Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління

Розділ XVIII. Діти, родина і майбутні покоління

Короткий зміст

Цей розділ визначає дитину, родину і майбутні покоління як особливі конституційні цінності Української держави. Дитина визнається не власністю держави чи батьків, а людиною в розвитку, самостійним носієм гідності, прав, безпеки, майбутнього і захисту.

Родина визнається первинним середовищем любові, турботи, виховання, мови, культури, морального розвитку і відповідальності. Майбутні покоління визнаються не абстрактною ідеєю, а конституційним обов’язком держави, суспільства і нинішнього покоління громадян.

Розділ встановлює баланс між правами дитини, правами та відповідальністю батьків, підтримкою родини і межами втручання держави. Держава не має права свавільно підміняти родину, але зобов’язана захищати дитину від насильства, занедбання, експлуатації, торгівлі людьми, цифрового впливу, війни, депортації та інших загроз.

Окремо закладається нова культура свідомого шлюбу. Шлюб укладається вільно, свідомо і відповідально. Особи, які мають намір укласти шлюб, мають бути ознайомлені з правами та обов’язками подружжя, батьків, дітей та інших членів сім’ї, проходити доступну підготовку до сімейного життя і під час державної реєстрації шлюбу підтверджувати своїм підписом прийняття сімейної відповідальності.

Розділ також закріплює захист дітей війни, депортованих і незаконно вивезених дітей, дітей загиблих захисників, дітей військових, ветеранів, полонених і зниклих безвісти, підтримку сиріт, усиновлення і сімейних форм виховання, демографічну стійкість, захист дітей у цифровому середовищі та відповідальність держави перед майбутніми поколіннями.

Основні положення

1. Дитина, родина і майбутні покоління перебувають під особливою охороною Конституції.
2. Кожна дитина має людську гідність від народження і є самостійним носієм прав.
3. У всіх рішеннях, що істотно стосуються дитини, першочергово враховується найкращий інтерес дитини.
4. Найкращий інтерес дитини не може бути прикриттям для свавільного втручання держави в родину.
5. Родина є первинним середовищем життя, любові, турботи, виховання, мови, культури, безпеки і відповідальності дитини.
6. Батьки мають природне право і обов’язок виховувати дитину, піклуватися про неї, захищати її гідність, здоров’я, освіту і розвиток.
7. Шлюб укладається вільно, свідомо і відповідально.
8. Особи, які укладають шлюб, мають бути ознайомлені з правами та обов’язками сімейного життя і підтверджувати це підписом під час державної реєстрації шлюбу.
9. Держава забезпечує доступну, неупереджену, світоглядно нейтральну і безоплатну підготовку осіб, які мають намір укласти шлюб.
10. Насильство над дитиною, сексуальна експлуатація, торгівля дітьми, примусова праця, втягнення у злочинність, катування, приниження гідності та системне занедбання забороняються без винятків.
11. Дитина, постраждала від війни, окупації, депортації, втрати батьків, полону, зникнення близьких або травми, має право на особливий захист держави.
12. Держава зобов’язана вживати всіх можливих заходів для повернення депортованих, незаконно переміщених або викрадених українських дітей.
13. Інституційний догляд за дитиною є крайнім і тимчасовим заходом; пріоритет мають родина, родичі, усиновлення, опіка, патронат і сімейні форми виховання.
14. Демографічна політика України ґрунтується не на примусі, а на створенні умов, у яких родина не боїться мати дітей.
15. Дитина має право на захист у цифровому середовищі, захист персональних даних, приватності, гідності та психічної безпеки.
16. Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми чи медичними потребами мають право на гідність, доступність, підтримку, освіту, розвиток і участь у житті суспільства.
17. Держава зобов’язана підтримувати розвиток талантів, освіту, культуру, спорт, науку і творчу самореалізацію дітей.
18. Держава не має права вирішувати проблеми сьогодення шляхом руйнування життя майбутніх поколінь.

