Розділ XV. Антикорупція і доброчесність

Розділ XV. Антикорупція і доброчесність

Короткий зміст

Цей розділ визначає доброчесність публічної влади як одну з основ довіри Українського народу до держави. Корупція розглядається не лише як окремий злочин, а як загроза Конституції, справедливості, народовладдю, обороноздатності, економічному розвитку, правам людини і самому існуванню держави.

Розділ встановлює, що публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення, політичної вигоди, сімейного привілею, бізнесового контролю або олігархічного впливу.

Антикорупційна система має охоплювати не лише хабарі, а й незаконне збагачення, приховані активи, конфлікт інтересів, політичну корупцію, тіньове фінансування партій, купівлю мандатів, непрозорий лобізм, захоплення держави приватними групами, зловживання публічними коштами, корупцію в судах, силових органах, уряді, парламенті, громадах, державних підприємствах і оборонному секторі.

Розділ закладає принцип повної майнової прозорості посадових осіб, обов’язок пояснювати походження активів, можливість повернення незаконно набутого майна в дохід держави за рішенням суду, захист викривачів, прозорість політичного фінансування, відкритість лобізму, контроль за публічними закупівлями і цифрову антикорупційну інфраструктуру.

Антикорупційні органи мають бути незалежними від політичного, олігархічного, кримінального і зовнішнього впливу, але самі також підлягають доброчесності, громадському контролю, аудиту і відповідальності.

Основні положення

1. Доброчесність публічної влади є конституційною умовою довіри Українського народу до держави.
2. Публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення.
3. Корупція, незаконне збагачення, приховане володіння активами, конфлікт інтересів, політична купівля влади та використання посади для приватної вигоди є порушенням Конституції.
4. Посадові особи зобов’язані декларувати доходи, майно, витрати, корпоративні права, цінні папери, криптоактиви, іноземні активи, трасти, фонди, бенефіціарні інтереси та активи, якими вони фактично користуються або які контролюють.
5. Приховане володіння активом через родичів, довірених осіб, номінальних власників, компанії, фонди, трасти або інші конструкції прирівнюється до недекларування.
6. Незаконно набуті активи підлягають поверненню в дохід держави за рішенням суду.
7. Відставка, звільнення, завершення строку повноважень або зміна посади не звільняють від відповідальності за корупцію чи незаконне збагачення.
8. Посадова особа не має права брати участь у рішенні, в якому має особистий, сімейний, бізнесовий, партійний, корпоративний або інший приватний інтерес.
9. Політична влада не може бути куплена, приховано профінансована або використана як борг перед приватним донором.
10. Фінансування партій, виборчих кампаній, політичної реклами і референдумних кампаній має бути відкритим, законним і публічно контрольованим.
11. Великий приватний капітал не може перетворюватися на приватну владу над державою.
12. Лобіювання допускається лише як відкрита, зареєстрована і прозора участь у формуванні політики.
13. Публічні кошти, державне і комунальне майно, природні ресурси та державні підприємства належать Українському народові і не можуть використовуватися для приватного, партійного або олігархічного збагачення.
14. Викривач корупції або загрози публічному інтересу перебуває під захистом держави.
15. Антикорупційні органи мають бути незалежними, професійними, доброчесними і захищеними від політичного впливу.
16. Антикорупційна система не може використовуватися як інструмент політичної помсти, вибіркового переслідування або олігархічної війни.
17. Цифрова антикорупційна система має виявляти ризики, а не автоматично карати людину.
18. Остаточне рішення про відповідальність, конфіскацію майна або обмеження прав ухвалює компетентний орган або суд у порядку, визначеному законом.

