Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство

Розділ XVI. Земля, ресурси, власність і національне багатство

Короткий зміст

Цей розділ визначає землю, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічну інфраструктуру, державні ресурсні підприємства та інше національне багатство України як основу життя Українського народу, продовольчої безпеки, економічного суверенітету, територіальної цілісності, розвитку громад і відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями.

Головна інновація розділу полягає в тому, що належність національного багатства Українському народові має бути не декларацією, а реальним економічним правом громадянина. Дохід від використання національних природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, ренти та державної частки у стратегічних ресурсних активах має бути видимим, цифрово контрольованим і частково спрямовуватися на особисті ресурсні рахунки громадян України.

Держава як управлінська система фінансує свої функції з податків, зборів, мит, бюджету та інших бюджетних джерел. Дохід від національного багатства не є прихованою касою уряду, політичної більшості або посадових осіб. Він має розподілятися між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, громадами, стратегічним розвитком держави та необхідним реінвестуванням у самі підприємства.

Розділ також захищає чесну приватну власність, встановлює заборону іноземної власності на землі сільськогосподарського призначення, обмеження концентрації сільськогосподарської землі, заборону прихованої приватизації національного багатства, відкритість бенефіціарної власності, цифрові кадастри і реєстри та відповідальність за розкрадання національного багатства.

Основні положення

1. Земля, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічна інфраструктура і національне багатство України належать Українському народові.
2. Держава управляє національним багатством від імені Українського народу, а не як приватний власник чиновників, уряду або політичної більшості.
3. Право приватної власності визнається і захищається Конституцією.
4. Управлінські функції держави фінансуються з податків, зборів, мит, бюджету та інших бюджетних джерел.
5. Дохід від національного багатства, стратегічних державних підприємств, природних ресурсів, ренти і державної частки у стратегічних ресурсних активах є доходом Українського народу.
6. Кожен громадянин України має право на особистий ресурсний рахунок і регулярний національний ресурсний дивіденд.
7. На особистий ресурсний рахунок громадянина не рідше одного разу на місяць зараховується визначена законом частка доходу від національного багатства.
8. Ресурсний дивіденд не є соціальною допомогою, пільгою або політичною виплатою; це форма реалізації права громадянина на частку доходу від національного багатства.
9. Частина доходу від невідновлюваних природних ресурсів спрямовується до Фонду майбутніх поколінь.
10. Фонд майбутніх поколінь не може бути касою уряду або джерелом латання поточного бюджетного дефіциту.
11. Стратегічні державні підприємства є активами Українського народу і мають працювати прозоро, ефективно та в інтересах громадян.
12. Громадянин має право бачити через цифрову систему, як працюють стратегічні державні підприємства, який дохід вони створюють і як цей дохід розподіляється.
13. Конституційна межа концентрації сільськогосподарської землі не може перевищувати 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб.
14. Землі сільськогосподарського призначення України не можуть перебувати у власності іноземців, іноземних юридичних осіб, держави-агресора або структур із прихованим іноземним контролем.
15. Забороняється прихована приватизація національного багатства через номінальних власників, пов’язані компанії, довгострокові договори, застави, концесії або інші схеми.
16. Відомості про землю, надра, державне майно, стратегічні підприємства, ліцензії, концесії, бенефіціарів і концентрацію власності підлягають відкритому цифровому обліку.
17. Розкрадання, приховане привласнення, незаконна приватизація або передача національного багатства під контроль держави-агресора є грубим порушенням Конституції.

Основні принципи

• Національне багатство належить Українському народові.
• Держава є управителем національного багатства, а не його приватним власником.
• Чесна приватна власність людини, громади і бізнесу захищається Конституцією.
• Уряд управляє державою з податків і бюджету; дохід від національного багатства має працювати на громадян, громади, майбутні покоління і стратегічний розвиток.
• Кожен громадянин має право реально бачити дохід від національного багатства через особистий ресурсний рахунок.
• Стратегічні державні підприємства повинні працювати в інтересах Українського народу.
• Сільськогосподарська земля не може належати іноземцям або структурам з іноземним контролем.
• Забороняється надмірна концентрація сільськогосподарської землі в одних руках.
• Громади мають отримувати справедливу частку вигоди від ресурсів і стратегічної інфраструктури на своїй території.
• Фонд майбутніх поколінь захищає довгострокову користь від невідновлюваних ресурсів.
• Цифрові кадастри, реєстри і AI-аналітика мають виявляти ризики прихованого контролю, а не автоматично позбавляти права власності.
• Остаточні рішення про право власності, відповідальність або припинення незаконного контролю ухвалюються компетентним органом або судом.
• Воєнний стан не може бути прикриттям для грабунку, прихованої приватизації або незаконного вилучення майна.