Основні принципи

• Гідність дитини від народження.
• Найкращий інтерес дитини як першочерговий стандарт рішень.
• Родина як первинне середовище дитини.
• Свідоме, вільне і відповідальне укладення шлюбу.
• Рівність прав і обов’язків подружжя.
• Відповідальне батьківство і материнство.
• Невтручання держави в родину без законних підстав.
• Нульова терпимість до насильства, експлуатації і занедбання дітей.
• Особливий захист дітей війни.
• Повернення депортованих і незаконно вивезених українських дітей.
• Пріоритет сімейних форм виховання над інституційним доглядом.
• Демографічна політика через підтримку, а не примус.
• Захист дітей у цифровому середовищі.
• Підтримка дітей з інвалідністю і особливими потребами.
• Розвиток талантів, освіти, культури, науки і спорту.
• Відповідальність держави перед майбутніми поколіннями.

Нормативний текст

Стаття 1. Дитина, родина і майбутні покоління як конституційна цінність

Дитина, родина і майбутні покоління перебувають під особливою охороною Конституції.

Українська держава визнає, що продовження життя народу, захист дітей, підтримка родини, демографічна стійкість, освіта, культура, безпека і відповідальність перед майбутніми поколіннями є основами тривалого існування України.

Держава, громади, посадові особи, освітні, медичні, соціальні та інші інституції зобов’язані діяти так, щоб не руйнувати дитинство, родину і майбутнє Українського народу.

Стаття 2. Гідність і права дитини

Кожна дитина має людську гідність від народження і є самостійним носієм прав.

Дитина не є майном батьків, власністю держави, політичним ресурсом, об’єктом ідеологічного контролю, робочою силою, цифровим товаром або демографічною статистикою.

Кожна дитина має право на життя, ім’я, громадянство, безпеку, любов, турботу, сімейне середовище, освіту, охорону здоров’я, розвиток, відпочинок, гру, культуру, мову, захист від насильства і повагу до її гідності.

Стаття 3. Найкращий інтерес дитини

У всіх рішеннях держави, суду, громади, школи, медичної системи, соціальних служб, органів опіки та інших інституцій, які істотно стосуються дитини, першочергово враховується найкращий інтерес дитини.

Найкращий інтерес дитини включає її безпеку, гідність, здоров’я, розвиток, стабільність, сімейні зв’язки, право бути почутою, захист від насильства і можливість повноцінного життя.

Дитина, здатна сформулювати власну думку, має право бути почутою у питаннях, що її стосуються, відповідно до її віку і зрілості.

Найкращий інтерес дитини не може бути прикриттям для свавільного втручання держави в родину, ідеологічного тиску, незаконного розлучення дитини з батьками або порушення прав дитини чи батьків.

Стаття 4. Родина як первинне середовище дитини

Родина є первинним середовищем життя, любові, турботи, виховання, мови, культури, безпеки, морального розвитку і відповідальності дитини.

Дитина має право жити і виховуватися в родині, якщо це не загрожує її життю, здоров’ю, гідності або безпеці.

Держава підтримує родину, материнство, батьківство, відповідальне виховання дітей, міжпоколінну солідарність і сімейні форми турботи.

Держава не може підміняти родину без законних підстав, але зобов’язана діяти, якщо в родині існує насильство, експлуатація, системне занедбання або реальна загроза дитині.

Стаття 5. Свідоме укладення шлюбу і сімейна відповідальність

Шлюб ґрунтується на вільній згоді осіб, взаємній повазі, рівності, відповідальності, турботі, добросовісності та усвідомленому прийнятті прав і обов’язків сімейного життя.

Особи, які мають намір укласти шлюб, повинні бути належним чином поінформовані про правові, майнові, батьківські, моральні та соціальні наслідки шлюбу, а також про права й обов’язки щодо подружжя, дітей та інших членів сім’ї.

Держава забезпечує доступну, неупереджену, світоглядно нейтральну і безоплатну підготовку осіб, які укладають шлюб, з питань сімейного права, відповідального батьківства, взаємної поваги, спільного майна, домашнього насильства, прав дитини, обов’язків щодо утримання, сімейної медіації та мирного вирішення конфліктів.

