховання. - Посилено підтримку материнства, батьківства і демографічної стійкості. - Посилено захист дітей у цифровому середовищі. - Посилено підтримку дітей з інвалідністю і особливими потребами. - Посилено обов’язок держави думати про майбутні покоління. - Посилено культуру відповідального шлюбу через підготовку і письмове підтвердження сімейних обов’язків. ## Що додано нового - Окремий конституційний розділ про дітей, родину і майбутні покоління. - Пряме визначення дитини як людини в розвитку, а не об’єкта держави чи батьків. - Принцип, що найкращий інтерес дитини не може бути прикриттям для свавільного втручання держави в родину. - Свідоме укладення шлюбу. - Підготовка до шлюбу з питань сімейного права, відповідального батьківства, спільного майна, домашнього насильства, прав дитини, утримання, сімейної медіації і мирного вирішення конфліктів. - Підпис осіб під час державної реєстрації шлюбу про ознайомлення з правами та обов’язками сімейного життя. - Заборона перетворення підготовки до шлюбу на інструмент дискримінації, ідеологічного тиску або незаконної відмови у праві на шлюб. - Спеціальні гарантії для дітей війни. - Обов’язок держави повертати депортованих і незаконно переміщених українських дітей. - Принцип: інтернат не має бути нормальною долею дитини. - Захист дітей від цифрової експлуатації і алгоритмічного впливу. - Право дитини на цифрову безпеку. - Представництво інтересів майбутніх поколінь. - Обов’язок держави не вирішувати проблеми сьогодення шляхом руйнування життя майбутніх поколінь. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб Конституція захищала не лише державну владу, економіку і права дорослих, а й саме продовження українського життя. Дитина має бути захищена як людина, а не як об’єкт дорослих рішень. Родина має бути підтримана, а не залишена сам на сам із бідністю, війною, насильством або демографічною кризою. Водночас держава не повинна свавільно руйнувати родини під приводом захисту дитини. Норма про свідоме укладення шлюбу потрібна для того, щоб шлюб не сприймався лише як формальність. Люди, які створюють сім’ю, мають знати свої права й обов’язки, розуміти відповідальність щодо дітей, майна, взаємної підтримки, домашнього насильства, утримання та мирного вирішення конфліктів. Україна також потребує особливого захисту дітей війни і майбутніх поколінь, бо війна створила травми, втрати, депортації, сирітство, демографічні ризики і довгострокові наслідки для країни. ## Можливі ризики - Ризик надмірного втручання держави в родину. - Ризик використання принципу найкращого інтересу дитини для свавільного розлучення дітей з батьками. - Ризик формального підходу до підготовки до шлюбу. - Ризик перетворення підготовки до шлюбу на бюрократичну перепону. - Ризик ідеологічного або релігійного тиску під час підготовки до шлюбу. - Ризик дискримінації осіб, які укладають шлюб. - Ризик недостатнього захисту дітей від домашнього насильства. - Ризик інституційного догляду замість сімейних форм виховання. - Ризик використання теми демографії для примусу. - Ризик цифрової експлуатації дітей. - Ризик ігнорування інтересів майбутніх поколінь у бюджетній, ресурсній, екологічній і технологічній політиці. ## Запобіжники - Держава не може свавільно втручатися в сімейне життя. - Втручання в родину можливе лише на підставі закону, необхідності, пропорційності і судового контролю. - Бідність родини сама по собі не є підставою для відібрання дитини. - Підготовка до шлюбу має бути доступною, безоплатною, неупередженою і світоглядно нейтральною. - Підготовка до шлюбу не може бути інструментом приниження, дискримінації або незаконної відмови у праві на шлюб. - Підпис під час реєстрації шлюбу підтверджує ознайомлення з правами та обов’язками, а не створює дозвіл держави на особисте життя. - Домашнє насильство, експлуатація і занедбання не можуть прикриватися свободою сімейного життя. - Інституційний догляд є крайнім і тимчасовим заходом. - Демографічна політика ґрунтується на підтримці, а не примусі. - Цифровий захист дітей має обмежувати комерційну і алгоритмічну експлуатацію. - Рішення держави мають оцінюватися з урахуванням впливу на дітей і майбутні покоління. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — гідність, права людини, приватність, свобода, захист від насильства і цифрові права. - Розділ III — мова, культура, пам’ять і самобутність передаються також через родину і виховання дітей. - Розділ IV — народовладдя має враховувати права дітей і майбутніх поколінь. - Розділ V — цифрове народовладдя і цифрова держава мають захищати дітей у цифровому середовищі. - Розділ VI — громади відповідають за дитячі садки, школи, соціальну підтримку, безпечне середовище і допомогу родинам. - Розділ XI — діти війни, депортовані діти і діти захисників України потребують особливої опіки. - Розділ XIII — суд має захищати права дитини, родини і батьків без свавілля. - Розділ XV — доброчесність влади потрібна для чесного управління дитячими, соціальними і демографічними програмами. - Розділ XVI — Фонд майбутніх поколінь, ресурси і національне багатство пов’язані з відповідальністю перед дітьми і майбутніми поколіннями. - Розділ XIX — освіта, наука, культура і технології мають забезпечити розвиток дітей. - Розділ XX — цифрова держава, AI і дані мають особливо захищати дітей. - Розділ XXII — екологія і відновлення є частиною обов’язку перед майбутніми поколіннями. --- # Розділ XIX. Освіта, наука, культура і технології Source page: https://vkua.org/sections/19_osvita_nauka_kultura_tekhnolohii.html # Розділ XIX. Освіта, наука, культура і технології ## Короткий зміст Цей розділ визначає освіту, науку, культуру і технології як основу свободи людини, сили Українського народу, інноваційної економіки, обороноздатності, культурної самобутності та майбутнього України. Освіта має формувати не підданого, а вільну, відповідальну, критично мислячу, професійну і культурно вкорінену людину, здатну до самостійного життя, праці, творчості, захисту держави і участі в народовладді. Наука визнається стратегічною функцією держави. Вона є не прикрасою і не другорядною витратою, а довгостроковою обороною України, основою технологічної незалежності, медицини, енергетики, кібербезпеки, оборонних інновацій, економіки майбутнього і якості життя. Культура визнається пам’яттю, голосом, творчою силою і самобутністю Українського народу. Українська мова, історія, література, мистецтво, музика, кіно, театр, архітектура, музеї, архіви, культурна спадщина і сучасна творчість є частиною національної стійкості. Технології мають служити розвитку людини, держави і суспільства. Україна має бути не ринком дешевої праці або споживачем чужих рішень, а державою творців, інженерів, науковців, підприємців, культурних діячів і технологічних проривів. ## Основні положення 1. Освіта, наука, культура і технології є основою майбутнього України. 2. Кожна людина має право на якісну, доступну і безпечну освіту. 3. Базова освіта є обов’язковою і гарантується державою. 4. Освіта має розвивати особистість, критичне мислення, професійні навички, громадянську відповідальність, українську мову, культуру, історичну пам’ять і здатність до самостійного життя. 5. Диплом без знань, корупційна освіта, купівля оцінок, плагіат і фіктивна наука є порушенням довіри до освіти і науки. 6. Держава гарантує доступність дошкільної, шкільної, професійної, вищої та безперервної освіти. 7. Українська мова є мовою державної освіти, громадянської єдності і повноцінної участі в суспільному житті. 8. Освіта має включати історію України, Конституцію, права людини, громадянську відповідальність, медіаграмотність, економічну і цифрову грамотність. 9. Вчитель, викладач і наставник є ключовими носіями майбутнього України та мають право на гідність, належну оплату, професійну свободу і захист від бюрократичного приниження. 10. Заклади освіти і науки мають академічну свободу, автономію, відповідальність за якість і доброчесність. 11. Наука є стратегічною функцією держави і має отримувати довгострокову підтримку. 12. Україна розвиває фундаментальну і прикладну науку, оборонні технології, медицину, енергетику, біотехнології, агротехнології, матеріалознавство, кібербезпеку, космос, робототехніку і штучний інтелект. 13. Технологічна незалежність України є складовою державного суверенітету. 14. Культура, мистецтво, творча свобода і культурна спадщина перебувають під захистом держави. 15. Культурна спадщина України, зокрема під час війни та окупації, підлягає захисту, відновленню, поверненню і збереженню. 16. AI і цифрові технології можуть використовуватися в освіті, науці і культурі як допоміжні інструменти, але не можуть замінювати людське мислення, вчителя, наукову доброчесність або творчу свободу. 17. Держава забезпечує доступність освіти, науки, культури і технологій для громад, дітей, молоді, людей з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і громадян, які постраждали від війни. 18. Українці світу є частиною освітнього, наукового, культурного і технологічного простору України. ## Основні принципи - Освіта як інвестиція в свободу людини і силу України. - Право на якісну освіту, а не лише на формальний доступ до навчання. - Обов’язкова базова освіта і доступність освіти протягом життя. - Українська мова, історія і громадянська освіта як основа державної єдності. - Критичне мислення, медіаграмотність, цифрова грамотність і здатність до самостійного життя. - Гідність, професійна свобода і відповідальність учителя. - Академічна свобода, університетська автономія і відповідальність за якість. - Нульова терпимість до плагіату, купівлі дипломів, корупції в освіті і фіктивної науки. - Наука як довгострокова оборона держави. - Технологічна незалежність України. - Співпраця освіти, науки, бізнесу, держави, громад і Сил оборони у створенні інновацій. - Культура як пам’ять, голос і творча сила Українського народу. - Захист культурної спадщини від війни, окупації, знищення і незаконного вивезення. - AI і цифрові технології як інструменти розвитку, а не заміна людського мислення. - Доступність освіти, науки, культури і технологій для всієї України. - Відкритість до світу без втрати українського ядра. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Освіта, наука, культура і технології як основа майбутнього України Освіта, наука, культура і технології є основою свободи людини, сили Українського народу, інноваційної економіки, обороноздатності, культурної самобутності, національної стійкості і майбутнього України. Держава зобов’язана створювати умови для розвитку знань, творчості, науки, інженерії, культури, технологій, професійної майстерності, громадянської відповідальності і людського потенціалу. Майбутнє України визначається не лише природними ресурсами, військовою силою або державними інституціями, а якістю людини, яку формують освіта, наука, культура і технологічна творчість. ### Стаття 2. Право на якісну освіту Кожна людина має право на якісну, доступну, безпечну і гідну освіту. Базова освіта є обов’язковою і гарантується державою. Держава гарантує доступність дошкільної, шкільної, професійної, вищої, позашкільної, інклюзивної та безперервної освіти у порядку, визначеному законом. Освіта не може бути привілеєм лише багатих, наближених, мешканців великих міст або осіб із доступом до приватних ресурсів. Дитина з громади, села, прифронтової території, родини з низьким доходом, родини військовослужбовця, внутрішньо переміщеної родини або родини, що постраждала від війни, має отримати реальний шанс на якісну освіту. ### Стаття 3. Дошкільна, шкільна, професійна, вища і безперервна освіта Дошкільна освіта і розвиток дитини є важливою частиною підтримки родини, рівних можливостей і підготовки дитини до життя. Шкільна освіта має забезпечувати базові знання, мислення, культуру, здоров’я, громадянську відповідальність і здатність людини до подальшого розвитку. Професійна освіта має готувати кваліфікованих фахівців для економіки, громад, відновлення, промисловості, агросектору, сервісу, оборони, енергетики та технологічного розвитку. Вища освіта має поєднувати академічну свободу, наукову якість, професійну підготовку, інновації, доброчесність і служіння суспільству. Безперервна освіта протягом життя визнається необхідною умовою свободи людини, професійної мобільності, адаптації до технологічних змін і розвитку економіки. ### Стаття 4. Якість освіти і зміст навчання Право на освіту включає право на якісну освіту. Освіта має забезпечувати грамотність, українську мову, математику, природничі науки, історію України, правову культуру, економічну грамотність, цифрову грамотність, медіаграмотність, критичне мислення, моральну відповідальність, фізичне здоров’я, професійні навички, творчість і здатність до самостійного життя. Освіта має навчати людину думати, ставити запитання, перевіряти інформацію, співпрацювати, творити, відповідати за власні рішення і поважати гідність інших людей. Диплом, сертифікат або інший документ без реальних знань і компетентності не є повноцінним результатом освіти. Держава, громади і заклади освіти зобов’язані забезпечувати стандарти якості освіти, але такі стандарти не можуть перетворюватися на бюрократичне придушення живого навчання і професійної свободи вчителя. ### Стаття 5. Українська мова, історія і громадянська освіта Українська мова є мовою державної освіти, громадянської єдності, участі в публічному житті і повноцінного доступу до можливостей в Україні. Освіта має забезпечувати знання української мови, історії України, Конституції України, прав людини, обов’язків громадянина, народовладдя, державної незалежності, територіальної цілісності, культури пам’яті та відповідальності за державу. Школа не має виховувати підданого. Школа має виховувати вільного громадянина України. Громадянська освіта не є державною пропагандою. Вона має формувати критичне мислення, правову культуру, повагу до гідності людини, здатність до участі в демократії і захист від імперської, тоталітарної, антиукраїнської та дезінформаційної пропаганди. Права корінних народів і національних спільнот у сфері освіти гарантуються законом, але не можуть використовуватися для послаблення державної мови, незалежності України, громадянської єдності або конституційного ладу. ### Стаття 6. Вчитель, викладач і наставник Вчитель, викладач і наставник є ключовими носіями майбутнього України. Держава, громади і суспільство зобов’язані забезпечувати повагу до гідності вчителя, належну оплату праці, професійну свободу, безпеку, можливість професійного розвитку і захист від бюрократичного приниження. Держава, яка принижує вчителя, руйнує власне майбутнє. Вчитель має право на педагогічну свободу у межах освітніх стандартів, прав дитини, академічної доброчесності, Конституції і закону. Вчитель, викладач і наставник зобов’язані діяти доброчесно, поважати гідність учня чи студента, не допускати насильства, приниження, дискримінації, корупції, ідеологічного примусу або зловживання авторитетом. ### Стаття 7. Академічна свобода і автономія закладів освіти Заклади освіти і науки мають академічну свободу, організаційну автономію, професійну відповідальність і право на розвиток відповідно до Конституції і закону. Університет не є філією міністерства, політичної партії, місцевої адміністрації, бізнес-групи або ідеологічного центру. Університет автономний у пошуку істини, але відповідальний перед суспільством за якість знань, доброчесність, безпеку студентів, ефективне використання публічних коштів і повагу до Конституції України. Автономія закладів освіти не може бути прикриттям для корупції, кланового управління, купівлі дипломів, фіктивної науки, приниження студентів або неефективного використання майна і коштів. ### Стаття 8. Академічна доброчесність Академічна доброчесність є обов’язковою основою освіти і науки. Плагіат, купівля дипломів, фальшиві дисертації, фіктивні наукові журнали, корупція при вступі, купівля оцінок, списування, підробка досліджень, фальсифікація даних, привласнення чужої праці або інші форми академічного шахрайства є порушенням довіри до освіти, науки і держави. Освіта і наука без доброчесності перетворюються на фабрику фальшивих статусів. Держава і заклади освіти зобов’язані створити механізми запобігання, виявлення і відповідальності за академічну недоброчесність, з гарантіями справедливої процедури, права на пояснення і захисту від зловживань. ### Стаття 9. Наука як стратегічна функція держави Наука є стратегічною функцією держави і довгостроковою обороною України. Держава підтримує фундаментальну і прикладну науку, наукові школи, лабораторії, дослідницьку інфраструктуру, гранти, молодих науковців, міжнародну співпрацю, повернення українських вчених і залучення українців світу до наукового розвитку України. Пріоритетними напрямами науки є, зокрема, оборонні дослідження, медицина, біотехнології, енергетика, матеріалознавство, агронаука, екологія, кліматична стійкість, кібербезпека, штучний інтелект, космос, робототехніка, гуманітарні науки, суспільні науки і дослідження української історії та культури. Фінансування науки має бути довгостроковим, конкурсним, доброчесним, прозорим і спрямованим на якість, а не на формальну кількість звітів. ### Стаття 10. Інновації, технології і технологічна незалежність Україна має бути не ринком дешевої праці і не лише споживачем чужих технологій, а державою творців технологій. Держава сприяє розвитку інженерії, стартапів, оборонних інновацій, deep tech, венчурного фінансування, промислових технологій, енергетичних технологій, медичних технологій, агротехнологій, кібербезпеки, робототехніки, космічних технологій і штучного інтелекту. Технологічна незалежність України є складовою державного суверенітету, економічної безпеки, обороноздатності і стійкості держави. Держава створює умови для співпраці університетів, наукових установ, бізнесу, громад, держави, Сил оборони і українців світу у створенні інновацій. Інтелектуальна власність, винахідництво, інженерна творчість і технологічне підприємництво захищаються законом. ### Стаття 11. Оборонні, медичні, енергетичні і критичні технології Держава визначає і підтримує критичні технологічні напрями, необхідні для оборони, безпеки, медицини, енергетики, продовольчої безпеки, кібербезпеки, критичної інфраструктури і відновлення України. Оборонні інновації, військова медицина, безпілотні системи, системи зв’язку, кіберзахист, енергетична стійкість, виробництво критичних матеріалів і технології захисту населення є частиною національної безпеки. Держава не може допускати критичної залежності України від держави-агресора, її технологій, компонентів, програмного забезпечення, ланцюгів постачання або прихованого контролю у стратегічних технологічних сферах. ### Стаття 12. Культура, мистецтво і творча свобода Культура є пам’яттю, голосом, творчою силою і самобутністю Українського народу. Держава гарантує свободу творчості, мистецтва, літератури, музики, театру, кіно, архітектури, книговидання, медіа, музейної справи, архівної справи, дизайну, ремесел, креативних індустрій та інших форм культурного самовираження. Цензура забороняється, крім обмежень, прямо визначених законом і необхідних для захисту національної безпеки, прав людини, дітей, гідності, громадського порядку або запобігання пропаганді агресії, геноциду, насильства чи тоталітаризму. Підтримка української культури не є утиском інших культур, якщо вона здійснюється для захисту державної мови, культурної самобутності, пам’яті, незалежності і стійкості Українського народу. ### Стаття 13. Культурна спадщина і пам’ять Культурна спадщина України, історична пам’ять, архіви, музеї, пам’ятки, мова, література, мистецтво, традиції, місця пам’яті і культурні ландшафти перебувають під захистом держави, громад і суспільства. Держава зобов’язана захищати культурну спадщину від війни, окупації, незаконного вивезення, знищення, привласнення, спотворення, корупційної забудови, недбалості і забуття. Культурні цінності, незаконно вивезені з України, підлягають поверненню у порядку, визначеному законом і міжнародними зобов’язаннями України. Політика пам’яті має ґрунтуватися на правді, гідності жертв, повазі до борців за свободу України, засудженні імперського, тоталітарного, колоніального, нацистського і комуністичного насильства та відкритості до наукового дослідження історії. ### Стаття 14. Креативні індустрії та український культурний продукт Держава сприяє розвитку українського культурного продукту, книговидання, кіно, музики, театру, дизайну, ігор, медіа, цифрового мистецтва, архітектури, ремесел, креативного підприємництва і культурного експорту. Креативні індустрії визнаються частиною економіки, культури, міжнародної присутності і м’якої сили України. Держава і громади можуть підтримувати український культурний продукт через прозорі конкурси, гранти, фонди, податкові стимули, інфраструктуру, міжнародне просування і захист інтелектуальної власності. Публічна підтримка культури не може розподілятися за принципом політичної лояльності, корупційної наближеності або ідеологічного підпорядкування. ### Стаття 15. AI і цифрові технології в освіті, науці і культурі Штучний інтелект і цифрові технології можуть використовуватися в освіті, науці і культурі як інструменти доступу до знань, персоналізації навчання, досліджень, перекладу, архівування, творчості, аналізу даних, інклюзії і поширення українського культурного продукту. AI не може замінювати людське мислення, вчителя, наставника, наукову доброчесність, академічну відповідальність або творчу свободу. Цифрові освітні платформи не можуть перетворювати учня чи студента на пасивного споживача алгоритму, об’єкт прихованого профілювання або джерело комерційної експлуатації даних. Дитина і студент мають навчатися думати, а не лише користуватися алгоритмом. Використання AI в освіті і науці має бути прозорим, доброчесним, перевірюваним і таким, що не приховує плагіат, фальсифікацію, нерівність доступу або заміну реальних знань і навичок. ### Стаття 16. Доступність освіти, науки і культури для громад Держава і громади зобов’язані забезпечувати доступність освіти, науки, культури, бібліотек, музеїв, мистецтва, спорту, позашкільного розвитку, цифрових ресурсів і технологічних можливостей для всієї території України. Жителі сіл, малих міст, прифронтових територій, деокупованих громад, гірських територій, тимчасово переміщені особи, ветерани, люди з інвалідністю і родини, які постраждали від війни, мають отримувати реальний доступ до освітніх, культурних і технологічних можливостей. Цифрова освіта і дистанційні технології можуть розширювати доступ до знань, але не повинні замінювати живу спільноту, наставництво, соціальний розвиток і безпечне освітнє середовище там, де воно може бути забезпечене. ### Стаття 17. Українці світу, міжнародна наукова і культурна співпраця Українці світу є частиною освітнього, наукового, культурного і технологічного простору України. Держава сприяє зв’язку українців світу з українською мовою, освітою, культурою, наукою, технологіями, університетами, дослідницькими центрами, архівами, культурними інституціями і національними проєктами. Україна є відкритою до міжнародної освітньої, наукової, культурної і технологічної співпраці, якщо така співпраця не загрожує незалежності, безпеці, академічній свободі, правам людини або державним інтересам України. Співпраця з іноземними університетами, науковими установами, фондами, технологічними компаніями і культурними інституціями має здійснюватися прозоро, доброчесно і з урахуванням захисту чутливих знань, безпеки даних, інтелектуальної власності і стратегічних технологій. ### Стаття 18. Спеціальні закони про освіту, науку, культуру і технології Право на освіту, якість освіти, статус учителя, академічна свобода, автономія закладів освіти, академічна доброчесність, наукова діяльність, інновації, технологічна незалежність, критичні технології, культура, культурна спадщина, креативні індустрії, AI в освіті, науці й культурі, доступність освіти і культури для громад, міжнародна співпраця та участь українців світу визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть зводити освіту до формального отримання диплома, науку — до звітності без досліджень, культуру — до політичної лояльності, а технології — до залежності від зовнішніх центрів впливу. ## Пояснення для громадян Цей розділ виходить із простої ідеї: Україна має бути не лише державою виживання, а державою розвитку. Освіта потрібна не для паперового диплома, а для того, щоб людина могла мислити, працювати, творити, захищати себе, свою родину, громаду і державу. Диплом без знань не є справжньою освітою. Вчитель є одним із головних творців майбутнього України. Якщо держава принижує вчителя, вона руйнує власне майбутнє. Але вчитель також має бути доброчесним, поважати гідність дитини і відповідати за якість навчання. Університет має бути місцем пошуку істини, науки і професійного розвитку, а не філією міністерства, партії або бізнес-групи. Автономія університету потрібна, але вона не може прикривати корупцію, купівлю дипломів або фіктивну науку. Наука є довгостроковою обороною держави. Без науки Україна буде залежною від чужих технологій, чужої медицини, чужої енергетики, чужого програмного забезпечення і чужої промисловості. Культура — це пам’ять, голос і творча сила народу. Вона не зводиться до свят чи концертів. Це мова, книги, кіно, театр, музика, музеї, архіви, архітектура, пам’ять про боротьбу, сучасна творчість і здатність народу говорити світу власним голосом. Технології й AI мають допомагати людині вчитися, досліджувати і творити, але не замінювати мислення. Дитина має навчатися думати, а не лише користуватися алгоритмом. Головна мета розділу — зробити Україну державою освічених громадян, сильних університетів, живої культури, науки, інженерії, технологій і творчості. