Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив

Розділ XI. Воєнний стан, оборона і спротив

Короткий зміст

Цей розділ визначає конституційні основи оборони України, воєнного стану, національного спротиву, мобілізації, цивільного демократичного контролю над сектором оборони і безпеки, прав військовослужбовців, ветеранів, родин загиблих захисників, захисту критичної інфраструктури, кібероборони, інформаційної стійкості та меж державної влади під час війни.

Україна визнається державою, яка має право і обов’язок захищати свою незалежність, суверенітет, територіальну цілісність, конституційний лад, свободу Українського народу і право майбутніх поколінь на життя у вільній державі.

Сили оборони України діють виключно на підставі Конституції і законів України. Вони не можуть бути партійною, приватною, олігархічною, кримінальною або позаконституційною силою.

Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Сил оборони України здійснює найвищу конституційну відповідальність за оборону держави. Професійне військове командування здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ та інші посадові особи сектору оборони відповідно до Конституції і законів України.

Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України за наявності реальної збройної агресії, безпосередньої воєнної загрози або необхідності оборони держави. Президент-Гетьман України має право подання щодо воєнного стану, але остаточне рішення ухвалює Верховна Рада України законом.

Воєнний стан не скасовує Конституцію України, не ліквідовує народовладдя, не припиняє діяльність Верховної Ради України, судів, громад, органів місцевого самоврядування, конституційного контролю і механізмів відповідальності влади.

Основні принципи

• Захист України є обов’язком держави, суспільства і громадян України.
• Оборона України здійснюється для захисту людини, свободи, державності, незалежності, територіальної цілісності та майбутнього Українського народу.
• Сили оборони України служать Українському народові, а не окремій посадовій особі, партії, групі впливу чи приватному інтересу.
• Президент-Гетьман України є Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України в межах Конституції і законів України.
• Професійне військове командування здійснюється військовими органами командування, визначеними Конституцією і законом.
• Воєнний стан запроваджується і продовжується виключно законом Верховної Ради України.
• Воєнний стан не може бути прихованим, безстроковим або використаним для узурпації влади.
• Обмеження прав і свобод під час воєнного стану допускаються лише на підставі Конституції і закону, якщо вони необхідні, пропорційні, тимчасові та безпосередньо пов’язані з обороною держави.
• Верховна Рада України працює безперервно під час воєнного стану.
• Судова влада і конституційний контроль не припиняються під час воєнного стану.
• Місцеве самоврядування зберігається настільки, наскільки це можливо в умовах оборони, окупації, бойових дій або надзвичайної загрози.
• Національний спротив є конституційним правом і обов’язком Українського народу у разі агресії, окупації або спроби знищення української державності.
• Мобілізація має бути законною, справедливою, прозорою, пропорційною, недискримінаційною і такою, що враховує реальні потреби оборони.
• Держава зобов’язана захищати права військовослужбовців, ветеранів, поранених, полонених, зниклих безвісти, родин загиблих захисників і цивільних осіб, які постраждали від війни.
• Оборонні закупівлі, військові ресурси і мобілізаційні рішення мають бути контрольованими, доброчесними і захищеними від корупції.
• Забороняється використання війни, воєнного стану, оборони, мобілізації або силового сектору для політичної боротьби, приватного збагачення, переслідування громадян або обмеження народовладдя поза межами Конституції.

Нормативний текст

Стаття 1. Конституційна мета оборони України

Оборона України здійснюється для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу, свободи Українського народу, прав і свобод людини та майбутнього української державності.

Україна має право на індивідуальну і колективну самооборону, міжнародну безпекову співпрацю, союзницьку підтримку, розвиток власних Сил оборони України, національного спротиву, оборонної промисловості, мобілізаційної спроможності, кібероборони та інформаційної стійкості.

Оборона України не може бути використана для встановлення диктатури, скасування народовладдя, знищення прав людини, узурпації влади, політичних репресій або приватного контролю над державою.

Стаття 2. Сили оборони України

Сили оборони України є системою військових формувань, органів військового управління, сил національного спротиву, резерву, територіальної оборони та інших складових оборони держави, визначених законом.

Сили оборони України діють виключно на підставі Конституції України, законів України, військової присяги, статутів, наказів і рішень, ухвалених у межах Конституції та законів України.

