Розділ II. Людина, гідність, права і свободи

Розділ II. Людина, гідність, права і свободи

Короткий зміст

Цей розділ визначає людину, її життя, гідність, свободу, безпеку, приватність, право на розвиток і захист від свавілля найвищою цінністю Української держави.

Розділ встановлює основні права і свободи людини, межі їх обмеження, право на справедливий суд, захист приватності, цифрові права людини та гарантії проти зловживання владою, війною, більшістю, цифровими системами або надзвичайними режимами.

Основні принципи

• Людина, її життя і гідність є найвищою цінністю держави.
• Гідність людини є недоторканною.
• Права і свободи людини є безпосередньо чинними.
• Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
• Людина має право на свободу, безпеку, приватність, власність, працю, освіту, базову медичну допомогу і справедливий суд.
• Автоматизоване або цифрове рішення не може остаточно обмежити права людини без пояснення і людського перегляду.
• Права можуть обмежуватися лише законом, пропорційно, строково і в межах Конституції.
• Жоден надзвичайний режим не може скасувати людську гідність і базове ядро прав людини.

Нормативний текст

Стаття 1. Людина як найвища цінність

Людина, її життя, гідність, свобода, безпека, приватність, право на розвиток і захист від свавілля є найвищою цінністю Української держави.

Держава існує для захисту людини, її прав, свобод, безпеки, гідності та можливості гідного розвитку.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Стаття 2. Недоторканність людської гідності

Гідність людини є недоторканною.

Жоден орган влади, посадова особа, закон, рішення референдуму, цифрова система, автоматизоване рішення, воєнний стан, надзвичайний стан або інший спеціальний режим не можуть принижувати людську гідність.

Людина не може розглядатися державою як засіб, ресурс, об’єкт політичного контролю, цифрового управління або примусового використання.

Стаття 3. Право на життя і фізичну недоторканність

Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання забороняються.

Держава зобов’язана захищати життя людини від злочину, свавілля, агресії, терору, незаконного насильства, катастроф і небезпек, яких можна обґрунтовано запобігти.

Стаття 4. Свобода і особиста безпека

Кожна людина має право на свободу та особисту безпеку.

Ніхто не може бути затриманий, ув’язнений, примусово переміщений, ізольований або обмежений у свободі інакше як на підставі закону, за процедурою, встановленою законом, з правом на судовий контроль.

Кожна особа, яку затримано, має право знати підстави затримання, мати доступ до захисника, повідомити близьких осіб і оскаржити затримання в суді.

Стаття 5. Рівність і недискримінація

Усі люди є рівними у своїй гідності.

Усі громадяни України є рівними перед Конституцією і законом.

Не допускається дискримінація за ознаками походження, мови, статі, віку, релігії, переконань, місця проживання, соціального стану, інвалідності або інших ознак.

Спеціальні обмеження можуть встановлюватися лише Конституцією або законом на її виконання, якщо вони є необхідними для захисту суверенітету, безпеки, державної лояльності, прав інших людей або конституційного ладу.

Стаття 6. Приватність, житло, сімейне життя і персональні дані

Кожна людина має право на приватне і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю листування, спілкування і персональних даних.

Втручання у приватність допускається лише на підставі закону, за наявності законної мети, у необхідному і пропорційному обсязі та з можливістю судового контролю.

Держава не може здійснювати масове, приховане або невибіркове стеження за громадянами поза межами Конституції і закону.

Стаття 7. Свобода думки, совісті, слова і мирного зібрання

Кожна людина має право на свободу думки, совісті, світогляду, релігії, слова, вираження поглядів, мирних зібрань та об’єднань.

Ці свободи можуть бути обмежені лише законом, якщо це необхідно для захисту прав інших людей, громадської безпеки, обороноздатності, державної незалежності або конституційного ладу.