Основні принципи

• Доброчесність як обов’язкова умова публічної влади.
• Служіння Українському народові, а не приватному інтересу.
• Повна майнова прозорість посадових осіб.
• Нульова терпимість до незаконного збагачення.
• Заборона прихованого володіння активами.
• Обов’язок пояснювати походження майна і витрат.
• Реальне повернення незаконно набутого майна.
• Запобігання конфлікту інтересів.
• Прозоре фінансування партій, виборів і політичної діяльності.
• Заборона політичної купівлі влади.
• Захист держави від олігархічного, кримінального, корпоративного і зовнішнього захоплення.
• Відкритий і зареєстрований лобізм.
• Прозорі публічні закупівлі.
• Захист викривачів.
• Незалежність і підзвітність антикорупційних органів.
• Цифрова прозорість декларацій, закупівель, бенефіціарів, політичних внесків, лобістів і державного майна.
• AI-аналітика корупційних ризиків лише як допоміжний інструмент.
• Заборона використання антикорупції як політичної зброї.

Нормативний текст

Стаття 1. Доброчесність публічної влади

Доброчесність публічної влади є конституційною умовою довіри Українського народу до держави.

Публічна посада є службою Українському народові, а не джерелом приватного збагачення, політичного привілею, сімейної вигоди, бізнесового контролю, олігархічного впливу або зовнішньої залежності.

Кожна посадова особа держави, органу місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури, органу правопорядку, державного підприємства, установи чи організації зобов’язана діяти доброчесно, відкрито, неупереджено, в інтересах публічного блага і в межах Конституції та закону.

Незалежність органу влади або посадової особи не означає незалежність від доброчесності, прозорості, відповідальності і контролю Українського народу.

Стаття 2. Корупція як порушення Конституції

Корупція є порушенням Конституції, прав людини, народовладдя, справедливості, економічної свободи, обороноздатності і довіри Українського народу до держави.

Корупцією є використання публічної влади, посади, мандата, службового становища, доступу до публічних ресурсів або впливу на державне рішення для приватної, сімейної, партійної, корпоративної, олігархічної, кримінальної або зовнішньої вигоди.

Корупція включає хабарництво, незаконне збагачення, приховане володіння активами, зловживання владою, торгівлю впливом, конфлікт інтересів, політичну корупцію, приховане фінансування політики, корупційний лобізм, підкуп виборців, купівлю посад, корупцію в закупівлях, незаконне використання державного майна та інші форми зловживання публічною довірою.

Держава зобов’язана створити систему запобігання, виявлення, розслідування, переслідування, покарання і відшкодування шкоди, завданої корупцією.

Стаття 3. Обов’язок майнової прозорості

Посадові особи, особи, які претендують на публічні посади, особи, які виконують функції держави або місцевого самоврядування, а також інші особи, визначені законом, зобов’язані подавати правдиві, повні і своєчасні декларації про свої доходи, витрати, майно, зобов’язання, корпоративні права, цінні папери, криптоактиви, іноземні активи, трасти, фонди, бенефіціарні інтереси та інші активи.

Декларуванню підлягають також активи, якими посадова особа фактично володіє, користується або які контролює прямо чи опосередковано, незалежно від формального власника.

Приховане володіння активом через родичів, довірених осіб, номінальних власників, компанії, фонди, трасти, іноземні структури, криптогаманці або інші юридичні чи фактичні конструкції прирівнюється до недекларування.

Декларування має забезпечувати реальну можливість суспільства і компетентних органів перевірити відповідність способу життя посадової особи її законним доходам.

Закон визначає обсяг декларацій, порядок перевірки, захист персональних даних, відкритість суспільно значущої інформації та відповідальність за неправдиве декларування.

Стаття 4. Незаконне збагачення і необґрунтовані активи

Посадова особа не може набувати, утримувати, приховувати або передавати активи, законне походження яких вона не може обґрунтовано пояснити.

Істотна невідповідність між законними доходами посадової особи, її витратами, способом життя, активами або активами осіб, через яких вона фактично контролює майно, є підставою для перевірки.

Незаконно набуті або необґрунтовані активи підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду у порядку, визначеному законом.

Стягнення незаконно набутих або необґрунтованих активів не залежить від того, чи залишила посадова особа посаду, чи змінила посаду, чи завершився строк її повноважень.

Ніхто не може зберегти майно, набуте через корупцію, приховане володіння, зловживання владою або використання публічної посади для приватної вигоди.