Проходження такої підготовки не може бути інструментом приниження, дискримінації, ідеологічного тиску, втручання в приватне життя або незаконної відмови у праві на шлюб.

Під час державної реєстрації шлюбу особи, які укладають шлюб, підтверджують своїм підписом, що вони ознайомлені з основними правами та обов’язками подружжя, батьків, дітей та інших членів сім’ї, розуміють правові наслідки шлюбу і приймають відповідальність за добросовісне співіснування в сім’ї.

Таке підтвердження не є формальним ритуалом. Воно є актом свідомого прийняття сімейної відповідальності перед іншою особою, можливими дітьми, сім’єю і суспільством.

Подружжя має рівні права і рівні обов’язки у шлюбі, сім’ї, вихованні дітей, веденні спільного життя, взаємній підтримці, повазі до гідності одне одного та відповідальності за добробут сім’ї.

Жодна особа не може бути примушена до шлюбу, утримувана у шлюбі проти своєї волі або позбавлена права на захист від насильства, приниження, експлуатації, економічного контролю чи іншого порушення гідності в сім’ї.

Свобода сімейного життя не може бути прикриттям для домашнього насильства, занедбання дітей, економічного примусу, психологічного тиску, ізоляції, приниження гідності або ухилення від обов’язків щодо членів сім’ї.

Порядок підготовки до укладення шлюбу, зміст інформаційного підтвердження, форма підпису про ознайомлення з сімейними правами й обов’язками та гарантії недопущення зловживань визначаються законом.

Стаття 6. Права і відповідальність батьків

Батьки мають природне право і обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її життя, здоров’я, гідність, освіту, розвиток, безпеку і добробут.

Батьки мають право передавати дитині мову, культуру, традиції, віру або світогляд, якщо це не порушує гідність, права, безпеку, здоров’я і розвиток дитини.

Батьківські права не можуть використовуватися для виправдання насильства, приниження гідності, експлуатації, занедбання, примусової ізоляції, позбавлення освіти, торгівлі дитиною, втягнення у злочинність або відмови від необхідної допомоги у разі загрози життю чи здоров’ю дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і підтримувати зв’язок з обома батьками, якщо це не суперечить її безпеці та найкращому інтересу.

Стаття 7. Межі втручання держави в родину

Держава не може свавільно втручатися в сімейне життя.

Втручання держави в родину допускається лише на підставі закону, з метою захисту життя, здоров’я, гідності, безпеки або прав дитини чи іншого члена сім’ї, за принципами необхідності, пропорційності, судового контролю і поваги до сімейних зв’язків.

Розлучення дитини з батьками допускається лише як крайній захід, якщо менш обмежувальні заходи не здатні захистити дитину від реальної загрози.

Бідність родини сама по собі не може бути підставою для відібрання дитини. У такому випадку держава зобов’язана насамперед надати підтримку родині.

Стаття 8. Захист дитини від насильства, експлуатації і занедбання

Насильство над дитиною, сексуальна експлуатація, торгівля дітьми, примусова праця, втягнення у злочинність, катування, жорстоке або принизливе поводження, системне занедбання і використання дитини у злочинній, політичній, військовій або комерційній експлуатації забороняються без винятків.

Держава забезпечує невідкладний захист дитини у випадках домашнього насильства, сексуального насильства, загрози життю чи здоров’ю, експлуатації, торгівлі людьми, онлайн-грумінгу, примусу або системного занедбання.

Особи, які працюють з дітьми, зобов’язані дотримуватися підвищених стандартів доброчесності, безпеки і відповідальності.

Дитина, яка повідомила про насильство або іншу загрозу, має право бути почутою, захищеною і не може бути покарана за таке повідомлення.

Стаття 9. Діти війни, депортовані діти і діти захисників України

Дитина, постраждала від війни, окупації, депортації, примусового переміщення, втрати батьків, полону, зникнення близьких, поранення, психологічної травми або руйнування житла, має право на особливий захист держави.

Держава зобов’язана вживати всіх можливих правових, дипломатичних, розшукових, безпекових, соціальних і міжнародних заходів для повернення депортованих, незаконно переміщених або викрадених українських дітей.