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити освіту, науку, культуру і технології як основу майбутнього України? - Як гарантувати не лише доступ до освіти, а саме якісну освіту? - Якими мають бути базові знання і навички кожної дитини після школи? - Чи достатньо уваги приділено українській мові, історії і громадянській освіті? - Як зробити школу місцем виховання вільного громадянина, а не підданого? - Які гарантії потрібні для гідності, оплати і професійної свободи вчителя? - Як зменшити бюрократичний тиск на вчителя і школу? - Як поєднати автономію закладів освіти з відповідальністю за якість? - Які механізми потрібні проти купівлі дипломів, плагіату і фіктивної науки? - Як зробити академічну доброчесність реальною, а не декларативною? - Які напрями науки мають бути стратегічними для України? - Як повернути українських учених і залучити українців світу до науки? - Як забезпечити довгострокове фінансування науки без корупції і формалізму? - Як зробити Україну державою творців технологій, а не ринком дешевої праці? - Які технології мають бути критичними для безпеки України? - Як розвивати оборонні інновації без знищення академічної свободи? - Як захистити українську культуру від війни, окупації, знищення і незаконного вивезення? - Як підтримувати український культурний продукт без політичної цензури? - Як розвивати креативні індустрії як частину економіки? - Як використовувати AI в освіті без заміни людського мислення? - Як запобігти тому, щоб цифрові освітні платформи експлуатували дані дітей і студентів? - Як забезпечити доступність освіти, науки і культури для сіл, малих міст, прифронтових і деокупованих громад? - Як залучити українців світу до освітнього, наукового, культурного і технологічного розвитку України? ## Аналітика змін до Розділ XIX. Освіта, наука, культура і технології # Аналітика змін: Розділ XIX. Освіта, наука, культура і технології ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про право на освіту, розвиток української мови, свободу творчості, охорону культурної спадщини, наукову і технічну творчість, права людини, права дитини, свободу думки і слова, державну підтримку культури та захист інтелектуальної власності. Чинна Конституція гарантує право на освіту і свободу творчості, але не формує цілісної конституційної моделі освіти, науки, культури і технологічної незалежності як основи майбутнього держави. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує об’єднати освіту, науку, культуру і технології в один стратегічний розділ, який визначає людський потенціал України як основу державної сили. Освіта визначається не як формальне отримання диплома, а як розвиток людини, критичного мислення, професійності, громадянської відповідальності, української мови, культури і здатності до самостійного життя. Наука визначається як стратегічна функція держави і довгострокова оборона України. Технологічна незалежність визнається частиною державного суверенітету. Культура визначається як пам’ять, голос і творча сила Українського народу. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в тому, що освіта, наука, культура і технології піднімаються до рівня конституційної архітектури майбутнього України. Друга ключова зміна — пряме закріплення якості освіти, академічної доброчесності, технологічної незалежності, критичних технологій, захисту культурної спадщини і ролі AI як допоміжного інструменту, а не заміни людського мислення. ## Що посилено - Посилено право на якісну освіту. - Посилено обов’язковість базової освіти. - Посилено роль української мови, історії і громадянської освіти. - Посилено статус учителя, викладача і наставника. - Посилено академічну свободу і автономію закладів освіти. - Посилено академічну доброчесність. - Посилено статус науки як стратегічної функції держави. - Посилено розвиток інновацій і технологічної незалежності. - Посилено підтримку критичних оборонних, медичних, енергетичних і технологічних напрямів. - Посилено захист культури, мистецтва, творчої свободи і культурної спадщини. - Посилено роль креативних індустрій. - Посилено захист освіти і культури від корупції, бюрократії і політичної лояльності. - Посилено доступність освіти, науки і культури для громад. - Посилено зв’язок України з українцями світу. ## Що додано нового - Окрему формулу: освіта, наука, культура і технології як основа майбутнього України. - Право саме на якісну освіту. - Принцип: диплом без знань не є освітою. - Принцип: школа має виховувати вільного громадянина України, а не підданого. - Конституційний статус учителя як ключового носія майбутнього України. - Пряму заборону академічного шахрайства як порушення довіри до освіти і науки. - Визначення науки як довгострокової оборони держави. - Технологічну незалежність як складову державного суверенітету. - Критичні технологічні напрями для оборони, медицини, енергетики, кібербезпеки і відновлення. - Розвиток креативних індустрій як частини економіки і м’якої сили України. - Принцип використання AI в освіті, науці і культурі як допоміжного інструменту. - Заборону перетворювати учня чи студента на пасивного споживача алгоритму або об’єкт прихованого профілювання. - Окрему норму про українців світу як частину освітнього, наукового, культурного і технологічного простору України. ## Чому це потрібно Це потрібно для того, щоб Україна не залишилася державою виживання, сировини або дешевої праці. Без якісної освіти немає вільного громадянина, сильного середнього класу, професійної армії, інноваційної економіки, чесної політики і здатності людей протистояти дезінформації. Без науки Україна буде залежною від чужих технологій, чужої медицини, чужої енергетики, чужого програмного забезпечення і чужої промисловості. Без культури Україна втрачає голос, пам’ять, сенси і здатність говорити світу як самобутній народ. Без власних технологій Україна ризикує залишитися залежною від зовнішніх центрів впливу навіть після політичної перемоги. ## Можливі ризики - Ризик формального права на освіту без реальної якості. - Ризик бюрократичного тиску на вчителів і школи. - Ризик корупції в освіті, купівлі дипломів і фіктивної науки. - Ризик автономії університетів без відповідальності за якість. - Ризик політичного або ідеологічного контролю над освітою і культурою. - Ризик недофінансування науки через короткострокову бюджетну логіку. - Ризик технологічної залежності від іноземних центрів впливу. - Ризик використання AI для заміни навчання, мислення і доброчесності. - Ризик комерційної експлуатації даних учнів і студентів цифровими платформами. - Ризик нерівності доступу між великими містами і громадами. - Ризик цензури під виглядом підтримки культури. ## Запобіжники - Право на освіту визначається як право на якісну освіту. - Базова освіта є обов’язковою і гарантується державою. - Стандарти освіти не можуть перетворюватися на бюрократичне придушення живого навчання. - Українська мова, історія і громадянська освіта поєднуються з критичним мисленням, а не пропагандою. - Вчитель має професійну свободу, але також відповідальність і доброчесність. - Університет має автономію, але не може прикривати корупцію і фіктивну науку. - Академічна недоброчесність прямо визнається порушенням довіри до освіти і науки. - Наука має фінансуватися довгостроково, конкурсно і прозоро. - Технологічна незалежність визначається як складова суверенітету. - AI в освіті, науці і культурі є допоміжним інструментом, а не заміною людського мислення. - Цифрові освітні платформи не можуть приховано профілювати або експлуатувати учнів і студентів. - Публічна підтримка культури не може розподілятися за політичною лояльністю. - Освіта, наука і культура мають бути доступними для громад, а не лише для великих міст. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — освіта, культура, наука і технології мають поважати гідність, права людини, свободу думки, приватність і цифрові права. - Розділ III — українська мова, культура, пам’ять і самобутність реалізуються через освіту, науку і культурну політику. - Розділ V — цифрове народовладдя потребує цифрової грамотності, критичного мислення і захисту від дезінформації. - Розділ VI — громади мають забезпечувати доступність освіти, культури, бібліотек, музеїв, позашкільного розвитку і цифрових ресурсів. - Розділ XI — обороноздатність пов’язана з наукою, інженерією, критичними технологіями і оборонними інноваціями. - Розділ XV — академічна доброчесність, прозоре фінансування науки і культури, боротьба з корупцією в освіті і науці пов’язані з антикорупційною системою. - Розділ XVII — інноваційна економіка потребує освіти, науки, технологій, підприємництва і професійної підготовки. - Розділ XVIII — розвиток дітей, талантів, культури і майбутніх поколінь забезпечується через освіту, науку і культуру. - Розділ XX — цифрова держава, AI, дані і кібербезпека мають спиратися на цифрову грамотність, технологічну незалежність і наукову спроможність. - Розділ XXII — екологія, відновлення і кліматична стійкість потребують науки, освіти і технологій. - Розділ XXIII — захист від реваншу і руйнування державності потребує громадянської освіти, історичної пам’яті, медіаграмотності і культури. --- # Розділ XX. Цифрова держава, AI і дані Source page: https://vkua.org/sections/20_tsyfrova_derzhava_ai_dani.html # Розділ XX. Цифрова держава, AI і дані ## Короткий зміст Цей розділ визначає засади цифрової держави, використання штучного інтелекту, захисту даних, цифрової ідентичності, цифрових сервісів, відкритих реєстрів, кібербезпеки і цифрового суверенітету України. Цифрова держава має служити людині, а не контролювати людину. Вона повинна робити державні послуги простими, швидкими, доступними, прозорими і справедливими, але не може перетворюватися на систему тотального стеження, маніпуляції, соціального рейтингу або цифрової диктатури. Дані про людину не є приватною власністю чиновника, органу влади, державного реєстру, алгоритму чи приватної платформи. Людина має право знати, які дані про неї зберігаються, хто і коли отримував до них доступ, з якою метою вони використовувалися, як виправити помилки і як оскаржити незаконну обробку. Штучний інтелект може допомагати державі аналізувати ризики, виявляти корупційні схеми, підвищувати якість сервісів, захищати реєстри, прогнозувати потреби і спрощувати управління. Але AI не може самостійно визнавати людину винною, призначати покарання, позбавляти прав, відбирати майно, дітей, громадянство, блокувати рахунки або ухвалювати незрозумілі рішення без права на пояснення, людський перегляд і судовий захист. Розділ також закріплює право на цифрову і нецифрову альтернативу, заборону соціального рейтингу, цифрової диктатури і прихованого профілювання, вимоги до кібербезпеки, цифрового суверенітету, відкритих даних, цифрової інклюзії, відповідальність приватних цифрових платформ і особливі обмеження цифрової влади під час війни. ## Основні положення 1. Цифрова держава служить людині, громаді і Українському народові. 2. Цифровізація не може бути підставою для звуження людської гідності, прав, свобод, приватності і судового захисту. 3. Держава зобов’язана надавати цифрові сервіси просто, швидко, прозоро, зрозуміло і доступно. 4. Держава не має права вимагати від людини дані або довідки, які вже є у державних реєстрах. 5. Цифровий доступ розширює права людини, але не може бути єдиним способом існування людини в державі. 6. Кожна людина має право на нецифрову альтернативу для отримання базових державних послуг. 7. Цифрова ідентичність не може бути цифровим кайданом, рейтингом лояльності або інструментом прихованого стеження. 8. Дані про людину не є власністю чиновника, органу влади, реєстру, алгоритму або приватної цифрової платформи. 9. Людина має право знати, які дані про неї має держава, хто, коли і з якою метою отримував до них доступ. 10. Держава не може збирати більше даних, ніж необхідно для законної мети. 11. Автоматизоване рішення, яке істотно впливає на права людини, має бути зрозумілим, пояснюваним, оскаржуваним і доступним для людського перегляду. 12. Штучний інтелект може бути інструментом аналізу, допомоги і підготовки рішень, але не може замінити політичну, адміністративну, професійну або судову відповідальність людини. 13. AI не може самостійно карати, позбавляти прав, відбирати майно, дітей, громадянство, блокувати рахунки або визнавати людину винною. 14. Соціальний рейтинг громадянина, цифровий рейтинг лояльності, політичне профілювання, приховані списки неблагонадійних і цифрове переслідування забороняються. 15. Державні реєстри, дані громадян, вибори, критична інфраструктура, оборонні системи і цифрові сервіси є об’єктами національної безпеки. 16. Відкриті дані є інструментом прозорості і антикорупційного контролю, але персональні дані не можуть відкриватися без законної підстави. 17. Приватна цифрова платформа не може стати тіньовим органом влади або інструментом маніпуляції громадянами. 18. Під час війни цифрові обмеження можуть застосовуватися лише законом, строково, пропорційно і під контролем. 19. Війна не може бути виправданням для створення постійної системи цифрової диктатури. 20. За зловживання цифровою владою, незаконний доступ до даних, витік даних, маніпуляцію алгоритмами або приховане стеження настає відповідальність, визначена законом. ## Основні принципи - Цифрова держава служить людині, а не контролює людину. - Дані про людину підлягають захисту, мінімізації, прозорому доступу і законному використанню. - Цифровий сервіс не може створювати цифрове виключення. - Людина має право на нецифрову альтернативу. - Цифрова ідентичність не може бути цифровим кайданом. - AI є інструментом допомоги, а не самостійною владою. - Автоматизовані рішення мають бути пояснюваними і оскаржуваними. - Людина має право на людський перегляд рішення машини. - Соціальний рейтинг громадянина заборонений. - Масове стеження без закону і судового контролю заборонене. - Відкриті дані посилюють прозорість держави. - Персональні дані не можуть бути принесені в жертву зручності держави. - Кібербезпека є частиною національної безпеки. - Держава має цифровий суверенітет і не може залежати від держави-агресора. - Приватні цифрові монополії не можуть підміняти державну владу. - Діти, люди з інвалідністю, люди похилого віку, військові, мешканці сіл, деокупованих територій і українці за кордоном мають бути включені в цифрову державу без дискримінації. - Воєнний стан не може бути підставою для вічного цифрового контролю. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Цифрова держава як служіння людині Цифрова держава України створюється і функціонує для служіння людині, громаді і Українському народові. Метою цифрової держави є спрощення доступу до державних послуг, підвищення прозорості влади, зменшення бюрократії, запобігання корупції, захист прав людини, підвищення ефективності управління і стійкості держави. Цифровізація не може бути підставою для звуження людської гідності, прав, свобод, приватності, рівності, судового захисту або політичної відповідальності органів влади. Держава не має права перекладати хаос своїх органів, реєстрів, процедур або інформаційних систем на людину. ### Стаття 2. Простота і доступність цифрових сервісів Держава зобов’язана надавати цифрові послуги просто, швидко, прозоро, зрозуміло, доступно і з мінімальним адміністративним тягарем для людини. Людина не зобов’язана подавати державі документи, довідки або дані, які вже є у державних реєстрах, крім випадків, прямо визначених законом для захисту безпеки, прав людини або достовірності даних. Цифровий сервіс має містити зрозумілу інформацію про підстави, етапи, строки, відповідальний орган, можливість оскарження і спосіб отримання допомоги. Держава зобов’язана забезпечити простежуваність цифрових процедур, захист від втрати даних, помилок, несанкціонованого доступу і технічної дискримінації. ### Стаття 3. Право на цифровий доступ і нецифрову альтернативу Кожна людина має право на доступ до цифрових державних сервісів у порядку, визначеному законом. Цифровий доступ розширює права людини, але не може бути єдиним способом існування людини в державі. Людина не може бути позбавлена базових державних послуг, документів, соціального захисту, медичної допомоги, освіти, правосуддя, участі у виборах або інших конституційних прав лише через відсутність смартфона, інтернету, цифрового підпису, банківського рахунку, цифрових навичок або фізичної можливості користуватися цифровими засобами. Держава забезпечує нецифрову альтернативу для отримання базових послуг і реалізації основних прав, особливо для людей похилого віку, людей з інвалідністю, дітей, військовослужбовців, мешканців сіл, деокупованих територій, тимчасово переміщених осіб і громадян України за кордоном. ### Стаття 4. Цифрова ідентичність Цифрова ідентичність є засобом підтвердження особи, доступу до державних сервісів і безпечної взаємодії з державою, громадою та іншими суб’єктами. Цифрова ідентичність не може бути інструментом прихованого стеження, примусу, соціального рейтингу, політичного контролю, економічного блокування або цифрового покарання. Забороняється створення прихованого цифрового рейтингу громадянина, рейтингу лояльності, рейтингу благонадійності або іншої системи, яка без законної підстави визначає доступ людини до прав, послуг, роботи, освіти, медицини, пересування, фінансів або участі в суспільному житті. Цифрова ідентичність не може бути заблокована, обмежена або анульована без законної підстави, зрозумілого пояснення, можливості швидкого людського перегляду і ефективного оскарження. ### Стаття 5. Дані людини і право на контроль над даними Дані про людину не є власністю чиновника, органу влади, державного реєстру, алгоритму або приватної цифрової платформи. Кожна людина має право знати, які дані про неї збирає, зберігає, обробляє або передає держава, хто, коли, з якою метою і на якій підставі отримував доступ до таких даних. Кожна людина має право вимагати виправлення неточних даних, обмеження незаконної обробки, припинення незаконного використання, пояснення автоматизованого рішення, людського перегляду і судового захисту. Держава зобов’язана забезпечити журнал доступу до персональних даних людини, крім випадків, коли тимчасове обмеження такого повідомлення прямо передбачене законом і необхідне для захисту національної безпеки, життя людини або розслідування тяжкого злочину. ### Стаття 6. Приватність і заборона надмірного збору даних Держава, органи місцевого самоврядування, посадові особи, державні підприємства, приватні виконавці публічних функцій і цифрові платформи не можуть збирати, зберігати або обробляти більше персональних даних, ніж необхідно для законної, визначеної і пропорційної мети. Збирання даних “про запас”, приховане профілювання, масове невибіркове стеження, незаконне поєднання реєстрів, використання даних не за первинною метою або передача даних без законної підстави забороняються. Персональні дані про здоров’я, дітей, біометрію, місцеперебування, фінанси, політичні погляди, релігійні переконання, сімейне життя, військовий статус і безпекові ризики підлягають особливому захисту. ### Стаття 7. Автоматизовані рішення і право на пояснення Людина має право знати, якщо рішення, яке істотно впливає на її права, свободи, обов’язки, майно, доступ до послуг, соціальний статус, освіту, роботу, медицину або правосуддя, ухвалене повністю або частково автоматизованою системою. Таке рішення має бути пояснюваним, зрозумілим, перевірним, оскаржуваним і доступним для людського перегляду. Людина має право отримати зрозуміле пояснення основних підстав автоматизованого рішення, подати заперечення, надати додаткові відомості, вимагати людського перегляду і звернутися до суду. Жодна людина не може бути поставлена перед незрозумілим рішенням машини без права на пояснення, людський перегляд і ефективний захист. ### Стаття 8. Штучний інтелект у державному управлінні Штучний інтелект може використовуватися державою для аналізу даних, виявлення ризиків, запобігання корупції, підвищення якості сервісів, кіберзахисту, прогнозування потреб, медичних, освітніх, соціальних, податкових, екологічних, безпекових та інших публічних завдань у межах закону. Штучний інтелект є інструментом допомоги, аналізу і підготовки рішень, але не є самостійним суб’єктом влади. AI не може самостійно визнавати людину винною, призначати покарання, позбавляти прав, відбирати майно, житло, дитину, громадянство, блокувати рахунки, обмежувати свободу пересування, відмовляти в базових послугах або ухвалювати рішення, яке істотно впливає на права людини без людської відповідальності. Орган влади, посадова особа або інший відповідальний суб’єкт не може виправдовувати незаконне рішення посиланням на алгоритм, модель, автоматизовану систему або штучний інтелект. За рішення, підготовлене або підтримане AI, відповідає визначений законом орган або посадова особа. ### Стаття 9. Заборона цифрової диктатури і соціального рейтингу В Україні забороняється цифрова диктатура, соціальний рейтинг громадянина, цифровий рейтинг лояльності, політичне профілювання, приховані списки неблагонадійних, цифрове переслідування, масове незаконне стеження і блокування прав через політичну позицію, журналістську діяльність, громадську активність, критику влади або світогляд. Держава не може використовувати цифрові системи, реєстри, AI, біометрію, телекомунікаційні дані, фінансові дані, геолокацію або платформені дані для придушення опозиції, журналістів, громадських організацій, релігійних спільнот, профспілок, національних меншин або небажаних осіб. Будь-яка система цифрового контролю, що обмежує права людини, має бути встановлена законом, мати легітимну мету, бути необхідною, пропорційною, строковою, контрольованою і доступною для судового перегляду. Цифрова держава не може бути цифровою в’язницею. ### Стаття 10. Кібербезпека і цифровий суверенітет Державні реєстри, дані громадян, виборчі системи, оборонні системи, фінансова система, медичні, освітні, податкові, соціальні, ресурсні, земельні, судові та інші критичні цифрові системи є об’єктами національної безпеки України. Держава зобов’язана забезпечити кіберзахист, резервування, стійкість, аудит, відновлення після атак, захист від внутрішніх зловживань, контроль доступу і безперервність роботи критичних цифрових систем. Україна забезпечує цифровий суверенітет, технологічну незалежність критичних державних систем, захист від держави-агресора, ворожих цифрових платформ, шкідливого програмного забезпечення, кібероперацій, інформаційних операцій і прихованого зовнішнього контролю. Критичні державні цифрові системи не можуть перебувати під контролем держави-агресора, пов’язаних із нею компаній, бенефіціарів, технологій або інфраструктури. ### Стаття 11. Відкриті дані і прозорість держави Відкриті дані є інструментом прозорості, громадського контролю, антикорупційної стійкості, інновацій і довіри до держави. Держава забезпечує відкритість даних про бюджет, закупівлі, державне і комунальне майно, ліцензії, концесії, реєстри власності, судові рішення, голосування посадових осіб, державні підприємства, екологічні показники, статистику, використання публічних коштів та іншу інформацію публічного інтересу. Відкритість даних не може порушувати приватність людини, безпеку дітей, захист персональних даних, державну таємницю, оборонну безпеку або безпеку осіб, які перебувають під загрозою. Закриття відкритих даних допускається лише законом, з чіткою