Стаття 5. Повернення корупційних активів і відшкодування шкоди

Держава зобов’язана забезпечити повернення активів, набутих через корупцію, незаконне збагачення, зловживання владою, розкрадання публічних коштів або незаконне використання державного чи комунального майна.

Повернення корупційних активів може здійснюватися щодо майна, коштів, корпоративних прав, цінних паперів, криптоактивів, іноземних активів, трастів, фондів, доходів від такого майна та іншої вигоди.

Повернення активів здійснюється з дотриманням права на справедливий суд, права на захист, презумпції невинуватості у кримінальному провадженні та процесуальних гарантій.

Особа, яка добросовісно набула майно і не знала та не могла знати про його корупційне походження, захищається законом.

Корупційна шкода, завдана державі, громаді або Українському народові, має бути відшкодована.

Стаття 6. Конфлікт інтересів

Посадова особа не має права ухвалювати, готувати, погоджувати, контролювати або впливати на рішення, в якому має особистий, сімейний, бізнесовий, партійний, корпоративний, майновий або інший приватний інтерес.

Конфлікт інтересів має бути відкрито повідомлений, зафіксований і усунутий до ухвалення відповідного рішення.

Якщо конфлікт інтересів не може бути усунутий інакше, посадова особа відсторонюється від підготовки, обговорення, ухвалення або контролю відповідного рішення.

Приховування конфлікту інтересів, участь у рішенні всупереч такому конфлікту або використання службового становища для приватної вигоди є порушенням Конституції і тягне відповідальність, визначену законом.

Стаття 7. Політична корупція і фінансування політики

Політична влада не може бути куплена, приховано профінансована або використана як борг перед приватним донором, олігархічною групою, іноземним суб’єктом, кримінальним середовищем або державою-агресором.

Фінансування політичних партій, виборчих кампаній, референдумних кампаній, політичної реклами, політичних фондів та іншої політичної діяльності має бути законним, відкритим, прозорим і публічно контрольованим.

Забороняються приховані донори, підставні донори, іноземне фінансування політичної діяльності, фінансування з боку держави-агресора, фінансування через фіктивні структури, купівля мандатів, купівля голосів, винагорода за політичне рішення або використання державних ресурсів для партійної вигоди.

Політична партія, виборчий штаб, кандидат або посадова особа не можуть приймати фінансову, організаційну, медійну або іншу приховану підтримку, яка створює залежність від приватного, олігархічного, кримінального або зовнішнього центру впливу.

Держава забезпечує відкритий цифровий облік політичних внесків, витрат, донорів, пов’язаних осіб, політичної реклами і джерел політичного фінансування.

Стаття 8. Олігархічний вплив і захоплення держави

Великий приватний капітал, власність або економічний успіх самі по собі не є порушенням Конституції.

Великий приватний капітал не може перетворюватися на приватну владу над державою, судами, парламентом, урядом, органами правопорядку, регуляторами, громадами, медіа або стратегічними рішеннями держави.

Забороняється захоплення держави приватними, олігархічними, кримінальними, корпоративними або зовнішніми групами впливу.

Ознаками захоплення держави є приховане фінансування політики, контроль посадових осіб, вплив на суди, купівля регуляторів, монопольне використання державних ресурсів, приватизація державної політики, контроль медіа для політичного тиску, приховане лобіювання, використання силових органів для бізнесової війни або інші форми перетворення публічної влади на приватний інструмент.

Держава зобов’язана створити механізми запобігання олігархічному впливу, демонополізації політичного доступу, прозорості власності медіа, фінансування політики, лобізму, регуляторних рішень і публічних закупівель.

Стаття 9. Лобізм і прозорий вплив на державні рішення

Лобіювання допускається лише як відкрита, зареєстрована, прозора і законна участь у формуванні державної політики, законодавства, регуляторних рішень або публічних програм.

Кожна особа, група, бізнес, професійне об’єднання, громадська організація або інший суб’єкт має право відкрито представляти свої інтереси у спосіб, визначений законом.

Приховане лобіювання, купівля рішень, винагорода за голосування, фінансування посадової особи, вплив через підставних осіб, прихована участь у підготовці нормативних актів або надання приватної вигоди за державне рішення забороняються.

