Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять

Розділ III. Українська національна самобутність, мова, культура і пам’ять

Короткий зміст

Цей розділ визначає українську національну самобутність, державну мову, культуру, історичну пам’ять і зв’язок поколінь як основу існування Української держави.

Розділ встановлює обов’язок держави захищати, розвивати й відновлювати українську мову, культуру та історичну пам’ять після імперського, тоталітарного, окупаційного і воєнного нищення. Водночас він гарантує рівність громадян, права корінних народів і національних меншин у межах поваги до Конституції, незалежності України, державної мови та територіальної цілісності.

Основні принципи

• Українська національна самобутність є основою існування Української держави.
• Українська мова є державною мовою і основою публічного життя.
• Держава має обов’язок не лише захищати, а й активно відновлювати українську мову, культуру і пам’ять.
• Українська культура є стратегічною сферою держави.
• Історична пам’ять є частиною національної безпеки.
• Освіта, медіа, цифровий простір і державні сервіси мають підтримувати українську самобутність.
• Держава має право захищатися від культурної, інформаційної та мовної агресії.
• Права корінних народів і національних меншин гарантуються.
• Захист української самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності або дискримінації громадян.

Нормативний текст

Стаття 1. Українська національна самобутність

Українська національна самобутність, українська мова, культура, історична пам’ять, традиції державотворення, духовна спадщина, зв’язок поколінь і право українського народу бути собою є основою існування Української держави.

Держава зобов’язана захищати, розвивати, відновлювати і передавати майбутнім поколінням українську національну самобутність.

Українська національна самобутність належить до незнищуваного ядра Конституції.

Стаття 2. Українська мова як основа публічного життя

Державною мовою України є українська мова.

Українська мова є обов’язковою мовою публічної влади, місцевого самоврядування, судочинства, освіти, війська, поліції, державних цифрових сервісів, офіційного спілкування держави з громадянами та міжнародного представництва України.

Держава забезпечує реальне, повноцінне і повсюдне функціонування української мови в публічному житті.

Стаття 3. Обов’язок держави щодо розвитку української мови

Держава гарантує кожному громадянинові можливість вивчити українську мову на рівні, достатньому для повноцінної участі в суспільному, освітньому, професійному і державному житті.

Держава створює умови для розвитку української мови в освіті, науці, культурі, медіа, книговиданні, технологіях, цифровому середовищі, штучному інтелекті, державних сервісах і міжнародному просторі.

Державна політика щодо української мови має бути спрямована не на формальне проголошення, а на реальне поширення, якість, престиж і повноцінне використання української мови.

Стаття 4. Українська культура як стратегічна сфера держави

Українська культура, мистецтво, література, музика, кіно, театр, архітектура, наука, філософія, традиції, народна творчість і сучасні культурні форми є стратегічною сферою Української держави.

Держава підтримує розвиток української культури як простору свободи, творчості, пам’яті, освіти, громадянської зрілості та міжнародного представництва України.

Культура не може бути зведена лише до розваги або комерційного продукту, якщо йдеться про збереження української самобутності, мови, пам’яті та духовної тяглості народу.

Стаття 5. Історична пам’ять і правда

Україна захищає історичну пам’ять про боротьбу українського народу за свободу, державність, мову, культуру, землю і право на власне майбутнє.

Держава вшановує пам’ять осіб, поколінь і спільнот, які боролися за незалежність України, захищали Україну від агресії, тоталітаризму, окупації, геноциду, репресій, депортацій і політики знищення української ідентичності.

Держава не допускає офіційного заперечення або виправдання злочинів, спрямованих на знищення українського народу, Української держави, української мови, культури чи пам’яті.

Стаття 6. Відновлення після імперського, тоталітарного, окупаційного і воєнного нищення

Україна визнає наслідки імперського, колоніального, тоталітарного, окупаційного, асиміляційного і воєнного нищення української мови, культури, пам’яті, еліт, освіти, релігійного життя, місцевих традицій і національної ідентичності.

Держава має право і обов’язок здійснювати політику відновлення української мови, культури, історичної справедливості, національної пам’яті, зруйнованої спадщини та суспільної довіри.

Таке відновлення має здійснюватися в межах Конституції, людської гідності, прав людини, прав громадян, корінних народів і національних меншин.

Стаття 7. Освіта, медіа і цифровий простір української самобутності

Освіта в Україні має сприяти формуванню громадянина, який знає українську мову, розуміє історію України, поважає людську гідність, свободу, Конституцію, незалежність і територіальну цілісність України.

Держава підтримує українськомовний освітній, науковий, медійний, цифровий і технологічний простір.

Державні цифрові сервіси, системи штучного інтелекту, освітні платформи та публічні інформаційні системи мають забезпечувати повноцінне функціонування української мови та доступ громадян до українського культурного і державного простору.

Стаття 8. Захист від культурної, інформаційної та мовної агресії

Держава має право і обов’язок захищати український мовний, культурний, освітній, інформаційний, релігійно-суспільний і цифровий простір від політики держави-агресора, окупаційних структур, пропаганди, інформаційних операцій та інших дій, спрямованих на знищення або підрив української державності, мови, культури, пам’яті чи територіальної цілісності.

Такий захист не може бути спрямований проти людини через її походження, мову побутового спілкування, релігію, культуру або особисті переконання, якщо її дії не становлять загрози незалежності України, правам людини, безпеці або конституційному ладу.

Стаття 9. Корінні народи і національні меншини України

Україна гарантує права корінних народів і національних меншин на збереження їхньої мови, культури, традицій, релігії, освіти, пам’яті та громадського життя відповідно до Конституції і закону.

Реалізація цих прав не може використовуватися для заперечення української мови як державної, незалежності України, територіальної цілісності, конституційного ладу або для впливу держави-агресора.

Держава сприяє діалогу, взаємній повазі та участі всіх громадян України в спільному громадянському просторі Української держави.

Стаття 10. Межі державної політики самобутності

Державна політика захисту української мови, культури, пам’яті та національної самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності, незаконної дискримінації, політичного переслідування або позбавлення громадянина базових прав.

Захист української самобутності має здійснюватися правовими, демократичними і пропорційними засобами.

Будь-який конфлікт між політикою захисту самобутності та правами людини має вирішуватися з урахуванням Конституції, людської гідності, незалежності України, державної мови, територіальної цілісності та незнищуваного ядра Конституції.

Пояснення для громадян

Цей розділ пояснює, що Україна має право бути українською державою — державою української мови, культури, пам’яті, свободи, історичної тяглості й майбутніх поколінь.

Українська мова і культура тут розглядаються не як формальність і не як прикраса держави, а як основа її існування. Держава має не лише “не заважати” українській мові й культурі, а активно захищати, розвивати й відновлювати їх після століть імперського, тоталітарного, окупаційного та воєнного нищення.

Водночас розділ встановлює важливу межу: захист української самобутності не може бути підставою для приниження людської гідності, дискримінації громадян або порушення базових прав. Україна має бути українською за своїм державним ядром і відкритою для всіх громадян, які поважають Конституцію, незалежність, державну мову і територіальну цілісність України.