Діти загиблих захисників України, діти військовослужбовців, ветеранів, полонених, зниклих безвісти, поранених і осіб, які захищали Україну, перебувають під особливою опікою держави.

Жодна українська дитина не може бути залишена державою після війни, втрати батьків, депортації, окупації або травми.

Стаття 10. Сирітство, усиновлення, опіка і сімейні форми виховання

Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, має право на захист, стабільність, любов, сімейне середовище і повагу до її гідності.

Інституційний догляд не може бути нормальною долею дитини і застосовується лише як тимчасовий та крайній захід.

Пріоритетними формами турботи про дитину є безпечне повернення до біологічної родини, виховання родичами, усиновлення, опіка, піклування, патронат та інші сімейні форми виховання.

Усиновлення, опіка, піклування і патронат здійснюються в найкращому інтересі дитини, з перевіркою безпеки, доброчесності і спроможності осіб, які беруть дитину на виховання.

Стаття 11. Материнство, батьківство і демографічна стійкість

Материнство, батьківство, народження і виховання дітей підтримуються державою, громадами і суспільством.

Демографічна політика України ґрунтується не на примусі, а на створенні умов, у яких родина не боїться мати дітей.

Держава сприяє доступному житлу для молодих сімей, якісній медицині вагітності і пологів, підтримці батьків після народження дитини, доступним дитячим садкам, гнучким формам праці, балансу роботи і родини, підтримці багатодітних сімей та захисту батьків малих дітей.

Вагітність, народження дитини, материнство, батьківство або догляд за дитиною не можуть бути підставою для дискримінації, незаконного звільнення, приниження або обмеження прав.

Стаття 12. Соціальна підтримка родин з дітьми

Держава забезпечує соціальну підтримку родин з дітьми, особливо родин у складних життєвих обставинах, багатодітних родин, одиноких батьків, родин дітей з інвалідністю, родин військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і родин, які постраждали від війни.

Соціальна підтримка має бути спрямована на збереження родини, безпеку дитини, гідне життя, освіту, здоров’я, харчування, житло, психологічну допомогу і розвиток дитини.

Бідність родини не повинна перетворюватися на покарання для дитини.

Стаття 13. Дитина в цифровому середовищі

Дитина має право на захист у цифровому середовищі, захист персональних даних, приватності, гідності, психічної безпеки, репутації та права на розвиток без маніпулятивного впливу.

Забороняється комерційна, сексуальна, політична або інша експлуатація дитини через цифрові платформи, алгоритми, приховане профілювання, онлайн-грумінг, шкідливий контент, маніпулятивну рекламу або використання дитячої уваги як товару.

Дитина не може бути сировиною для цифрового ринку уваги.

Держава встановлює особливі правила обробки персональних даних дітей, цифрової реклами для дітей, алгоритмічного впливу, освітніх платформ, цифрової ідентичності дитини і права на видалення або обмеження поширення даних про дитинство.

Стаття 14. Діти з інвалідністю і діти з особливими потребами

Діти з інвалідністю, діти з особливими освітніми, медичними, психологічними або соціальними потребами мають право на гідність, доступність, інклюзію, освіту, реабілітацію, медичну допомогу, підтримку родини, розвиток і участь у житті суспільства.

Держава і громади зобов’язані забезпечувати доступність освітнього, медичного, культурного, спортивного, цифрового та громадського середовища для таких дітей.

Дитина з інвалідністю не може бути ізольована, принижена або позбавлена можливості розвитку через байдужість, бюрократію, бідність чи недоступність середовища.

Стаття 15. Розвиток талантів, освіта, культура і спорт

Кожна дитина має право на розвиток своїх здібностей, талантів, мови, культури, творчості, науки, спорту і особистості.

Держава і громади сприяють ранньому виявленню і підтримці талантів дітей, доступу до якісної освіти, культури, мистецтва, спорту, науки, технологій і позашкільного розвитку.

Обдаровані діти, діти з малозабезпечених родин, діти з громад, що постраждали від війни, діти з інвалідністю і діти з віддалених територій мають отримувати справедливі можливості для розвитку.