Держава забезпечує відкритий реєстр лобістів, зустрічей, поданих пропозицій, зацікавлених осіб і сфери інтересу, крім випадків, коли обмеження інформації необхідне для захисту державної таємниці, безпеки людини або іншого конституційно захищеного інтересу.

Лобізм не може підміняти народовладдя, парламентську процедуру, громадське обговорення або незалежність посадової особи.

Стаття 10. Публічні кошти, закупівлі, державне майно і ресурси

Публічні кошти, державне і комунальне майно, природні ресурси, державні підприємства, концесії, ліцензії, дозволи, земля та інші публічні активи належать Українському народові або відповідним громадам і не можуть використовуватися для приватного, партійного, сімейного, олігархічного або кримінального збагачення.

Публічні закупівлі, продаж або передача державного чи комунального майна, концесії, оренда, управління ресурсами і використання державних підприємств мають здійснюватися прозоро, конкурентно, доброчесно і під суспільним контролем.

Державні підприємства не можуть бути касою політичних партій, джерелом прихованого фінансування посадових осіб, каналом корупційного збагачення або інструментом приватного контролю над державою.

Оборонні, безпекові та інші чутливі закупівлі можуть мати закриту частину лише в межах, необхідних для захисту державної безпеки, життя людей або військової операції.

Закрита частина оборонних чи безпекових закупівель підлягає спеціальному аудиту, парламентському контролю і наступному розкриттю у межах, сумісних із державною безпекою, після зникнення підстав для секретності.

Стаття 11. Доброчесність судової, правоохоронної і контрольної системи

Судді, прокурори, працівники органів правопорядку, антикорупційних органів, органів економічної безпеки, фінансового контролю, податкових і митних органів зобов’язані відповідати підвищеним вимогам доброчесності, майнової прозорості, незалежності і відсутності конфлікту інтересів.

Корупція в судах, прокуратурі, органах правопорядку, антикорупційних органах або контрольних органах є особливо небезпечною формою порушення Конституції, оскільки руйнує здатність держави захищати право.

Орган, який бореться з корупцією або контролює інших, сам підлягає доброчесності, аудиту, громадському контролю і відповідальності.

Належність до судової, правоохоронної, антикорупційної або контрольної системи не може бути підставою для уникнення перевірки, відповідальності або декларування.

Стаття 12. Захист викривачів

Особа, яка добросовісно повідомила про корупцію, незаконне збагачення, приховані активи, конфлікт інтересів, політичну корупцію, розкрадання публічних коштів, зловживання владою або іншу загрозу публічному інтересу, перебуває під захистом держави.

Викривач має право на захист від звільнення, переслідування, пониження на посаді, погроз, тиску, дискредитації, судового зловживання, розголошення особистих даних та інших форм помсти.

Держава забезпечує викривачу конфіденційні канали повідомлення, правову допомогу, захист персональних даних, захист родини, компенсацію шкоди і в установлених законом випадках винагороду.

Недобросовісне повідомлення, завідомо неправдивий донос або використання статусу викривача для шантажу чи помсти не захищаються Конституцією і тягнуть відповідальність, визначену законом.

Стаття 13. Антикорупційні органи

В Україні діє система незалежних, професійних і доброчесних антикорупційних органів, відповідальних за запобігання корупції, виявлення корупційних ризиків, перевірку декларацій, розслідування корупційних злочинів, процесуальне керівництво, підтримання обвинувачення, повернення активів та інші повноваження, визначені Конституцією і законом.

Антикорупційні органи мають бути захищені від політичного, олігархічного, кримінального, корпоративного і зовнішнього впливу.

Керівники антикорупційних органів призначаються за відкритою, конкурсною, доброчесною процедурою з участю незалежної експертизи і громадського контролю.

Антикорупційні органи не можуть бути підпорядковані політичній владі у спосіб, що унеможливлює незалежне розслідування або переслідування корупції високопосадовців.