Сили оборони України служать Українському народові і Українській державі.

Сили оборони України не можуть бути партійною, приватною, олігархічною, родинною, кримінальною, іноземною або позаконституційною силою.

Створення збройних формувань, не передбачених Конституцією і законом, забороняється.

Стаття 3. Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач

Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач Сил оборони України здійснює найвищу конституційну відповідальність за оборону держави, захист незалежності, територіальної цілісності, суверенітету і безпеки України.

Президент-Гетьман України визначає стратегічні рішення у сфері оборони в межах Конституції, законів України, рішень Верховної Ради України та системи цивільного демократичного контролю.

Президент-Гетьман України не може використовувати Сили оборони України, сили безпеки, мобілізаційні повноваження, воєнний стан або оборонні ресурси для особистої влади, партійної боротьби, політичного тиску, економічного контролю, приватної вигоди або переслідування громадян.

Наказ Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача, що суперечить Конституції України, законам України або міжнародним зобов’язанням України щодо захисту людини, є незаконним і не підлягає виконанню.

Стаття 4. Професійне військове командування

Професійне військове командування Силами оборони України здійснюють Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб, командувачі видів і родів військ, командувачі операцій, військові командири та інші посадові особи, визначені законом.

Професійне військове командування відповідає за планування, організацію, підготовку, управління, застосування і розвиток Сил оборони України відповідно до Конституції, законів України, військової доктрини, стратегічних рішень держави і законних наказів.

Професійне військове командування має бути політично нейтральним, професійним, доброчесним, підзвітним у межах закону і захищеним від партійного, олігархічного, приватного та незаконного політичного впливу.

Військове командування не може привласнювати політичну владу, підміняти Президента-Гетьмана України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України або органи цивільного управління.

Стаття 5. Цивільний демократичний контроль

Сили оборони України і сектор безпеки перебувають під цивільним демократичним контролем.

Цивільний демократичний контроль здійснюється Українським народом, Верховною Радою України, Президентом-Гетьманом України, Кабінетом Міністрів України, судами, Рахунковою палатою, антикорупційними органами, органами конституційного контролю, громадським наглядом та іншими механізмами, визначеними Конституцією і законом.

Цивільний демократичний контроль не означає партійного втручання в оперативне військове командування.

Оперативне управління військами під час оборони держави здійснюється професійним військовим командуванням відповідно до Конституції, законів України і законних наказів.

Жоден орган цивільної влади не може використовувати контроль над сектором оборони для незаконного втручання в бойове управління, політичного тиску на військових або приховування власної відповідальності.

Стаття 6. Кабінет Міністрів України у сфері оборони і безпеки

Кабінет Міністрів України забезпечує цивільну складову оборони, мобілізаційної підготовки, національної стійкості, критичної інфраструктури, оборонної промисловості, евакуації, захисту населення, відновлення територій, соціального захисту військовослужбовців, ветеранів і родин захисників України.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання оборонного бюджету, державних оборонних програм, державного оборонного замовлення, мобілізаційних заходів і заходів цивільного захисту.

Кабінет Міністрів України діє у сфері оборони і безпеки в межах Конституції, законів України, рішень Верховної Ради України та повноважень Президента-Гетьмана України як Верховного Головнокомандувача Сил оборони України.

Кабінет Міністрів України не може підміняти професійне військове командування або використовувати цивільну складову оборони для політичного контролю, корупційного збагачення чи приватного впливу.

Стаття 7. Воєнний стан

Воєнний стан є особливим правовим режимом, що може бути запроваджений у разі збройної агресії проти України, безпосередньої воєнної загрози, масштабного нападу на державу, окупації частини території України або необхідності оборони держави.

Воєнний стан запроваджується виключно законом Верховної Ради України за поданням Президента-Гетьмана України.

Воєнний стан продовжується виключно законом Верховної Ради України.

Закон про запровадження або продовження воєнного стану має визначати підстави, територію дії, строк дії, перелік можливих обмежень прав і свобод, повноваження органів влади, механізми контролю та порядок публічного звітування.

Воєнний стан не може бути прихованим, безстроковим або таким, що діє без парламентського рішення.