підставою, строком, публічним обґрунтуванням і контролем, якщо інше не випливає з реальної потреби захисту національної безпеки під час війни. ### Стаття 12. Цифрові реєстри і відповідальність за їх достовірність Державні цифрові реєстри мають бути достовірними, захищеними, взаємодіючими, прозорими щодо доступу і придатними для виправлення помилок. Помилка в державному реєстрі не може автоматично покладатися на людину, якщо вона не спричинена її умисними діями. Людина має право на швидке виправлення реєстрової помилки, тимчасовий захист своїх прав на час виправлення, пояснення причин помилки і відшкодування шкоди у випадках, визначених законом. Орган або посадова особа, відповідальні за реєстр, несуть відповідальність за незаконне внесення, зміну, видалення, приховування або спотворення даних. ### Стаття 13. Цифрова доступність і інклюзія Цифрова держава має бути доступною для людей з інвалідністю, людей похилого віку, дітей, ветеранів, військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, мешканців сіл, прифронтових, тимчасово окупованих і деокупованих територій, а також громадян України за кордоном. Держава зобов’язана забезпечити доступні інтерфейси, просту мову, адаптивність для людей з порушеннями зору, слуху, моторики, когнітивних функцій, альтернативні канали доступу, підтримку користувачів і навчання цифровій грамотності. Цифрова система, яка є технічно сучасною, але фактично виключає частину громадян, не відповідає принципу цифрової держави, що служить людині. ### Стаття 14. Приватні цифрові платформи і цифрові монополії Приватні цифрові платформи, які істотно впливають на доступ людей до інформації, праці, торгівлі, фінансів, освіти, політичної комунікації, медіа або публічних послуг, несуть підвищену відповідальність перед суспільством і законом. Приватна цифрова платформа не може стати тіньовим органом влади, інструментом прихованої цензури, політичної маніпуляції, незаконного збору даних, дискримінації, монопольного контролю або цифрового примусу. Забороняється продаж, передача або використання персональних даних без законної підстави, згоди або іншої правової підстави, визначеної законом. Алгоритми приватних платформ, які істотно впливають на права, доступ до інформації, політичну комунікацію, економічні можливості або безпеку людей, підлягають вимогам прозорості, контролю, недискримінації і відповідальності у порядку, визначеному законом. ### Стаття 15. Захист дітей у цифровому середовищі Діти мають право на особливий захист у цифровому середовищі. Забороняється цифрова експлуатація дітей, онлайн-грумінг, приховане профілювання дітей, маніпулятивна реклама, комерційне використання дитячої уваги, поширення шкідливого контенту, незаконна обробка дитячих даних і алгоритмічний вплив, що шкодить розвитку, психічному здоров’ю, гідності або безпеці дитини. Цифрові освітні, розважальні, соціальні та інші сервіси для дітей мають створюватися з урахуванням безпеки, приватності, розвитку, віку, психологічної вразливості і найкращого інтересу дитини. Дитина не може бути сировиною для цифрового ринку уваги. ### Стаття 16. Цифрова держава під час війни Під час війни або надзвичайного стану держава може застосовувати посилені цифрові інструменти безпеки, оборони, мобілізації, захисту критичної інфраструктури, кіберзахисту і протидії державі-агресору лише на підставі закону. Такі заходи мають бути необхідними, пропорційними, строковими, контрольованими і не можуть перетворюватися на постійну систему стеження після припинення відповідних підстав. Воєнний стан не скасовує людську гідність, право на приватність, судовий захист, відповідальність посадових осіб, заборону цифрової диктатури і заборону використання цифрових систем для політичного переслідування. Війна може вимагати цифрової мобілізації, але не виправдовує створення вічної цифрової диктатури. ### Стаття 17. Відповідальність за зловживання цифровою владою Незаконний доступ до даних, витік персональних даних, зловживання реєстрами, приховане стеження, політичне профілювання, незаконне блокування цифрової ідентичності, маніпуляція алгоритмами, незаконне автоматизоване рішення, створення соціального рейтингу або цифрове переслідування тягнуть відповідальність, визначену законом. Посадова особа, орган влади, державне підприємство, приватний виконавець публічної функції або цифрова платформа несуть відповідальність за шкоду, завдану незаконною цифровою дією або бездіяльністю. Людина має право на ефективне розслідування, виправлення порушення, відшкодування шкоди і судовий захист у разі незаконного використання її даних або цифрової влади проти неї. ### Стаття 18. Спеціальні закони про цифрову державу, AI і дані Порядок функціонування цифрової держави, цифрової ідентичності, державних реєстрів, відкритих даних, захисту персональних даних, автоматизованих рішень, використання штучного інтелекту, кібербезпеки, цифрового суверенітету, приватних цифрових платформ, цифрової доступності, захисту дітей у цифровому середовищі і відповідальності за цифрові зловживання визначається Конституцією і законами України. Такі закони не можуть скасовувати людську гідність, право на приватність, право на нецифрову альтернативу, право на пояснення автоматизованого рішення, право на людський перегляд, судовий захист, заборону соціального рейтингу і заборону цифрової диктатури. ## Пояснення для громадян Цей розділ виходить із простої ідеї: цифрова держава має полегшувати життя людини, а не перетворювати людину на об’єкт контролю. Держава повинна бути зручною: послуги мають бути швидкими, простими і зрозумілими. Людина не повинна носити довідки між органами, якщо держава вже має ці дані. Але цифровізація не може означати, що людина без смартфона, інтернету або цифрових навичок перестає існувати для держави. Дані про людину мають бути захищені. Людина повинна знати, які дані про неї має держава, хто і коли до них звертався, як виправити помилку і як захиститися від незаконної обробки. Штучний інтелект може допомагати державі, але не може бути новим чиновником без обличчя. Якщо машина впливає на права людини, людина має право на пояснення, людський перегляд і судовий захист. Особливо небезпечною є цифрова диктатура: соціальний рейтинг, рейтинг лояльності, приховані списки неблагонадійних, політичне профілювання, незаконне стеження і блокування послуг через позицію людини. Цей розділ прямо забороняє такі практики. Водночас цифрова держава потребує сильної кібербезпеки. Державні реєстри, виборчі системи, оборонні системи, дані громадян, медичні, освітні, податкові, соціальні та інші цифрові системи є частиною національної безпеки. Головна ідея розділу: Україна має бути сучасною цифровою державою, але цифрова сила держави повинна бути обмежена гідністю людини, правом на приватність, прозорістю, пояснюваністю, судовим захистом і забороною цифрового рабства. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити цифрову державу як сервіс для людини, а не систему контролю над людиною? - Які державні послуги мають бути цифровими в першу чергу? - Чи має людина завжди мати нецифрову альтернативу для базових послуг? - Як захистити людей без смартфона, інтернету або цифрових навичок від цифрового виключення? - Як має працювати цифрова ідентичність, щоб вона не стала інструментом стеження? - Які дані про себе людина повинна бачити у власному цифровому кабінеті? - Чи має людина бачити, хто і коли переглядав її персональні дані? - Як швидко держава повинна виправляти помилки в реєстрах? - Які персональні дані мають бути під особливим захистом? - Як заборонити надмірний збір даних державою? - У яких сферах AI може допомагати державі? - Які рішення AI не повинен мати права ухвалювати самостійно? - Як забезпечити право людини на пояснення автоматизованого рішення? - Як має виглядати людський перегляд рішення, підготовленого AI? - Чи потрібно прямо заборонити соціальний рейтинг громадянина? - Як запобігти політичному профілюванню і цифровому переслідуванню? - Які державні реєстри є критичними для національної безпеки? - Які відкриті дані повинні бути обов’язково доступними громадянам? - Як поєднати відкриті дані з приватністю людини? - Як контролювати приватні цифрові платформи, які впливають на суспільство? - Які правила потрібні для алгоритмів приватних платформ? - Як захистити дітей у цифровому середовищі? - Які цифрові обмеження допустимі під час війни? - Як не допустити, щоб воєнні цифрові обмеження стали постійною системою контролю? - Яка відповідальність має наставати за незаконний доступ до даних, витік даних або цифрове переслідування? ## Аналітика змін до Розділ XX. Цифрова держава, AI і дані # Аналітика змін: Розділ XX. Цифрова держава, AI і дані ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про гідність людини, права і свободи, приватне життя, таємницю листування, право на інформацію, право на судовий захист, захист персональних даних, народовладдя, публічну владу, національну безпеку і відповідальність органів влади. Чинна Конституція не містить системного розділу про цифрову державу, штучний інтелект, автоматизовані рішення, цифрову ідентичність, відкриті дані, цифрові реєстри, кібербезпеку, цифровий суверенітет і заборону цифрової диктатури. Запропонована редакція заповнює цю прогалину. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує визначити цифрову державу як сервіс для людини, а не систему контролю над людиною. Встановлюється право на цифровий доступ і право на нецифрову альтернативу, щоб людина не була виключена з держави через відсутність смартфона, інтернету, цифрового підпису, банківського рахунку або цифрових навичок. Запроваджується конституційний захист даних людини, право знати, які дані зберігаються, хто і коли отримував до них доступ, право виправити помилку, обмежити незаконну обробку, отримати пояснення автоматизованого рішення, вимагати людського перегляду і звернутися до суду. Окремо встановлюється рамка для використання штучного інтелекту в державному управлінні: AI може допомагати аналізувати, прогнозувати, виявляти ризики і готувати рішення, але не може бути самостійним суб’єктом влади. Прямо забороняються соціальний рейтинг громадянина, цифровий рейтинг лояльності, політичне профілювання, приховані списки неблагонадійних, цифрове переслідування і створення цифрової диктатури. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в тому, що цифровізація держави отримує конституційні межі. Держава може бути технологічною, швидкою і розумною, але не може стати цифровою машиною стеження, покарання і маніпуляції. Друга ключова зміна — AI визнається інструментом допомоги, а не самостійною владою. Людина не може бути поставлена перед незрозумілим рішенням машини без права на пояснення, людський перегляд і судовий захист. ## Що посилено - Посилено право людини на приватність у цифровому середовищі. - Посилено право людини на контроль над власними даними. - Посилено право на пояснення автоматизованого рішення. - Посилено право на людський перегляд рішення, підготовленого AI. - Посилено право на нецифрову альтернативу. - Посилено захист від цифрового виключення. - Посилено захист від соціального рейтингу і цифрової диктатури. - Посилено кібербезпеку державних реєстрів. - Посилено цифровий суверенітет України. - Посилено прозорість через відкриті дані. - Посилено відповідальність за незаконний доступ до даних, витік даних і цифрове переслідування. - Посилено контроль приватних цифрових платформ і цифрових монополій. - Посилено захист дітей у цифровому середовищі. ## Що додано нового - Окремий розділ про цифрову державу, AI і дані. - Принцип: цифрова держава служить людині, а не контролює людину. - Право на нецифрову альтернативу. - Заборона вимагати від людини дані, які вже є в державних реєстрах. - Цифрова ідентичність як засіб доступу, а не цифровий кайдан. - Право людини бачити, хто, коли і навіщо звертався до її даних. - Заборона надмірного збору даних. - Право на пояснення автоматизованого рішення. - Право на людський перегляд рішення машини. - Конституційна рамка використання AI державою. - Заборона AI самостійно карати, позбавляти прав, блокувати рахунки, відбирати майно, дитину чи громадянство. - Заборона соціального рейтингу громадянина. - Заборона цифрового рейтингу лояльності. - Заборона політичного профілювання і прихованих списків неблагонадійних. - Цифрові реєстри як об’єкти національної безпеки. - Цифровий суверенітет України. - Вимоги до відкритих даних. - Відповідальність за достовірність цифрових реєстрів. - Регулювання приватних цифрових платформ і цифрових монополій. - Спеціальний захист дітей у цифровому середовищі. - Обмеження цифрових заходів під час війни. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що майбутня держава буде цифровою. Якщо цифрову владу не обмежити Конституцією, вона може стати сильнішою за традиційну бюрократію, бо поєднує реєстри, дані, алгоритми, AI, фінансові системи, ідентичність, соціальні сервіси, податки, безпеку і доступ до прав. Цифрова держава може зробити життя людини простішим, але також може непомітно створити систему тотального контролю. Тому Конституція має одразу визначити: цифровізація — для свободи, швидкості і прозорості, а не для стеження, маніпуляції і цифрової диктатури. AI може бути корисним, але він не має совісті, політичної відповідальності і людської гідності. Тому жодне істотне рішення щодо людини не може залишатися лише рішенням машини. ## Можливі ризики - Ризик цифрового виключення людей без доступу до технологій. - Ризик перетворення цифрової ідентичності на інструмент контролю. - Ризик надмірного збору персональних даних. - Ризик прихованого профілювання громадян. - Ризик соціального рейтингу або рейтингу лояльності. - Ризик автоматизованих помилок, які людина не може виправити. - Ризик AI-рішень без пояснення і відповідальності. - Ризик незаконного доступу до державних реєстрів. - Ризик витоку персональних даних. - Ризик залежності критичних цифрових систем від держави-агресора або ворожих технологій. - Ризик використання цифрових систем для політичного переслідування. - Ризик цифрової цензури приватними платформами. - Ризик перетворення воєнних цифрових обмежень на постійну систему контролю. ## Запобіжники - Право людини на нецифрову альтернативу. - Заборона цифрового виключення. - Заборона надмірного збору даних. - Право знати, хто і коли переглядав персональні дані. - Право виправити помилку в реєстрі. - Право на пояснення автоматизованого рішення. - Право на людський перегляд. - Право на судовий захист. - Пряма заборона соціального рейтингу. - Пряма заборона цифрового рейтингу лояльності. - Пряма заборона цифрової диктатури. - AI не може бути самостійним суб’єктом влади. - Посадова особа не може прикриватися алгоритмом. - Державні реєстри підлягають кіберзахисту, аудиту, резервуванню і відповідальності. - Відкриті дані не можуть порушувати приватність людини. - Приватні цифрові платформи підлягають правилам прозорості, недискримінації і відповідальності. - Воєнні цифрові обмеження мають бути законними, строковими, пропорційними і контрольованими. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — людська гідність, приватність, права людини, судовий захист і заборона свавілля є основою цифрових прав. - Розділ IV — народовладдя має використовувати цифрові інструменти без маніпуляції і цифрового виключення. - Розділ V — цифрове народовладдя пов’язане з цифровою ідентичністю, кібербезпекою і захистом виборчих процедур. - Розділ VIII — Верховна Рада встановлює закони про цифрову державу, AI, дані, відкритість і контроль. - Розділ X — Кабінет Міністрів організовує цифрові сервіси, але не може перетворювати їх на цифровий контроль. - Розділ XIII — судова влада забезпечує захист від незаконних цифрових рішень і автоматизованого свавілля. - Розділ XV — антикорупція використовує відкриті дані, цифрові реєстри і AI-аналітику з правовими запобіжниками. - Розділ XVI — земля, ресурси, державні підприємства і ресурсні рахунки громадян потребують цифрових реєстрів, кібербезпеки і захисту даних. - Розділ XVII — податкова система може використовувати AI-контроль, але без автоматичного покарання і без порушення прав платника. - Розділ XVIII — діти потребують особливого захисту у цифровому середовищі. - Розділ XIX — освіта, наука, культура і технології створюють людську і наукову основу цифрової держави. - Розділ XXIII — незнищуване ядро Конституції має захищати людину від цифрової диктатури навіть під час війни або надзвичайного стану. --- # Розділ XXI. Громадянство, множинне громадянство і принципи належності до Українського народу Source page: https://vkua.org/sections/21_hromadianstvo_mnozhynne_hromadianstvo_ukrainskyi_narod.html # Розділ XXI. Громадянство, множинне громадянство і принципи належності до Українського народу ## Короткий зміст Цей розділ визначає громадянство України як правовий, політичний і моральний зв’язок особи з Українським народом, державою Україна, Конституцією України, правами, свободами, обов’язками і відповідальністю за майбутнє України. Громадянство України не зводиться лише до паспорта. Повне громадянство є статусом політичної довіри, який дає право брати участь у народовладді, голосувати, бути обраним, формувати органи влади, займати посади публічної влади і брати участь у визначенні курсу держави. Розділ вводить розмежування між базовою належністю до Українського народу, правом на захист, проживання і людські права та повним громадянством з політичними правами. Повні політичні права громадянина України набуваються після досягнення вісімнадцяти років, проходження громадянської підготовки, підтвердження знання основ Конституції і підписного прийняття прав та обов’язків громадянина України. Окремо закріплюється інноваційна норма: особа, щодо якої набрав законної сили обвинувальний вирок за тяжкий корупційний злочин проти держави, Українського народу і публічної довіри, автоматично втрачає повне громадянство України в частині політичних прав і набуває статусу резидента України без політичних прав. Така особа зберігає базові права людини, майнові, трудові, соціальні та судові гарантії, але втрачає право голосу, право бути обраною і право займати посади публічної влади. Поновлення політичних прав після реального корупційного злочину не є автоматичним. Воно можливе лише у виняткових випадках за особливі заслуги перед Українським народом і лише за рішенням громади або всеукраїнського спеціального референдуму. Якщо обвинувальний вирок скасовано і особу виправдано, політичні права відновлюються негайно без народного голосування. Розділ також допускає множинне громадянство як міст повернення українців світу до України. Особи з множинним громадянством мають гарантоване право безперешкодного виїзду з України до держави свого іншого громадянства або законного проживання, навіть під час воєнного чи надзвичайного стану, якщо немає індивідуальної законної підстави для обмеження. Водночас такі особи не можуть займати найвищі політичні, стратегічні, безпекові та конституційні посади, які визначають курс держави, зокрема бути Президентом-Гетьманом, народними депутатами, членами Кабінету Міністрів, Охоронителями Нації, суддями Конституційного Суду або Верховного Суду. ## Основні положення 1. Громадянство України є правовим, політичним і моральним зв’язком особи з Українським народом, державою Україна і Конституцією України. 2. Повне громадянство України є статусом політичної довіри. 3. Повне громадянство надає право голосу, право бути обраним, право брати участь у народовладді і право займати посади публічної влади. 4. Повні політичні права громадянина України набуваються після досягнення вісімнадцяти років, громадянської підготовки, підтвердження знання основ Конституції та підписного прийняття прав і обов’язків громадянина. 5. Конституційна лояльність громадянина означає вірність Україні, Українському народові, Конституції, правам людини, незалежності і територіальній цілісності, а не лояльність владі чи партії. 6. Тяжкий корупційний злочин проти держави і публічної довіри прирівнюється до злочину проти Українського народу. 7. Особа, щодо якої набрав законної сили обвинувальний вирок за тяжкий корупційний злочин проти держави і публічної довіри, автоматично втрачає повне громадянство України в частині політичних прав. 8. Така особа набуває статусу резидента України без політичних прав. 9. Статус резидента України гарантує базові права людини, майнові, трудові, соціальні, освітні, медичні і судові гарантії, але не надає права голосу, права бути обраним або права займати посади публічної влади. 10. Поновлення політичних прав після доведеного тяжкого корупційного злочину можливе лише у виняткових випадках за особливі заслуги перед Українським народом і за рішенням громади або всеукраїнського спеціального референдуму. 11. Якщо обвинувальний вирок скасовано і особу виправдано, політичні права відновлюються негайно без спеціального голосування. 12. Множинне громадянство допускається як інструмент повернення українців світу, збереження зв’язку з діаспорою і залучення людського потенціалу України. 13. Особа з множинним громадянством має гарантоване право безперешкодного виїзду з України до держави свого іншого громадянства або законного проживання, якщо немає індивідуальної законної підстави для обмеження. 14. Множинне громадянство з державою-агресором або державою, що становить загрозу національній безпеці України, не користується загальними гарантіями цього розділу. 15. Особи з множинним громадянством не можуть займати найвищі політичні, стратегічні, безпекові та конституційні посади. 16. Особи з множинним громадянством не можуть бути Президентом-Гетьманом, Охоронителями Нації, народними депутатами, членами Кабінету Міністрів, суддями Конституційного Суду, суддями Верховного Суду або керівниками стратегічних органів держави. 17. Особи з множинним громадянством можуть працювати на професійних державних і комунальних посадах, якщо вони не визначають політичний курс держави і не мають вирішального впливу на національну безпеку. 18. Приховування множинного громадянства, іноземної політичної лояльності або зобов’язань перед іншою державою тягне відповідальність, визначену законом. ## Основні принципи - Громадянство України є статусом довіри, обов’язку і політичної відповідальності. - Політичні права не є автоматичною технічною функцією паспорта. - Повне громадянство вимагає громадянської зрілості, знання Конституції і прийняття обов’язків. - Громадянство не є присягою владі; це лояльність Україні, Конституції і Українському народові. - Корупція у публічній владі є злочином проти держави і народу. - Тяжкий корупційний злочин тягне втрату політичних прав громадянина. - Особа без політичних прав залишається людиною з базовими правами і гарантіями. - Народ може поновити політичні права лише у виняткових випадках за особливі заслуги. - Судове виправдання відновлює права автоматично. - Множинне громадянство є мостом повернення українців світу. - Гарантований виїзд для осіб з множинним громадянством є інструментом довіри до України. - Найвищі політичні, стратегічні і конституційні посади потребують виключної політичної лояльності Україні. - Громадянство держави-агресора або прихована лояльність до неї несумісні з політичним керівництвом України. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Громадянство України Громадянство України є правовим, політичним і моральним зв’язком особи з Українським народом, державою Україна, Конституцією України, правами, свободами, обов’язками і відповідальністю за майбутнє України. Громадянство України не є лише формальним документом. Воно передбачає усвідомлення Конституції, прав і свобод людини, обов’язків громадянина, відповідальності перед Українським народом, заборони державної зради, корупції, співпраці з державою-агресором та інших дій, що руйнують державу зсередини. Україна визнає і захищає своїх громадян в Україні та за її межами. Держава не може свавільно позбавляти особу громадянства України, правового захисту, базових прав людини або права на судовий захист. ### Стаття 2. Належність до Українського народу Належність до Українського народу включає правовий, культурний, історичний, громадянський і політичний зв’язок особи з Україною. Український народ складають громадяни України, а також українці світу та особи українського походження, які зберігають зв’язок з Україною у порядку, визначеному Конституцією і законом. Політичним джерелом влади в Україні є громадяни України, які мають повні політичні права відповідно до Конституції. ### Стаття 3. Повне громадянство як статус політичної довіри Повне громадянство України є статусом політичної довіри, що надає особі право брати участь у народовладді, голосувати, бути обраною, займати посади публічної влади, брати участь у формуванні органів держави і територіального самоврядування. Особа, яка користується політичними правами громадянина України, зобов’язана діяти добросовісно щодо держави, Українського народу, Конституції, публічного майна, національного багатства і демократичного ладу. ### Стаття 4. Набуття повного громадянства і політичних прав у повнолітньому віці Особа, яка народилася з правом належності до Українського народу і правом на громадянство України, до досягнення повноліття має захищений правовий статус дитини України, право на проживання, освіту, медичну допомогу, соціальний захист, документи, безпеку і захист держави. Повне громадянство України з політичними правами набувається після досягнення вісімнадцяти років у порядку, визначеному Конституцією і законом. Для набуття повного громадянства України особа проходить громадянську підготовку в системі освіти або в іншому визначеному законом порядку, підтверджує знання основ Конституції України, прав і свобод людини, обов’язків громадянина, принципів народовладдя, державної мови, історичної відповідальності та засад доброчесного служіння Українському народові. Під час отримання паспорта громадянина України з повними політичними правами особа підписом підтверджує, що вона ознайомлена з правами і обов’язками громадянина України, розуміє відповідальність громадянства і приймає обов’язок не діяти проти держави, Українського народу, Конституції, свободи, незалежності та територіальної цілісності України. Ненадання такого підтвердження або непроходження громадянської підготовки не позбавляє базових людських прав, права на проживання, освіту, медичну допомогу, працю, власність і судовий захист, але може бути підставою для ненабуття повних політичних прав до виконання встановлених законом умов. ### Стаття 5. Конституційна лояльність громадянина Особа, яка набуває повне громадянство України, підтверджує свою конституційну лояльність Україні, Українському народові, правам і свободам людини, незалежності, територіальній цілісності, демократичному ладу і Конституції України. Таке підтвердження не є присягою на вірність владі, посадовим особам, політичній партії або тимчасовій політичній більшості. Конституційна лояльність означає вірність Україні як державі свободи, Українському народові як джерелу влади, Конституції як найвищому правовому договору та заборону дій, спрямованих на руйнування держави через зраду, агресорську співпрацю, корупційне привласнення публічної влади або знищення демократичного ладу. ### Стаття 6. Корупційний злочин проти держави як підстава втрати політичного громадянства Тяжкий корупційний злочин, вчинений особою, яка має повне громадянство України, є злочином не лише проти майна, бюджету чи окремого органу влади, а проти Українського народу, держави, публічної довіри, справедливості, національного багатства і конституційного ладу. Особа, щодо якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду за тяжкий корупційний злочин, визначений законом як злочин проти держави та публічної довіри, автоматично втрачає повне громадянство України в частині політичних прав. Втрата повного громадянства в частині політичних прав означає припинення права голосу, права бути обраним, права займати посади публічної влади, права бути суддею, прокурором, членом уряду, народним депутатом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, керівником державного чи комунального підприємства, членом органу управління публічним майном або іншою особою, що здійснює публічну владу. Особа, яка втратила повне громадянство в частині політичних прав, набуває статусу резидента України без політичних прав. Втрата політичного громадянства допускається лише після остаточного обвинувального вироку незалежного суду, з правом на захист, апеляцію, касацію, перегляд за нововиявленими обставинами та іншими гарантіями справедливого суду. Добросовісна помилка, адміністративне порушення, малозначне правопорушення або політично мотивоване переслідування не можуть бути підставою для втрати політичного громадянства. ### Стаття 7. Статус резидента України без політичних прав Статус резидента України без політичних прав є правовим статусом особи, яка має право законного проживання в Україні, користується базовими правами людини, майновими, трудовими, соціальними, освітніми, медичними, судовими та іншими неполітичними гарантіями, але не має повного обсягу політичних прав громадянина України. Статус резидента України без політичних прав не надає права брати участь у народовладді, голосувати на виборах і референдумах, бути обраним, формувати органи влади, займати посади публічної влади або управляти публічним майном. Особа, яка втратила повне громадянство в частині політичних прав, зобов’язана здати паспорт громадянина України і отримати паспорт резидента України у порядку, визначеному законом. Видача паспорта резидента України не є звільненням від кримінальної, майнової, дисциплінарної, політичної або іншої відповідальності за вчинений злочин. ### Стаття 8. Народне поновлення політичних прав після втрати через корупційний злочин Особа, яка втратила повне громадянство України в частині політичних прав у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком за тяжкий корупційний злочин проти держави, Українського народу і публічної довіри, не поновлюється у політичних правах автоматично після відбуття покарання. Поновлення такої особи у політичних правах можливе лише у виняткових випадках, коли після втрати політичних прав вона вчинила особливі заслуги перед Українським народом, державою Україна, її незалежністю, обороною, свободою, безпекою, життям людей, наукою, культурою, відновленням або іншим публічним благом, визначеним законом. До таких особливих заслуг можуть належати героїчні дії на захист України, подвиг на полі бою, порятунок життя людей, винятковий внесок у перемогу, оборону, відбудову, науку, медицину, технології, культуру, міжнародний захист України або інша дія, яка переконливо доводить повернення особи до служіння Українському народові. Саме відбуття покарання, сплата штрафу, повернення майна, закінчення строку судимості, каяття, позитивна характеристика або тривале проживання в громаді не є достатньою підставою для поновлення політичних прав. Якщо особа протягом останніх десяти років постійно проживала в одній територіальній громаді, питання про поновлення її політичних прав може бути винесене на спеціальне голосування цієї громади після перевірки законних підстав, відбуття покарання, відшкодування шкоди, повернення незаконно набутого майна та встановлення особливих заслуг перед Українським народом. Якщо особа до втрати політичних прав займала загальнодержавну посаду або вчинила корупційний злочин загальнонаціонального значення, питання про поновлення її політичних прав може вирішуватися лише всеукраїнським спеціальним референдумом у порядку, визначеному законом. Поновлення політичних прав через спеціальне голосування не скасовує факту вчиненого злочину, не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду і не повертає автоматично право займати окремі посади з підвищеним рівнем довіри, якщо закон встановлює додаткові обмеження. ### Стаття 9. Відновлення політичних прав у разі скасування обвинувального вироку Якщо обвинувальний вирок, на підставі якого особа втратила політичні права громадянина України, скасовано судом і особу виправдано або кримінальне провадження закрито з реабілітуючих підстав, така особа підлягає негайному повному відновленню у громадянстві України, політичних правах, документах і правовому статусі. У такому випадку поновлення політичних прав не потребує спеціального голосування громади або всеукраїнського референдуму, оскільки особа юридично не вважається винною у злочині, який був підставою для втрати політичних прав. Особа, незаконно позбавлена політичних прав унаслідок скасованого вироку, має право на відшкодування шкоди, відновлення документів, публічне виправлення правового статусу і усунення наслідків незаконного обмеження її прав у порядку, визначеному законом. ### Стаття 10. Захист від зловживання інститутом втрати політичного громадянства Втрата повного громадянства в частині політичних прав не може застосовуватися як інструмент політичної помсти, вибіркового переслідування, знищення опозиції, журналістів, громадських діячів, підприємців або небажаних осіб. Підстави втрати політичного громадянства мають бути чітко визначені законом, відповідати Конституції, застосовуватися лише за тяжкі корупційні злочини або інші злочини проти держави, доведені в незалежному суді, і не можуть тлумачитися розширено. Кожна особа має право на справедливий суд, захист, адвоката, презумпцію невинуватості, апеляційний і касаційний перегляд, а також відновлення статусу у разі скасування вироку. ### Стаття 11. Множинне громадянство як зв’язок України з українцями світу Україна допускає множинне громадянство у порядку, визначеному Конституцією і законом, як інструмент збереження зв’язку з українцями світу, повернення громадян до України, залучення людського, економічного, наукового, культурного, оборонного і державотворчого потенціалу української діаспори та осіб українського походження. Особа з множинним громадянством, одним із яких є громадянство України, визнається Україною громадянином України у межах прав і обов’язків, визначених Конституцією і законом. Множинне громадянство не може бути підставою для приниження гідності, дискримінації, свавільного позбавлення права на проживання в Україні, права власності, праці, підприємництва, освіти, медичної допомоги, соціального захисту, судового захисту або участі в житті громад у межах, визначених законом. Множинне громадянство з державою-агресором, державою-окупантом, державою, що не визнає незалежність і територіальну цілісність України, або державою, яка становить загрозу національній безпеці України, не користується гарантіями цього розділу і регулюється окремими безпековими обмеженнями. ### Стаття 12. Гарантія вільного виїзду для осіб з множинним громадянством Особа, яка має громадянство України та громадянство іншої держави, що не є державою-агресором або державою, яка становить загрозу національній безпеці України, має гарантоване право безперешкодно виїжджати з території України до держави свого іншого громадянства або до іншої держави законного проживання. Це право не може бути скасоване або обмежене лише з підстав воєнного стану, надзвичайного стану, мобілізації, особливого періоду, оборонних потреб або інших загальних режимів, якщо особа не займає посаду, яка передбачає спеціальні обмеження доступу до державної таємниці, оборонного управління або стратегічного командування. Держава Україна гарантує, що особа з множинним громадянством, яка повернулася в Україну, не може бути примусово закрита в Україні лише через факт громадянства України, якщо вона має інше громадянство або законний постійний зв’язок з іншою державою. Обмеження виїзду такої особи допускається лише на індивідуальній підставі, визначеній законом, зокрема у зв’язку з обвинувальним вироком суду, запобіжним заходом у кримінальному провадженні, виконанням судового рішення, доступом до державної таємниці, спеціальним військовим контрактом або іншою персональною юридичною підставою, але не через загальне правило заборони виїзду для громадян України. Жоден орган влади, посадова особа або військова адміністрація не може обмежити право виїзду особи з множинним громадянством свавільно, без індивідуальної законної підстави, письмового рішення, пояснення і можливості оскарження. Гарантія вільного виїзду для осіб з множинним громадянством є частиною політики повернення українців світу до України, відновлення довіри до держави і створення умов, за яких люди не бояться повертатися, інвестувати, працювати, створювати сім’ї та жити в Україні. ### Стаття 13. Політичні, стратегічні і конституційні обмеження для осіб з множинним громадянством Особа з множинним громадянством може мати громадянські, майнові, трудові, соціальні, підприємницькі, освітні, медичні та інші права громадянина України, а також може працювати на державній або комунальній службі у межах, визначених Конституцією і законом. Водночас особа з множинним громадянством не може займати або набувати повноважень на найвищих політичних, стратегічних, безпекових, конституційних та державотворчих посадах, які безпосередньо визначають політичний курс держави, оборонну політику, зовнішню політику, конституційний лад, правову доктрину найвищого рівня або управління ключовими органами держави. Особа з множинним громадянством не може бути: 1. Президентом-Гетьманом України; 2. членом органу Охоронителів Нації; 3. народним депутатом України; 4. Головою Верховної Ради України; 5. членом Кабінету Міністрів України; 6. Прем’єр-міністром України; 7. суддею Конституційного Суду України; 8. суддею Верховного Суду; 9. Генеральним прокурором України; 10. керівником центрального органу виконавчої влади; 11. керівником органу сектору безпеки і оборони; 12. керівником розвідувального або контррозвідувального органу; 13. керівником центрального органу, що формує державну політику у сфері оборони, безпеки, зовнішньої політики, фінансів, бюджету, податків, митниці, енергетики, стратегічних ресурсів, цифрової безпеки або критичної інфраструктури; 14. членом органу, який безпосередньо ухвалює рішення щодо конституційного ладу, національної безпеки, оборони, зовнішньої політики або стратегічного курсу України; 15. керівником стратегічного державного підприємства або державного органу, визначеного законом як такий, що має критичне значення для національної безпеки; 16. членом вищого органу управління стратегічного державного підприємства, якщо такий орган ухвалює рішення щодо ресурсів, оборонного виробництва, критичної інфраструктури, енергетики, фінансової стабільності або національної безпеки; 17. членом Центральної виборчої комісії або іншого органу, що організовує загальнонаціональні вибори чи референдуми; 18. членом органу, який здійснює конституційний контроль, контроль за виборами, референдумами, найвищою судовою практикою, державною таємницею або стратегічним курсом держави. Особа з множинним громадянством може бути суддею місцевого або апеляційного суду, прокурором, слідчим, поліцейським, державним службовцем, посадовою особою громади, експертом, радником, заступником керівника, працівником державного чи комунального підприємства, якщо така посада не належить до найвищих політичних, стратегічних, безпекових або конституційних посад, визначених Конституцією і законом. Особа з множинним громадянством може бути заступником керівника органу, установи або підприємства, якщо така посада не передбачає самостійного визначення політичного курсу держави, стратегічного оборонного управління, доступу до найвищого рівня державної таємниці, ухвалення остаточних рішень щодо національної безпеки або постійного виконання повноважень керівника стратегічного органу. Такі обмеження не є покаранням або дискримінацією. Вони є запобіжником від конфлікту політичної лояльності на посадах, які визначають курс держави, захищають Конституцію або мають вирішальний вплив на національну безпеку України. Приховування особою множинного громадянства, іншої політичної лояльності, служби в органах іншої держави, зобов’язань перед іншою державою або обставин, які створюють загрозу національній безпеці України, є підставою для недопуску до відповідної посади, звільнення або іншої відповідальності, визначеної законом. ### Стаття 14. Доступ осіб з множинним громадянством до професійної служби Особа з множинним громадянством може працювати на посадах державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, у судовій системі, прокуратурі, поліції, державних установах, комунальних установах, освіті, медицині, науці, культурі, економіці, оборонній промисловості та інших сферах, якщо така посада не належить до найвищих політичних, стратегічних або безпекових посад, визначених Конституцією і законом. Закон може передбачати спеціальну перевірку, декларацію множинного громадянства, декларацію конфлікту інтересів, обмеження доступу до державної таємниці або додаткові умови для окремих посад. Професійна участь осіб з множинним громадянством у розвитку України є допустимою і бажаною, якщо вона не створює загрозу політичному суверенітету, національній безпеці або конституційному ладу України. ### Стаття 15. Громадянство держави-агресора і прихована політична лояльність Громадянство, підданство, паспорт, військовий обов’язок, державна служба, політичні зобов’язання або інша форма лояльності до держави-агресора є обставиною підвищеного безпекового ризику. Особа, яка має громадянство держави-агресора, прихований правовий, політичний, військовий, фінансовий або інший зв’язок із державою-агресором, не може займати посади публічної влади, бути допущеною до державної таємниці, стратегічних ресурсів, оборонного управління, критичної інфраструктури або інших сфер, визначених законом. Приховування громадянства держави-агресора, служби в її органах, співпраці з її спецслужбами, військовими, політичними структурами або пов’язаними особами є підставою для відповідальності, визначеної законом. ### Стаття 16. Громадяни України за кордоном і українська діаспора Україна захищає права та інтереси громадян України за кордоном у межах міжнародного права і можливостей держави. Держава сприяє збереженню зв’язку громадян України за кордоном та української діаспори з Україною, українською мовою, культурою, освітою, наукою, економікою, громадським життям і відновленням України. Україна створює умови для повернення громадян України, українців світу і осіб українського походження, зокрема через визнання множинного громадянства, гарантії вільного виїзду, захист власності, можливість інвестувати, працювати, навчатися, створювати бізнес і брати участь у житті громад. ### Стаття 17. Баланс повернення українців світу і захисту політичного суверенітету Україна визнає, що мільйони українців, осіб українського походження та громадян України, які проживають за кордоном, є важливою частиною українського світу і можуть брати участь у відновленні, розвитку, обороні, економіці, науці, культурі та міжнародному впливі України. Держава зобов’язана створювати умови для їхнього повернення, інвестування, праці, навчання, підприємництва, проживання, участі в громадах і збереження зв’язку з Україною. Водночас визначення політичного курсу України, формування найвищих органів державної влади, керівництво обороною, безпекою, зовнішньою політикою, конституційним ладом і стратегічними ресурсами має здійснюватися особами, політична лояльність яких належить виключно Україні. Множинне громадянство є мостом повернення до України, але не може бути способом зовнішнього впливу на політичне керівництво Української держави. ### Стаття 18. Спеціальні закони про громадянство, множинне громадянство і статус резидента Порядок набуття повного громадянства, громадянської підготовки, підтвердження конституційної лояльності, видачі паспорта громадянина України, статусу резидента України, втрати політичних прав за тяжкі корупційні злочини, народного поновлення політичних прав, множинного громадянства, гарантії вільного виїзду, обмежень для посад, громадянства держави-агресора, захисту громадян за кордоном і зв’язку з українською діаспорою визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть скасовувати людську гідність, базові права людини, судовий захист, презумпцію невинуватості, право на виправлення незаконного вироку, гарантію вільного виїзду для осіб з множинним громадянством або принцип виключної політичної лояльності Україні на найвищих посадах держави. ## Пояснення для громадян Цей розділ пропонує нову культуру громадянства. Громадянство України — це не просто паспорт. Це статус політичної довіри і відповідальності. Громадянин із повними політичними правами бере участь у формуванні держави, голосує, може бути обраним і впливає на майбутнє Українського народу. Тому повні політичні права не мають бути лише автоматичною формальністю. У 18 років людина має пройти громадянську підготовку, знати основи Конституції, права і обов’язки громадянина, розуміти відповідальність перед державою і підписом підтвердити прийняття цього статусу. Окрема інновація — втрата політичних прав за тяжкий корупційний злочин. Якщо особа, яка мала політичну довіру народу, вчинила тяжкий корупційний злочин проти держави і публічної довіри, вона втрачає право бути політичним співвласником держави. Вона не перестає бути людиною, не втрачає базових прав, права на працю, власність, медицину, освіту і судовий захист, але переходить у статус резидента без політичних прав. Повернення політичних прав після реального корупційного злочину не може бути автоматичним. Воно можливе лише тоді, коли людина справді вчинила особливі заслуги перед Українським народом, наприклад на полі бою, у порятунку людей, відбудові, науці, медицині, технологіях або іншій сфері, і народ через громаду або спеціальний референдум визнав, що вона заслуговує повернення в лави політичного громадянства. Якщо ж суд скасував вирок і особу виправдано, її права відновлюються негайно без голосування. Розділ також відкриває двері українцям світу. Множинне громадянство дозволяє людям повертатися, інвестувати, працювати, жити в Україні і не боятися, що під час війни або надзвичайного стану їх закриють в Україні без права повернутися до держави іншого громадянства. Це гарантія довіри для діаспори і людей з подвійним громадянством. Водночас особи з множинним громадянством не можуть займати найвищі політичні, стратегічні і конституційні посади. Вони можуть працювати, служити, бути професійними посадовцями, суддями місцевих або апеляційних судів, прокурорами, поліцейськими, експертами, заступниками, але не можуть визначати політичний курс держави як Президент-Гетьман, народні депутати, члени уряду, Охоронителі Нації, судді Конституційного Суду або Верховного Суду. Головна ідея: Україна має бути відкритою для своїх людей у світі, але найвища політична влада має належати тим, чия політична лояльність є виключно українською. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно визначити громадянство України як статус політичної довіри, а не лише як паспорт? - Чи мають повні політичні права набуватися після досягнення 18 років, громадянської підготовки і підтвердження знання Конституції? - Яким має бути зміст громадянського іспиту або підтвердження? - Як зробити громадянську підготовку неупередженою, безоплатною і недискримінаційною? - Чи має корупційний злочин високого рівня вважатися злочином проти держави і Українського народу? - Чи правильно, щоб особа, засуджена за тяжкий корупційний злочин, втрачала політичні права громадянина? - Які саме корупційні злочини мають тягнути втрату політичних прав? - Чи правильно, що така особа переходить у статус резидента України без політичних прав, але з базовими правами людини? - Чи має поновлення політичних прав після реального корупційного злочину бути можливим лише за особливі заслуги перед Українським народом? - Які заслуги можуть бути достатніми для народного поновлення політичних прав? - Чи має громада, де особа прожила останні десять років, мати право поновити її політичні права? - У яких випадках поновлення має вирішуватися тільки всеукраїнським спеціальним референдумом? - Чи правильно, що у разі скасування вироку і виправдання права відновлюються автоматично без голосування? - Чи потрібно дозволити множинне громадянство для повернення українців світу? - Чи має особа з множинним громадянством мати гарантоване право вільного виїзду з України навіть під час війни чи надзвичайного стану? - Які індивідуальні підстави можуть обмежувати виїзд особи з множинним громадянством? - Чи правильно заборонити особам з множинним громадянством займати найвищі політичні, стратегічні, безпекові та конституційні посади? - Чи правильно заборонити особам з множинним громадянством бути Охоронителями Нації? - Чи правильно заборонити особам з множинним громадянством бути суддями Верховного Суду? - Які професійні посади мають залишатися відкритими для осіб з множинним громадянством? - Як відрізнити множинне громадянство дружніх держав від громадянства держави-агресора? - Які запобіжники потрібні проти прихованої іноземної політичної лояльності? - Як Україна має підтримувати громадян за кордоном і українську діаспору? ## Аналітика змін до Розділ XXI. Громадянство, множинне громадянство і принципи належності до Українського народу # Аналітика змін: Розділ XXI. Громадянство, множинне громадянство і принципи належності до Українського народу ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про громадянство, права і свободи людини, народовладдя, виборчі права, право на участь в управлінні державними справами, рівність громадян, захист громадян України за кордоном, заборону свавільного позбавлення громадянства, обов’язки громадян, державну безпеку і суверенітет. Чинна модель громадянства переважно розглядає громадянство як правовий статус особи. Запропонована редакція розвиває його як статус політичної довіри, відповідальності і належності до Українського народу. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує визначити громадянство України не лише як паспортний або юридичний статус, а як правовий, політичний і моральний зв’язок особи з Українським народом, державою Україна і Конституцією України. Повне громадянство з політичними правами пропонується набувати після досягнення вісімнадцяти років, громадянської підготовки, підтвердження знання основ Конституції та підписного прийняття прав і обов’язків громадянина. Редакція вводить статус резидента України без політичних прав для осіб, які втратили повне громадянство в частині політичних прав, зокрема після набрання законної сили обвинувальним вироком за тяжкий корупційний злочин проти держави і публічної довіри. Окремо встановлюється механізм народного поновлення політичних прав після реального корупційного злочину — лише у виняткових випадках за особливі заслуги перед Українським народом і за рішенням громади або всеукраїнського спеціального референдуму. Також редакція допускає множинне громадянство як інструмент повернення українців світу, але встановлює обмеження для найвищих політичних, стратегічних, безпекових і конституційних посад. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у перетворенні громадянства з формального паспортного статусу на статус політичної довіри і відповідальності. Друга ключова зміна — тяжкий корупційний злочин проти держави і публічної довіри тягне втрату політичних прав громадянина. Третя ключова зміна — множинне громадянство стає допустимим як міст повернення українців світу, але не допускається для найвищих посад, що визначають курс держави. ## Що посилено - Посилено розуміння громадянства як відповідальності перед Українським народом. - Посилено зв’язок громадянства з Конституцією, правами і обов’язками. - Посилено громадянську освіту перед набуттям повних політичних прав. - Посилено відповідальність за тяжкі корупційні злочини. - Посилено захист від політичного зловживання інститутом втрати політичних прав. - Посилено право виправданої особи на автоматичне відновлення політичних прав. - Посилено зв’язок України з українцями світу. - Посилено гарантію вільного виїзду для осіб з множинним громадянством. - Посилено запобіжники проти конфлікту політичної лояльності. - Посилено заборону для осіб з множинним громадянством займати найвищі політичні і конституційні посади. - Посилено захист від громадянства держави-агресора і прихованої політичної лояльності. ## Що додано нового - Повне громадянство України як статус політичної довіри. - Набуття повних політичних прав у 18 років після громадянської підготовки. - Підписне підтвердження прав і обов’язків громадянина під час отримання паспорта з повними політичними правами. - Конституційна лояльність як лояльність Україні, а не владі чи партії. - Тяжкий корупційний злочин як злочин проти держави і публічної довіри. - Автоматична втрата політичних прав після остаточного обвинувального вироку за тяжкий корупційний злочин. - Статус резидента України без політичних прав. - Паспорт резидента України. - Народне поновлення політичних прав за особливі заслуги. - Спеціальне голосування громади для поновлення політичних прав особи, яка проживала у громаді останні десять років. - Всеукраїнський спеціальний референдум для поновлення прав осіб, які займали загальнодержавні або стратегічні посади. - Автоматичне відновлення політичних прав у разі скасування вироку і виправдання. - Множинне громадянство як інструмент повернення українців світу. - Гарантія безперешкодного виїзду для осіб з множинним громадянством навіть під час війни або надзвичайного стану. - Заборона особам з множинним громадянством бути Охоронителями Нації, суддями Конституційного Суду або суддями Верховного Суду. - Право осіб з множинним громадянством працювати на професійних посадах, якщо вони не визначають політичний курс держави. - Особливі обмеження щодо громадянства держави-агресора. ## Чому це потрібно Це потрібно для підняття суспільного значення громадянства. Якщо громадянство дає право формувати державу, голосувати, бути обраним і керувати публічною владою, воно має сприйматися як відповідальний статус, а не лише як документ. Корупція у публічній владі руйнує довіру, армію, бюджет, медицину, освіту, оборону, справедливість і державу зсередини. Тому тяжкий корупційний злочин розглядається як злочин проти Українського народу і публічної довіри, що тягне втрату політичних прав. Водночас особа не викидається з правового поля. Вона зберігає базові права людини і набуває статусу резидента України без політичних прав. Множинне громадянство потрібно для повернення українців світу. Люди з діаспори, Європи, США, Канади, Австралії та інших країн не повернуться, якщо боятимуться, що під час війни або надзвичайного стану їх закриють в Україні. Тому гарантія вільного виїзду є гарантією довіри. Водночас найвищі політичні, стратегічні і конституційні посади мають займати особи з виключною політичною лояльністю Україні. ## Можливі ризики - Ризик перетворення громадянського іспиту на дискримінаційний бар’єр. - Ризик зловживання процедурою ненабуття політичних прав. - Ризик політичного використання кримінальних справ для позбавлення політичних прав. - Ризик надмірного розширення поняття корупційного злочину. - Ризик популістичного використання народного поновлення політичних прав. - Ризик несправедливого ставлення до осіб з множинним громадянством. - Ризик прихованого іноземного впливу через множинне громадянство. - Ризик зловживань під час обмеження виїзду осіб з множинним громадянством. - Ризик конфлікту між гарантією вільного виїзду і потребами оборони. - Ризик приховування громадянства держави-агресора. ## Запобіжники - Громадянська підготовка має бути безоплатною, неупередженою і недискримінаційною. - Ненабуття повних політичних прав не може позбавляти базових прав людини. - Втрата політичних прав можлива лише після остаточного обвинувального вироку незалежного суду. - Добросовісна помилка, малозначне правопорушення або політично мотивоване переслідування не можуть бути підставою втрати політичних прав. - У разі скасування вироку права відновлюються автоматично. - Народне поновлення політичних прав можливе лише у виняткових випадках за особливі заслуги. - Множинне громадянство з державою-агресором не користується загальними гарантіями. - Обмеження виїзду особи з множинним громадянством можливе лише на індивідуальній законній підставі. - Особи з множинним громадянством не допускаються до найвищих політичних, стратегічних, безпекових і конституційних посад. - Приховування множинного громадянства або іноземної політичної лояльності тягне відповідальність. - Найвищі посади держави потребують виключної політичної лояльності Україні. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — гідність, базові права людини, рівність і судовий захист мають зберігатися навіть для резидента без політичних прав. - Розділ IV — народовладдя здійснюють громадяни з повними політичними правами. - Розділ V — цифрове народовладдя потребує чіткого визначення політичного статусу громадянина. - Розділ VIII — народні депутати мають бути особами з виключною політичною лояльністю Україні. - Розділ IX — Президент-Гетьман не може мати множинного громадянства. - Розділ X — члени Кабінету Міністрів не можуть мати множинного громадянства. - Розділ XII — Охоронителі Нації не можуть мати множинного громадянства. - Розділ XIII — судді Конституційного Суду і Верховного Суду не можуть мати множинного громадянства. - Розділ XV — антикорупційна модель пов’язана з втратою політичних прав за тяжкі корупційні злочини. - Розділ XX — цифрова держава забезпечує облік громадянського статусу, резидентства, політичних прав і множинного громадянства з гарантіями захисту даних. - Розділ XXIII — незнищуване ядро Конституції має захищати громадянство від свавільного позбавлення, але дозволяти втрату політичних прав за тяжкі злочини проти держави за справедливою процедурою. --- # Розділ XXII. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя Source page: https://vkua.org/sections/22_ekolohichna_bezpeka_zdorovia_yakist_zhyttia.html # Розділ XXII. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя ## Короткий зміст Цей розділ поєднує екологічну безпеку і здоров’я людини в одну конституційну систему якості життя Українського народу. Україна є не лише територією держави, а життєвим простором Українського народу: землею, водою, повітрям, лісами, ґрунтами, річками, морями, степами, містами, селами, природою, медициною, здоров’ям, довголіттям, психічною стійкістю і безпекою майбутніх поколінь. Екологія — це здоров’я країни. Медицина — це захист людини. Разом вони формують якість життя Українського народу. Розділ встановлює право людини на безпечне довкілля, чисту воду, повітря, здорові ґрунти, екологічну інформацію, захист від забруднення, відшкодування екологічної шкоди, участь громад у прийнятті рішень, принцип “забруднювач платить”, відповідальність за екоцид, відновлення територій після війни, кліматичну стійкість і захист майбутніх поколінь. Одночасно розділ закріплює право на охорону здоров’я, мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг, загальнообов’язкове медичне страхування, страхову субсидію після подання податкової декларації, солідарний медичний страховий фонд, відповідальність держави і громад за медичну мережу, екстрену медицину, доказове лікування, права пацієнта, психічне здоров’я, ветеранську медицину, реабілітацію, дитяче здоров’я, ліки, медичні дані, телемедицину і AI в медицині. ## Основні положення 1. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя є конституційними цінностями України. 2. Право на життя неможливе без права на безпечне середовище життя. 3. Політика охорони здоров’я не може бути відокремлена від екологічної політики. 4. Забруднення повітря, води, ґрунтів, їжі, житлового середовища і територій війни безпосередньо впливає на життя, здоров’я, тривалість життя, репродуктивне здоров’я, психічний стан і майбутні покоління. 5. Вода, ґрунти, ліси, степи, річки, моря і природні екосистеми є частиною національного багатства. 6. Хто створює екологічну шкоду, той платить за попередження, усунення, відновлення і компенсацію. 7. Екологічна інформація не може бути таємницею забруднювача. 8. Екоцид, воєнна екологічна шкода, мінування, токсичне забруднення, руйнування водних систем, промислові аварії і радіаційні ризики є злочинами проти життя нинішніх і майбутніх поколінь. 9. Відновлення України після війни має бути екологічно безпечним, здоровим і придатним для життя. 10. Кліматична політика має посилювати Україну, а не знищувати її економіку. 11. Кожна людина має право на охорону здоров’я, медичну допомогу і гідне ставлення в системі охорони здоров’я. 12. Держава гарантує мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг. 13. В Україні діє система загальнообов’язкового медичного страхування. 14. Право на страхову субсидію, пільгу або частку державного фінансування медичного страхування визначається після подання податкової декларації за попередній рік на основі офіційного доходу особи або домогосподарства. 15. Громади несуть основну відповідальність за утримання базової медичної мережі, а держава забезпечує стандарти, субвенції, фінансове вирівнювання і національні програми. 16. Психічне здоров’я, ветеранська медицина, реабілітація, протезування і захист медичних даних є частиною охорони здоров’я. 17. Корупція в екології і медицині є прямою загрозою життю, здоров’ю і безпеці Українського народу. ## Основні принципи - Екологія і здоров’я людини є єдиною системою якості життя. - Держава не має права будувати майбутнє на отруєній землі, мертвих річках, вирубаних лісах і знищеному здоров’ї людей. - Право на безпечне довкілля є частиною права на життя і гідність. - Забруднювач платить. - Екологічна інформація має бути відкритою. - Медицина має лікувати людину, а не принижувати її чергами, бідністю, корупцією або байдужістю. - Держава гарантує базовий медичний мінімум. - Загальнообов’язкове медичне страхування фінансує лікування. - Громади утримують базову медичну мережу. - Добровільне приватне медичне страхування може бути лише додатковим. - Медичні дані і AI в медицині повинні служити людині, а не замінювати її права. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя як конституційна цінність Екологічна безпека, здоров’я людини, довголіття, психічна стійкість, доступна медична допомога і якість життя є конституційними цінностями України. Україна визнає, що життєвий простір Українського народу включає землю, воду, повітря, ґрунти, ліси, річки, моря, степи, природні екосистеми, міста, села, житло, працю, медицину, харчування, безпеку, психічне здоров’я і умови для здорового життя. Держава, громади, бізнес і громадяни несуть спільну відповідальність за екологічне та фізичне здоров’я Українського народу. ### Стаття 2. Єдність екологічного і людського здоров’я Екологічна безпека і здоров’я людини є взаємопов’язаними основами якості життя Українського народу. Держава визнає, що забруднення повітря, води, ґрунтів, їжі, житлового середовища, промислових територій, зон бойових дій, природних екосистем та інших елементів життєвого простору безпосередньо впливає на життя, здоров’я, тривалість життя, репродуктивне здоров’я, психічний стан і майбутні покоління. Політика охорони здоров’я не може бути відокремлена від екологічної політики, а екологічна політика не може ігнорувати наслідки для здоров’я людини. ### Стаття 3. Право людини на безпечне довкілля Кожна людина має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, чисте повітря, безпечну питну воду, здорові ґрунти, безпечну їжу, доступ до природи, екологічну інформацію і захист від екологічної шкоди. Право на життя неможливе без права на безпечне середовище життя. Кожна людина має право на відшкодування шкоди, завданої її життю, здоров’ю, майну або умовам проживання внаслідок екологічного порушення. ### Стаття 4. Вода, повітря, ґрунти і природні екосистеми Вода є умовою життя Українського народу і не може бути предметом корупційного, монопольного або безвідповідального привласнення. Держава забезпечує охорону річок, озер, підземних вод, джерел питної води, Чорного моря, Азовського моря, водно-болотних угідь, малих річок та інших водних систем. Ґрунти України, зокрема чорноземи, є живим капіталом майбутніх поколінь, основою продовольчої безпеки, здорового харчування і національного багатства. Ліси, степи, річкові долини, болота, гори, природоохоронні території і біорізноманіття є частиною життєвого простору України і підлягають особливому захисту. ### Стаття 5. Екологічна відповідальність і принцип “забруднювач платить” Особа, підприємство, орган влади або інший суб’єкт, який створює екологічну шкоду, зобов’язаний оплатити попередження, усунення, відновлення, компенсацію і наслідки такої шкоди. Принцип “забруднювач платить” поширюється на промислове забруднення, токсичні відходи, незаконні сміттєзвалища, забруднення води, повітря, ґрунтів, шкоду здоров’ю людей, руйнування природних екосистем, приховування аварій та інші екологічні порушення. Бізнес має право на розвиток, але не має права отримувати прибуток ціною отруєння людей, знищення природи, приховування шкоди, підкупу контролюючих органів або перекладання витрат на громаду. ### Стаття 6. Екологічна інформація, участь громад і екологічна експертиза Кожна людина і кожна громада мають право на достовірну, своєчасну, зрозумілу і відкриту екологічну інформацію. Екологічна інформація про якість повітря, води, ґрунтів, відходи, викиди, скиди, аварії, дозволи, власників, екологічні ризики, стан природних об’єктів і вплив на здоров’я не може бути прихована в інтересах забруднювача. Громади мають право брати участь у прийнятті рішень щодо будівництва, промислових об’єктів, видобутку, вирубки, забудови, водокористування, поводження з відходами та інших рішень, які впливають на їхній життєвий простір. Великі проєкти, що можуть істотно вплинути на довкілля або здоров’я людей, підлягають незалежній оцінці впливу на довкілля і здоров’я. Жоден великий проєкт не має права купити дозвіл на отруєння людей. ### Стаття 7. Відходи, переробка і циркулярна економіка Україна розвиває систему зменшення відходів, повторного використання, сортування, переробки, безпечного захоронення, відповідальності виробника і циркулярної економіки. Небезпечні, токсичні, медичні, промислові, електронні, радіоактивні та інші спеціальні відходи підлягають окремому суворому контролю. Забороняється перетворення України, її регіонів або громад на сміттєві полігони для чужої або власної безвідповідальності. ### Стаття 8. Екоцид, воєнна екологічна шкода і відновлення територій Екоцид проти України є злочином проти Українського народу, природи і майбутніх поколінь. Держава фіксує, розслідує і домагається відшкодування шкоди, завданої війною довкіллю, здоров’ю людей, водним системам, ґрунтам, лісам, природоохоронним територіям, морям, промисловим об’єктам, критичній інфраструктурі і життєвому простору громад. Воєнна екологічна шкода включає мінування, токсичне забруднення, руйнування дамб, знищення лісів, пожежі, забруднення вод, хімічні ризики, радіаційні ризики, промислові аварії, забруднення морів, руйнування ґрунтів та інші наслідки війни. Відновлення деокупованих, прифронтових, зруйнованих, замінованих і забруднених територій має здійснюватися з урахуванням екологічної безпеки, здоров’я людей, прав громад і майбутніх поколінь. ### Стаття 9. Кліматична стійкість, енергетичний перехід і життєвий простір Україна здійснює політику кліматичної стійкості, енергоефективності, адаптації до спеки, посух, паводків, дефіциту води, екстремальних погодних явищ та інших довгострокових ризиків. Кліматична політика має посилювати Україну, її енергетичну безпеку, промисловість, громади, сільське господарство, обороноздатність і якість життя, а не знищувати економіку непродуманими рішеннями. Містобудування, забудова, транспортна політика, промислове розміщення, житлова політика і благоустрій мають враховувати вплив на здоров’я людей, довкілля і якість життя. ### Стаття 10. Право на охорону здоров’я і медичну допомогу Кожна людина має право на охорону здоров’я, медичну допомогу, профілактику хвороб, гідне ставлення в системі охорони здоров’я, захист від небезпечних хвороб і доступ до життєво необхідного лікування. Здоров’я людини є не лише приватною справою, а основою гідності, свободи, працездатності, родини, демографічної стійкості, обороноздатності та майбутнього Українського народу. Медицина має лікувати людину, а не принижувати її чергами, бідністю, корупцією або байдужістю. Життя і здоров’я людини не можуть залежати від хабаря, знайомства або місця проживання. ### Стаття 11. Мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг Держава гарантує кожній людині мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг у межах, визначених Конституцією і законом. Мінімальний базовий безоплатний пакет включає щонайменше: екстрену і невідкладну медичну допомогу; первинну медичну допомогу і доступ до сімейного лікаря; невідкладну допомогу при станах, що загрожують життю; базову медичну допомогу дітям; допомогу під час вагітності, пологів і післяпологового періоду; вакцинацію; базові профілактичні огляди і скринінги; лікування соціально небезпечних і епідемічно значимих хвороб; базову психічну і кризову допомогу; паліативну допомогу; базову реабілітаційну допомогу; інші життєво необхідні медичні послуги, визначені законом. Держава може розширювати мінімальний базовий безоплатний пакет, але не може звужувати його нижче рівня, необхідного для захисту життя, гідності, базового здоров’я і невідкладної допомоги. Нестача коштів, бюрократична бездіяльність, місце проживання, віддаленість громади, соціальний статус або відсутність зв’язків не можуть бути підставою для відмови в екстреній, невідкладній або життєво необхідній допомозі. ### Стаття 12. Загальнообов’язкове медичне страхування В Україні діє система загальнообов’язкового медичного страхування, заснована на принципах солідарності, загальності, справедливості, прозорості, цільового використання коштів, рівного доступу до медичної допомоги та захисту людини від фінансового руйнування через хворобу. Загальнообов’язкове медичне страхування фінансується за рахунок страхових внесків працівників, роботодавців, самозайнятих осіб, підприємців, держави, місцевого самоврядування та інших джерел, визначених законом. Держава сплачує або співфінансує страхові внески за дітей, осіб з інвалідністю, пенсіонерів, малозабезпечених осіб, безробітних, військовослужбовців, ветеранів, осіб, які постраждали від війни, та інші категорії людей, які об’єктивно не можуть самостійно сплачувати такі внески. Загальнообов’язкове медичне страхування не скасовує мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг, гарантований державою. Добровільне додаткове медичне страхування може існувати лише як розширення, а не як заміна базових гарантій. ### Стаття 13. Страхова субсидія і державне співфінансування медичного страхування Право на страхову субсидію, пільгу або іншу форму державного співфінансування загальнообов’язкового медичного страхування виникає після подання особою податкової декларації або іншого обов’язкового податкового звіту за попередній календарний рік. На підставі податкової декларації, офіційних доходів, складу сім’ї, соціального статусу та інших законних даних держава визначає рівень доходу особи або домогосподарства і частку страхового внеску, яку сплачує сама особа, роботодавець, громада або держава. Особа з низьким доходом не може бути позбавлена базового страхового покриття лише через неспроможність самостійно сплатити повний страховий внесок. Розмір страхової субсидії або державного співфінансування визначається прозоро, за єдиною формулою, на підставі офіційних даних і не може залежати від політичної лояльності, місця проживання, особистих зв’язків, рішення посадової особи на власний розсуд або прихованих критеріїв. Якщо особа не подала податкову декларацію без поважної причини, держава може тимчасово обмежити право на страхову субсидію або визначити її розмір за наявними офіційними даними, але це не може бути підставою для відмови в екстреній, невідкладній, життєво необхідній або базовій медичній допомозі. ### Стаття 14. Солідарний медичний страховий фонд Для фінансування загальнообов’язкового медичного страхування держава створює або визначає Солідарний медичний страховий фонд України. Солідарний медичний страховий фонд України є публічним цільовим фондом, кошти якого використовуються виключно для оплати медичних послуг, ліків, профілактики, реабілітації, медичних програм, адміністрування страхування та інших цілей охорони здоров’я, визначених законом. Кошти загальнообов’язкового медичного страхування не можуть використовуватися для нецільових витрат, політичних програм, прихованого фінансування посадових осіб, покриття загального бюджетного дефіциту або інших потреб, не пов’язаних з охороною здоров’я. Управління Солідарним медичним страховим фондом здійснюється прозоро, з незалежним аудитом, парламентським контролем, громадським контролем, цифровою звітністю і персональною відповідальністю посадових осіб. ### Стаття 15. Розмежування відповідальності держави і громад у сфері охорони здоров’я Держава визначає національні стандарти, гарантує мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг, фінансує або співфінансує національні програми, екстрену медичну допомогу, медицину катастроф, епідемічний захист, військову і ветеранську медицину, спеціалізовану допомогу та інші напрями, визначені законом. Територіальні громади забезпечують утримання базової мережі закладів охорони здоров’я на своїй території, зокрема приміщень, комунальних витрат, базової інфраструктури, доступності, місцевої організації первинної допомоги, медичних пунктів, амбулаторій, центрів первинної медичної допомоги та інших закладів. Основні витрати на утримання закладів охорони