Освіта і розвиток дитини мають поєднувати знання, критичне мислення, культуру, мову, моральну відповідальність, цифрову грамотність, здоров’я і здатність до самостійного життя.

Стаття 16. Відповідальність перед майбутніми поколіннями

Держава не має права вирішувати проблеми сьогодення шляхом руйнування життя майбутніх поколінь.

Рішення щодо державного боргу, природних ресурсів, екології, освіти, науки, демографії, війни, цифрових технологій, штучного інтелекту, інфраструктури і національного багатства мають оцінюватися з урахуванням їхнього впливу на майбутні покоління.

Нинішнє покоління громадян, органи влади і посадові особи зобов’язані залишити майбутнім поколінням не руїну, боргову пастку, екологічну катастрофу або знищену освіту, а життєздатну, вільну, безпечну і справедливу Україну.

Фонд майбутніх поколінь, захист ресурсів, екологічна відповідальність, освіта, наука, здоров’я дітей і демографічна стійкість є інструментами виконання цього обов’язку.

Стаття 17. Представництво інтересів дітей і майбутніх поколінь

Держава створює інституційні механізми представництва і захисту інтересів дітей та майбутніх поколінь у законодавчій, виконавчій, судовій, місцевій, бюджетній, освітній, екологічній і цифровій політиці.

Такі механізми можуть включати уповноважених з прав дитини, оцінку впливу законів і бюджетів на дітей, громадські консультації, дитячу участь відповідно до віку і зрілості, а також спеціальні висновки щодо впливу рішень на майбутні покоління.

Жоден орган влади не може ігнорувати системну шкоду для дітей або майбутніх поколінь під приводом короткострокової політичної вигоди.

Стаття 18. Спеціальні закони про дітей, родину і майбутні покоління

Права дитини, підтримка родини, свідоме укладення шлюбу, відповідальне батьківство, захист від насильства, опіка, усиновлення, сімейні форми виховання, захист дітей війни, соціальна підтримка родин, цифровий захист дітей, інклюзія, розвиток талантів, демографічна стійкість і представництво майбутніх поколінь визначаються Конституцією і законами України.

Такі закони не можуть звужувати сутність гідності дитини, свавільно підміняти родину державою, легалізувати насильство чи занедбання, перетворювати шлюб на формальність без усвідомлення відповідальності або ігнорувати обов’язок держави перед майбутніми поколіннями.

Пояснення для громадян

Цей розділ виходить із простої ідеї: дитина — це не власність батьків і не власність держави. Дитина є людиною в розвитку, носієм гідності, прав і майбутнього.

Родина є першим місцем, де дитина має отримати любов, турботу, мову, культуру, безпеку і відповідальність. Держава не повинна свавільно руйнувати родину, але повинна втручатися, якщо дитині загрожує насильство, експлуатація, занедбання або реальна небезпека.

Шлюб у цій Конституції розглядається не як формальний штамп, а як свідоме прийняття відповідальності. Особи, які укладають шлюб, мають розуміти свої права й обов’язки щодо одне одного, дітей та інших членів сім’ї. Вони проходять доступну підготовку і під час реєстрації шлюбу підтверджують своїм підписом, що усвідомлюють відповідальність сімейного життя.

Це не означає, що держава дозволяє або забороняє людям любити одне одного. Це означає, що держава допомагає людям не входити в шлюб легковажно, не знаючи правових, майнових, батьківських і моральних наслідків.

Діти війни потребують особливого захисту. Україна має повертати викрадених і депортованих дітей, підтримувати дітей загиблих захисників, дітей військових, ветеранів, полонених і зниклих безвісти.

Інтернат не має бути нормальною долею дитини. Якщо дитина залишилася без батьківського піклування, держава має шукати сімейні форми виховання, а не просто передавати дитину в установу.

Держава також має думати про майбутні покоління. Не можна проїдати ресурси, накопичувати борги, руйнувати екологію, занедбувати освіту і залишати дітям слабку країну. Майбутні покоління — це конституційний обов’язок нинішньої держави.