Кожне продовження воєнного стану має бути окремо обґрунтоване реальними обставинами оборони держави.

Стаття 8. Межі воєнного стану

Воєнний стан не скасовує Конституцію України.

Воєнний стан не припиняє діяльність Верховної Ради України, Президента-Гетьмана України, Кабінету Міністрів України, судів, органів конституційного контролю, органів місцевого самоврядування та інших конституційних органів, крім випадків, коли їхня звичайна форма роботи об’єктивно неможлива через бойові дії, окупацію або безпосередню загрозу.

Під час воєнного стану може змінюватися форма роботи органів влади, але не може знищуватися їхня конституційна роль.

Воєнний стан не може бути використаний для скасування народовладдя, ліквідації парламентського контролю, підпорядкування судів, знищення місцевого самоврядування, переслідування політичної опозиції, контролю над медіа поза межами закону або незаконного обмеження прав людини.

Після припинення воєнного стану всі тимчасові обмеження, надзвичайні процедури і спеціальні повноваження припиняються, крім випадків, прямо визначених законом для ліквідації наслідків війни.

Стаття 9. Обмеження прав і свобод під час воєнного стану

Права і свободи людини можуть бути обмежені під час воєнного стану лише на підставі Конституції і закону, якщо таке обмеження є необхідним, пропорційним, тимчасовим і безпосередньо пов’язаним з обороною держави, захистом населення або відверненням воєнної загрози.

Закон про воєнний стан має прямо визначати, які саме права і свободи можуть бути обмежені, на якій території, на який строк і з якою метою.

Не допускається обмеження людської гідності, права на життя, заборони катувань, заборони рабства, права на судовий захист, права на правову допомогу, презумпції невинуватості та інших прав, які не можуть бути скасовані навіть під час війни.

Жодне обмеження прав і свобод не може бути використане для політичної помсти, дискримінації, переслідування громадян, придушення законної критики влади або приховування корупції.

Кожна особа має право оскаржити незаконне обмеження своїх прав у суді, крім випадків і процедур, прямо визначених законом з урахуванням умов воєнного стану.

Стаття 10. Верховна Рада України під час воєнного стану

Верховна Рада України працює безперервно під час воєнного стану.

Під час воєнного стану може змінюватися форма роботи Верховної Ради України, її комітетів, тимчасових слідчих комісій та інших парламентських органів, якщо цього вимагають умови безпеки.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути передані Президенту-Гетьману України, Кабінету Міністрів України, військовому командуванню, Охоронителям Нації або будь-якому іншому органу.

Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за воєнним станом, оборонним бюджетом, мобілізацією, діяльністю Кабінету Міністрів України, сектором оборони і безпеки, дотриманням прав людини та використанням публічних коштів.

Під час воєнного стану Верховна Рада України не може бути розпущена з мотивів політичної доцільності.

Стаття 11. Суди і конституційний контроль під час воєнного стану

Правосуддя в Україні не припиняється під час воєнного стану.

Суди можуть змінювати форму роботи, територіальну підсудність, порядок доступу до суду та процесуальні строки у випадках, визначених законом, якщо це необхідно через бойові дії, окупацію або безпосередню загрозу.

Воєнний стан не може бути підставою для підпорядкування судів виконавчій владі, військовому командуванню або іншим органам.

Конституційний контроль не припиняється під час воєнного стану.

Акти органів державної влади, ухвалені під час воєнного стану, можуть бути перевірені на відповідність Конституції України в порядку, визначеному Конституцією і законом.

Стаття 12. Місцеве самоврядування під час воєнного стану

Громади і органи місцевого самоврядування продовжують здійснювати свої повноваження під час воєнного стану настільки, наскільки це можливо в умовах оборони, бойових дій, окупації, евакуації або безпосередньої загрози.

Держава може запроваджувати спеціальні форми військово-цивільного або військового управління на окремих територіях лише на підставі закону, якщо звичайна діяльність місцевого самоврядування є неможливою або створює істотну загрозу обороні, безпеці чи життю людей.

Такі спеціальні форми управління мають бути тимчасовими, пропорційними, підконтрольними, публічно обґрунтованими і не можуть використовуватися для політичного усунення законно обраних органів місцевого самоврядування.