здоров’я громади покриваються з місцевого бюджету, власних доходів громади, державних субвенцій, цільових програм, міжмуніципального співробітництва та інших законних джерел. Держава забезпечує фінансове вирівнювання і підтримку громад, які через війну, окупацію, руйнування, малу чисельність, віддаленість, бідність або інші об’єктивні обставини не можуть самостійно забезпечити мінімально необхідний рівень медичної інфраструктури. ### Стаття 16. Доступність базової медичної мережі громад Кожна громада забезпечує реальний доступ мешканців до базової медичної мережі з урахуванням чисельності населення, території, транспортної доступності, віку, безпеки, воєнних ризиків, демографічних потреб та стану здоров’я людей. Базова медична мережа включає первинну допомогу, сімейного лікаря, медичні пункти, амбулаторії, базову профілактику, вакцинацію, маршрутизацію пацієнтів, взаємодію з екстреною допомогою та інші елементи, визначені законом. Місце проживання людини не може визначати її шанс вижити або отримати базову медичну допомогу. ### Стаття 17. Екстрена, невідкладна медицина і медицина катастроф Екстрена і невідкладна медична допомога надається людині незалежно від її доходу, місця проживання, соціального статусу, громадянства, страхового статусу, наявності документів або можливості оплатити послугу. Держава забезпечує систему екстреної медичної допомоги, медицину катастроф, готовність до епідемій, техногенних аварій, воєнних дій, масових уражень, радіаційних, хімічних, біологічних та інших надзвичайних ситуацій. Відмова в екстреній або невідкладній допомозі у випадку загрози життю чи тяжкої шкоди здоров’ю є грубим порушенням прав людини і тягне відповідальність, визначену законом. ### Стаття 18. Доказова медицина, якість лікування і права пацієнта Медицина в Україні базується на доказовості, професійних стандартах, якості лікування, повазі до гідності пацієнта, безпеці медичних послуг і відповідальності за шкоду. Медицина має лікувати знанням, а не міфами, корупцією або страхом. Пацієнт має право на інформацію про свій стан здоров’я, діагноз, ризики, методи лікування, альтернативи, прогноз, вартість послуг, джерело фінансування, лікарську таємницю, інформовану згоду, відмову від втручання, другу думку, приватність і гідне ставлення. ### Стаття 19. Профілактика, психічне здоров’я, війна і реабілітація Держава і громади зобов’язані розвивати профілактику хвороб, ранню діагностику, скринінги, вакцинацію, здорове харчування, фізичну активність, боротьбу із залежностями, санітарну освіту, безпечне довкілля і умови для довголіття. Психічне здоров’я є частиною здоров’я, а не слабкістю людини. Держава забезпечує спеціальні програми психічного здоров’я для ветеранів, військових, дітей війни, родин загиблих, поранених, полонених, звільнених з полону, внутрішньо переміщених осіб, людей, які пережили окупацію, катування, втрату близьких, насильство або інші травматичні події. Захисник України не може після фронту воювати з бюрократією за лікування. Медицина не закінчується випискою з лікарні. Держава забезпечує реабілітацію, протезування, ортезування, відновлення функцій, психологічний супровід, професійну адаптацію, довготривалий догляд і повернення людини до активного життя настільки, наскільки це можливо. ### Стаття 20. Материнство, дитяче здоров’я і майбутні покоління Держава захищає материнство, батьківство, дитяче здоров’я, вагітність, пологи, післяпологовий період, репродуктивне здоров’я, ранній розвиток дитини і здоров’я майбутніх поколінь. Дитина має право на медичну допомогу, вакцинацію, профілактику, ранню діагностику, психічне здоров’я, безпечне харчування, захист від насильства, екологічно безпечне середовище і доступ до лікування незалежно від доходу сім’ї. Держава зобов’язана враховувати вплив війни, екологічного забруднення, бідності, стресу, харчування і доступу до медицини на здоров’я дітей і майбутніх поколінь. ### Стаття 21. Ліки, медичні закупівлі, дані, телемедицина і AI Ліки не можуть бути предметом корупційної ренти на хворобі людини. Держава забезпечує доступ до життєво необхідних ліків, прозорі закупівлі, контроль якості, розвиток національної фармацевтики, захист від фальсифікованих ліків і недопущення монопольного завищення цін на критично важливі препарати. Медичні дані людини є особливо чутливими даними і підлягають підвищеному захисту. Медичні дані людини мають служити лікуванню, а не контролю, дискримінації чи комерційній експлуатації. Телемедицина, цифрові медичні сервіси і AI можуть використовуватися для підвищення доступності, якості, швидкості і точності медичної допомоги, але не можуть скасовувати права пацієнта, лікарську відповідальність, пояснення рішення і людський перегляд. AI в медицині є допоміжним інструментом, а не самостійним носієм медичної влади над людиною. ### Стаття 22. Медичні працівники і професійна гідність Медичні працівники мають право на гідні умови праці, професійну незалежність, безпеку, справедливу оплату, захист від насильства, постійне навчання, професійну етику і повагу суспільства. Держава не може вимагати якісної медицини, принижуючи медичних працівників бідністю, перевантаженням, безправ’ям або бюрократичним тиском. Медичний працівник зобов’язаний діяти професійно, доброчесно, з повагою до гідності пацієнта, на основі доказової медицини і медичної етики. ### Стаття 23. Антикорупційні стандарти в медицині та екології Хвороба людини не може бути джерелом корупційного заробітку. Екологічна шкода не може бути прикрита купленим дозволом, фіктивною експертизою або політичним впливом. Держава встановлює жорсткі антикорупційні стандарти у сфері медицини, екології, медичних закупівель, страхових коштів, екологічних дозволів, оцінки впливу на довкілля, поводження з відходами, відновлення територій і компенсації шкоди. Фінансування охорони здоров’я, медичного страхування, екологічного відновлення, закупівель, субвенцій, обладнання, реабілітації і спеціальних програм здійснюється прозоро, публічно і підлягає громадському контролю. ### Стаття 24. Цифровий екологічний і медичний моніторинг Держава створює відкриті цифрові системи екологічного моніторингу, медичної статистики, якості послуг, фінансування, закупівель, субвенцій, скарг, черг, доступності послуг, екологічних дозволів, аварій, забруднення і відновлення територій. Такі системи мають бути доступними для громадян, громад, науковців, журналістів, органів контролю та громадського нагляду з дотриманням захисту персональних і медичних даних. Цифровий моніторинг не може використовуватися для незаконного стеження за людиною, дискримінації, комерційної експлуатації медичних даних або приховування реального стану довкілля. ### Стаття 25. Спеціальні закони про екологічну безпеку, охорону здоров’я і якість життя Порядок реалізації права на безпечне довкілля, охорону здоров’я, медичну допомогу, мінімальний базовий безоплатний пакет, загальнообов’язкове медичне страхування, страхову субсидію, медичні фонди, екологічний моніторинг, відшкодування шкоди, екоцид, медичні дані, телемедицину, AI в медицині, медичні закупівлі, екологічні дозволи, поводження з відходами, відновлення територій і відповідальність визначаються Конституцією і законами України. Такі закони не можуть скасовувати право людини на життя, гідність, екстрену медичну допомогу, мінімальний базовий безоплатний пакет, судовий захист, екологічну інформацію, участь громад і захист від шкоди довкіллю. ## Пояснення для громадян Цей розділ об’єднує екологію і медицину, тому що це не дві окремі теми. Брудна вода, отруєне повітря, знищені ґрунти, токсичні відходи, корупційна забудова, наслідки війни і промислові аварії прямо впливають на здоров’я людей. Держава не може казати, що лікує людей, якщо одночасно дозволяє отруювати воду, повітря, їжу і землю. Так само держава не може говорити про екологію, не враховуючи здоров’я конкретної людини. Розділ встановлює просту формулу: екологія — це здоров’я країни, медицина — це захист людини, а разом вони формують якість життя. У сфері екології розділ захищає право на чисте повітря, воду, землю, природні екосистеми, відкриту екологічну інформацію, участь громад, відповідальність забруднювача, відшкодування шкоди і відновлення територій після війни. У сфері медицини розділ гарантує базовий безоплатний пакет медичної допомоги, загальнообов’язкове медичне страхування, страхові субсидії для людей з нижчим доходом, відповідальність громад за медичну мережу, екстрену допомогу, доказову медицину, права пацієнта, психічне здоров’я, ветеранську медицину, реабілітацію, доступ до ліків і захист медичних даних. Головна ідея: Україна має відновитися після війни не як територія швидкого освоєння і корупційної забудови, а як безпечний, здоровий, придатний для життя простір Українського народу і майбутніх поколінь. ## Питання для громадського обговорення - Чи правильно поєднати екологічну безпеку і здоров’я людини в одному конституційному розділі? - Чи має право на безпечне довкілля розглядатися як частина права на життя? - Які мінімальні екологічні гарантії мають бути закріплені в Конституції? - Як захистити право людей на чисту воду, повітря і безпечну їжу? - Як захистити українські ґрунти від виснаження, забруднення і мінування? - Як має працювати принцип “забруднювач платить”? - Чи має громада право зупиняти небезпечний екологічний проєкт? - Які наслідки війни для довкілля треба прямо визнати конституційною проблемою? - Як поєднати кліматичну політику з економічним розвитком України? - Які медичні послуги мають входити до мінімального базового безоплатного пакета? - Чи має екстрена і невідкладна допомога бути безоплатною для всіх? - Як має працювати загальнообов’язкове медичне страхування? - Чи правильно визначати право на страхову субсидію після подання податкової декларації за попередній рік? - Яку частку медичних витрат має оплачувати держава, роботодавець, громада і сама людина? - Як підтримувати слабкі, прифронтові, деокуповані і малонаселені громади? - Які скринінги і профілактичні програми мають бути гарантовані? - Як забезпечити психічне здоров’я ветеранів, дітей війни і родин загиблих? - Як фінансувати реабілітацію, протезування і довготривалий догляд? - Як захистити медичні дані людини від комерційного використання і дискримінації? - Які межі використання AI в медицині мають бути закріплені? - Як боротися з корупцією в медицині, екології, закупівлях і дозволах? ## Аналітика змін до Розділ XXII. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя # Аналітика змін: Розділ XXII. Екологічна безпека, здоров’я людини і якість життя ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування, право на інформацію, право власності, обов’язок не заподіювати шкоду природі, повноваження держави і місцевого самоврядування, національну безпеку, соціальний захист, захист дітей, ветеранів і людей з інвалідністю. Запропонована редакція не лише зберігає ці напрямки, а поєднує їх у ширшу конституційну систему якості життя. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує об’єднати екологічну безпеку і здоров’я людини в одному розділі. Це створює нову конституційну логіку: здоров’я людини залежить не лише від лікарні, а й від води, повітря, ґрунтів, їжі, житла, війни, промисловості, клімату, міського середовища і корупції. Розділ закріплює право на безпечне довкілля, чисту воду, повітря, здорові ґрунти, відкриту екологічну інформацію, участь громад у рішеннях, принцип “забруднювач платить”, відповідальність за екоцид, воєнну екологічну шкоду і відновлення територій. Одночасно розділ закріплює право на охорону здоров’я, мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг, загальнообов’язкове медичне страхування, страхову субсидію після податкової декларації, солідарний медичний страховий фонд, розмежування відповідальності держави і громад, екстрену медицину, доказову медицину, права пацієнта, психічне здоров’я, ветеранську медицину, реабілітацію, дитяче здоров’я, ліки, медичні дані, телемедицину і AI в медицині. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає в переході від роздільного бачення екології і медицини до єдиної системи екологічного та людського здоров’я. Друга ключова зміна — запровадження конституційної моделі базового безоплатного медичного мінімуму, загальнообов’язкового медичного страхування і страхової субсидії, що визначається після подання податкової декларації. Третя ключова зміна — посилення відповідальності за екологічну шкоду, екоцид, воєнне забруднення і корупцію в екології та медицині. ## Що посилено - Посилено право людини на безпечне довкілля. - Посилено зв’язок екології зі здоров’ям людини. - Посилено екологічну безпеку як частину національної безпеки. - Посилено захист води, повітря, ґрунтів, лісів, степів і природних екосистем. - Посилено принцип “забруднювач платить”. - Посилено право громад на екологічну інформацію і участь у рішеннях. - Посилено відповідальність за екоцид і воєнну екологічну шкоду. - Посилено вимогу екологічно безпечного відновлення України після війни. - Посилено право на охорону здоров’я і гідне лікування. - Посилено державну гарантію мінімального базового безоплатного пакета медичних послуг. - Посилено механізм загальнообов’язкового медичного страхування. - Посилено зв’язок медичного страхування з податковою декларацією і реальним доходом особи або домогосподарства. - Посилено відповідальність громад за базову медичну мережу. - Посилено гарантії екстреної допомоги. - Посилено роль доказової медицини і прав пацієнта. - Посилено психічне здоров’я як частину охорони здоров’я. - Посилено ветеранську медицину, реабілітацію і протезування. - Посилено захист медичних даних і обмеження AI в медицині. - Посилено антикорупційні стандарти в медицині, екології, закупівлях і дозволах. ## Що додано нового - Єдність екологічного і людського здоров’я. - Право на чисту воду, повітря, ґрунти, безпечну їжу і здоровий життєвий простір. - Визнання екологічної безпеки частиною національної безпеки. - Окремий захист водних систем, ґрунтів, лісів, степів і біорізноманіття. - Відкрита екологічна інформація. - Участь громад у рішеннях, що впливають на довкілля і здоров’я. - Незалежна екологічна експертиза. - Конституційне закріплення принципу “забруднювач платить”. - Визнання екоциду і воєнної екологічної шкоди злочином проти народу, природи і майбутніх поколінь. - Екологічно безпечне відновлення після війни. - Кліматична стійкість без руйнування економіки. - Мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг. - Загальнообов’язкове медичне страхування. - Страхова субсидія після подання податкової декларації. - Солідарний медичний страховий фонд. - Розмежування відповідальності держави і громад за медицину. - Базова медична мережа громад. - Екстрена медицина і медицина катастроф. - Доказова медицина і права пацієнта. - Профілактика, скринінги, довголіття і здоровий спосіб життя. - Психічне здоров’я і травма війни. - Ветеранська медицина, реабілітація, протезування і довготривалий догляд. - Медичні дані, телемедицина і AI в медицині. - Професійна гідність медичних працівників. - Цифровий екологічний і медичний моніторинг. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що здоров’я людини не формується лише в лікарні. Воно формується водою, повітрям, їжею, житлом, працею, екологією, війною, транспортом, містобудуванням, психічною безпекою, доступом до лікаря і чесністю медичної системи. Після війни Україна матиме масштабну екологічну, медичну, психологічну і реабілітаційну проблему. Мінування, токсичне забруднення, руйнування інфраструктури, травма війни, поранення, інвалідність, демографічні втрати і психічне виснаження потребують конституційного рівня відповіді. Розділ потрібен також для того, щоб відновлення України не перетворилося на корупційну забудову, експлуатацію землі, хаотичну промисловість, знищення природних об’єктів і медичну систему, в якій життя людини залежить від хабаря або місця проживання. ## Можливі ризики - Ризик надмірної декларативності без механізмів реалізації. - Ризик використання екологічних норм для блокування будь-якого економічного розвитку. - Ризик використання економічних аргументів для ігнорування екологічної шкоди. - Ризик фіктивної екологічної експертизи. - Ризик корупційного видання дозволів. - Ризик непрозорого використання коштів на екологічне відновлення. - Ризик надмірного навантаження громад медичними обов’язками без фінансового забезпечення. - Ризик недостатнього фінансування мінімального медичного пакета. - Ризик перетворення страхової медицини на бар’єр для бідних людей. - Ризик зловживань страховими субсидіями. - Ризик корупції в медичних закупівлях і страхових фондах. - Ризик дискримінації через медичні дані або AI-рішення. - Ризик комерційної експлуатації медичних даних. - Ризик недоступності медицини в селах, прифронтових, деокупованих і малонаселених громадах. ## Запобіжники - Відкритість екологічної інформації. - Громадська участь у рішеннях, які впливають на довкілля і здоров’я. - Незалежна екологічна експертиза. - Принцип “забруднювач платить”. - Відповідальність власників, бенефіціарів і фактичних контролерів забруднення. - Цільове використання коштів екологічного відновлення. - Мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг. - Заборона відмови в екстреній і життєво необхідній допомозі. - Загальнообов’язкове медичне страхування на принципах солідарності. - Страхова субсидія на основі офіційного доходу і податкової декларації. - Цифрове пояснення розрахунку страхової субсидії і право на оскарження. - Солідарний медичний страховий фонд з незалежним аудитом. - Фінансове вирівнювання слабких громад. - Захист медичних даних. - Людський перегляд AI-рішень у медицині. - Громадський контроль закупівель, субвенцій, дозволів і фондів. - Антикорупційна відповідальність у медицині та екології. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ II — гідність людини, право на життя, здоров’я, безпеку і захист від шкоди. - Розділ IV — участь народу і громад у рішеннях, що впливають на життєвий простір. - Розділ V — цифрове народовладдя, відкриті дані, екологічний і медичний моніторинг. - Розділ XIII — судовий захист прав на довкілля, здоров’я, медичну допомогу і компенсацію шкоди. - Розділ XIV — відповідальність за екологічні злочини, корупцію, фіктивні дозволи і небезпечні порушення. - Розділ XV — антикорупційні стандарти в медицині, екології, закупівлях і дозволах. - Розділ XVI — земля, вода, ліси, ресурси і національне багатство пов’язані з екологічною безпекою. - Розділ XVII — економіка, бізнес і праця мають розвиватися без руйнування довкілля і здоров’я людей. - Розділ XVIII — діти і майбутні покоління мають право на здоровий життєвий простір. - Розділ XIX — наука, освіта і технології потрібні для медицини, екології, довголіття і відновлення. - Розділ XX — цифрова держава, AI, медичні дані, екологічні дані і захист приватності. - Розділ XXI — громадянство і відповідальність громадян за життєвий простір України. - Розділ XXIII — незмінне ядро Конституції має захищати право на життя, гідність, безпечне довкілля і базову медичну допомогу. --- # Розділ XXIII. Конституційна стійкість, незмінне ядро Конституції і порядок змін Source page: https://vkua.org/sections/23_konstytutsiina_stiikist_nezminne_yadro_poriadok_zmin.html # Розділ XXIII. Конституційна стійкість, незмінне ядро Конституції і порядок змін ## Короткий зміст Цей розділ визначає межі, у яких Конституція України може змінюватися, розвиватися і вдосконалюватися. Головна ідея: Конституція може бути живою, але не може бути використана для самознищення України. Конституцію можна вдосконалювати, але не можна перетворити на інструмент ліквідації незалежності, свободи, людської гідності, Українського народу як джерела влади або права майбутніх поколінь на Українську державу. Розділ вводить поняття незмінного ядра Конституції України. Це засади, які не можуть бути скасовані органом влади, посадовою особою, тимчасовою політичною більшістю, надзвичайним органом, військовим командуванням або навіть референдумом. До незмінного ядра належать незалежність України, суверенітет Українського народу, територіальна цілісність, людська гідність, базові права і свободи людини, демократичний лад, народовладдя, виборність і змінюваність влади, розподіл влади, незалежний суд, місцеве самоврядування, українська мова як державна, заборона диктатури, заборона узурпації влади, право України на самозахист і право майбутніх поколінь на вільну Українську державу. Референдум не може бути використаний для ліквідації України, передачі суверенітету державі-агресору, легалізації окупації, встановлення диктатури або скасування прав людини. Розділ визначає три рівні змін до Конституції: звичайні, значні і фундаментальні. Значні та фундаментальні зміни потребують публічного обговорення, висновків Конституційного Суду і Охоронителів Нації, часової паузи, посиленої парламентської більшості та, у передбачених випадках, всеукраїнського референдуму. ## Основні положення 1. Конституційна стійкість є умовою існування України як незалежної, демократичної і правової держави. 2. Конституція України є живим договором поколінь Українського народу. 3. Конституція може змінюватися, але не може бути використана для знищення України. 4. Незмінне ядро Конституції не може бути скасоване, звужене, обійдене або приховано нейтралізоване. 5. Референдум не може бути використаний для ліквідації України. 6. Конституційні зміни не можуть ухвалюватися в умовах несвободи, окупації, зовнішнього примусу, політичного терору, цензури або цифрової маніпуляції. 7. Забороняються зміни, спрямовані на виправдання агресії, легалізацію окупації, скасування відповідальності за державну зраду, колабораціонізм, воєнні злочини, екоцид або корупційне привласнення держави. 8. Охоронителі Нації зобов’язані запобігати внесенню, ухваленню або легалізації змін, які знищують незмінне ядро Конституції. 9. Конституційний Суд перевіряє зміни до Конституції на відповідність незмінному ядру. 10. Антиконституційні зміни є нікчемними і не створюють правових наслідків. 11. Спроба знищити Конституцію через формально легальну процедуру є формою узурпації влади. 12. Право майбутніх поколінь на вільну Українську державу є межею для будь-яких конституційних змін. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Конституційна стійкість як умова існування держави Конституційна стійкість є здатністю України зберігати незалежність, суверенітет Українського народу, територіальну цілісність, людську гідність, демократичний лад, права людини, народовладдя, розподіл влади, незалежний суд, місцеве самоврядування і конституційну ідентичність у часи миру, війни, кризи, зовнішнього тиску і технологічних змін. Конституція України може розвиватися, але не може бути використана для самознищення України, скасування свободи, ліквідації Українського народу як джерела влади або повернення держави під зовнішнє панування. ### Стаття 2. Конституція як живий договір поколінь Конституція України є живим договором поколінь Українського народу про свободу, гідність, державність, відповідальність і майбутнє України. Кожне покоління має право вдосконалювати Конституцію відповідно до потреб часу. Жодне покоління не має права знищити свободу, незалежність, гідність і державність майбутніх поколінь. ### Стаття 3. Незмінне ядро Конституції України Незмінне ядро Конституції України становлять положення про незалежність України, суверенітет Українського народу, територіальну цілісність України, Український народ як джерело влади, людську гідність, базові права і свободи людини, право України на самозахист, демократичний лад, народовладдя, виборність і змінюваність влади, розподіл влади, незалежний суд, місцеве самоврядування, заборону узурпації влади, заборону диктатури, українську мову як державну, конституційну ідентичність України, належність природних ресурсів Українському народові, заборону передачі України під владу держави-агресора або імперського союзу, конституційну пам’ять про боротьбу за незалежність і право майбутніх поколінь на вільну Українську державу. Незмінне ядро Конституції не може бути скасоване, звужене, обійдене, приховано змінене, тимчасово призупинене або нейтралізоване жодним законом, референдумом, рішенням органу влади, судовим рішенням, міжнародним договором, надзвичайним режимом або іншим актом. ### Стаття 4. Заборона самознищення держави через конституційну процедуру Жодне рішення органу влади, посадової особи, референдуму, надзвичайного органу, військового командування або тимчасової політичної більшості не може скасувати незмінне ядро Конституції України. Конституційна процедура не може бути використана для ліквідації України, скасування її незалежності, передачі суверенітету державі-агресору, відмови від територіальної цілісності, встановлення диктатури, скасування виборів, скасування прав людини або позбавлення Українського народу статусу джерела влади. Референдум не може бути використаний для ліквідації України. ### Стаття 5. Український народ як джерело влади і межа змін Український народ є єдиним джерелом влади в Україні. Жодна конституційна зміна не може передати це джерело влади зовнішньому центру, державі-агресору, іноземному органу, олігархічній групі, військовій хунті, партії, особі або іншому суб’єкту. Народовладдя не може бути підмінене маніпуляцією, примусом, окупаційним голосуванням, цифровою фальсифікацією, адміністративним тиском або інформаційним терором. ### Стаття 6. Людська гідність і базові права Людська гідність є недоторканною основою Конституції України. Конституційні зміни не можуть скасовувати людську гідність, право на життя, свободу, справедливий суд, захист від катувань, рабства, дискримінації, політичного терору або інших базових гарантій людини. Права людини можуть уточнюватися і розвиватися, але не можуть бути знищені або перетворені на порожню декларацію. ### Стаття 7. Незалежність, суверенітет і територіальна цілісність Незалежність України, суверенітет Українського народу і територіальна цілісність України є незмінними засадами Конституції. Забороняються зміни, спрямовані на відмову від незалежності України, передачу території, легалізацію окупації, визнання наслідків агресії, підпорядкування України державі-агресору або входження України до імперського союзу, який заперечує її суверенітет. ### Стаття 8. Демократичний лад і заборона диктатури Демократичний лад, виборність влади, змінюваність влади, політична конкуренція, свобода слова, право на опозицію і заборона узурпації влади є елементами незмінного ядра Конституції. Демократія не може бути використана для знищення демократії. Тимчасова політична більшість не може скасувати право майбутньої меншості стати більшістю шляхом вільних виборів. ### Стаття 9. Розподіл влади, незалежний суд і місцеве самоврядування Розподіл законодавчої, виконавчої, судової, конституційно-захисної та інших форм публічної влади є запобіжником узурпації. Конституційні зміни не можуть ліквідувати незалежний суд, підпорядкувати суд політичній владі або позбавити людину права на справедливий суд. Місцеве самоврядування є частиною конституційної стійкості України і не може бути ліквідоване як форма участі громад у публічному управлінні. ### Стаття 10. Українська мова, культура і конституційна ідентичність Українська мова як державна, українська культура, історична пам’ять, конституційна ідентичність і право Українського народу на власну державність є елементами конституційної стійкості України. Конституційні зміни не можуть скасовувати українську мову як державну або підпорядковувати Україну культурному, інформаційному чи політичному пануванню держави-агресора. ### Стаття 11. Конституційна пам’ять і захист від реваншу Конституційна пам’ять Українського народу про боротьбу за незалежність, злочин агресії, окупацію, геноцидні практики, воєнні злочини, депортації, знищення дітей, екоцид, колабораціонізм і спроби знищення української державності є частиною конституційної стійкості України. Забороняються зміни, спрямовані на виправдання агресії проти України, легалізацію окупації, скасування відповідальності за державну зраду, колабораціонізм, воєнні злочини, екоцид, корупційне привласнення держави або інші дії, що руйнують суверенітет і безпеку України. ### Стаття 12. Рівні внесення змін до Конституції Зміни до Конституції України поділяються на звичайні, значні і фундаментальні. Звичайні зміни стосуються технічних, організаційних або уточнюючих положень, які не зачіпають систему влади, права людини, народовладдя, судову систему, місцеве самоврядування, громадянство, природні ресурси, безпеку або незмінне ядро. Значні зміни стосуються системи влади, виборів, народовладдя, судів, місцевого самоврядування, громадянства, прав людини, природних ресурсів, безпеки, цифрової держави, охорони здоров’я, екології або економічної моделі. Фундаментальні зміни стосуються основ конституційного ладу, форми держави, статусу Українського народу, територіального устрою або конституційної ідентичності. Жоден рівень змін не може скасовувати або звужувати незмінне ядро Конституції. ### Стаття 13. Процедура звичайних змін Звичайні конституційні зміни можуть ухвалюватися Верховною Радою України у посиленій парламентській процедурі, визначеній Конституцією і законом. Така процедура має забезпечувати публічність тексту, достатній час для ознайомлення, юридичну експертизу, відсутність прихованого змісту і перевірку на незачіпання незмінного ядра. ### Стаття 14. Процедура значних змін Значні конституційні зміни потребують офіційного оприлюднення повного тексту, пояснення мети, наслідків і ризиків, публічного громадського обговорення, висновку Конституційного Суду, висновку Охоронителів Нації, часової паузи між внесенням і голосуванням та кваліфікованої більшості Верховної Ради України. Значні зміни не можуть ухвалюватися поспіхом, без тексту, під тиском, пакетним приховуванням або політичним шантажем. ### Стаття 15. Всеукраїнський референдум щодо фундаментальних змін Фундаментальні конституційні зміни можуть набувати чинності лише після посиленої парламентської процедури, висновку Конституційного Суду, висновку Охоронителів Нації, широкого громадського обговорення і схвалення Українським народом на всеукраїнському референдумі. Референдум має проводитися лише за умов свободи, безпеки, рівного доступу до інформації, чесної агітації, незалежного спостереження, захищеної процедури голосування і реальної можливості громадян висловити свою волю. Навіть всеукраїнський референдум не може скасувати незмінне ядро Конституції України. ### Стаття 16. Заборона змін в умовах несвободи, окупації або примусу Конституційні зміни не можуть ухвалюватися в умовах, коли Український народ не має реальної можливості вільно, без страху, окупації, примусу, цензури, зовнішнього контролю або цифрової маніпуляції висловити свою волю. Зміни заборонені, якщо значна частина території України перебуває під окупаційним контролем; якщо голосування проводиться під тиском держави-агресора; якщо відсутня свобода слова і політична конкуренція; якщо діє політичний терор або узурпація влади; якщо цифрові системи голосування не захищені від фальсифікації. ### Стаття 17. Роль Охоронителів Нації Охоронителі Нації зобов’язані запобігати внесенню, ухваленню або легалізації змін до Конституції, які спрямовані на знищення незалежності України, суверенітету Українського народу, людської гідності, демократичного ладу або інших елементів незмінного ядра. Охоронителі Нації не є другою владою над народом, але є конституційним запобіжником проти знищення держави через формально легальну процедуру. У разі загрози незмінному ядру Охоронителі Нації мають право і обов’язок надати публічне попередження, вимагати зупинення процедури змін, звернутися до Конституційного Суду, ініціювати конституційне обговорення і звернутися до Українського народу. ### Стаття 18. Конституційний Суд і перевірка змін Конституційний Суд України перевіряє проєкти конституційних змін на відповідність незмінному ядру Конституції, процедурі внесення змін, правам людини, народовладдю і принципу конституційної стійкості. Висновок Конституційного Суду є обов’язковою умовою для розгляду значних і фундаментальних змін. Конституційний Суд не може легалізувати зміну, яка знищує незмінне ядро Конституції. ### Стаття 19. Захист від цифрової маніпуляції Цифрові механізми народовладдя, голосування, ідентифікації, обліку, обговорення або підрахунку голосів не можуть використовуватися для фальсифікації волі Українського народу або прихованої зміни Конституції. Будь-яка цифрова процедура, пов’язана з конституційними змінами, має бути відкритою для незалежного аудиту, кіберзахищеною, перевірюваною і стійкою до зовнішнього втручання. Автоматизовані системи або AI не можуть самостійно визначати волю народу, змінювати результати голосування або управляти конституційним процесом без людського, громадського і правового контролю. ### Стаття 20. Недійсність антиконституційних змін Зміни до Конституції, які скасовують або звужують незмінне ядро, ухвалені з порушенням заборон цього розділу, нав’язані державою-агресором, прийняті під окупацією, примусом, узурпацією, цифровою фальсифікацією або політичним терором, є нікчемними. Нікчемні конституційні зміни не створюють правових наслідків незалежно від форми їх ухвалення, кількості голосів, назви акта, рішення суду, результату референдуму або міжнародного визнання, отриманого під тиском чи внаслідок агресії. ### Стаття 21. Відповідальність за узурпацію або знищення Конституції Спроба знищити Конституцію через формально легальну процедуру є формою узурпації влади. Особи, які організовують, фінансують, примушують, фальсифікують, легалізують або виконують дії, спрямовані на скасування незмінного ядра Конституції, підпорядкування України державі-агресору, встановлення диктатури або знищення народовладдя, несуть відповідальність, визначену законом. Посадова особа зобов’язана відмовитися від виконання явно антиконституційного наказу або рішення, спрямованого на знищення незмінного ядра Конституції. ### Стаття 22. Спеціальні закони про порядок внесення змін Порядок ініціювання, підготовки, оприлюднення, обговорення, експертизи, розгляду, голосування, референдуму, перевірки, набрання чинності, оскарження і контролю за змінами до Конституції визначається Конституцією і спеціальними законами України. Такі закони не можуть звужувати незмінне ядро Конституції, скасовувати роль Українського народу як джерела влади, усувати висновки Конституційного Суду або Охоронителів Нації там, де вони передбачені Конституцією, чи створювати процедуру прихованого самознищення держави. ## Пояснення для громадян Цей розділ відповідає на питання: чи можна за допомогою самої Конституції знищити Україну? Відповідь — ні. Конституція має дозволяти Україні розвиватися. Держава змінюється, технології змінюються, війна створює нові виклики, суспільство набуває нового досвіду. Тому Конституція не має бути мертвою. Її можна змінювати, уточнювати і вдосконалювати. Але Конституція не може бути інструментом самогубства держави. Не можна через парламентську більшість, референдум, надзвичайний стан, воєнний тиск або цифрову маніпуляцію скасувати незалежність України, передати її державі-агресору, встановити диктатуру, скасувати вибори, знищити права людини або позбавити Український народ права бути джерелом влади. Саме для цього вводиться поняття незмінного ядра Конституції. Це те, що не можна скасувати навіть формально правильною процедурою. Охоронителі Нації і Конституційний Суд мають бути запобіжниками. Вони не замінюють народ, але мають зупинити спробу використати юридичну процедуру для руйнування держави. Головна ідея проста: Конституція — це не тільки правила влади. Це договір поколінь про те, що Україна має залишитися вільною. ## Питання для громадського обговорення - Що саме має входити до незмінного ядра Конституції України? - Чи можна вважати незалежність України предметом будь-якого референдуму? - Чи має референдум бути обмежений незмінним ядром Конституції? - Чи правильно заборонити будь-які конституційні зміни, які можуть ліквідувати Україну? - Як відрізнити розвиток Конституції від її самознищення? - Які права людини мають бути недоторканними навіть під час війни? - Чи має українська мова як державна входити до незмінного ядра? - Чи має місцеве самоврядування бути частиною незмінного ядра? - Якою має бути роль Охоронителів Нації у захисті Конституції? - Якою має бути роль Конституційного Суду у перевірці змін? - Чи потрібні три рівні змін до Конституції: звичайні, значні і фундаментальні? - Які зміни мають потребувати всеукраїнського референдуму? - Чи можна змінювати Конституцію під час війни? - Як запобігти конституційним змінам під тиском держави-агресора? - Як захистити Конституцію від цифрової маніпуляції голосуванням? - Чи має AI бути обмежений у конституційних процедурах? - Якою має бути відповідальність за спробу узурпації влади через формально законну процедуру? - Як захистити Україну від реваншу держави-агресора через юридичні зміни? - Як забезпечити, щоб Конституція залишалася живою, але не ставала інструментом знищення України? ## Аналітика змін до Розділ XXIII. Конституційна стійкість, незмінне ядро Конституції і порядок змін # Аналітика змін: Розділ XXIII. Конституційна стійкість, незмінне ядро Конституції і порядок змін ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають положення чинної Конституції України про засади конституційного ладу, суверенітет і незалежність України, народовладдя, територіальну цілісність, права і свободи людини, українську мову як державну, розподіл влади, судову владу, місцеве самоврядування, порядок внесення змін до Конституції, а також обмеження щодо внесення змін в умовах воєнного або надзвичайного стану. Запропонована редакція розвиває ці положення і створює окремий розділ про конституційну стійкість, незмінне ядро Конституції, заборону самознищення держави через формальну процедуру та порядок внесення змін різного рівня. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує закріпити, що Конституція України може розвиватися, але не може бути використана для знищення України, скасування свободи, ліквідації Українського народу як джерела влади або повернення держави під зовнішнє панування. Запроваджується поняття незмінного ядра Конституції України. До нього віднесено незалежність України, суверенітет Українського народу, територіальну цілісність, людську гідність, базові права і свободи людини, демократичний лад, народовладдя, виборність і змінюваність влади, розподіл влади, незалежний суд, місцеве самоврядування, українську мову як державну, заборону узурпації влади, заборону диктатури, право України на самозахист і право майбутніх поколінь на вільну Українську державу. Редакція встановлює, що жоден референдум, орган влади, посадова особа, надзвичайний орган, військове командування або тимчасова політична більшість не можуть скасувати незмінне ядро Конституції. Вводиться поділ конституційних змін на звичайні, значні та фундаментальні. Окремо визначається роль Охоронителів Нації та Конституційного Суду у перевірці конституційних змін на відповідність незмінному ядру. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у створенні механізму, який дозволяє Конституції розвиватися, але не дозволяє використати її для самознищення України. Друга ключова зміна — пряме закріплення незмінного ядра Конституції. Третя ключова зміна — встановлення, що навіть референдум не може ліквідувати Україну, скасувати незалежність, передати суверенітет державі-агресору або встановити диктатуру. Четверта ключова зміна — запровадження ролі Охоронителів Нації як спеціального конституційного запобіжника проти легалізації антидержавних змін. ## Що посилено - Посилено захист незалежності України. - Посилено захист суверенітету Українського народу. - Посилено захист територіальної цілісності. - Посилено недоторканність людської гідності і базових прав людини. - Посилено заборону диктатури, тиранії і тоталітарного режиму. - Посилено заборону узурпації влади. - Посилено роль виборності і змінюваності влади. - Посилено роль розподілу влади, незалежного суду і місцевого самоврядування. - Посилено захист української мови, культури і конституційної ідентичності. - Посилено захист України від реваншу держави-агресора. - Посилено вимоги до конституційної процедури. - Посилено заборону змін Конституції в умовах несвободи, окупації, примусу або цифрової маніпуляції. - Посилено роль громадського обговорення. - Посилено конституційний контроль за змінами. - Посилено відповідальність за спробу знищення Конституції. ## Що додано нового - Поняття конституційної стійкості. - Конституція як живий договір поколінь. - Незмінне ядро Конституції України. - Заборона самознищення держави через конституційну процедуру. - Пряма заборона використання референдуму для ліквідації України. - Право майбутніх поколінь на вільну Українську державу. - Конституційна пам’ять як частина конституційної стійкості. - Захист від реваншу держави-агресора. - Поділ змін на звичайні, значні та фундаментальні. - Окрема процедура значних конституційних змін. - Всеукраїнський референдум для фундаментальних змін. - Заборона змін Конституції в умовах несвободи, окупації або примусу. - Роль Охоронителів Нації у захисті незмінного ядра. - Роль Конституційного Суду у перевірці змін на відповідність незмінному ядру. - Захист Конституції від цифрової маніпуляції і фальсифікації волі народу. - Нікчемність антиконституційних змін. - Відповідальність за спробу узурпації або знищення Конституції через формальну процедуру. ## Чому це потрібно Це потрібно тому, що держави можуть бути знищені не лише танками, а й юридичними процедурами, фіктивними референдумами, тимчасовими більшостями, окупаційними голосуваннями, маніпуляцією страхом, пропагандою і формально законними рішеннями. Україна особливо потребує такого захисту через досвід російської агресії, окупації, псевдореферендумів, інформаційної війни, колабораціонізму, зовнішнього тиску і спроб знищення української державності. Конституція має бути живою, але не самогубною. Вона має дозволяти Україні змінюватися, але не дозволяти нікому знищити незалежність, демократію, права людини, народовладдя і право майбутніх поколінь на Українську державу. ## Можливі ризики - Ризик надмірного закостеніння Конституції. - Ризик зловживання поняттям незмінного ядра для блокування потрібних реформ. - Ризик політичного конфлікту між Охоронителями Нації, Конституційним Судом, Верховною Радою і народом. - Ризик складності процедури змін. - Ризик нечіткого розмежування звичайних, значних і фундаментальних змін. - Ризик маніпуляцій при визначенні, чи є умови для вільного волевиявлення. - Ризик цифрової фальсифікації або кібератаки на конституційний процес. - Ризик зовнішнього тиску на референдум. ## Запобіжники - Незмінне ядро визначається чітким переліком. - Конституція може змінюватися, якщо зміни не зачіпають незмінне ядро. - Значні зміни потребують громадського обговорення і висновків уповноважених органів. - Фундаментальні зміни потребують всеукраїнського референдуму. - Навіть референдум обмежений незмінним ядром. - Конституційні зміни не допускаються в умовах несвободи, окупації, примусу, політичного терору або цифрової маніпуляції. - Охоронителі Нації діють як запобіжник, але не як друга влада над народом. - Конституційний Суд перевіряє зміни на відповідність незмінному ядру і процедурі. - Цифрові процедури мають бути кіберзахищеними, перевірюваними і відкритими для аудиту. - Антиконституційні зміни є нікчемними. - Спроба знищити Конституцію через формально легальну процедуру тягне відповідальність. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — засади державності, незалежність, суверенітет і Український народ як джерело влади. - Розділ II — людська гідність і базові права людини як елементи незмінного ядра. - Розділ IV — народовладдя, вибори і референдуми. - Розділ V — цифрове народовладдя і захист від цифрової маніпуляції. - Розділ VI — місцеве самоврядування як частина конституційної стійкості. - Розділ VIII — Верховна Рада і процедура внесення змін. - Розділ IX — Президент-Гетьман і межі повноважень у конституційному процесі. - Розділ XII — Охоронителі Нації як спеціальний запобіжник захисту незмінного ядра. - Розділ XIII — Конституційний Суд і судовий контроль конституційних змін. - Розділ XV — антикорупція і захист від корупційного привласнення держави. - Розділ XVIII — діти, родина і майбутні покоління. - Розділ XX — цифрова держава, AI і дані. - Розділ XXI — громадянство і політична відповідальність громадян. - Розділ XXII — екологічна безпека, здоров’я і якість життя. --- # Розділ XXIV. Перехідні положення Source page: https://vkua.org/sections/24_perekhidni_polozhennia.html # Розділ XXIV. Перехідні положення ## Короткий зміст Цей розділ визначає порядок переходу від старої державної системи до нової конституційної моделі. Нова Конституція не повинна створити правовий хаос, зупинити державу, паралізувати армію, припинити роботу судів, зруйнувати бюджети громад, скасувати права людей або дати старій системі можливість саботувати перехід. Перехід до нової Конституції здійснюється безперервно, законно, поетапно і без зупинення держави, із збереженням базових прав людини, обороноздатності, публічних послуг, фінансової стабільності, місцевого самоврядування та міжнародних зобов’язань України. Конституція змінює державу, але не зупиняє її життя. ## Основні положення 1. Конституція набирає чинності з дня її офіційного проголошення або іншої дати, визначеної актом її ухвалення. 2. Органи влади, суди, військове командування, правоохоронні органи, громади, бюджетні установи і публічні служби продовжують роботу до формування або приведення у відповідність нових органів. 3. Закони та інші акти, чинні на день набрання чинності Конституцією, застосовуються лише в частині, що не суперечить цій Конституції. 4. У разі суперечності між Конституцією і законом застосовується Конституція України. 5. Верховна Рада України зобов’язана ухвалити перехідний законодавчий пакет. 6. Перехід здійснюється за календарем: 0–3 місяці — аудит і запуск; 3–6 місяців — базові закони; 6–12 місяців — запуск процедур; 12–18 місяців — перші вибори за новою моделлю; 18–24 місяці — запуск ключових інституцій; до 36 місяців — гармонізація законодавства. 7. Чинна Верховна Рада працює до обрання Верховної Ради за новою моделлю, але не може безстроково затягувати перехід. 8. Чинний Президент України здійснює повноваження до обрання Президента-Гетьмана України. 9. Кабінет Міністрів і центральні органи виконавчої влади забезпечують безперервність управління до приведення у відповідність із новою Конституцією. 10. Перший склад Охоронителів Нації формується у спеціальному відкритому перехідному порядку. 11. Суди продовжують здійснювати правосуддя; перехід не може зупинити доступ людини до суду. 12. Місцеве самоврядування, бюджети громад і базові публічні послуги зберігають безперервність. 13. Чинні громадяни України зберігають громадянство і політичні права, крім випадків, передбачених Конституцією і законами, ухваленими на її виконання. 14. Закон про множинне громадянство і гарантію вільного виїзду ухвалюється у перехідний строк. 15. Антикорупційна система, ресурсні рахунки, страхова медицина, цифрова держава і екологічне відновлення запускаються поетапно. 16. Воєнний стан може переносити строки лише настільки, наскільки це об’єктивно необхідно для безпеки і вільного волевиявлення. 17. Воєнний стан не може бути використаний для безстрокового відкладення нової Конституції. 18. Саботаж введення Конституції в дію тягне відповідальність. 19. Перехідна конституційна комісія координує і публічно моніторить перехід, але не є органом влади. 