Антикорупційні органи самі підлягають контролю доброчесності, аудиту, прозорості, звітності, парламентському і громадському контролю у межах, сумісних із таємницею слідства і правами людини.

Стаття 14. Ради громадської доброчесності в антикорупційній системі

При антикорупційних, правоохоронних, контрольних, суддівських та інших органах, діяльність яких має високий ризик корупційного впливу, можуть діяти ради громадської доброчесності або інші незалежні механізми громадської оцінки доброчесності.

Такі ради або механізми не підміняють орган державної влади, не здійснюють слідство, судочинство, оперативну діяльність або управління органом, але мають право надавати висновки щодо доброчесності кандидатів, посадових осіб, керівників і заступників керівників відповідних органів.

Висновок ради громадської доброчесності або іншого незалежного механізму доброчесності має бути обов’язковим для розгляду у процедурі призначення, просування, дисциплінарної відповідальності або звільнення у випадках, визначених законом.

Негативний висновок щодо доброчесності не може бути проігнорований мовчки і потребує публічного, мотивованого і юридично відповідального рішення компетентного суб’єкта.

Закон не може перетворити громадську доброчесність на декоративну процедуру без реального впливу на очищення публічної влади.

Стаття 15. Цифрова антикорупційна інфраструктура

Держава створює і підтримує цифрову антикорупційну інфраструктуру, яка забезпечує прозорість декларацій, бенефіціарної власності, політичного фінансування, лобізму, публічних закупівель, державного і комунального майна, державних підприємств, судових і дисциплінарних рішень, конфліктів інтересів та інших даних, важливих для доброчесності публічної влади.

Цифрові антикорупційні реєстри мають бути доступними, захищеними, сумісними між собою, придатними для автоматизованого аналізу і публічного контролю.

Обмеження доступу до антикорупційних даних допускається лише у випадках, прямо визначених законом, якщо це необхідно для захисту життя людини, державної безпеки, таємниці слідства або іншого конституційно захищеного інтересу.

Закриття антикорупційних реєстрів не може використовуватися для приховування корупції, незаконного збагачення, політичного фінансування або конфлікту інтересів.

Стаття 16. AI і аналітика корупційних ризиків

Цифрові системи, автоматизований аналіз і штучний інтелект можуть використовуватися для виявлення корупційних ризиків, невідповідності способу життя законним доходам, прихованих зв’язків, конфліктів інтересів, пов’язаних осіб, підозрілих закупівель, аномальних рішень і схем незаконного збагачення.

Штучний інтелект не може самостійно визнавати особу винною, накладати покарання, конфісковувати майно, обмежувати права або замінювати компетентний орган чи суд.

Результати цифрової аналітики є підставою для перевірки, аудиту, службового аналізу або процесуальних дій у порядку, визначеному законом, але не є автоматичним доказом вини.

Особа має право знати про істотне використання автоматизованого аналізу щодо неї, отримати пояснення основних підстав ризикового висновку, подати заперечення і вимагати людського перегляду у випадках, визначених законом.

Антикорупційні цифрові системи мають бути захищені від політичного налаштування, вибіркового застосування, прихованого втручання, маніпуляції алгоритмами або використання для переслідування невинних осіб.

Стаття 17. Відповідальність за корупцію

Корупційні правопорушення, незаконне збагачення, приховане володіння активами, конфлікт інтересів, політична корупція, купівля посад, торгівля впливом, корупція в закупівлях, корупція в судах, правоохоронних органах, оборонному секторі або на державних підприємствах тягнуть відповідальність, визначену законом.

Відповідальність за корупцію має бути реальною, невідворотною, пропорційною і такою, що усуває корупційну вигоду.

Корупційна відповідальність може включати кримінальну, цивільну, адміністративну, дисциплінарну, політичну, майнову відповідальність, звільнення з посади, заборону обіймати посади, стягнення активів, позбавлення незаконної вигоди і відшкодування шкоди.

Імунітет, мандат, посада, звання, ранг, належність до політичної більшості, судової системи, правоохоронного органу або органу безпеки не можуть бути щитом від відповідальності за корупцію.