Після припинення обставин, які унеможливлювали звичайне місцеве самоврядування, повноваження громад і їхніх органів мають бути відновлені.

Стаття 13. Мобілізація і оборонний обов’язок

Захист України є конституційним обов’язком громадян України.

Оборонний обов’язок громадян України здійснюється у формах військової служби, служби в резерві, територіальної оборони, національного спротиву, цивільного захисту, медичної, технічної, інформаційної, логістичної, виробничої, волонтерської та іншої участі, визначеної законом.

Мобілізація здійснюється на підставі Конституції і закону, з урахуванням реальних потреб оборони, справедливості, професійної придатності, стану здоров’я, віку, сімейних обставин, підготовки, критичної зайнятості та інших обставин, визначених законом.

Мобілізація не може бути вибірковою, корупційною, дискримінаційною, каральною або такою, що використовується для політичного переслідування, помсти чи приватного інтересу.

Держава зобов’язана забезпечити прозорі правила військового обліку, мобілізації, відстрочки, бронювання, проходження служби, звільнення зі служби і демобілізації.

Стаття 14. Участь жінок і чоловіків в обороні України

Жінки і чоловіки мають рівне право захищати Україну, служити у Силах оборони України, проходити військову підготовку, обіймати військові посади, отримувати військові звання і брати участь у національному спротиві.

Закон визначає форми оборонного обов’язку жінок і чоловіків з урахуванням принципу рівності, професійної придатності, потреб оборони, стану здоров’я, вагітності, материнства, батьківства, догляду за дітьми, догляду за особами з інвалідністю та інших обставин, що потребують особливого захисту.

Не допускається дискримінація жінок або чоловіків у доступі до військової служби, оборонної підготовки, командних посад, соціальних гарантій, медичного забезпечення, реабілітації і ветеранського статусу.

Держава забезпечує належні умови служби, захист гідності, безпеки, здоров’я і прав усіх осіб, які беруть участь в обороні України.

Стаття 15. Національний спротив

Національний спротив є системою участі Українського народу в обороні України, захисті громад, територій, критичної інфраструктури, інформаційного простору, конституційного ладу і свободи держави.

Національний спротив включає територіальну оборону, рух опору, підготовку громадян до захисту України, волонтерську, інформаційну, медичну, логістичну, технічну, кібернетичну та іншу підтримку оборони, визначену законом.

Національний спротив здійснюється в межах Конституції, законів України, міжнародного права та єдиного оборонного планування держави.

Держава зобов’язана створити умови для підготовки громадян до національного спротиву, розвитку навичок безпеки, домедичної допомоги, цивільного захисту, кіберстійкості, інформаційної гігієни та виживання громад у кризових умовах.

Національний спротив не може бути використаний для створення приватних армій, політичних загонів, незаконних озброєних груп або силового тиску всередині країни.

Стаття 16. Територіальна оборона і захист громад

Територіальна оборона є складовою Сил оборони України та національного спротиву.

Територіальна оборона забезпечує захист громад, територій, населення, критичної інфраструктури, комунікацій, органів влади, гуманітарних коридорів і місцевої стійкості в умовах воєнної загрози, бойових дій або окупації.

Організація територіальної оборони здійснюється на основі єдиного оборонного планування держави, взаємодії Сил оборони України, громад, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади і населення.

Територіальна оборона не може бути підпорядкована приватним особам, партіям, місцевим кланам, бізнес-групам або незаконним центрам впливу.

Стаття 17. Окуповані території і право на спротив

Україна не визнає незаконну окупацію будь-якої частини своєї території.

Громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, зберігають громадянство України, права людини, право на захист держави і зв’язок з Україною.

Український народ має право на спротив окупації, агресії, примусовій асиміляції, незаконному управлінню, депортації, репресіям, знищенню української ідентичності та іншим діям, спрямованим проти України і її громадян.

Держава зобов’язана підтримувати зв’язок з громадянами на тимчасово окупованих територіях, захищати їхні права, документувати злочини окупаційної влади, підтримувати законний спротив і забезпечувати політику деокупації, реінтеграції та відновлення.

Примусове отримання громадянами України документів, статусів або інших ознак підлеглості окупаційній владі не є добровільною відмовою від України, якщо воно здійснювалося під примусом, загрозою, в умовах окупації або для виживання.