Нормативний текст

Стаття 1. Національне багатство Українського народу

Земля, надра, води, ліси, природні ресурси, стратегічна інфраструктура, державні ресурсні підприємства, державна частка у стратегічних активах та інше національне багатство України належать Українському народові.

Держава, органи місцевого самоврядування, посадові особи та державні підприємства здійснюють управління національним багатством лише як управителі в інтересах Українського народу, громад, нинішніх і майбутніх поколінь.

Національне багатство не може бути привласнене органом влади, посадовою особою, політичною партією, олігархічною групою, приватним посередником, іноземною структурою або державою-агресором.

Стаття 2. Земля України

Земля України є основою життя Українського народу, територіальної цілісності, продовольчої безпеки, розвитку громад, економічної стійкості, екологічної рівноваги і відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Держава гарантує раціональне, справедливе, екологічно відповідальне і безпечне використання землі.

Земля не може використовуватися для знищення прав інших людей, громад, природи, продовольчої безпеки, обороноздатності або національної безпеки.

Стаття 3. Право приватної власності

Право приватної власності визнається і захищається Конституцією.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений права власності.

Примусове відчуження майна допускається лише на підставі закону, з публічною метою, за умови справедливої і попередньої компенсації, крім випадків, прямо визначених Конституцією і законом, та з правом на судовий захист.

Конфіскація майна можлива лише за рішенням суду у випадках, визначених законом.

Право приватної власності не може використовуватися для знищення прав інших людей, екологічної безпеки, обороноздатності, державної незалежності, територіальної цілісності, продовольчої безпеки або національного багатства Українського народу.

Стаття 4. Розмежування державного бюджету і доходу від національного багатства

Держава здійснює свої управлінські, оборонні, соціальні, освітні, медичні, інфраструктурні та інші публічні функції за рахунок податків, зборів, мит, обов’язкових платежів, державного бюджету та інших бюджетних джерел, визначених Конституцією і законом.

Доходи від використання національного багатства України, зокрема надр, природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, державної частки у видобувних, енергетичних, інфраструктурних та інших стратегічних активах, не є звичайним доходом уряду для поточного політичного розпорядження.

Такі доходи є доходом Українського народу як власника національного багатства і розподіляються у порядку, визначеному Конституцією і законом, між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, відповідними громадами, стратегічним розвитком держави та необхідним реінвестуванням у самі підприємства.

Уряд не може використовувати прибуток стратегічних державних підприємств і доходи від національних ресурсів як приховану касу виконавчої влади, політичної більшості, партій, посадових осіб або наближених груп.

Стаття 5. Особистий ресурсний рахунок громадянина

Кожен громадянин України має право на особистий ресурсний рахунок у державній цифровій системі національного багатства.

На особистий ресурсний рахунок громадянина регулярно, не рідше одного разу на місяць, зараховується визначена законом частка чистого доходу від використання національних природних ресурсів, стратегічних державних підприємств, рентних платежів, державної частки у стратегічних ресурсних активах та інших джерел національного ресурсного доходу.

Таке зарахування є не соціальною допомогою, не пільгою і не політичною виплатою, а формою реалізації права громадянина України на частку доходу від національного багатства Українського народу.

Кожен громадянин має право через власний ресурсний рахунок бачити загальний обсяг доходів від національного багатства, перелік основних державних підприємств, родовищ, ліцензій, ресурсних активів і джерел, які сформували цей дохід, частку доходу, спрямовану громадянам, Фонду майбутніх поколінь, громадам, реінвестуванню і стратегічному розвитку.