Стаття 18. Заборона використання антикорупції як політичної зброї

Антикорупційна система не може використовуватися як інструмент політичної помсти, вибіркового переслідування, олігархічної війни, тиску на незалежні медіа, громадські об’єднання, бізнес, опозицію або окремих громадян.

Розслідування, перевірки, обвинувачення, дисциплінарні процедури і публічні антикорупційні дії мають ґрунтуватися на законі, доказах, рівності перед законом, презумпції невинуватості, праві на захист і незалежності компетентного органу.

Вибіркове застосування антикорупційного законодавства є порушенням Конституції.

Ніхто не може бути звільнений від антикорупційної перевірки через політичну лояльність, посаду, вплив, багатство, медійну силу або наближеність до влади.

Стаття 19. Антикорупція під час воєнного стану

Воєнний або надзвичайний стан не скасовує обов’язку доброчесності, майнової прозорості, запобігання корупції, відповідальності за незаконне збагачення і захисту публічних коштів.

Під час війни можуть бути тимчасово обмежені окремі форми публічного розкриття інформації, якщо це необхідно для захисту життя людей, оборонної операції, державної таємниці або безпеки держави.

Такі обмеження мають бути строковими, пропорційними, обґрунтованими і не можуть використовуватися для приховування корупції, незаконного збагачення, розкрадання оборонних коштів або зловживання владою.

Оборонні закупівлі, військова допомога, гуманітарна допомога, відновлення, міжнародна фінансова підтримка і кошти на безпеку підлягають спеціальному антикорупційному контролю та аудиту.

Стаття 20. Спеціальні закони про антикорупцію і доброчесність

Декларування, перевірка декларацій, запобігання конфлікту інтересів, незаконне збагачення, цивільна конфіскація необґрунтованих активів, політичне фінансування, лобізм, публічні закупівлі, державне майно, захист викривачів, антикорупційні органи, ради громадської доброчесності, цифрова антикорупційна інфраструктура, AI-аналітика корупційних ризиків і відповідальність за корупцію визначаються Конституцією і законами України.

Такі закони не можуть звужувати сутність доброчесності публічної влади, легалізувати приховане володіння активами, політичну корупцію, олігархічне захоплення держави, безкарність високопосадовців або декоративний характер антикорупційного контролю.

Пояснення для громадян

Цей розділ виходить із простої ідеї: держава не може бути справедливою, якщо публічна посада перетворюється на спосіб приватного збагачення.

Корупція — це не тільки хабар. Це також приховані активи, майно на родичах, підставні компанії, політичні донори, які купують вплив, депутати або посадовці, які працюють на приватну групу, судді або силовики, які прикривають “своїх”, державні підприємства як каса партії, закупівлі для наближених, прихований лобізм, конфлікт інтересів і збагачення без пояснення походження коштів.

Посадовець має бути прозорим. Якщо він живе значно багатше, ніж дозволяють його законні доходи, держава і суспільство мають право вимагати пояснення. Якщо майно не має законного походження, воно має бути повернуте державі за рішенням суду.

Політика також має бути прозорою. Партії, вибори і політична реклама не можуть фінансуватися приховано. Політична влада не повинна бути боргом перед олігархом, донором, іноземною силою або кримінальною групою.

Великий бізнес не є злочином. Але великий бізнес не має права купувати державу, суди, депутатів, регуляторів, силові органи або медіа для політичного контролю.

Лобізм не забороняється повністю. Якщо група інтересів хоче впливати на політику, вона може це робити відкрито, зареєстровано і прозоро. Прихований вплив, купівля рішень або винагорода за голосування забороняються.

Викривачі мають бути захищені. Людина, яка добросовісно повідомляє про корупцію, не повинна втратити роботу, бути знищена репутаційно або залишитися без захисту.

Цифрові системи й AI можуть допомагати знаходити корупційні ризики, але вони не можуть автоматично визнавати людину винною або карати її. Остаточне рішення має ухвалювати компетентний орган або суд.

Головна мета розділу — зробити так, щоб держава належала Українському народові, а не тим, хто має гроші, посади, зв’язки або приховані важелі впливу.