Стаття 18. Оборонні ресурси, закупівлі і доброчесність

Оборонні ресурси, оборонний бюджет, військове майно, державне оборонне замовлення, закупівлі, логістика, гуманітарна допомога і міжнародна військова підтримка мають використовуватися виключно для оборони України, захисту людей і виконання законних завдань держави.

Корупція у сфері оборони, розкрадання оборонних ресурсів, завищення цін, фіктивні поставки, незаконне посередництво, приховування конфлікту інтересів або зловживання воєнною таємницею є особливо тяжким порушенням публічної довіри і тягне відповідальність, визначену законом.

Секретність у сфері оборони допускається лише настільки, наскільки це необхідно для захисту військової операції, життя людей, оборонної спроможності, розвідки, контррозвідки, безпеки союзників або іншого законного інтересу оборони.

Секретність не може використовуватися для приховування корупції, некомпетентності, приватного збагачення, політичної відповідальності або порушення прав людини.

Оборонні закупівлі і використання оборонних ресурсів підлягають парламентському, фінансовому, антикорупційному і судовому контролю в порядку, що поєднує захист таємниці з реальним контролем доброчесності.

Стаття 19. Права військовослужбовців

Військовослужбовці, резервісти, добровольці, учасники територіальної оборони, національного спротиву та інші особи, які беруть участь в обороні України, мають право на повагу до гідності, належне командування, забезпечення, медичну допомогу, правовий захист, соціальні гарантії, психологічну підтримку, реабілітацію та справедливе ставлення держави.

Держава зобов’язана забезпечити військовослужбовців необхідним озброєнням, спорядженням, навчанням, медичною допомогою, зв’язком, захистом, харчуванням, логістикою та іншими засобами, необхідними для виконання завдань.

Військовослужбовець має право не виконувати явно злочинний наказ.

Військовослужбовець не може бути позбавлений права на звернення, правову допомогу, судовий захист, медичне забезпечення, захист від катувань, приниження, незаконного покарання або свавілля командування.

Держава зобов’язана створити ефективні механізми розгляду скарг військовослужбовців без шкоди для дисципліни, оборони і безпеки військових операцій.

Стаття 20. Поранені, полонені, зниклі безвісти і загиблі захисники України

Держава зобов’язана забезпечити належний облік, пошук, звільнення, повернення, лікування, реабілітацію і правовий захист поранених, полонених, зниклих безвісти та інших осіб, які постраждали внаслідок оборони України.

Родини полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників України мають право на правдиву інформацію, державну підтримку, соціальний захист, правову допомогу, психологічну підтримку і повагу до гідності.

Держава зобов’язана належно вшановувати пам’ять загиблих захисників України.

Статус загиблого, зниклого безвісти, полоненого, пораненого або особи, яка постраждала внаслідок оборони України, не може бути предметом бюрократичного приниження, корупційного шантажу або незаконної відмови у правах.

Стаття 21. Ветерани і родини захисників України

Ветерани захисту України, особи з інвалідністю внаслідок війни, демобілізовані військовослужбовці, добровольці, учасники національного спротиву та родини загиблих захисників України мають право на гідну державну підтримку.

Держава забезпечує ветеранам і родинам захисників України медичну допомогу, психологічну підтримку, реабілітацію, освіту, професійну адаптацію, працевлаштування, житлові програми, соціальний захист і участь у суспільному житті.

Ветеранська політика має бути не символічною, а реальною системою повернення людини до повноцінного життя після служби, поранення, полону, втрати здоров’я або втрати близьких.

Держава не може використовувати ветеранів як політичний ресурс, декоративний символ або інструмент пропаганди без реального забезпечення їхніх прав.

Стаття 22. Цивільне населення під час війни

Держава зобов’язана захищати цивільне населення під час війни, бойових дій, окупації, евакуації, обстрілів, техногенних загроз, гуманітарних криз та інших наслідків агресії.

Цивільне населення має право на евакуацію, гуманітарну допомогу, медичну допомогу, житло або тимчасове розміщення, доступ до води, їжі, зв’язку, інформації, освіти, соціальної підтримки і правового захисту.