Стаття 6. Національний ресурсний дивіденд

Національний ресурсний дивіденд є регулярною часткою доходу громадянина України від національного багатства Українського народу.

Формула національного ресурсного дивіденду визначається законом на основі відкритих даних про чистий дохід від природних ресурсів, ренти, державних ресурсних підприємств, державної частки у стратегічних активах та інших джерел ресурсного доходу.

Національний ресурсний дивіденд не може бути скасований приховано, замінений політичною подачкою, використаний для підкупу виборців, поставлений у залежність від політичної лояльності, місця проживання, соціального статусу, партійної належності або ставлення громадянина до влади.

Право громадянина на ресурсний дивіденд не може бути підставою для зменшення його конституційних прав на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, пенсійне забезпечення, працю або інші гарантії.

Стаття 7. Фонд майбутніх поколінь

Частина доходів від використання невідновлюваних природних ресурсів, стратегічних ресурсних підприємств, державної частки у видобувних активах, рентних платежів і спеціальних дозволів спрямовується до Фонду майбутніх поколінь України.

Фонд майбутніх поколінь є довгостроковим національним фондом Українського народу і не може бути поточним резервом уряду, касою політичної більшості або джерелом латання бюджетного дефіциту.

Кошти Фонду майбутніх поколінь використовуються для освіти, науки, технологічного розвитку, оборонних інновацій, демографічної стійкості, відновлення природи, стратегічної інфраструктури та інших цілей, що створюють довгострокову користь для нинішніх і майбутніх поколінь.

Управління Фондом майбутніх поколінь здійснюється прозоро, професійно, з незалежним аудитом, парламентським контролем, громадським контролем і відкритою цифровою звітністю.

Стаття 8. Стратегічні державні підприємства як актив Українського народу

Стратегічні державні підприємства, підприємства з державною часткою у сфері надр, енергетики, транспорту, оборонної промисловості, критичної інфраструктури, водних ресурсів, лісових ресурсів, зв’язку, видобутку, переробки та інших сфер національного значення є активами Українського народу.

Такі підприємства управляються професійно, прозоро, ефективно і в інтересах Українського народу, а не в інтересах уряду, міністерства, політичної партії, менеджменту, олігархічної групи або приватних посередників.

Керівництво стратегічних державних підприємств зобов’язане забезпечувати відкриту цифрову звітність про доходи, витрати, прибуток, інвестиції, контракти, винагороди керівництва, пов’язаних осіб, закупівлі, борги, аудит і розподіл прибутку, крім частини, обмеженої законом для захисту державної безпеки.

Прибуток стратегічних державних підприємств після сплати податків, обов’язкових платежів, необхідного реінвестування, резервів безпеки і розвитку розподіляється відповідно до закону між громадянами України, Фондом майбутніх поколінь, громадами та іншими публічними цілями, визначеними Конституцією.

Стратегічне державне підприємство не може бути касою політичної партії, джерелом прихованого фінансування посадових осіб, каналом корупційного збагачення, інструментом приватного контролю над державою або засобом виведення національного багатства через пов’язані компанії.

Стаття 9. Громадський контроль за національним багатством

Громадяни України мають право контролювати ефективність управління національним багатством через відкриті цифрові реєстри, особисті ресурсні рахунки, публічну звітність стратегічних державних підприємств, незалежний аудит, парламентський контроль, громадські ради доброчесності та народні інструменти контролю, визначені Конституцією і законом.

Кожен громадянин має право бачити не лише суму власного ресурсного дивіденду, а й економічну логіку його формування.

Якщо стратегічне державне підприємство працює збитково, приховує доходи, укладає сумнівні контракти, виводить прибуток через посередників або зменшує ресурсний дивіденд громадян через неефективне управління, це є підставою для аудиту, перевірки керівництва, дисциплінарної, майнової, кримінальної або іншої відповідальності у порядку, визначеному законом.

Стаття 10. Надра і стратегічні природні ресурси

Надра, корисні копалини, енергетичні ресурси, стратегічні метали, рідкісноземельні елементи, нафта, газ, вугілля, уран, літій, титан, залізна руда, марганець та інші ресурси загальнонаціонального значення належать Українському народові.