20. Перехідний період завершується лише після виконання ключових умов запуску нової конституційної системи. ## Основні принципи - Безперервність держави. - Верховенство нової Конституції. - Неприпустимість правового хаосу. - Захист базових прав людини. - Збереження обороноздатності. - Поетапність і реалістичність переходу. - Обов’язковість перехідного законодавчого пакета. - Недопущення саботажу старою системою. - Публічність і контроль суспільства. - Захист судового доступу. - Безперервність місцевого самоврядування. - Запуск нових інституцій без узурпації. - Заборона безстрокового відкладення нової Конституції. - Завершення переходу має бути офіційно зафіксоване. ## Нормативний текст ### Стаття 1. Набрання чинності Конституцією Ця Конституція набирає чинності з дня її офіційного проголошення або іншої дати, визначеної актом її ухвалення, крім положень, для яких цією Конституцією встановлено інший строк або спеціальний порядок введення в дію. Положення цієї Конституції, які є безпосередньо застосовними, діють з дня набрання чинності Конституцією. Положення, що потребують ухвалення законів, створення інституцій, проведення виборів, формування реєстрів, цифрової інфраструктури або фінансових механізмів, вводяться в дію у порядку і строки, визначені цим розділом та законами, ухваленими на його виконання. ### Стаття 2. Безперервність державної влади Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суди, військове командування, правоохоронні органи, державні служби, бюджетні установи та інші публічні інституції продовжують здійснювати свої повноваження до формування або приведення у відповідність органів, передбачених цією Конституцією. Жоден орган влади не може припинити виконання необхідних функцій лише з підстав набрання чинності цією Конституцією, якщо це створює загрозу життю людей, обороноздатності, правопорядку, бюджетній стабільності, судовому захисту або публічним послугам. Безперервність держави не означає збереження старої системи без змін. Вона означає поетапне приведення всіх органів і процедур у відповідність із цією Конституцією без зупинення державного життя. ### Стаття 3. Чинність законів і актів Закони та інші нормативно-правові акти, чинні на день набрання чинності цією Конституцією, застосовуються в частині, що не суперечить цій Конституції, до ухвалення нових законів або приведення їх у відповідність. Норми законів і підзаконних актів, які прямо суперечать цій Конституції, не можуть застосовуватися після набрання нею чинності. У разі суперечності між положеннями цієї Конституції та законом або іншим нормативно-правовим актом застосовується Конституція України. ### Стаття 4. Перехідний законодавчий пакет Протягом встановленого перехідного строку Верховна Рада України зобов’язана ухвалити пакет законів, необхідних для повного введення цієї Конституції в дію. До перехідного законодавчого пакета належать закони про порядок введення Конституції в дію, вибори за новою моделлю, Верховну Раду, Президента-Гетьмана, Кабінет Міністрів, Охоронителів Нації, Конституційний Суд і судову систему, прокуратуру, поліцію, безпеку і правопорядок, місцеве самоврядування, громадянство, статус резидента, множинне громадянство, цифрове народовладдя, захист даних, AI, антикорупційне очищення, національне багатство, ресурсні рахунки, ресурсний дивіденд, загальнообов’язкове медичне страхування, Солідарний медичний страховий фонд, екологічну безпеку, здоров’я людини, порядок внесення змін до Конституції та завершення перехідного періоду. Невиконання обов’язку щодо ухвалення перехідного законодавчого пакета не зупиняє дію Конституції, але тягне політичну, конституційну або іншу відповідальність, визначену законом. ### Стаття 5. Перехідний календар Введення цієї Конституції в дію здійснюється поетапно. Протягом перших трьох місяців здійснюються офіційне проголошення перехідного календаря, юридичний аудит законодавства, створення Перехідної конституційної комісії, підготовка першочергових законопроєктів і визначення відповідальних органів. Протягом шести місяців ухвалюються базові закони про вибори, органи влади, Охоронителів Нації, громадянство, цифрову державу, судову систему, місцеве самоврядування та інші першочергові інституції. Протягом дванадцяти місяців запускаються основні процедури формування нових інституцій, створюються необхідні реєстри, інформаційні системи, перехідні регламенти і механізми контролю. Протягом вісімнадцяти місяців мають бути проведені перші вибори за новою конституційною моделлю, якщо цьому не перешкоджають воєнний стан, активні бойові дії або об’єктивна неможливість вільного волевиявлення. Протягом двадцяти чотирьох місяців має бути забезпечено повний запуск нової системи ключових органів державної влади. Протягом тридцяти шести місяців має бути завершена основна гармонізація законодавства з цією Конституцією. ### Стаття 6. Верховна Рада в перехідний період Верховна Рада України, обрана до набрання чинності цією Конституцією, здійснює повноваження до обрання Верховної Ради України за новою конституційною моделлю, але не довше строку, визначеного перехідними положеннями та законом. У перехідний період Верховна Рада зобов’язана забезпечити ухвалення законів, необхідних для введення цієї Конституції в дію, і не може використовувати перехідний період для збереження старої системи без змін. Верховна Рада не може ухвалювати закони, які відкладають, блокують, спотворюють або саботують введення цієї Конституції в дію. ### Стаття 7. Президент України і перехід до посади Президента-Гетьмана Президент України, обраний до набрання чинності цією Конституцією, здійснює повноваження до обрання Президента-Гетьмана України за цією Конституцією, якщо інше не визначено спеціальним перехідним законом. Перехід до посади Президента-Гетьмана не може створити вакууму верховного представництва держави, оборонного керівництва, міжнародного представництва або конституційної відповідальності. Перші вибори Президента-Гетьмана України проводяться у строк, визначений перехідним законом, після ухвалення законів, необхідних для функціонування нової моделі. ### Стаття 8. Кабінет Міністрів і виконавча влада Кабінет Міністрів України і центральні органи виконавчої влади продовжують виконувати свої повноваження до формування або приведення у відповідність виконавчої влади за цією Конституцією. У перехідний період Кабінет Міністрів забезпечує безперервність оборони, бюджету, соціальних виплат, медицини, освіти, енергетики, транспорту, цифрових сервісів, зовнішньої політики, міжнародної допомоги, відновлення і публічних послуг. Реорганізація виконавчої влади не може бути використана для незаконного звільнення доброчесних службовців, прихованого привласнення активів або знищення інституційної пам’яті держави. ### Стаття 9. Перший склад Охоронителів Нації Перший склад Охоронителів Нації формується у спеціальному перехідному порядку, визначеному законом, із забезпеченням відкритості, доброчесності, участі громадян і недопущення контролю з боку чинної політичної влади. Закон про Охоронителів Нації має бути ухвалений у першочерговому порядку після набрання чинності цією Конституцією. Перший склад Охоронителів Нації не може бути сформований кулуарною домовленістю, партійною квотою, рішенням однієї посадової особи або органу, залежного від чинної політичної більшості. До формування першого складу Охоронителів Нації їхні функції не можуть бути привласнені жодним іншим органом, крім тимчасових мінімальних процедур захисту незмінного ядра, визначених спеціальним перехідним законом. ### Стаття 10. Судова система і Конституційний Суд Суди України продовжують здійснювати правосуддя до приведення судової системи у відповідність із цією Конституцією. Перехід не може бути підставою для зупинення доступу людини до правосуддя. Судові рішення, ухвалені до набрання чинності цією Конституцією, залишаються чинними, якщо не скасовані у встановленому законом порядку. Приведення судової системи у відповідність із цією Конституцією здійснюється поетапно, із гарантіями незалежності суддів, справедливої процедури, перевірки доброчесності, захисту від політичної чистки і права людини на судовий захист. ### Стаття 11. Прокуратура, поліція, безпека і правопорядок Органи прокуратури, поліції, безпеки, розслідування, правопорядку і виконання судових рішень продовжують роботу в перехідний період. Їхня діяльність має бути приведена у відповідність із цією Конституцією у строки, визначені законом. Реформа цих органів не може призвести до безкарності злочинів, руйнування правопорядку, політичного переслідування, втрати доказів, саботажу антикорупційних справ або зупинення захисту громадян. ### Стаття 12. Місцеве самоврядування і громади Органи місцевого самоврядування, територіальні громади, місцеві бюджети, комунальні установи і місцеві публічні служби продовжують роботу після набрання чинності цією Конституцією. Перехід до нової конституційної моделі не може бути підставою для незаконної централізації влади, вилучення ресурсів громад, зупинення місцевих бюджетів або ліквідації базових послуг. Громади беруть участь у підготовці і впровадженні законів, що стосуються місцевого самоврядування, ресурсів, медицини, освіти, екології, цифрових сервісів і публічних послуг. ### Стаття 13. Громадянство, статус резидента і множинне громадянство Особи, які є громадянами України на день набрання чинності цією Конституцією, зберігають громадянство України і політичні права, крім випадків, передбачених цією Конституцією і законами, ухваленими на її виконання. Громадянська підготовка і підтвердження знання основ Конституції для набуття повних політичних прав застосовуються до осіб, які досягають повноліття після набрання чинності відповідним законом, якщо інше не визначено перехідним законом. Правила втрати політичних прав за тяжкі корупційні злочини застосовуються після набрання чинності законом, який визначає відповідні склади злочинів, процедуру, гарантії судового захисту, статус резидента України і порядок документування такого статусу. Закон про множинне громадянство, гарантію вільного виїзду осіб з множинним громадянством, обмеження щодо найвищих посад і правила щодо громадянства держави-агресора має бути ухвалений протягом визначеного перехідного строку. ### Стаття 14. Антикорупційна система і очищення публічної влади Антикорупційні органи, механізми доброчесності, декларації, перевірки, відкриті реєстри, відповідальність за незаконне збагачення, корупційне привласнення держави і зловживання владою мають бути приведені у відповідність із цією Конституцією. Перехідний період не може бути використаний для амністії корупції, знищення антикорупційних справ, легалізації незаконно набутого майна, уникнення відповідальності або повернення корупційних груп до контролю над державою. Закони про антикорупційне очищення і доброчесність мають передбачати справедливу процедуру, презумпцію невинуватості, судовий захист і реальну відповідальність за тяжкі корупційні злочини. ### Стаття 15. Ресурсні рахунки, національне багатство і ресурсний дивіденд Впровадження персональних ресурсних рахунків громадян України, ресурсного дивіденду, обліку національного багатства, державних і ресурсних підприємств, природних ресурсів, надр, землі, води, лісів, енергетичних активів та інших об’єктів здійснюється поетапно. Першим етапом є створення відкритого державного реєстру національних ресурсів і активів, аудит державних підприємств, аудит доходів від використання природних ресурсів і визначення прозорої методики розподілу ресурсного дивіденду. Другим етапом є ухвалення закону про персональні ресурсні рахунки громадян України, джерела їх наповнення, порядок адміністрування, захист від корупції, цифровий облік і громадський контроль. Третім етапом є пілотний запуск ресурсних рахунків і поступове поширення системи на всі передбачені Конституцією джерела. ### Стаття 16. Загальнообов’язкове медичне страхування і базовий медичний пакет Мінімальний базовий безоплатний пакет медичних послуг діє з дня набрання чинності цією Конституцією в межах, визначених Конституцією, законом і фактичними можливостями держави, з пріоритетом екстреної, невідкладної, дитячої, материнської, інфекційної, психічної, паліативної і реабілітаційної допомоги. Закон про загальнообов’язкове медичне страхування має бути ухвалений протягом перехідного строку. Солідарний медичний страховий фонд України створюється або визначається законом, який встановлює джерела фінансування, страхові внески, страхові субсидії, цифровий облік, контроль, аудит, права пацієнтів і запобіжники від корупції. Механізм страхової субсидії на основі податкової декларації за попередній рік запускається після технічної готовності податкових, страхових і медичних інформаційних систем, але не пізніше строку, визначеного законом. ### Стаття 17. Цифрова держава, реєстри, AI і захист даних Державні реєстри, цифрові сервіси, системи ідентифікації, цифрове народовладдя, AI-рішення, персональні дані, медичні дані, екологічні дані, фінансові дані і дані громадян мають бути приведені у відповідність із цією Конституцією. Перехід до цифрової держави не може бути підставою для позбавлення людини доступу до послуг через відсутність цифрового пристрою, інтернету, навичок або технічну помилку. Держава зобов’язана забезпечити аудит ключових реєстрів, кіберзахист, захист персональних даних, право людини на пояснення автоматизованого рішення, людський перегляд і оскарження. AI не може самостійно ухвалювати рішення, які позбавляють людину прав, громадянства, соціальної допомоги, медичної допомоги, права голосу або доступу до правосуддя. ### Стаття 18. Екологічне відновлення, воєнна шкода і репарації Держава забезпечує перехідний план екологічного відновлення України, фіксації воєнної екологічної шкоди, розмінування, очищення територій, відновлення води, ґрунтів, лісів, природоохоронних територій, міст, сіл та інфраструктури. Екологічна шкода, завдана державою-агресором, її органами, військами, пов’язаними особами або контрольованими структурами, підлягає документуванню, міжнародному пред’явленню, стягненню і використанню для відновлення України. Відновлення України не може бути використане для корупційної забудови, знищення природних територій, прихованої приватизації ресурсів або перетворення постраждалих громад на території без прав. ### Стаття 19. Перехід під час воєнного стану або після війни Якщо на день набрання чинності цією Конституцією в Україні діє воєнний стан або тривають активні бойові дії, строки проведення виборів, референдумів і повного запуску окремих інституцій можуть бути перенесені лише настільки, наскільки це об’єктивно необхідно для безпеки, свободи волевиявлення і захисту держави. Воєнний стан не може бути використаний для безстрокового відкладення переходу до нової Конституції. Будь-яке перенесення строків має бути публічно обґрунтоване, обмежене в часі, перевірюване, підконтрольне суспільству і не може скасовувати дію прямих норм Конституції щодо прав людини, незмінного ядра, оборони, правосуддя і безперервності держави. ### Стаття 20. Заборона саботажу конституційного переходу Умисне невиконання, затягування, саботаж або блокування введення цієї Конституції в дію посадовими особами, органами влади, політичними суб’єктами, державними службовцями або пов’язаними особами тягне відповідальність, визначену законом. Саботажем конституційного переходу є, зокрема, умисне неухвалення обов’язкових перехідних законів без об’єктивної причини, приховування документів, знищення реєстрів, блокування фінансування, маніпуляція строками, невиконання прямих норм Конституції, фальсифікація перехідних процедур або спроба зберегти старі повноваження всупереч Конституції. Політичні розбіжності щодо змісту законів не є саботажем, якщо вони здійснюються добросовісно, відкрито і в межах конституційної процедури. ### Стаття 21. Перехідна конституційна комісія Для координації переходу до нової конституційної системи створюється Перехідна конституційна комісія. Перехідна конституційна комісія не є органом влади, не замінює Верховну Раду, Кабінет Міністрів, суди, Президента-Гетьмана, Охоронителів Нації або органи місцевого самоврядування. Комісія здійснює підготовку, моніторинг, юридичну інвентаризацію, координацію, методичну допомогу і публічне звітування щодо виконання перехідних положень. Комісія зобов’язана регулярно публікувати звіти про стан виконання перехідного календаря, ухвалення необхідних законів, створення нових інституцій і ризики саботажу переходу. ### Стаття 22. Завершення перехідного періоду Перехідний період завершується після формування ключових органів державної влади за цією Конституцією, проведення перших виборів за новою конституційною моделлю, запуску Охоронителів Нації, приведення судової системи у відповідність із Конституцією, ухвалення основного перехідного законодавчого пакета, запуску базових цифрових, громадянських, антикорупційних, ресурсних, медичних і екологічних механізмів та офіційного звіту Перехідної конституційної комісії. Завершення перехідного періоду не припиняє обов’язку держави продовжувати гармонізацію законодавства, відновлення України, розвиток інституцій і захист прав людини. Перехідний період не може бути оголошений завершеним, якщо ключові конституційні органи не сформовані, вибори за новою моделлю не проведені без об’єктивної причини, а базові гарантії Конституції фактично не діють. ## Пояснення для громадян Перехідні положення потрібні для того, щоб нова Конституція не залишилася лише красивим текстом і не створила хаос. Держава не зупиняється, права людей не зникають, армія не втрачає керованість, суди не закриваються, громади не залишаються без бюджетів, але вся система поступово приводиться у відповідність із новою Конституцією. Старі закони діють лише в тій частині, яка не суперечить новій Конституції. Якщо закон суперечить Конституції, застосовується Конституція. Перехід має календар: аудит, базові закони, формування нових інституцій, вибори, гармонізація законодавства. Старі органи не можуть безкінечно затягувати цей процес. Якщо в країні триває війна, строки можуть бути перенесені лише настільки, наскільки це справді потрібно для безпеки і свободи волевиявлення. Воєнний стан не може стати виправданням для безстрокового замороження нової Конституції. Головна ідея: нова Конституція має запустити нову державу без руйнування щоденного життя людей. ## Питання для громадського обговорення - Якою має бути дата набрання чинності новою Конституцією? - Які положення Конституції мають діяти негайно? - Які положення мають запускатися лише після ухвалення спеціальних законів? - Яким має бути перехідний календар: 12, 24 чи 36 місяців? - Які закони мають входити до першочергового перехідного пакета? - Як не допустити правового хаосу після набрання чинності Конституцією? - Як забезпечити безперервність армії, судів, уряду, громад і публічних послуг? - Коли мають відбутися перші вибори за новою конституційною моделлю? - Як не допустити затягування переходу чинним парламентом? - Як має відбутися перехід від Президента України до Президента-Гетьмана? - Як сформувати перший склад Охоронителів Нації без контролю чинної політичної влади? - Як реформувати судову систему без зупинення доступу до правосуддя? - Як запускати нову модель громадянства і статусу резидента? - Коли має запрацювати закон про множинне громадянство і гарантію вільного виїзду? - Як поетапно запустити ресурсні рахунки громадян? - Коли має запрацювати загальнообов’язкове медичне страхування? - Як привести цифрову державу і AI у відповідність із Конституцією? - Як фіксувати воєнну екологічну шкоду і запускати репараційні механізми? - Чи можна проводити конституційний перехід під час воєнного стану? - Якою має бути відповідальність за саботаж переходу? - Чи потрібна Перехідна конституційна комісія? - Хто має визначати завершення перехідного періоду? ## Аналітика змін до Розділ XXIV. Перехідні положення # Аналітика змін: Розділ XXIV. Перехідні положення ## Які положення чинної Конституції стосуються цієї теми Цій темі відповідають чинні перехідні положення Конституції України, положення про набрання чинності Конституцією і законами, безперервність державної влади, правонаступництво, чинність законів, діяльність органів влади, вибори, судову систему, місцеве самоврядування, воєнний стан, права людини і верховенство Конституції. Запропонована редакція створює розгорнуту дорожню карту переходу до нової конституційної моделі. ## Що пропонує редакція Конституції Редакція пропонує поетапний, законний і безперервний перехід до нової Конституції без зупинення держави. Органи влади, суди, військове командування, правоохоронні органи, громади, бюджетні установи і публічні служби продовжують роботу до формування нових органів або приведення старих у відповідність із Конституцією. Закони та інші акти, чинні на день набрання чинності Конституцією, застосовуються лише в частині, що не суперечить новій Конституції. Верховна Рада зобов’язується ухвалити перехідний законодавчий пакет. Встановлюється перехідний календар, порядок запуску нових органів і заборона саботажу переходу. ## Ключова зміна Ключова зміна полягає у тому, що перехід до нової Конституції визначається не як хаотична політична імпровізація, а як обов’язкова дорожня карта запуску нової державної моделі. Стара система не зникає миттєво, але і не може безстроково саботувати нову Конституцію. Воєнний стан може впливати на строки переходу лише настільки, наскільки це об’єктивно необхідно для безпеки і свободи волевиявлення, але не може бути підставою для безстрокового замороження Конституції. ## Що посилено - Безперервність державної влади. - Верховенство нової Конституції. - Захист прав людини під час переходу. - Обов’язок парламенту ухвалити перехідні закони. - Перехідний календар. - Запобіжники проти саботажу старою системою. - Безперервність судів, армії, уряду, громад і публічних послуг. - Спеціальний порядок запуску Охоронителів Нації. - Захист місцевого самоврядування від централізації під приводом переходу. - Порядок запуску громадянства, множинного громадянства, ресурсних рахунків, страхової медицини, цифрової держави і екологічного відновлення. - Контроль за переходом через Перехідну конституційну комісію. ## Що додано нового - Загальна формула безперервного переходу. - Пріоритет нової Конституції над старими законами. - Перехідний законодавчий пакет. - Перехідний календар. - Перехід до нової Верховної Ради. - Перехід до посади Президента-Гетьмана. - Спеціальний порядок формування першого складу Охоронителів Нації. - Перехідна модель судової системи. - Захист місцевого самоврядування і громад. - Перехідні правила громадянства, статусу резидента і множинного громадянства. - Перехідні правила антикорупційного очищення. - Поетапний запуск ресурсних рахунків і ресурсного дивіденду. - Поетапний запуск загальнообов’язкового медичного страхування. - Перехід цифрової держави, AI і реєстрів до нових стандартів. - Перехідний план екологічного відновлення і репарацій. - Спеціальні правила переходу під час воєнного стану. - Заборона саботажу конституційного переходу. - Перехідна конституційна комісія. - Умови завершення перехідного періоду. ## Чому це потрібно Без перехідних положень будь-яка нова конституційна модель може створити хаос: старі органи вже не відповідають новим правилам, нові ще не сформовані, закони не узгоджені, суди не знають, що застосовувати, громади не розуміють своїх повноважень, а стара система може затягувати зміни. Перехідні положення дають відповідь: держава не зупиняється, права людей не зникають, армія і суди працюють, громади мають бюджети, а всі інституції поступово приводяться у відповідність із новою Конституцією. ## Можливі ризики - Затягування переходу старими органами. - Правовий хаос через суперечність старих законів новій Конституції. - Безстрокове відкладення виборів. - Політичний контроль над першим складом Охоронителів Нації. - Політична чистка судів під виглядом реформи. - Централізація влади під приводом переходу. - Амністія корупції під приводом стабільності. - Технічна неготовність цифрових, медичних і ресурсних систем. - Використання воєнного стану для замороження Конституції. - Саботаж з боку посадових осіб або груп впливу. - Ризик того, що Перехідна конституційна комісія може спробувати стати органом влади. ## Запобіжники - Старі органи працюють лише до формування або приведення у відповідність нових органів. - Старі закони діють лише в частині, що не суперечить Конституції. - У разі конфлікту застосовується Конституція. - Встановлюється перехідний законодавчий пакет. - Встановлюється перехідний календар. - Воєнний стан не може бути підставою для безстрокового відкладення переходу. - Формування Охоронителів Нації має бути відкритим і доброчесним. - Судова реформа не може зупинити доступ людини до правосуддя. - Громади зберігають безперервність і бюджети. - Антикорупційні справи не можуть бути знищені під приводом переходу. - Саботаж переходу тягне відповідальність. - Перехідна конституційна комісія не є органом влади і не замінює парламент, уряд або суди. - Завершення перехідного періоду можливе лише після виконання ключових умов. ## Зв’язок з іншими розділами - Розділ I — засади державності і безперервність України. - Розділ II — права людини під час переходу. - Розділ IV — народовладдя і вибори за новою моделлю. - Розділ V — цифрове народовладдя. - Розділ VI — громади і місцеве самоврядування. - Розділ VIII — Верховна Рада в перехідний період. - Розділ IX — перехід до посади Президента-Гетьмана. - Розділ X — Кабінет Міністрів і виконавча влада. - Розділ XII — перший склад Охоронителів Нації. - Розділ XIII — судова система і Конституційний Суд. - Розділ XIV — прокуратура, поліція, безпека і правопорядок. - Розділ XV — антикорупційна система. - Розділ XVI — ресурсні рахунки і національне багатство. - Розділ XXI — громадянство, статус резидента і множинне громадянство. - Розділ XXII — екологічна безпека, здоров’я і страхова медицина. - Розділ XXIII — конституційна стійкість і порядок змін.