Особливий захист надається дітям, людям похилого віку, особам з інвалідністю, вагітним жінкам, особам, які потребують догляду, внутрішньо переміщеним особам та іншим вразливим групам.

Держава зобов’язана документувати воєнні злочини, злочини проти людяності, депортації, катування, незаконні ув’язнення, знищення майна, примусову асиміляцію, викрадення дітей та інші злочини агресора.

Стаття 23. Критична інфраструктура і національна стійкість

Держава забезпечує захист критичної інфраструктури, енергетики, транспорту, зв’язку, водопостачання, медицини, продовольства, цифрових систем, фінансової системи, оборонної промисловості та інших систем, необхідних для виживання держави і суспільства.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, громади, Сили оборони України, бізнес і громадянське суспільство взаємодіють у системі національної стійкості.

Національна стійкість включає підготовку населення, резерви, укриття, евакуаційні плани, кризову комунікацію, кіберзахист, енергетичну безпеку, медичну готовність, продовольчу безпеку і здатність громад діяти під час тривалих загроз.

Держава не може імітувати готовність до кризи. Плани стійкості, резерви, укриття, евакуація, критична інфраструктура і захист населення мають бути реальними, перевірюваними і відповідальними.

Стаття 24. Кібероборона та інформаційна стійкість

Кібероборона є складовою оборони України.

Держава забезпечує захист державних цифрових систем, військових мереж, критичної інфраструктури, персональних даних, виборчих систем, фінансових систем, комунікацій та інших цифрових ресурсів від кібератак, диверсій, шпигунства, саботажу і зовнішнього втручання.

Інформаційна стійкість України включає захист суспільства від ворожої пропаганди, психологічних операцій, дезінформації, інформаційних атак, підриву довіри до держави, мови, культури, армії і конституційного ладу.

Заходи інформаційної безпеки не можуть використовуватися для незаконної цензури, придушення критики влади, переслідування журналістів, громадянського суспільства або політичної опозиції.

Обмеження інформації під час війни допускається лише на підставі закону, якщо воно є необхідним, пропорційним, тимчасовим і безпосередньо пов’язаним із захистом оборони, безпеки, життя людей або військової операції.

Стаття 25. Міжнародна оборонна співпраця

Україна має право укладати міжнародні договори, союзи, безпекові угоди, оборонні партнерства і механізми колективної безпеки для захисту своєї незалежності, територіальної цілісності, свободи і майбутнього Українського народу.

Міжнародна оборонна співпраця здійснюється на основі Конституції України, національних інтересів, демократичного контролю, прозорості, доброчесності і поваги до суверенітету України.

Жодна міжнародна угода у сфері оборони і безпеки не може скасовувати суверенітет України, передавати іноземній державі право визначати конституційний лад України або обмежувати право Українського народу на самовизначення.

Україна може приймати міжнародну військову, фінансову, технічну, розвідувальну, гуманітарну та іншу допомогу для захисту держави.

Використання міжнародної оборонної допомоги має бути підзвітним, доброчесним і контрольованим у порядку, визначеному законом.

Стаття 26. Заборона узурпації під приводом війни

Жодна посадова особа, орган державної влади, військове командування, політична сила, приватна група або зовнішній центр впливу не можуть використовувати війну, воєнний стан, мобілізацію, оборону або національний спротив для узурпації влади.

Під час війни забороняється створення прихованих надзвичайних повноважень, не передбачених Конституцією і законом.

Забороняється використання Сил оборони України, сил безпеки, мобілізаційних органів, військових адміністрацій, оборонних закупівель, гуманітарної допомоги або воєнної таємниці для політичної боротьби, приватного збагачення, контролю над суспільством або придушення народовладдя.

Будь-який акт, наказ, рішення або дія, спрямовані на скасування Конституції України, незаконне продовження влади, ліквідацію Верховної Ради України, підпорядкування судів, скасування місцевого самоврядування або привласнення влади під приводом війни, є неконституційними.

Стаття 27. Післявоєнне відновлення, демобілізація і повернення до мирного порядку

Після припинення воєнного стану держава зобов’язана забезпечити повернення до повного мирного конституційного порядку.