Право користування надрами і стратегічними природними ресурсами надається лише на підставі закону, відкритої процедури, розкриття кінцевих бенефіціарів, екологічних гарантій, справедливої плати, публічного контролю і захисту національної безпеки.

Доходи від користування надрами і стратегічними природними ресурсами мають бути відкрито обліковані та розподілені відповідно до Конституції між громадянами, Фондом майбутніх поколінь, громадами, державою і розвитком ресурсної бази.

Стратегічні природні ресурси не можуть переходити під контроль держави-агресора, її громадян, компаній, пов’язаних осіб, прихованих бенефіціарів або структур, що діють в її інтересах.

Стаття 11. Вода, ліси і природні екосистеми

Вода, ліси, природні екосистеми, природоохоронні території та інші життєво важливі природні об’єкти є частиною національного багатства Українського народу.

Кожна людина має право на доступ до безпечної питної води у межах, визначених законом.

Держава і громади зобов’язані охороняти водні ресурси, ліси, ґрунти, біорізноманіття, природні екосистеми та кліматичну стійкість України.

Стаття 12. Державне і комунальне майно

Державне і комунальне майно є публічним майном, яке управляється відповідно в інтересах Українського народу або відповідної територіальної громади.

Державне і комунальне майно не є майном чиновників, керівників підприємств, політичних партій, місцевих кланів, приватних груп або наближених осіб.

Управління, оренда, концесія, продаж або інше розпорядження державним чи комунальним майном здійснюється відкрито, конкурентно, доброчесно, з незалежною оцінкою, розкриттям бенефіціарів і публічним контролем.

Стаття 13. Заборона прихованої приватизації національного багатства

Забороняється прихована приватизація національного багатства через занижену оцінку активів, фіктивні конкурси, пов’язаних покупців, номінальних власників, довгострокові договори управління, штучні борги, застави, концесії, корпоративні схеми, посередників або інші правові чи фактичні конструкції.

Передача стратегічного державного підприємства, природного ресурсу, критичної інфраструктури або іншого активу національного значення у приватне користування, концесію, оренду, управління чи власність допускається лише за прозорою процедурою, з розкриттям кінцевих бенефіціарів, незалежною оцінкою, громадським контролем, парламентським контролем і за умови, що така передача не знищує права громадян на ресурсний дохід.

Будь-яке рішення, яке фактично позбавляє Український народ доходу від національного багатства на користь приватної, олігархічної, іноземної або пов’язаної групи, є порушенням Конституції.

Стаття 14. Стратегічна інфраструктура

Стратегічна інфраструктура України включає енергетику, транспортні коридори, порти, залізницю, аеропорти, оборонні підприємства, зв’язок, цифрову інфраструктуру, водні системи, критичні мережі, газові сховища, атомну енергетику та інші об’єкти, визначені законом.

Стратегічна інфраструктура може мати різні форми власності, але контроль над нею не може створювати загрозу незалежності України, територіальній цілісності, обороноздатності, безпеці людей, економічному суверенітету або стійкості держави.

Стаття 15. Заборона іноземної власності на землі сільськогосподарського призначення

Землі сільськогосподарського призначення України є основою продовольчої безпеки, територіальної цілісності, розвитку громад, національної стійкості та відповідальності перед нинішніми і майбутніми поколіннями.

Право власності на землі сільськогосподарського призначення України може належати лише громадянам України, територіальним громадам, державі Україна та юридичним особам України, кінцевий бенефіціарний контроль яких належить громадянам України, у межах і порядку, визначених Конституцією та законом.

Іноземні держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні приватні структури, офшорні утворення, трасти, фонди, номінальні власники або інші особи та структури з іноземним кінцевим контролем не можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення України.

Забороняється пряме або опосередковане набуття, приховане володіння, бенефіціарний контроль або фактичний контроль іноземців над землями сільськогосподарського призначення через українські юридичні особи, пов’язаних осіб, номінальних власників, довірчих власників, корпоративні схеми, боргові інструменти, застави, трасти, фонди, довгострокові договори чи інші правові або фактичні конструкції.