Свобода слова і політичної діяльності не захищає заклики до знищення незалежності України, виправдання агресії проти України, терору, геноциду, насильницького повалення конституційного ладу або порушення територіальної цілісності України.

Стаття 8. Право власності і економічна свобода особи

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право приватної власності захищається Конституцією і законом.

Позбавлення власності можливе лише на підставі закону, в суспільній необхідності, з попереднім або справедливим відшкодуванням, крім випадків конфіскації за рішенням суду.

Економічна свобода людини не може використовуватися для корупції, монополізації, олігархічного захоплення, фінансування агресії, руйнування державної безпеки або порушення прав інших людей.

Стаття 9. Право на працю, освіту, базову медичну допомогу і соціальний мінімум гідності

Кожен має право на працю, справедливі умови праці, своєчасну оплату, безпечне робоче середовище і захист від експлуатації.

Кожен має право на освіту. Базова і середня освіта гарантуються державою.

Кожен має право на доступ до невідкладної та базової медичної допомоги.

Держава гарантує мінімальний соціальний поріг гідності, нижче якого людина не може бути залишена без захисту.

Розширені соціальні гарантії встановлюються законом відповідно до економічних можливостей держави, але не можуть скасовувати мінімальний соціальний поріг гідності.

Стаття 10. Право на справедливий суд і ефективний захист

Кожен має право на справедливий, незалежний, безсторонній, доступний і розумний за строками суд.

Ніхто не може бути позбавлений права на судовий захист.

Кожен має право на правову допомогу, захист, оскарження рішень органів влади, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями або діями держави.

Особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним рішенням суду.

Стаття 11. Цифрові права людини

Кожен має право на захист персональних даних, цифрову автономію, доступ до інформації про використання державою його даних, пояснення автоматизованого рішення та людський перегляд такого рішення.

Жодне автоматизоване або алгоритмічне рішення не може остаточно обмежити права людини без можливості оскарження і перегляду людиною.

Держава зобов’язана забезпечити прозорість, законність, безпечність і недискримінаційність цифрових систем, які впливають на права людини.

Людина має право знати, коли щодо неї застосовується автоматизована або алгоритмічна система, якщо така система впливає на її права, свободи, обов’язки або доступ до державних послуг.

Стаття 12. Межі обмеження прав і свобод

Права і свободи людини можуть бути обмежені лише Конституцією або законом, якщо таке обмеження є необхідним, пропорційним, строковим, публічно обґрунтованим і спрямованим на захист прав інших людей, громадської безпеки, обороноздатності, незалежності України або конституційного ладу.

Обмеження прав не може знищувати сутність права.

Під час воєнного або надзвичайного стану можуть застосовуватися лише ті обмеження прав, які є необхідними для подолання загрози і прямо пов’язані з нею.

Не можуть бути скасовані або принижені за жодних обставин: людська гідність, право на життя, заборона катувань, заборона рабства, право на судовий захист від незаконного затримання, презумпція невинуватості, заборона покарання без закону та базове право на людський перегляд автоматизованого рішення, яке обмежує основні права людини.

Пояснення для громадян

Цей розділ пояснює, що держава існує не над людиною, а для захисту людини. Україна має бути сильною, обороноздатною, цифровою і національно самобутньою державою, але жодна з цих цілей не може виправдовувати приниження людської гідності, свавільне позбавлення свободи, катування, незаконне стеження або знищення базових прав.

Розділ також вводить сучасний захист людини від цифрової влади. Якщо держава використовує алгоритми, цифрові реєстри або штучний інтелект для ухвалення рішень щодо людини, людина має право знати про це, отримати пояснення і вимагати перегляду рішення людиною, а не лише машиною.

Особливе значення має стаття про межі обмеження прав. Вона встановлює, що навіть під час війни або надзвичайного стану держава не отримує абсолютної влади над людиною. Обмеження можливі лише тоді, коли вони необхідні, пропорційні, строкові та пов’язані з реальною загрозою.