Післявоєнне відновлення включає демобілізацію, реабілітацію військовослужбовців, підтримку ветеранів, відбудову територій, повернення вимушено переміщених осіб, відновлення громад, очищення територій від мінної небезпеки, відновлення правосуддя, економіки, освіти, культури і критичної інфраструктури.

Тимчасові обмеження прав, спеціальні режими управління, військові адміністрації, надзвичайні бюджетні процедури та інші воєнні механізми не можуть зберігатися після припинення підстав, які їх виправдовували.

Держава зобов’язана провести публічний аудит воєнного управління, оборонних витрат, мобілізаційних рішень, гуманітарної допомоги, відновлення і дотримання прав людини в порядку, визначеному законом.

Післявоєнне відновлення не може бути використане для корупційного перерозподілу власності, ресурсів, землі, бюджетних коштів, міжнародної допомоги або політичного впливу.

Стаття 28. Спеціальне законодавство про оборону, воєнний стан і спротив

Організація оборони України, Сил оборони України, військової служби, мобілізації, резерву, територіальної оборони, національного спротиву, воєнного стану, цивільного захисту, оборонних закупівель, військової юстиції, ветеранської політики, кібероборони, критичної інфраструктури і післявоєнного відновлення визначається Конституцією України та законами України.

Закони у сфері оборони, воєнного стану і спротиву мають відповідати Конституції України, правам людини, принципу народовладдя, цивільному демократичному контролю, доброчесності, пропорційності, обороноздатності та запобіжникам проти узурпації влади.

Пояснення для громадян

Цей розділ визначає, як Україна має оборонятися, як має діяти держава під час війни і які межі влади не можна переходити навіть у найважчі часи.

Головна ідея проста: Україна має бути сильною оборонною державою. Вона повинна мати армію, резерв, територіальну оборону, національний спротив, мобілізаційну систему, оборонну промисловість, кіберзахист, критичну інфраструктуру і здатність виживати під час довгої війни.

Але сила держави під час війни не означає безконтрольну владу. Воєнний стан не скасовує Конституцію. Верховна Рада України продовжує працювати. Суди продовжують працювати. Конституційний контроль не зникає. Місцеве самоврядування зберігається настільки, наскільки це можливо. Права людини можуть бути обмежені лише законно, тимчасово, пропорційно і тільки для реальних потреб оборони.

Президент-Гетьман України як Верховний Головнокомандувач несе найвищу відповідальність за оборону держави. Але він не може використовувати Сили оборони України як особисту, партійну або приватну вертикаль.

Професійне військове командування відповідає за військове планування і управління військами. Воно має бути професійним і політично нейтральним. Військові не повинні ставати партійною силою, а політики не повинні втручатися в бойове управління для власної вигоди.

Воєнний стан запроваджується і продовжується лише законом Верховної Ради України. Це означає, що жодна посадова особа не може одноосібно оголосити воєнний стан і правити державою без парламенту.

Розділ також визначає право Українського народу на національний спротив. Якщо Україна зазнає агресії або окупації, громадяни мають право і обов’язок захищати державу у формах, визначених законом: у війську, резерві, територіальній обороні, волонтерстві, медицині, логістиці, кіберзахисті, інформаційній обороні, цивільному захисті та інших формах.

Мобілізація має бути справедливою. Вона не може бути корупційною, вибірковою, каральною або такою, що використовується проти політичних опонентів. Держава повинна мати прозорі правила військового обліку, мобілізації, відстрочки, бронювання, служби, звільнення і демобілізації.

Окремо захищаються військовослужбовці, ветерани, поранені, полонені, зниклі безвісти, родини загиблих захисників і цивільні особи, які постраждали від війни. Держава не має права ставитися до них як до статистики або бюрократичної проблеми.

Важливий блок розділу — оборонні закупівлі і доброчесність. Війна не може бути прикриттям для корупції. Таємність у сфері оборони потрібна, але вона не може використовуватися для приховування розкрадання, некомпетентності або приватного збагачення.

Розділ також передбачає післявоєнне повернення до мирного конституційного порядку. Тимчасові обмеження, військові адміністрації, надзвичайні процедури і спеціальні повноваження мають припинятися після зникнення підстав, які їх виправдовували.

Цей розділ має зробити Україну не лише сильною у війні, а й захищеною від небезпеки, коли війна стає виправданням для безконтрольної влади.