Громадяни держави-агресора, юридичні особи держави-агресора, особи, пов’язані з державою-агресором, а також структури з прямим або прихованим контролем держави-агресора не можуть мати право власності, користування, оренди, застави, бенефіціарного чи іншого фактичного контролю над землями сільськогосподарського призначення України.

Оренда, емфітевзис, застава, корпоративний контроль, управління активами або інші договори щодо земель сільськогосподарського призначення не можуть використовуватися для обходу заборони іноземної власності або створення прихованого іноземного контролю.

Стаття 16. Обмеження концентрації сільськогосподарської землі

Земля України не може бути предметом прихованої концентрації, олігархічного привласнення або контролю через підставних осіб.

Сукупне пряме або опосередковане володіння, користування, оренда, корпоративний контроль, бенефіціарний контроль або інший фактичний контроль над сільськогосподарською землею однією особою, групою пов’язаних осіб, компаніями, фондами, трастами, номінальними власниками або іншими пов’язаними структурами не може перевищувати межу, визначену законом.

Конституційна межа концентрації сільськогосподарської землі не може перевищувати 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб, незалежно від кількості юридичних осіб, договорів, номінальних власників, довірених осіб або інших схем контролю.

Закон може встановити нижчі межі концентрації землі залежно від категорії землі, регіону, способу використання, екологічного стану, продовольчої безпеки, воєнних ризиків або потреб розвитку громад.

Будь-яка схема, спрямована на обхід обмеження концентрації землі через номінальних власників, пов’язані компанії, довірених осіб, фіктивні договори, іноземні структури або прихованих бенефіціарів, є порушенням Конституції.

Стаття 17. Іноземна участь у власності і безпекові обмеження

Іноземна участь у власності або контролі над землею, надрами, стратегічними ресурсами, критичною інфраструктурою, державними ресурсними підприємствами, медіа, оборонними активами та іншими об’єктами стратегічного значення допускається лише в межах, які не створюють загрози незалежності України, територіальній цілісності, продовольчій безпеці, обороноздатності, економічному суверенітету або правам громадян.

Держава-агресор, її громадяни, компанії, пов’язані особи, номінальні власники, фонди, трасти, офшорні структури або інші суб’єкти, що діють в інтересах держави-агресора, не можуть набувати право власності, користування, контролю або бенефіціарного впливу на стратегічні ресурси України.

Стаття 18. Прозорість бенефіціарної власності і цифрові реєстри

Відомості про власність, оренду, користування, концесії, ліцензії, бенефіціарний контроль, фактичний контроль і пов’язаних осіб щодо землі, надр, стратегічних ресурсів, державного і комунального майна, стратегічних підприємств і критичної інфраструктури підлягають відкритому цифровому обліку, крім випадків, прямо визначених законом для захисту безпеки людини або держави.

Держава веде відкриті цифрові кадастри і реєстри землі, надр, ліцензій, державного і комунального майна, концесій, стратегічної інфраструктури, ресурсних доходів, бенефіціарів і концентрації власності.

Цифрові системи можуть використовувати автоматизований аналіз і штучний інтелект для виявлення ризиків прихованого контролю, концентрації, корупційних схем, номінальних власників, іноземного впливу або заниження ресурсного доходу.

Остаточне рішення про порушення, відповідальність, припинення незаконного контролю або зміну права власності ухвалюється компетентним органом або судом у порядку, визначеному законом.

Стаття 19. Ресурсна справедливість для громад

Громади, на території яких здійснюється видобуток природних ресурсів, розташована стратегічна інфраструктура, державні ресурсні підприємства або об’єкти, що створюють значний вплив на довкілля, мають право на справедливу частку вигоди, розвиток інфраструктури, екологічний захист і участь у контролі.

Ресурси місцевого значення служать відповідній громаді у межах Конституції і закону.

Ресурси загальнонаціонального значення служать Українському народові з гарантією справедливої участі відповідних громад.

Стаття 20. Відповідальність за розкрадання національного багатства

Розкрадання, приховане привласнення, незаконна приватизація, корупційне управління, виведення прибутку, прихований іноземний контроль, незаконна концентрація землі, незаконне користування надрами або інше зловживання національним багатством є грубим порушенням Конституції.

Особи, винні у розкраданні або прихованому привласненні національного багатства, несуть кримінальну, майнову, дисциплінарну, політичну або іншу відповідальність, визначену законом.

Майно, прибуток, корпоративні права, ліцензії, концесії, земля або інші вигоди, набуті через незаконне привласнення національного багатства, підлягають поверненню або стягненню у порядку, визначеному законом і за рішенням суду.

Стаття 21. Земля, ресурси і власність під час воєнного стану

Воєнний або надзвичайний стан не скасовує право власності, право громадян на національне багатство, заборону прихованої приватизації, заборону іноземного контролю над сільськогосподарською землею і стратегічними ресурсами та обов’язок доброчесного управління публічним майном.

Під час війни держава може тимчасово використовувати, обмежувати або відчужувати майно лише на підставі закону, для реальної оборонної або надзвичайної потреби, з документуванням, контролем, компенсацією або наступним відшкодуванням у порядку, визначеному законом.

Воєнний стан не може бути прикриттям для грабунку, прихованої приватизації, незаконного вилучення майна, передачі стратегічних активів пов’язаним особам або знищення права громадян на ресурсний дохід.

Стаття 22. Спеціальні закони про землю, ресурси, власність і національне багатство

Порядок здійснення права власності, управління національним багатством, функціонування особистих ресурсних рахунків громадян, національного ресурсного дивіденду, Фонду майбутніх поколінь, стратегічних державних підприємств, надр, вод, лісів, державного і комунального майна, стратегічної інфраструктури, іноземної участі, концентрації землі, цифрових кадастрів, бенефіціарних реєстрів, ресурсної справедливості громад і відповідальності за розкрадання національного багатства визначається Конституцією і законами України.

Такі закони не можуть скасовувати право Українського народу на національне багатство, право громадянина на ресурсний дивіденд, заборону іноземної власності на сільськогосподарську землю, обмеження надмірної концентрації землі, прозорість бенефіціарної власності або захист чесної приватної власності.

Пояснення для громадян

Цей розділ виходить із простої ідеї: якщо земля, надра, ресурси і стратегічні державні підприємства належать Українському народові, то громадянин має реально відчувати цей зв’язок, а не лише чути декларацію.

Уряд має управляти державою з податків і бюджету. Податки потрібні для армії, освіти, медицини, доріг, пенсій, безпеки, судів, державної служби та інших функцій. Але прибуток від національного багатства не має бути прихованою касою уряду або партій. Він має працювати на громадян, громади, майбутні покоління і розвиток стратегічних підприємств.

Для цього вводиться особистий ресурсний рахунок громадянина. Кожен громадянин має бачити, який дохід створили надра, державні ресурсні підприємства, рента, ліцензії, стратегічні активи, і яку частку він отримує як національний ресурсний дивіденд. Це не соціальна допомога і не політична подачка. Це частка доходу від того, що належить Українському народові.

Фонд майбутніх поколінь потрібен для того, щоб невідновлювані ресурси не були просто проїдені сьогодні. Частина доходів має працювати на освіту, науку, технології, оборонні інновації, демографію, відновлення природи і довгостроковий розвиток.

Розділ також захищає чесну приватну власність. Людина, фермер, підприємець, громада і добросовісний бізнес мають бути захищені від свавільного вилучення майна. Але приватна власність не може бути прикриттям для захоплення землі, надр, державних підприємств або стратегічних ресурсів через підставних осіб.

Сільськогосподарська земля України не може належати іноземцям або структурам з іноземним контролем. Це питання продовольчої безпеки, територіальної цілісності і національної стійкості. Також встановлюється верхня межа концентрації землі — не більше 100 000 гектарів для однієї особи або групи пов’язаних осіб, із забороною обходу через компанії, номінальних власників, договори чи інші схеми.

Головна ідея розділу: національне багатство не може бути приватизоване владою, олігархами, зовнішніми силами або корупційними групами, але чесна приватна власність людини, громади і бізнесу має бути захищена Конституцією.